Рішення № 11401286, 23.06.2010, Тернівський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 2-643/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 червня 2010 р. Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Жмайло Н.В.

при секретарі - Тіщенко Т.О.

за участю позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Селіванова О.А.

представника третьої особи - Шчекіч І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Тернівки цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ВАТ «Павлоградвугілля», третя особа: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернівці, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної під час виконання трудових обовязків ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ВАТ «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної під час виконання трудових обовязків. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він багато років працював у тяжких та шкідливих умовах вугільної промисловості. Працюючи у шкідливих умовах здобув професійне захворювання, про що складено Акт розслідування хронічного професійного захворювання від 04.09.2008 р. За висновком медично-соціальної експертної комісії (МСЕК) від 05.01.2009 р. йому було встановлено 55% втрати професійної працездатності та встановлено III групу інвалідності безстроково. Через втрату працездатності він змушений систематично лікуватися в лікарнях, санаторіях, більшість за свій рахунок. На даний момент відчуває сильний біль в колінних суглобах, йому важко ходити. Він постійно кашляє та задихається, обмежений в рухах. Постійний прийом ліків, нестача коштів на лікування, до фізичного болю додаються душевні страждання від свого безсилля і безсилля ліків допомогти йому позбавитися цієї болі, або полегшити страждання; постійно відчуває наслідки професійного захворювання, через болі, постійний кашель, безспокійний сон, став нервовою та дратівливою людиною; неможливо займатися домашніми справами, що потребують навіть незначних фізичних зусиль. В зв'язку з захворюванням він не має змоги займатися не тільки своїм захопленням, але й обмежений в роботі по господарству. Почуття безпорадності та неповноцінності приносить особливі страждання і приниження. Більшу частину часу він проводить в лікарнях, або лікується амбулаторно. Розуміння того, що він не зможе дати своїм дітям всього, що міг би, якщо був би працездатним, завдають особливих душевних страждань, він втратив впевненість у майбутнє, відчуває депресивний стан, від розуміння того, що це захворювання залишаться до кінця його життя, у нього опускаються руки. Просить стягнути з ВАТ «Павлоградвугілля» на його користь моральну шкоду в сумі 20 000 гривень. Всі витрати по веденню справи в суді покласти на відповідача.

В своїх письмових запереченнях представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що положення ст.ст. 233, 234, 237-1 КЗпП України на правовідносини, що виникли між сторонами не поширюються, а відповідно до ст. 9 ЗУ «Про охорону праці», ст.ст. 1,15,21,28,34 ЗУ «Про загальнообовязкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» обовязок по відшкодуванню моральної шкоди позивачеві покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Також зазначає, що відсутні докази спричинення моральної шкоди позивачеві, оскільки відсутній висновок МСЕК, який би підтверджував факт спричинення такої шкоди позивачеві та її розмір. Позивачем не зазначено, в чому полягала протиправність поведінки відповідача та не наведено доказів такої поведінки. Окрім того, позивачем пропущено тримісячний строк звернення з позовом до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України та поважних причин пропуску цього строку позивачем не наведено та не надано доказів на їх підтвердження.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на наведені в позові обставини, просив позов задовольнити та стягнути з відповідача на його користь на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на доводи, викладені в письмових запереченнях, просив в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданні суду пояснила, що відділенням виконавчої дирекції Фонду перед позивачем обовязок по виплаті одноразової допомоги та призначенні щомісячних страхових виплат виконано в повному обсязі, у вирішенні позову покладалася на розсуд суду.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що позивач з 22.11.1972 року по 22.08.2008 року знаходився у трудових відносинах з ДХК ВАТ “Павлоградвугілля” й працював за різним фахом, звільнений за станом здоровя, яке перешкоджає продовженню даної роботи згідно п.2 ст.40 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 8-9).

