Постанова № 11379627, 14.04.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

13 квітня 2010 року Справа № 5020-4/270 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіТкаченка М.І.,

суддівАнтонової І.В.,

Котлярової О.Л.,

за участю представників сторін:

позивача - Толчина Наталія Григорівна, довіреність № 2009/09 від 2 листопада 2009 року (Публічне акціонерне товариство Банк „Морський”);

відповідача - Леушин Сергій Валерійович, довіреність б/н від 6 серпня 2008 року (ВАТ „Ливадийская инвестиционная компания”);

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ливадийская инвестиционная компания” на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Погребняк О.С.) від 25 лютого 2010 року по справі №5020-4/270

за позовом Публічного акціонерного товариства Банк „Морський ”

(вулиця Брестська, 18 „а”, місто Севастополь, 99001)

(для відома представнику Толчиній Н.Г.: АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ливадийская инвестиционная компания”

(вулиця Кулакова, 51, кв. 3, місто Севастополь, 99011)

(для відома представнику Леушину С.В.: АДРЕСА_2)

про розірвання кредитного договору та стягнення суми боргу

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2009 року Публічне акціонерне товариство Банк „Морський” (далі - ПАТ Банк „Морський”) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ливадийская инвестиционная компания” (далі - ТОВ „Ливадийская инвестиционная компания”), в якій просить:

- розірвати кредитний договір № 2790707-КЮ від 30 липня 2007 року, укладений між сторонами по справі;

- стягнути з ТОВ „Ливадийская инвестиционная компания” 3995000,00 грн. суму основного боргу, 691 272,99 грн. суму прострочених відсотків, 58518,35 грн. пені, 998 750,00 грн. штрафу. Всього - 5 685 022,99 грн. у тому числі і за рахунок заставленого майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 30 липня 2007 року укладено кредитний договір № 2790707-КЮ, відповідно до умов якого, позивач надав відповідачу кредит у сумі 500 000,00 грн. до 24 липня 2009 року.

Позичальник - ТОВ „Ливадийская инвестиционная компания” свої зобов'язання перед ПАТ Банк „Морський” не виконує, суму боргу та відсотки за кредитним договором до наступного часу не сплачує.

В подальшому, позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути 5743541,34 грн.

ВАТ „Ливадийская инвестиционная компания” з позовними вимогами не згідне, мотивуючи наступним.

Кредитний договір був забезпечений договором іпотекі. Таким чином, позивач спочатку повинен був реалізувати майно, яке є предметом іпотечного договору від 30 липня 2007 року, а, якщо після реалізації коштів буде недостатньо для погашення кредиту, то тільки тоді він має право на звернення до суду.

Тобто, на думку відповідача, ПАТ Банк „Морський” передчасно звернулось до суду.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 25 лютого 2010 року по справі № 5020-4/270 позов задоволено.

Розірвано кредитний договір № 2790707-КЮ від 30 липня 2007 року, укладений між сторонами по справі.

Стягнуто з ТОВ „Ливадийская инвестиционная компания” на користь ПАТ Банк „Морський” 5743541,34 грн.

Стягнуто з ТОВ „Ливадийская инвестиционная компания” на користь ПАТ Банк „Морський” державне мито у розмірі 25500,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Рішення суду мотивовано посиланням на норми Цивільного кодексу України про зобов'язання.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ „Ливадийская инвестиционная компания” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати.

Відповідач вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки не з'ясовані всі обставини, що мають значення по справі.

Крім того, доводи апеляційної скарги мотивовані посиланням на статтю 47 Закону України „Про іпотеку”.

ПАТ Банк „Морський” з доводами, викладеними в апеляційній скарзі не згідне, вважаючи, що посилання позичальника - ТОВ „Ливадийская инвестиционная компания” на те, що позивач не здійснив заходів для реалізації майна, що знаходиться в іпотеці є передчасними, є необгрунтованими, так як відповідно до статті 33 Закону України „Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотекі.

Таким чином, звернення стягнення на заставлене майно є правом ПАТ Банк „Морський”, а не його обов'язком.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 березня 2010 року апеляційна скарга прийнята до провадження суду у складі колегії: головуючого судді Ткаченка М.І., судді Антонової І.В., судді Котлярової О.Л. та призначена до розгляду на 13 квітня 2010 року.

