Рішення № 11378505, 30.07.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2010 р.Справа № 15/100-10-2723 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - не з’явився,

від третьої особи - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Сільськогосподарського кооперативу „Чапаєва”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – фізична особа - підприємець ОСОБА_3, про стягнення 29666,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 16 липня 2010 р. оголошувалась перерва до 30 липня 2010 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою та уточненнями до неї до Сільськогосподарського кооперативу „Чапаєва”, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору –фізична особа - підприємець ОСОБА_3, про стягнення 29666,00 грн., посилаючись на наступне.

25 квітня 2007 року між третьою особою - ОСОБА_3 та відповідачем –СК „Чапаєва” був укладений договір на купівлю винограду сезону збору 2007 року, відповідно до якого відповідач зобов’язався передати ОСОБА_3 зібраний урожай винограду „Ркацетелі” у кількості 20000 кг, „Фітяска” у кількості 10000 кг та „Одеський ранній” у кількості 10000 кг.

Відповідно до п. 3.1 зазначеного договору за платіжними документами № 56 від 19.04.2007 р., № 88 від 05.06.2007 р. ОСОБА_3 було сплачено відповідачу передплату за придбання винограду у розмірі 22278 грн. Проте, на виконання договору відповідач передав покупцю –третій особі за накладною № 152 від 14 вересня 2007 року виноград у кількості 1470 кг на суму 3234 грн. Інші поставки винограду відповідачем не здійснювались.

Так, враховуючи часткову передачу покупцю придбаного товару, на думку позивача, відповідач повинен повернути суму передплати в розмірі 19044 грн. (22278 грн. - 3234 грн.) з урахуванням індексу інфляції за час користування грошима, що за розрахунком позивача становить 29666 грн.

Правовою підставою для стягнення вказаної заборгованості з відповідача на користь позивача останнім визначено ту обставину, що 21 травня 2010 р. між позивачем та третьою особою –ОСОБА_3 був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого в рахунок боргу ОСОБА_3 перед позивачем третьою особою було відступлено борг СК „Чапаєва” перед третьою особою за договором № 2 від 25.04.2007 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.06.2010 р. порушено провадження у справі № 15/100-10-2723 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, про що зазначено у відзиві на позовну заяву, посилаючись при цьому на те, що в рахунок заборгованості за договором № 2 від 25.04.2007 р. відповідач поставив третій особі інший товар залізобетонні стовпики, тому заборгованість за цим договором у відповідача відсутня.

Третя особа письмові пояснення по суті спору не надала, проте представник третьої особи у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

25 квітня 2007 року між суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_3 (покупець) та Сільськогосподарським кооперативом „Чапаєва” (продавець) був укладений договір № 2 на купівлю винограду, згідно п. 1.1 якого продавець зобов’язується відпустити зібраний виноград в сезон збору 2007 року за кількістю, зазначеною у даному договорі, а покупець прийняти і своєчасно оплатити на умовах даного договору вартість отриманого винограду за ціною попередньої домовленості сторін за 7 днів перед початком збору винограду.

В п. 1.3 вказаного договору зазначені кількість та найменування винограду по сортам: „Ркацетелі” у кількості 20000 кг, „Фітяска” у кількості 10000 кг та „Одеський ранній” у кількості 10000 кг.

Згідно п. 3.1 договору покупець зобов’язується здійснити передоплату в розмірі 45000,00 грн., а різницю за поставлений виноград оплатити готівкою після реалізації виноматеріалу, отриманого шляхом переробки винограду. При цьому покупець надає продавцю копії ліцензії на право переробки винограду і оптової реалізації виноматеріалів, а також довіреність на отримання винограду.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання його сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищевказаного договору третьою особою –ОСОБА_3 згідно квитанцій до прибуткового касового ордеру № 56 від 19.04.2007 р. та № 88 від 05.06.2007 р. було сплачено відповідачу передплату за придбання винограду у розмірі 22278 грн. Проте, на виконання договору відповідач передав покупцю –третій особі за накладною № 152 від 14 вересня 2007 року виноград у кількості 1470 кг на суму 3234 грн. Інші поставки винограду відповідачем не здійснювались.