За час роботи на підприємстві в підземних, шкідливих умовах позивач захворів професійними захворюваннями: 1. хронічне обструктивне захворювання легень, першої-другої ст., емфізема легень першої-другої ст.(пиловий бронхіт першої другої ст., емфізема легень першої-другої ст.) ЛН другої ст.; 2. Дв.плечолопатковий періартроз (ПФ другої ст.), деф.артроз ліктьових (ПФ першої ст.) і колінних суглобів (ПФ першої-другої ст.), стійкий больовий синдром; 3. Нейросенсорна приглухуватість першої ст.(з легким зниженням слуху). Захворювання професійні (21.08.2008 р.), згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 04.09.2008 р. Професійне захворювання виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, що підтверджується копією акта розслідування хронічного професійного захворювання від 04.09.2008 р. (а.с. 11).

Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК №2 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги ДНА-02 до довідки № 030054 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності безстроково з 55 % втрати працездатності в звязку з профзахворюваннями від 21.08.2008 р. Та визначено, що потребує медикаментозного та санаторно-курортного лікування (а.с. 10).

Згідно довідки ВВД ФССНВУ в м. Тернівка № 1861 від 25.05.2010 р. ОСОБА_1 не звертався та не отримував відшкодування моральної шкоди від ВВД ФССНВУ в м. Тернівці (а.с. 7).

Відповідно до постанови ФССНВУ в м. Тернівка про взяття на облік потерпілого на виробництві та реєстрацію страхового випадку від 30.01.2009 року ОСОБА_1 взято на облік з 30.09.3008 року з номером справи 5946 (а.с.5).

Згідно постанови ВВД ФССНВУ в м. Тернівка про призначення страхової виплати від 30.01.2009 року № 0421/5946/5946/3 ОСОБА_1 призначено щомісячну грошову суму в разі стійкої втрати професійної працездатності в розмірі 1531,22 грн. (а.с. 6).

Згідно копії виписки з історії хвороби на хворого ОСОБА_1 останньому, згідно рішення ЛЕК від 21.08.2008 р. встановлено діагноз: хронічне обструктивне захворювання легень, першої-другої ст. (пиловий бронхіт першої другої ст., обструктивне захворювання легень першої-другої ст). Двобічний плечолопатковий періартрит, ПФС другого ступеню, деформуючий артоз ліктьових суглобів, ПФ першого ст. та колінних суглобів, ПФ першого-другого ст., нейросенсорна приглухуватість першого-другого ст. (з легким зниженням слуху, захворювання професійні (а.с. 12).

Суд вважає, що внаслідок втрати професійної працездатності у позивача наявна моральна шкода, оскільки він частково втратив професійну працездатність; змушений регулярно проходити стаціонарні лікування, погіршились стосунки з рідними, бо він не може займатися домашніми справами, що потребують навіть незначних фізичних зусиль; відчуває депресивний стан; та інші обставини.

Вказані обставини, які наявні у позивача, обумовлюють необхідність пристосовуватися та організувати своє повсякденне життя по-новому й свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди.

Оскільки позивач є застрахованою особою, відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» йому призначені ВВД ФССНВУ у місті Тернівці передбачені вказаним Законом страхові виплати, але не відшкодовано спричинену йому моральну шкоду.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розяснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. У п. 16 цієї постанови зазначалось про тримісячний строк позовної давності.

Згідно Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» який набрав чинності 01.04.2001 року одним із завдань якого є та обовязку Фонду було відшкодування моральної шкоди, заподіяну умовами виробництва, застрахованим і членам їх сімей від нещасних випадків. У зазначеному Законі строки позовної давності на звернення потерпілого із заявою про відшкодування моральної шкоди не передбачені.

Немає застережень щодо існування такого строку і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 березня 1992 року №6 (з відповідними змінами) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

Законами України про Державний бюджет на 2006 рік та на 2007 рік /відповідно пункт 27 ст.77 та пункт 22 ст.71/ на 2006 та 2007 роки зупинялася дія в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей абзацу 4 ст.1,підпункту «е» ч.1 ст.21,ч.3 ст.28,ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання ,які спричинили втрату працездатності».