Розглянувши справу повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

30 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Банк „Морський” (Банк) та ТОВ „Ливадийская инвестиционная компания” (позичальник) укладено кредитний договір № 2790707-КЮ.

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 19 жовтня 2009 року найменування юридичної особи - Відкритого акціонерного товариства Банк „Морський” змінилося на - Публічне Акціонерне товариство Банк „Морський”. 5 травня 2007 року сторони підписали додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 2790707-КЮ від 30 липня 2007 року. Згідно з умовами укладеного договору (з урахуванням додаткової угоди) відповідачу був наданий кредит у формі відновлюваної кредитної лінії для ведення фінансової, господарської та іншої статутної діяльності, а також для поповнення оборотних засобів у розмірі 500 000,00 доларів США на строк з 30 липня 2007 року по 21 липня 2017 року з виплатою відсотків за користування кредитів, виходячи з 14% річних, та 16% з 5 травня 2008 року.

Пунктом 3.3.1 договору передбачений обов'язок позичальника використовувати кредит на зазначені у пункті 1.1 цілі, забезпечити своєчасну оплату процентів та повернути кредит у сумі 500000,00 доларів США не пізніше 24 липня 2009 року, за умовами надання нового об'єктивного бізнес-плану, дія кредитної лінії поновлюється на строк до 24 липня 2017 року.

Згідно з пунктом 3.3.3 додаткової угоди до договору позичальник зобов'язаний виплачувати проценти за кредит щомісячно, виходячи з 16 % ставки річних, але не пізніше останнього банківського дня місяця на рахунок № 206880109671 в ВАТ Банк „Морський”.

Відповідно до пунктів 4.7-4.9 договору, спірні питання за даним договором врегульовуються шляхом переговорів. У випадку недосягнення згоди, спір передається до господарського суду міста Севастополя. Зміни до договору вносяться за згодою сторін у письмовому вигляді. Строк дії договору встановлюється із дня надання кредиту до повного виконання позичальником зобов'язань з договором.

Однак, відповідач свої зобов'язання виконував неналежним чином, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 500000,00 доларів США.На виконання вказаних вище пунктів 4.7-4.9 договору 26 листопада 2009 року позивач звернувся до відповідача з вимогами погасити заборгованість за кредитом у розмірі 5685022,99 грн.

Але, відповідач, вимоги не виконав, суму заборгованості за договором не сплатив, що і стало причиною звернення позивача до господарського суду з позовом про розірвання договору та стягнення з відповідача суми боргу за кредитом з урахуванням процентів, пені та штрафу.

З матеріалів справи вбачається, що 30 липня 2007 року між ВАТ Банк „Морський” (іпотекодержатель) та ТОВ „Ливадийская инвестиционная компания” (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, відповідно до якого іпотекодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань іпотекодавця (позичальника) перед іпотекодержателем за кредитним договором № 2790707-КЮ від 30 липня 2007 року та виконання в повному обсязі зобов'язань щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків, іншої заборгованості, передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно - вбудовано-прибудовані нежилі приміщення з № І V 12, 20, 26 у підвалі житлового будинку літара „А”, з № IV 1-11, № V- 1, 3, № IV 21-25 на першому поверсі літера „А1” з козирком, ґанком та прибудовою літ „а” у будинку № 163 , що розташовані по вулиці Хрустальова в місті Севастополі.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін регулюються нормами Цивільного кодексу України, Законом України „Про іпотеку” № 898-IV від 5 червня 2003 року.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного Кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно з приписами статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві надану ним позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором та сплатити проценти за його використання.

Відповідно до пункту 3 статті 346 Господарського кодексу України кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з умовами укладеного договору позичальник зобов'язався щомісячно сплачувати банку проценти з розрахунку 14 відсотків річних, а відповідно до додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 5 травня 2008 року, з виплатою відсотків виходячи із 16 % річних з 5 травня 2008 року.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 24 листопада 2009 року заборгованість за кредитом склала 500000,00 доларів США, що еквівалентно 3995000,00 грн. за курсом НБУ на 24 листопада 2009 року.