У зв’язку з цим позивач вказує, що у відповідача виникла заборгованість перед третьою особою, що становить суму передплати в розмірі 19044 грн. (22278 грн. - 3234 грн.), на яку не було здійснено поставку винограду. При цьому позивач послався на положення ч. 2 ст. 693 ЦК України, згідно якої у разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Разом з тим позивач зазначає, що 21 травня 2010 р. між ним суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_3 та позивачем був укладений договір про відступлення права вимоги, за яким третя особа передала належне їй право вимоги згідно договору № 2 від 25.04.2007 р., укладеного між третьою особою та відповідачем, а позивач приймає право вимоги, що належне третій особі за вказаним договором № 2.

Стаття 512 ЦК України передбачає можливість заміни кредитора у зобов'язанні іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За правилами ст. 514 ЦК України вчинене за договором відступлення права вимоги тягне за собою передачу прав первісного кредитора у зобов'язанні новому кредитору в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановленого законом або договором.

Виходячи з викладеного, уступка вимоги є однією з підстав заміни сторони у цивільно-правовому зобов'язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Уступка права вимоги за своєю правовою природою не є самостійним правочином, оскільки вона залежить від основного юридичного факту, який її породжує.

Право вимоги має узгоджуватись за загальними принципами та умовами виконання як цивільно-правових, так і господарських зобов'язань. За таких обставин повинна бути незмінність істотних умов та зміст зобов'язання для боржника.

Враховуючи те, що третя особа за основним договором № 2 від 25.04.2007 р., на думку позивача, була наділена правом вимоги повернення суми попередньої плати в розмірі 19044 грн., відповідно позивач вважає, що таке право перейшло до нього як нового кредитора у зобов'язанні.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України у покупця право вимоги повернення суми попередньої оплати виникає у разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак, як вбачається зі змісту договору № 2 від 25.04.2007 р., строк поставки винограду, як і строк повернення суми передоплати у випадку непоставки винограду, сторонами договору не був обумовлений. У зв’язку з цим строк виконання відповідачем обов'язку щодо повернення суми передоплати відраховується з моменту пред’явлення вимоги кредитором. Проте в матеріалах справи відсутні докази пред’явлення відповідачу вимоги про повернення спірної суми передплати як з боку третьої особи, так і з боку позивача (нового кредитора).

Таким чином суд доходить висновку про те, що у відповідача не виникло зобов’язання щодо повернення позивачу суми передплати за договором № 2 від 25.04.2007 р. в розмірі 19044 грн., що в свою чергу виключає можливість стягнення з відповідача заборгованості у вказаній сумі.

