Рішення № 11379329, 21.09.2010, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2010 року                                                                      Справа №12/1726

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі Кадусі Н.В., за участю представників сторін: позивача – Ахмістова О.М. за довіреністю, відповідача –Кудрявцева М.С., у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агрікор»до товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіт»про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач –товариство з обмеженою відповідальністю «Агрікор», звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіт»(далі –відповідач), в якому просив суд визнати договір поставки № 52/09 від 29.04.2009 року недійсним з підстав його фіктивності та відшкодувати судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача позов з підстав, викладених в позовній заяві, підтримав і просив суд його задовольнити.

Відповідач подав письмовий відзив на позов. Із відзиву і пояснень представника відповідача в засіданні суду слідує, що відповідач проти позову заперечував і просив суд в його задоволенні відмовити з мотивів необґрунтованості і недоказаності позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд в задоволенні позову відмовляє з наступних підстав.

29.04.2009 року сторонами укладено договір поставки № 52/09 (додаткова угода до нього № 1 від 29.06.2009 року), за умовами якого: постачальник (відповідач) зобов’язався поставити і передати ріпак продовольчий власного врожаю (товар), на умовах, погоджених з покупцем, а покупець (позивач) - купити і здійснити оплату загального обсягу товару; ціна товару складає 2500 грн. за 1 т.; загальний обсяг товару складає 16510 тонн; загальна сума договору 41275500 грн.; дата поставки визначається датою оформлення наступних документів: складська квитанція, видаткова накладна на партію, що зазначена в складській квитанції, якісне посвідчення Елеватора; покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% суми договору протягом 7 (семи) банківських днів після надання продавцем оригіналу (або факсимільної копії) рахунку та оригіналу (або факсимільної копії) договору підписаного та завіреного печаткою постачальника; постачальник постачає товар частинами на умовах EXW OAO «Монастирищенське ХПП», 19, вул. І. Франка, с. Сатанівка, Монастирищенського району, Черкаської області –надалі «Елеватор», в редакції ІНКОТЕРМС 2000 в строк до (включно): липень 2009 року –1200 тонн, липень 2010 року –1000 тонн, липень 2011 року –5404 тонн, липень 2012 року –5604 тонн, липень 2013 року –3302 тонн; договір вступає в силу від дати його підписання та діє до 31.07.2013 року, а в частині виконання сторонами своїх зобов’язань –до повного їх виконання.

На виконання договору позивач здійснив 100% передоплату в сумі 41275000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 586 від 30.04.2009 року.

Із пояснень представників сторін в засіданні суду слідує, що відповідач свої зобов’язання по поставці першої частини товару в обсязі 1200 тонн не виконав.

Вищеназвані документи долучені до матеріалів справи в якості письмових доказів.

З вищевикладеного вбачається, що позивачем заявлено позов про визнання недійсним договору поставки № 52/09 від 29.04.2009 року, з посиланням на приписи ст.ст. 203 ч. 5, 215 ч. 1 ЦК України, з підстав укладання його без наміру на реальне настання правових наслідків, оскільки відповідач наперед знав, що у нього немає необхідної кількості землі для посіву, а тому він не зможе поставити товар необхідної кількості. Зазначені підстави передбачені ст. 234 ЦК України. Позивачем свої зобов’язання за договором виконано, відповідачем –ні.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу (далі –ЦК) України, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть, зокрема, бути примусове виконання обов’язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, визнання правочину недійсним, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 215ч. 1 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як спірний договір, так і додаткові угоди до нього № 1 від 29.06.2009 року підписані уповноваженими особами сторін та скріплені печатками, з чого слідує висновок, що при укладенні спірного договору досягнуто згоди, як щодо його предмету, так і стосовно інших його умов, які сторони вважали необхідним узгодити.

Щодо доводів позивача про те, що оспорюваний правочин є фіктивним (ч.5 ст. 203, ст. 234 ЦК України), то ці доводи не можуть бути підставою визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки позивачем не надано жодного доказу в розумінні ст.ст. 32, 33, 36 ГПК України, підтверджуючого, що хоча б одна із сторін договору мала намір (умисел) укласти договір № 52/09 від 29.04.2009 року, як фіктивний, без настання реальних правових наслідків, такі докази відсутні в матеріалах справи, факт виконання або невиконання договору не впливає на його недійсність, всупереч цьому оспорюваний договір відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, було запропоновано сторонам подати докази в обґрунтування позову і заперечень проти нього, брати участь в засіданнях суду, вони своїми правами скористались на свій розсуд, подали всі наявні у них докази і на їх підставі судом прийнято рішення у справі.

Відповідно до ст.ст. 33 ч. 1, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обставини справи повинні підтверджуватись лише належними і допустимими доказами.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що вимоги позивача не ґрунтуються на приписах вищеназваних норм Цивільного кодексу України, позивачем, всупереч вимогам приписів Господарського процесуального кодексу України, належними і допустимими доказами не підтверджені, тому заперечення відповідача проти позову визнає обґрунтованим і йому надає перевагу, позов –необґрунтованим, недоказаним і в його задоволенні позивачу відмовляє повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-84 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Агрікор»до товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіт»про визнання договору поставки № 52/09 від 29.04.2009 року недійсним, - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня його прийняття.

Повний текст рішення складено і підписано 24.09.2010 року.

Суддя В.М. Грачов