Ухвала суду № 1138296, 18.09.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                           № К-12054/06                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2007р.

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді                Брайка А. І.,

суддів                                     Карася О. В.,

                                               Нечитайла О. М.,

                                               Рибченка А. О.,

                                               Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.05.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.08.2005р. у справі № 2/56

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ФЦА Україна”

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача – не з’явились,

відповідача – Блага О. П.,

встановив:

      Товариством з обмеженою відповідальністю “Хенкель-Ужгород” (правонаступником якого є позивач), з урахуванням послідуючого доповнення,подано позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішеньДержавної податкової інспекції у м. Ужгороді від 18.02.2005р. № 0000852341/0-110/23-1/30624037/3059,                                      № 0000842341/0-109/23-1/30624037/3058, № 0000822341/0-111/23-1/30624037/3061 та від 16.03.2005р. № 0000852341/1-292/23-1/30624037/4871, № 0000842341/1-291/23-1/30624037/4870, № 0000822341/1-293/23-1/30624037/4872.

      Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.05.2005р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.08.2005р. у справі № 2/56позов задоволено частково; визнано в повному обсязі недійсними податкові повідомлення-рішення від 18.02.2005р. № 0000842341/0-109/23-1/30624037/3058, № 0000822341/0-111/23-1/30624037/3061 та від 16.03.2005р. № 0000842341/1-291/23-1/30624037/4870, № 0000822341/1-293/23-1/30624037/4872; визнано недійсними в частині застосування 12110 грн. 50 коп. штрафних санкцій по податку на додану вартість податкові повідомлення-рішення від 18.02.2005р. № 0000852341/0-110/23-1/30624037/3059 та від 16.03.2005р. № 0000852341/1-292/23-1/30624037/4871.

      Судові рішення мотивовані тим, що визначення позивачу податкових зобов’язань по податку на прибуток та застосування штрафної санкції є неправомірним у зв’язку з недоведеністю податковим органом застосованої для визначення валового доходу позивача ціни товарів як звичайної; неправомірно застосовано штрафну санкцію по податку на додану вартість за наявності належного позивачу бюджетного відшкодування ПДВ в охоплених перевіркою звітних періодах; в законодавчих актах, які регулюють порядок грошової оцінки землі та порядок зміни цільового призначення земельної ділянки, відсутні вказівки про зобов’язання платника податків самостійно використовувати відповідні складові елементи, що визначають розмір земельного податку, за відсутності змін, внесених органами державної влади та місцевого самоврядування відповідно наданих їм повноважень.

      Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати в частині задоволення позову, відмовити в задоволенні позову посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: п. 4.3. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, ст. 2 Закону України “Про плату за землю”.

      Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін як обґрунтованих та таких, що прийняті відповідно вимог чинного законодавства.

      Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

      Як встановлено судами попередніх інстанцій, в результаті проведеної комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2003р. по 30.06.2004р. відповідачем складено акт № 62/23-4/10/30624037 від 07.02.2005р. та акт           № 86/23-4/10/30624037 від 18.02.2005р. в яких зазначено про донарахування позивачу 60200 грн. податку на прибуток, виявлення заниження податку на додану вартість на суму 24221 грн. та заниження податку на землю на суму 3206 грн. 58 коп.

      18.02.2005р. на підставі вказаних актів відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000852341/0-110/23-1/30624037/3059 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 36331 грн. 50 коп., в т. ч. 24221 грн. 00 коп. основного платежу та 12110 грн. 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій, № 0000842341/0-109/23-1/30624037/3058 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на прибуток в розмірі 87860 грн., в т. ч. 60200 грн. основного платежу та 27660 грн. штрафних (фінансових) санкцій, № 0000822341/0-111/23-1/30624037/3061 про визначення суми податкового зобов’язання по земельному податку в розмірі 4809 грн. 87 коп., в т. ч. 3206 грн. 58 коп. основного платежу та 1603 грн. 29 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

      В ході процедури адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.03.2005р. № 0000852341/1-292/23-1/30624037/4871, № 0000842341/1-291/23-1/30624037/4870, № 0000822341/1-293/23-1/30624037/4872 про визначення сум податкових зобов’язань та сплати штрафних санкцій, аналогічні зазначеним в податкових повідомленнях-рішеннях від 18.02.2005р., відповідно, № 0000852341/0-110/23-1/30624037/3059, № 0000842341/0-109/23-1/30624037/3058,                 № 0000822341/0-111/23-1/30624037/3061.

      Відповідно до п. п. 1.6., 1.8. ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податкове зобов’язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

      Згідно пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

      З вказаного слідує, що в разі наявності в платника податку права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість з врахуванням збільшення за наслідками перевірки податкових зобов’язань по цьому податку, база для нарахування штрафної санкції по такому податку відсутня.

      Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, за правилами якого здійснювався розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

      Відповідно до ч. ч. 1, 2 пп. 1.20.1. п. 1.20. ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору; якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін; справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

      Згідно пп. пп. 7.4.1. – 7.4.3. п. 7.4. вказаного закону доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу; витрати, понесені платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов’язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання; положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з юридичними особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

      Доведення факту невідповідності рівню звичайних цін визначеної сторонами договору ціни покладається на особу, яка заявляє про таку невідповідність. В даному випадку, як обґрунтовано зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, відповідачем такого факту не доведено.

      Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 2 Закону України “Про плату за землю” використання землі в Україні є платним; плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель; за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

      Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень; зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

      В разі відсутності рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельних ділянок у платника податків відсутні правові підстави самостійно використовувати відповідні складові елементи при визначенні розміру земельного податку у зв’язку з наданням таких земельних ділянок в оренду.

      За вказаних обставин,зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є вірним, судові рішення прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.     

      Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

ухвалив:

      1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у                м. Ужгороді без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.05.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.08.2005р. у справі № 2/56 – без змін.

      2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.

Головуючий-суддя                         (підпис)                                  Брайко А. І.

Судді                                                         (підпис)                                    Карась О. В.

                                                        (підпис)                            Нечитайло О. М.

(підпис)                              Рибченко А. О.

(підпис)                               Федоров М. О.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                             Міненко О. М.