Доводи відповідача про те, що в рахунок заборгованості за договором № 2 від 25.04.2007 р. відповідач поставив третій особі інший товар (залізобетонні стовпики), тому заборгованість за цим договором у відповідача відсутня, до уваги суду не приймаються та спростовуються матеріалами справи. Зокрема, в матеріалах справи наявна копія договору купівлі-продажу № 15/05/2008 р. від 15.05.2008 р., за яким СК „Чапаєва” взяв на себе зобов’язання поставити у власність третій особі стовпики виноградні залізобетонні. Між тим за вказаним договором купівлі-продажу № 15/05/2008 р. від 15.05.2008 р. у відповідача та третьої особи виникли інші права та обов’язки, які не пов’язані з договором № 2 від 25.04.2007 р. Докази наявності домовленості між відповідачем та третьою особою щодо продажу в рахунок спірної заборгованості іншого товару, ніж обумовленого договором № 2 винограду, в матеріалах справи відсутні. Більш того, наявність заборгованості у відповідача перед третьою особою в розмірі 19044 грн. підтверджується складеним відповідачем актом звірки станом на 01.07.2010 р. Той факт, що відповідач поставив третій особі за договором купівлі-продажу № 15/05/2008 р. від 15.05.2008 р. стовпики виноградні залізобетонні на більшу суму, ніж сплачено третьою особою за цим договором, не є підставою для звільнення відповідача від обов’язку щодо сплати заборгованості за договором № 2 від 25.04.2007 р., при цьому в свою чергу відповідач може звернутися до третьої особи з вимогами про сплату заборгованості № 15/05/2008 р. від 15.05.2008 р., яка виникла у зв’язку з неповною сплатою третьою особою поставлених залізобетонних стовпиків. До того ж слід зазначити, що з вищевказаного акту звірки вбачається, що відповідач в односторонньому порядку здійснив взаємозалік зустрічних вимог за відсутністю заяви відповідача на адресу третьої особи про таке зарахування, що є порушенням вимог законодавства.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час користування грошима, починаючи з 01.10.2007 р., що за розрахунком позивача становить 29666 грн., суд зазначає наступне.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач послався на ч. 3 ст. 693 ЦК України, згідно якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

В силу ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Між тим ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, з огляду на те, що відповідач має виконати свій обов’язок щодо повернення суми передоплати у 7-денний строк з дня пред'явлення йому вимоги покупцем, про що зазначалось вище, але така вимога не пред’являлась, відповідно відсутня прострочка з боку відповідача щодо виконання вказаного обов’язку, що в свою чергу виключає можливість покладення на відповідача обов’язку щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення з Сільськогосподарського кооперативу „Чапаєва” боргу у розмірі 29666 грн. необґрунтовані, оскільки не відбулось порушення прав позивача, у зв’язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем по даній справі по сплаті держмита в розмірі 614 грн., послуг на ІТЗ судового процесу в розмірі 23 грн. та послуг адвоката в розмірі 6000 грн. господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 46 ГПК Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Разом з тим слід зазначити, що порядок сплати державного мита та розмір державного мита передбачені Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., та Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами).

Відповідно до п. 35 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів, державне мито справляється в розмірах, встановлених пунктом 2 статті 3 Декрету „Про державне мито”.

Згідно ст. 3 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами, внесеними п. 21 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005 р.) ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн.), а ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на викладене, позивач при подачі позову мав сплатити до бюджету державне мито в розмірі 1% від ціни позову та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.). Так, як вбачається з матеріалів справи, при подачі позову позивачем було сплачено державне мито в розмірі 614,30 грн. (1% від ціни первісно заявлених вимог в сумі 61427 грн.). Витрати на ІТЗ судового процесу позивачем не були сплачені, у зв’язку з чим в ухвалі суду від 24.06.2010 р. про порушення провадження у справі позивача було зобов’язано надати докази оплати витрат на ІТЗ судового процесу. Проте, такі докази не були надані суду.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Враховуючи викладене та те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, відповідно судові витрати по сплаті державного мита не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, при цьому на позивача покладаються витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стосовно послуг адвоката слід зазначити, що статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

В силу ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг лише адвокатам, а не будь-яким представником. Між тим в матеріалах справи відсутні докази (договір, ордер чи інший документ), які б підтверджували надання позивачу юридичних послуг саме адвокатом та оплату цих послуг в сумі 6000 грн. З огляду на викладене, а також у зв’язку з тим, що рішення суду відбулось не на користь позивача, відповідно судові витрати на послуги адвоката не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.          У задоволенні позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Сільськогосподарського кооперативу „Чапаєва”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –фізична особа - підприємець ОСОБА_3, про стягнення 29666,00 грн. відмовити.

2.          СТЯГНУТИ з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (68600, АДРЕСА_1; ідент.код НОМЕР_1) до бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31213264700008, МФО 828011, КБК 22050003) витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 04.08.2010 р.

Суддя