Рішення № 113944968, 28.08.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/18577/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі Ємець Д.О.,

за участю представника відповідача - Сіткевича Є.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 757/18577/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

26.07.2022 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , згідно вимог якої остання просить суд:

- визнати незаконним та скасувати Наказ (розпорядження) філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» №138/ос від 01.03.2022 року про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера- начальника відділу казначейства філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» за угодлю сторін в порядку п.1 ч.І ст.36 КЗпП України.

- поновити ОСОБА_1 на посаді менеджера-начальника відділу казначейства філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця».

- стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.03.2022 року до моменту поновлення на посаді менеджера-начальника відділу казначейства філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця».

- допустити негайне виконання судового рішення в частині присудження працівникові заробітної плати за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць та поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що01.03.2022 року заступником директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Л.В.Гриценко було видано і підписано Наказ (розпорядження) №138/ос від 01.03.2022 року «про припинення трудового договору (контракту)», за яким позивача - ОСОБА_1 менеджера-начальника відділу казначейства філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» було звільнено з займаної посади в порядку п.1 ст.36 КЗпПУ.

В якості правової підстави в основу наказу №138/ос від 01.03.2022 року було покладено заяву ОСОБА_1 та згоду власника.

Проте, позивач вважає наказ незаконним, протиправним, необґрунтованим, виданим за відсутності домовленості сторін, підписаний особою, яка не мала на те повноважень, позбавленим юридичної сили та таким, що підлягає скасуванню судом повністю.

02.08.2022 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду.

28.02.2023 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому представник вказав на безпідставність позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

23.05.2023 до суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив, в якому представник наполягав на задоволенні позовних вимог.

16.08.2023 до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги просить задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

Суд, заслухавши позицію учасників розгляду, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року N 6-р (II)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 наказом (розпорядженням) №680/ос від 03.09.2019 була переведена з посади провідного бухгалтера на посаду менеджер-начальник відділу (відділ казначейства).

21 лютого 2022 року ОСОБА_1 подано заяву про звільнення за угодою сторін з 09.03.2022 з виплатою одноразової грошової допомоги в розмірі не більше чотирьох посадових окладів згідно п.8.9 Положення про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця, затвердженого протокольним рішенням засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 21.12.2021 №Ц-56/143 (далі по тексту Положення про оплату праці).

01.03.2022 року заступником директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Л.В.Гриценко було видано і підписано Наказ (розпорядження) №138/ос від 01.03.2022 року «про припинення трудового договору (контракту)» за яким позивача - ОСОБА_1 менеджера-начальника відділу казначейства філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» було звільнено з займаної посади в порядку п.1 ст.36 КЗпПУ.

В якості правової підстави в основу наказу №138/ос від 01.03.2022 року було покладено заяву ОСОБА_1 та згоду власника.

03.03.2022 ОСОБА_1 електронною поштою подано заяву про недійсність її заяви про звільнення за угодою сторін від 21.02.2022.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Кодексом законів про працю України дано визначення трудового договору.

Так, відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Сторонами трудового договору є працівник та власник підприємства, установи організації або уповноважений ним орган чи фізична особа.

Доцільно зазначити, що законодавство про працю передбачає види трудового договору залежно від терміну.

Так, залежно від строку трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Статтею 38 Кодексу законів про працю визначено розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до п.8.9. Положення про оплату праці (паперова копія витягу з електронного документу додається), затвердженого протоколом №Ц-56/143 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 21.12.2021 (паперова копія витягу з протоколу додається) у разі припинення трудового договору з працівником за угодою сторін, працівникові може бути виплачена одноразова грошова допомога за погодженням з членом правління за функціональною вертикаллю працівника. Розмір одноразової грошової допомоги визначається головою правління та членом правління, відповідальним за напрям діяльності «Людські ресурси», а у разі їх відсутності, членами правління, які виконують їх обов`язки згідно з повноваженнями, але не більше чотирьох посадових окладів (місячних тарифних ставок).

Указом Президента України №64/22 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб.

На початку повномасштабного вторгнення російської федерації АТ «Укрзалізниця», з метою забезпечення безперебійної роботи Товариства, вживало заходів для створення штабів роботи товариства в інших населених пунктах поза межами населених пунктів, де відбувалися активні бойові дії, організації дистанційної роботи з працівниками.

В день звільнення позивачу були здійснені всі виплати, що належали їй на день звільнення за виключенням одноразової грошової допомоги відповідно до п.8.9 Положення про оплату праці, так як це питання не було вирішено.

В подальшому, ініціювання питання щодо виплати одноразової грошової допомоги не здійснювалося в силу прийняття 14.03.2022 правлінням АТ «Укрзалізниця» рішення, оформленого протоколом № Ц-45/31 Ком.т. (паперова копія електронного документу - витягу з протоколу додається).

Згідно п.1.1.4 протоколу № Ц-45/31 Ком.т від 14.03.2022 інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики

В подальшому листом № ЦЦУП-10/195 від 25.03.2022 (внут. № ПК-14/1151 від 25.03.2022) було доведено виплати, за якими проводитиметься нарахування на період дії правового режиму воєнного стану в Україні (паперова копія електронного документу та витяг додатку до нього додаються).