Останнє погашення за відсотками були здійснені відповідачем 29 вересня 2008 року.

За розрахунками позивача сума боргу відповідача з урахуванням відсотків склала 86517,27 доларів США, що еквівалентно 691271,99 грн. за курсом НБУ станом на 24 листопада 2009 року.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач зобов'язань за кредитним договором щодо повернення кредиту за процентів за його користування не виконав.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із пунктом 3.3.6 договору, позивачем за період з 24 травня 2009 року по 24 листопада 2009 року нарахована пеня в сумі 58518,35 грн. Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Також, відповідно до пункту 3.2.8 договору, позивач просить стягнути з відповідача суму штрафу у розмірі 25% від суми кредиту, а саме - 125000,00 доларів США (998750,00 грн. за курсом НБУ на 24 листопада 2009 року).

Таким чином, на час розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 5743541,34 грн. з яких: 3995000,00 грн. - сума основного боргу, 691272,99 грн. - заборгованість за процентами, 58518,35 грн. - пеня, 998750,00 грн. - сума штрафу.

Відповідно до пункту 3.2.3 договору, у випадку недотримання позичальником пункту 3.3.1 договору, Банк має право розірвати договір та достроково стягнути кредит та проценти за його використання з виплатою пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючій у період, за який стягується пеня, розрахованої від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2.8 договору, Банк має право достроково стягнути з позичальника, в тому числі шляхом звернення стягнення на майно, суму заборгованості за кредитом (з урахуванням процентів та пені за прострочення платежів) та штраф в розмірі 25% від суми кредиту у випадку невиконання позичальником будь-якої з умов кредитного договору або здійснення будь-яких дій стосовно закладеного майна, не узгоджених з Банком.

Як вбачається з матеріалів справи, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів погашення боргу відповідачем не надано.

Згідно з частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги стосовно розірвання кредитного договору обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Положеннями частини 5 статті 188 Господарського кодексу України визначено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Що стосується посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що позивач не здійснив заходів для реалізації майна, що знаходиться в іпотеці і таким чином, передчасно звернувся з позовом до суду, то слід звернути увагу на існування Роз'яснення Вищого арбітражного суд від 24 грудня 1999 року № 02-5/602 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України „Про заставу”.

Згідно з пунктом 8.5. вказаного вище Роз'яснення звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя. Тому справи зі спорів, пов'язаних з невиконанням боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання (наприклад, за позовами про стягнення відповідних коштів з боржника або поручителя чи гаранта) повинні бути розглянуті по суті незалежно від того, чи реалізував кредитор (заставодержатель) це право.

Крім того, відповідно до статті 33 Закону України „Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотекі.

Таким чином, звернення стягнення на заставлене майно є правом ПАТ Банк „Морський”, а не його обов'язком.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, вважаючи, що рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з заявника апеляційної скарги - ТОВ „Ливадийская инвестиционная компания” 12792,50 грн. державного мита, яке не було сплачено при подачі апеляційної скарги до Севастопольського апеляційного господарського суду.

Відповідно до підпункту „а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів від 21.01.1993 року № 7-93 „Про державне мито” в редакції Закону № 2505-ІV (2505-15) від 25.03.2005 року, із заяв майнового характеру справляється мито в розмірі 1% ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до підпункту „б” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів від 21.01.1993 року № 7-93 „Про державне мито” із позовних заяв немайнового характеру справляється мито у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи, що при подачи апеляційної скарги державне мито сплачено не було, то судова колегія вважає за необхідне стягнути з ТОВ „Ливадийская инвестиционная компания” 12792,50 грн. державного мита в дохід Державного бюджету.

Керуючись статтями 46, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ливадийская инвестиционная компания” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 25 лютого 2010 року по справі №5020-4/270 залишити без змін.

Стягнути з стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю „Ливадийская инвестиционная компания” (99011, місто Севастополь, вулиця Кулакова, 51, кв. 3, ідентифікаційний код 34050075) на користь Державного бюджету 12792,50 грн. державного мита.

Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Головуючий суддяМ.І. Ткаченко

СуддіІ.В. Антонова

О.Л. Котлярова