20 березня 2007 року набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Закон України „Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності”, яким були виключенні статті Закону стосовно обовязку відшкодування Фондом моральної шкоди.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 вказані зміни визнані конституційними, оскільки громадяни, які постраждали від нещасного випадку на виробництві чи внаслідок професійного захворювання, відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України, мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу(роботодавця).

Крім цього, Законом від 28 грудня 2007 року № 107 У1 з п.3 Прикінцевих положень виключені слова, які свідчили про відшкодування за умов, зазначених у цьому пункті, моральної (немайнової) шкоди потерпілим на виробництві та членам їх сімей, і, водночас, доповнено цей пункт таким абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01 січня 2008 року.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 Рішення № 20-рп/2008/справа про страхові виплати/зазначив, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та ст..237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 передбачало тлумачення діючих на той час положень Закону України „Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності” з приводу страхової виплати моральної шкоди потерпілим на виробництві, тоді як рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008/ від 08 жовтня 2008 року містить висновок про конституційність положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань ,які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 20 березня 2007 року, яким були виключенні статті Закону стосовно обовязку відшкодування Фондом моральної шкоди.

Тобто вказані рішення Конституційного Суду мають різні правові підстави.

З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про відшкодування моральної шкоди працівникові, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоровя, повинен вирішуватися на підставі норм КЗпП України при доведеності виконанням робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах (ст.153 КЗпП України) та інших юридично важливих обставин. Зазначений спір є спором, що виникає із трудових правовідносин.

Щодо строку позовної давності, то слід зазначити, що відповідно до ст.9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Таким чином, виходячи з положень п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю.

Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” визначається, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, обумовленими захворюваннями, наслідком травм, або природженими дефектами, котрі приводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі та захисту. Позивача визнано інвалідом третьої групи по професійному захворюванню. Відповідно до п.2.3 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 07.04.2004 року за №183 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 22.04. 2004 року за №516/9115 з подальшими змінами, підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійки, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Згідно вказаної Інструкції, критеріями встановлення третьої групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності в помірно вираженому ступені: обмеження самообслуговування I ст.; обмеження здатності самостійно пересуватися I ст.; обмеження здатності до навчання I ст.; обмеження здатності до трудової діяльності I ст.; обмеження здатності до орієнтації I ст.; обмеження здатності до спілкування I ст.; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ст.. Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне зниження кваліфікації або зменшення обсягу трудової діяльності; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні); значне зменшення (більш ніж на 25 %) обсягу трудової діяльності; втрата професії чи значне зниження кваліфікації; значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії. Таким чином, вже сам факт встановлення позивачу 3 групи інвалідності підтверджує обмеження життєдіяльності позивача.

З врахуванням викладених обставин суд вбачає наявність спричинення позивачу моральної шкоди незалежно від наявності з цього приводу висновку МСЕК, яку повинен відшкодувати позивачу відповідач, як власник підприємства, який не створив працівнику безпечні умови праці, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання від 04.09.2008 року, що призвело до ушкодження його здоровя на виробництві, моральних страждань потерпілого.

Обговорюючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, з врахуванням вказаних позивачем та встановлених судом обставин характеру спричиненої моральної шкоди позивачу, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 5500 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,209,212,214,215 ЦПК України, ст.ст.153,237-1 КЗпП України, ст.268 ч.1 п.3 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ВАТ «Павлоградвугілля», третя особа: відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Тернівці про відшкодування моральної шкоди, заподіяної під час виконання трудових обовязків , задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в відшкодування моральної шкоди 5500 (пять тисяч пятсот) гривень.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір в розмірі 275 (триста двадцять пять) грн. та на користь УДКУ м. Тернівка ГУДКУ в Дніпропетровській області, Код ЄДРПОУ: 23929856, р/р: 31214259700035, банк ГУДКУ в Дніпропетровській області, МФО банку: 805012 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 15 (п'ятнадцять) грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Тернівський міський суд шляхом подачі у десятиденний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження, і подання після цього у 20-ти денний строк апеляційної скарги, або без подання заяви про оскарження шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Головуючий