Наказом від 28.03.2022 № 18-ЗП «Про призупинення інших додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами виробничих підрозділів філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» філія «Пасажирська компанія» затвердила призупинення витрат на персонал згідно з додатком, де зазначений перелік кодів видів оплат, за якими проводитиметься нарахування.

Відповідно до вищевказаного наказу в АТ «Укрзалізниця» призупинено нарахування одноразових виплат при звільненні, які не передбаченні законодавством, код виду оплати «651»Відповідно до додатку до листа не нараховуються одноразові виплати при звільненні, які не передбаченні законодавством, код виду оплати «651».

Оскільки виплата одноразової грошової допомоги є правом, а не обов`язком і вона виплачується або не виплачується при розірванні трудового договору за окремою підставою розірвання трудового договору, як за угодою сторін, то відповідно твердження позивача, про те, що вона виражала декілька істотних умов її звільнення при дотриманні яких вона надала згоду на її звільнення не відповідають ст.36 КЗпП України та п.8.9. Положення про оплату праці.

Саме розірвання трудового договору за угодою сторін визначає, що сторони досягли згоди (угоди) щодо дати такого звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору. Пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 404/3049/15-ц (провадження № 6-1269цс16) Верховний Суд України вказав на те, що, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

З виданням оскаржуваного позивачем наказу 01.03.2022 року уповноважена особа роботодавця виразила згоду на розірвання трудового договору за угодою сторін 09.03.2022 і відповідно не надала своєї згоди на прийняття відмови про відкликання заяви на звільнення за угодою сторін.

Окрім цього, слід зазначити, що згідно з додатком № 1 до протоколу № Ц-56/51 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 29.04.2021 визначений Порядок призначення на посади та звільнення з посад керівників та інших працівників АТ «Укрзалізниця».

Додатком № 1 до Порядку визначена номенклатура посад АТ «Укрзалізниця», на які призначення та звільнення працівників проводиться за рішенням голови правління.

Слід зазначити, що серед посад, зазначених у Номенклатурі посад голови правління Товариства відсутня посада менеджер, в т.ч. менеджер відділу казначейства філії, тому наказ, що оскаржується не повинен підписуватися безпосередньо головою правління або членами Правління.

Головою правління АТ «Укрзалізниця» Камишіним Олександром Миколайовичем та членом правління АТ «Укрзалізниця» Логуновим Орестом Миколайовичем була видана довіреність від 15.11.2021, зареєстрована в реєстрі за № 5683 (копія додається) з дотриманням правила двох підписів, якою здійснено делегування повноважень заступнику директора філії з управління персоналом філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» Гриценко Лідії Володимирівні здійснювати певні дії, в інтересах Товариства, пов`язані з діяльністю філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», в тому числі згідно із законодавством про працю, Положенням про філію, локальними нормативними актами Товариства, здійснювати прийом, переведення, переміщення та звільнення працівників Філії, вживати заходів заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Філії та виконувати інші функції Довірителя або уповноваженого ним органу з питань законодавства про працю щодо працівників Філії.

Так, вказана довіреність була дійсна до 11.04.2022 та повноваження Гриценко Л.В., визначені відповідно до абз.4 п.5.1 Положення про філію «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», затвердженого протоколом № Ц-45/125 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2020 (копія витягу з протоколу та додатку №5 до протоколу додається).

Крім того, відповідно до наказу директора філії «Пасажирська компанія» від 24.02.2022 № 16/од «Про деякі питання підписання кадрових документів в апараті управління філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» на період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» обов`язки щодо прийняття рішень та підписання документів з кадрових питань (накази про призначення та звільнення, листи, довідки тощо) щодо працівників апарату управління філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» покладено на заступника директора філії з управління персоналом Гриценко Лідію Володимирівну (копія наказу додається). Даний наказ був виданий, на підставі п.1; 15 п.5.5 Положення про Філію.

Таким чином, в судовому засідання твердження позивача, а саме, що Гриценко Лідія Володимирівна не мала повноваження на підписання наказу від 01.03.2022 № 137/ос, на підставі довіреності від 15.11.2021, зареєстрованою в реєстрі за № 5683 та наказу від 24.02.2022 № 16/од, не знайшли свого підтвердження та спростовані стороною відповідача.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» гарантії для працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів передбачено, що:

Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного органу, членами якого вони є (ч.2 ст.41 Закону)

Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Відповідно до ч.1 ст.147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Виходячи із системного аналізу ст. 147 та ст. 41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» слід прийти до висновку, що отримання попередньої згоди виборного органу, членами якої є позивач є необхідним лише у тому разі, коли звільнення є видом стягнення за порушення трудової дисципліни.

Оскільки, підстава звільнення позивача є угода сторін, яка була досягнута щодо дати звільнення, то звернення до виборного органу для отримання згоди на таке звільнення не потрібно. Крім того у разі не надання згоди виборного органу на звільнення працівника, членом якої вона є буде порушення права на працю позивача, так як ініціатором звільнення є сам працівник, а не роботодавець.

Отримання попередньої згоди є гарантією для працівника, який є членом виборного профспілкового органу лише при звільненні працівника за порушення ним трудової дисципліни

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За положеннями ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та як наслідок у задоволенні позову відмовляє.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 19, 60, 77, 81, 95, 141, 212, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 21, 36, 40 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 28.08.2023.

Суддя Т.Г. Ільєва