Постанова № 11379879, 24.09.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2010 р. Справа № 16/72-10

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Горбачова Л.П. , суддя Фоміна В. О.,

при секретарі Сємєровій М.С.,

за участю представників:

позивача –Мар’їної І.О.(дов.№30/10 від 09.06.2010р.),

відповідача –Шаповал С.В. (дов.№30/362 від 20.07.2010р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№2489С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 08.07.2010р. по справі №16/72-10,

за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ,

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”, м. Суми,

про стягнення 10201162,31 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

                    Рішенням від 08.07.2010 року господарським судом Сумської області по справі №16/72-10 (суддя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено частково.

          Стягнув з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 9089595,65 грн. основного боргу, 172702,33 грн. інфляційних збитків, 109565,99 грн. 3% річних, 373746,00 грн. –пені, 25500,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          У стягненні 81806,35 грн. інфляційних збитків –відмовлено (а.с.48-а.с.50).

Позивач з рішенням господарського суду не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення від 08.07.2010 року по справі №16/72-10 в частині відмови в задоволенні інфляційних та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача в цій частині задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування посилається на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні 15.09.20210р. для забезпечення повного, всебічного, об’єктивного розгляду справи було оголошено перерву до 20.09.2010 року до 12:45 годин.

У судовому засіданні 20.09.2010р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу. Апелянт обґрунтовує свої вимоги тим, що розрахунок інфляційних втрат було здійснено ДК «Газ України»за період з лютого 2010 року по березень 2010 року. Господарський суд Сумської області, збільшуючи період нарахування інфляції на квітень та травень 2010 року, вийшов за межі позовних вимог (а.с.57-а.с.59).

Відповідач проти апеляційної скарги заперечує. Вважає її незаконною та необґрунтованою. У відзиві зазначає, що згідно з позовними вимогами ДК «Газ України»період інших нарахованих штрафних санкцій , а саме: пені, 3% річних становить з 21 січня 2010 року по 17 червня 2010 року. На думку відповідача, суд не виходив за межі позовних вимог і стягнув витрати за період з лютого по травень 2010 року (а.с.63-а.с.64).

У судовому засіданні 20.09.2010р. представник відповідача підтримав заперечення на апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2009 року між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»(постачальник) та ВАТ «Сумигаз» (покупець) був укладений договір №06/09-212 на постачання природного газу для компенсації обсягів розбалансування газорозподільних підприємств. Відповідно до пункту 1.1. даного договору постачальник передає покупцеві у 2009 році імпортований природний газ для покриття (компенсації) обсягів негативного розбалансування газу, а покупець зобов’язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору (а.с.15-а.с.17).

Пунктом 5.1. договору визначено, що розрахунки за обсяги негативного розбалансування газу та послуги з його транспортування покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом року, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі актів приймання-передачі газу до 20 січня 2010 року (а.с.16).

Згідно з пунктом 10.1. договір вважається укладеним з дати його підписання та скріплення печатками сторін, діє в частині поставки газу з 1 січня 2009 року до 31 грудня 2009 року, а в частині проведення розрахунків за газ –до їх повного здійснення (а.с.17).

Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем природного газу, а саме: актами прийому-передачі природного газу (а.с.24-а.с.30), які скріплені підписом повноважного представника відповідача, а також актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.04.2010р. (а.с.31).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, заборгованість відповідача, ВАТ «Сумигаз», по основному боргу перед позивачем, Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на день звернення до господарського суду Сумської області з позовною заявою становила 9089595,65 грн., що підтверджується матеріалами справи, а саме: актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.04.2010р. (а.с.31).

За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також, приписами ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, та статтею 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як в суді першої інстанції, так і в апеляційному господарському суді відповідач не надав доказів сплати 9089595,65 грн. основного боргу, борг в зазначеному розмірі визнав у повному обсязі, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі статей 526,527 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.625 (Відповідальність за порушення грошового зобов'язання) Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за період з 21.01.2010р. по 17.06.2010року в сумі 109565,99 грн., та стягнення пені в сумі 373746,00 грн., судова колегія вважає обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягення з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат, то судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 54 Господарського процессуального кодексу України позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Як вбачається з позовної заяви, предметом позовних вимог ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»є стягнення суми основного боргу за поставлений природний газ, пені, 3% річних та інфляційних, нарахування яких було здійснено за період з лютого по березень 2010 року.

Матеріалами справи підтверджується, що господарський суд Сумської області, враховуючи правомірними заперечення відповідача, щодо нарахованих позивачем інфляційних збитків, вважаючи, що при розрахунку інфляційних втрат не врахована дефляція за квітень, травень 2010 року, зменшив суму інфляційних втрат та відмовив у задоволенні вимог позивача про стягнення 81806,35 грн. інфляційних збитків.

Відповідно до статті 83 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, такого клопотання матеріали справи не містять.

Господарський суд Сумської області при прийнятті судового рішення безпідставно вийшов за межі позовних вимог, не обґрунтувавши свою дію необхідністю захисту прав і законних інтересів сторін, як цього вимагала стаття 83 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому був порушений конституційний принцип диспозитивності учасників судового процесу, що закріплений в статті 129 Конституції України.

Таким чином, судова колегія вважає, що господарський суд Сумської області, необґрунтовано відмовив позивачу в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 81806,35 грн. Збільшивши період нарахування інфляційних втрат за квітень та травень 2010 року, в яких була дефляція, тим самим зменшив суму нарахованої інфляції на суму 81806,35 грн., суд вийшов за межі позовних вимог, адже вказаний період не був зазначений в позовній заяві.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є обґрунтованими, а тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Сумської області від 08.07.2010р. по справі №16/72-10 слід скасувати в частині відмови в стягненні 81806,35 грн. інфляційних збитків та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в частині стягнення інфляційних збитків.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 2 статті 103, статтями 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу позивача, Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 08.07.2010р. по справі №16/72-10 скасувати в частині відмови в стягненні 81806,35 грн. інфляційних збитків та прийняти нове рішення, яким позов Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»задовольнити в частині стягнення інфляційних збитків у повному обсязі.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз»(40021, м. Суми, вул. Лебединська,13, код 03352432) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м. Київ, вул. Шолуденко,1, код 31301827) 81806,35 грн. інфляційних збитків, а також 410 грн. витрат по сплаті державного мита.

В решті рішення господарського суду Сумської області від 08.07.2010р. по справі №16/72-10 залишити без змін.

Господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Горбачова Л.П.

Суддя Фоміна В. О.