Рішення № 11377976, 04.08.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2010 р.Справа № 15/119-10-3219 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Ільєвій Л.М.

За участю представників:

від позивача ОСОБА_1;

від відповідача - не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до Приватного підприємства „ОСОБА_4” про стягнення 331926,22 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства „ОСОБА_4” грошових коштів за договором позики від 02.06.2009 р. з урахуванням індексу інфляції у розмірі 325120,56 грн. та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 6805,66 грн., посилаючись на наступне.

02 червня 2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Приватним підприємством „ОСОБА_4” був укладений договір позики, відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_2 зобов'язався надати відповідачу грошові кошти у розмірі 304420,00 грн. у строкове платне користування, а ПП „ОСОБА_4” зобов'язалось повернути позику до 30 вересня 2009 року та сплатити відсотки за користування грошовими коштами.

На виконання умов договору 03 червня 2009 р. позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 304420,00 грн., а відповідач належним чином прийняв зазначені грошові кошти, про що директором ПП „ОСОБА_4” - ОСОБА_4 було складено розписку від 03 червня 2009 р. про отримання позики.

Проте, як зазначає позивач, в обумовлений сторонами строк, всупереч п.2 договору, відповідачем свої зобов'язання виконано не були та отримана грошова сума до теперішнього часу не повернута.

У звязку з невиконанням відповідачем зобовязань за договором позики позивачем було нараховано відповідачу індекс інфляції за період з 01.10.2009 року по 29.06.2010 року. Так, станом на червень 2010 року сума боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції становить 325 120,56 грн. Також на підставі ст. 625 ЦК України позивачем було нараховано відповідачу 3 % річних від простроченої суми, що становлять 6 805,66 грн.

До того ж, позивач стверджує, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогою виконати свої зобов'язання. Так, 26 листопада 2009 року на адресу відповідача була направлена претензія, яка залишилась без відповіді. Зазначені дії, на думку позивача, свідчать про те, що відповідач не бажає у позасудовому порядку врегулювати спір та повернути грошову суму у добровільному порядку.

У звязку з вищенаведеним позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з Приватного підприємства „ОСОБА_4” грошові кошти за договором позики від 02.06.2009 р. з урахуванням індексу інфляції у розмірі 325120,56 грн. та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 6805,66 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.07.2010 р. порушено провадження у справі № 15/119-10-3219 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився. У зв'язку з цим відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

02 червня 2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Приватним підприємством „ОСОБА_4” був укладений договір позики під відсоток, згідно якого позивач передає, а відповідач приймає у власність 304420,00 грн., що еквівалентно 40000,00 дол. США.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що позичальник зобовязаний виплачувати позикодавцю проценти від суми позики в розмірі 12,5 % річних.

Відповідно до п. 2 договору позики від 02.06.2009 р. позику а також проценти позичальник зобовязується повернути позикодавцеві готівкою у повному обсязі у гривнях, що складатиме еквівалент 40000,00 дол. США по комерційному курсу продажу доларів США в строк до 30.09.2009 р.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Так, як вбачається з наявної в матеріалах справи розписки про отримання коштів від 03.06.2009 р. (а.с. 11), оригінал якої був оглянутий судом в судовому засіданні, відповідачем було отримано від позивача кошти в якості позики в сумі 304420,00 грн.

Згідно п.1.1 договору позики від 02.06.2009 р. факт одержання позики підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики. Наявність розписки у позивача підтверджує виконання ним свого обовязку (п. 2.2.2. договору).

Таким чином, позивачем було виконано зобовязання за договором позики у повному обсязі та передано відповідачу грошові кошти у сумі 304420,00 грн. Однак, як встановлено судом, у встановлений договором строк (до 30.09.2009 р.) відповідачем не була повернута сума позики, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

26.11.2009 р. позивачем було направлено на адресу відповідача лист (а.с. 12) та претензію вих. № 2611 від 26.11.2009 р., якими позивач просив відповідача виконати зобовязання за договором позики від 02.06.2009 р. щодо повернення суми позики. Однак, як зазначає позивач, відповіді на вказані звернення він не отримав.

Договором позики від 02.06.2009 р. передбачено, що в разі, коли позичальник не поверне позику у встановлений строк, позикодавець вправі стягнути заборгованість в безспірному порядку (п. 6 договору). Документом, що підтверджує безспірність заборгованості позичальника та встановлює прострочення виконання зобовязання буде вважатися розписка позичальника, котра знаходиться у позикодавця (п. 6.1 договору).

Між тим неповерненням позивачу отриманої суму позики в розмірі 304420,00 грн. за вищезазначеним договором відповідачем порушено умови цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України та є підставою для стягнення цієї суми у судовому порядку. Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної заборгованості.

Разом з тим невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), в силу ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

За приписами ст. 1050 Цивільного кодексу України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено пунктом 8 договору позики від 02.06.2009 р., якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, крім сплати процентів відповідно до пп.1.2. даного договору, він зобовязаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 5 процентів за кожен день прострочки від простроченої суми.

Між тим, як вбачається з позовної заяви, позивачем було нараховано відповідачу річні за несвоєчасне повернення грошових котів у розмірі 3%, а не 5%, як передбачено договором.

Суд зазначає, що діючим законодавством не встановлено заборону нараховування штрафних санкцій у меншому розмірі, ніж передбачено договором.

Відтак, приймаючи до уваги те, що відповідачем порушено зобовязання за договором позики щодо повернення грошових коштів в сумі 304420,00 грн., суд вважає цілком обґрунтованим нарахування позивачем 3 % річних від простроченої суми, що складають 6805,66 грн.

Також, у звязку з невиконанням відповідачем зобовязань за договором позики від 02.06.2009 р. щодо своєчасного повернення грошових коштів в сумі 304420,00 грн. позивачем був нарахований відповідачу індекс інфляції. Так, як вбачається з розрахунку позовних вимог станом на червень 2010 року сума боргу за договором позики від 02.06.2009 р. з урахуванням індексу інфляції становить 325 120,56 грн.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача суми боргу за договором від 02.06.2009 р. з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, що становлять 331926,22 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи підприємця ОСОБА_2 обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у звязку з чим підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до Приватного підприємства „ОСОБА_4” про стягнення 331926,22 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „ОСОБА_4” (66800, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 31728631; р/р НОМЕР_2 у ООФ „Райффайзен банк Аваль”, МФО 328351) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (65076, АДРЕСА_2; код 1932018618; р/р НОМЕР_3 у Південному ГРУ ПАТ КБ „ПРИВАТБАНК” м. Одеса, МФО 328704) грошові кошти за договором позики від 02.06.2009 року з урахуванням індексу інфляції у розмірі 325120/триста двадцять пять тисяч сто двадцять/грн. 56 коп., три відсотка річних від простроченої суми у розмірі 6805/шість тисяч вісімсот пять/грн. 66 коп., 3319/три тисячі триста девятнадцять/грн. 26 коп. витрат по сплаті державного мита та 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп. витрат по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 09.08.2010 р.

Суддя