Постанова № 1137780, 15.11.2007, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

12 листопада 2007 року

м. Севастополь Справа № 2-11/4802-2007А

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Черткової І.В.,

суддів Волкова К.В.,

Щепанської О.А.,

секретар судового засідання Рєвєнко М.Ю.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Цикуренко А.С.) від 27.08.2007 у справі № 2-11/4802-2007А

за позовом відкритого акціонерного товариства "Алуштинський завод залізобетонних конструкцій" (Промзона, буд. 2 а/с 38, с. Малий Маяк, місто Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500)

до Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим (вул. Леніна 22-а, місто Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500)

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.08.2007 у справі 2-11/4802-2007А позов відкритого акціонерного товариства "Алуштинський завод залізобетонних конструкцій" задоволено.

Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим № 0006372301/0 від 31.01.2007, № 0006362301/0 від 31.01.2007.

Постанова мотивована тим, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат вартість послуг за договором оренди мікроавтобусу від 01.04.2004, а податковий кредит сформований на належним чином оформлених податкових накладних.

Не погодившись з постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову, у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договір оренди автомобіля від 01.04.2004 є нікчемним на підставі недотримання сторонами вимог закону про його нотаріальне посвідчення, а тому за таким договором позивач не мав права відображати в податковому обліку витрати, пов’язані з експлуатацією мікроавтобусу.

У судовому засіданні 22.10.2007 відповідач підтримав свої вимоги.

Представник позивача у судовому засіданні 22.10.2007 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду залишити без змін.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 22.10.2007 до 12.11.2007

Переглянувши постанову суду відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.

Державна податкова інспекція у місті Алушті Автономної Республіки Крим провела перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 30.09.2006, про що 25.01.2007 складено акт № 75/23/01268880 (т. 1, а. с. 26).

На підставі зазначеного акту Державна податкова інспекція у місті Алушті Автономної Республіки Крим 31.01.2007 прийняла та надіслала на адресу позивача податкові повідомлення-рішення № 0006372301/0, № 0006362301/0 (т. 1, а. с. 16-17).

Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим від 31.01.2007 № 0006372301/0 позивачу за порушення пункту 5.2 статті 5 Закону України „ Про оподаткування прибутку підприємств” донараховано податок на прибуток у сумі 9 000 грн та застосовані фінансові санкції в сумі 6 380 грн на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” (т. 1, а. с. 16).

Підставою для донарахування податку на прибуток та застосування фінансових санкцій стали наступні обставини.

01.04.2004 Суровцевою О.М. (Орендодавець) та відкритим акціонерним товариством "Алуштинський завод залізобетонних конструкцій" (Орендар) підписано договір оренди мікроавтобусу марки FIAT Ducato 14, випуску 1996 року (т. 1, а. с. 91). 01.04.2004 Орендодавець відповідно до пункту 3.1 договору передав мікроавтобус в оренду за актом прийому-передачі (т. 1, а. с. 93).

Згідно з пунктом 7.1 договору Орендарем за власний рахунок здійснено ремонт мікроавтобусу, що підтверджується актом № ОУ-0000185 (т. 2, а. с. 28) на загальну суму 2 730, 00 грн (у тому числі податок на додану вартість у сумі 455, 00 грн). Крім того, позивач придбав запасні частини на мікроавтобус марки FIAT Ducato 14 на загальну суму 4799, 42 грн, у тому числі податок на додану вартість у сумі 799, 89 грн, що підтверджується видатковими накладними приватного підприємства „Варіант” (т. 2, а. с. 29-30). На зазначені суми приватним підприємством „Варіант” позивачеві видано податкові накладні (т. 2, а. с. 25-27).

Актом перевірки також встановлено (т. 1, а. с. 19), що згідно з договором оренди позивач за власний рахунок придбаває ПММ (бензин А-95) для обслуговування мікроавтобусу. На підтвердження придбання ПММ позивачем надано суду первинні документи (т. 2, а. с. 44-138; т. 3, а. с. 1-117).

Однак, в акті перевірки зазначено, що витрати, пов’язані з орендованим мікроавтобусом, не підлягають включенню до складу валових витрат, оскільки зазначений договір оренди мікроавтобусу марки FIAT Ducato 14 нотаріально не посвідчений та відповідно до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України є некчімним. Неналежним чином оформлений договір оренди мікроавтобусу не створює для сторін будь-яких юридичних наслідків, а тому за таким договором позивач не мав права відображати в податковому обліку витрати, пов’язані з експлуатацією мікроавтобусу.

Судова колегія вважає висновки відповідача помилковими, оскільки рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31.05.2007 у справі № 2-1831/1, що набрало законної сили 11.06.2007, за позовом відкритого акціонерного товариства "Алуштинський завод залізобетонних конструкцій" до Суровцевої О.М. про визнання договору дійсним позов задоволено. Договір оренди мікроавтобусу марки FIAT Ducato 14, випуску 1996 року, від 01.04.2004 та додаткова угода визнані дійсними з моменту їх укладення (т. 1, а. с. 115).

З урахуванням зазначеного використання мікроавтобусу марки FIAT Ducato 14 у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи, зокрема, наказами про закріплення водіїв за транспортним засобом, подорожніми та маршрутними листами (т. 2, а. с. 44-138; т. 3, а. с. 1-117).

Доводи Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим про те, що факт нікчемності договору оренди мікроавтобусу марки FIAT Ducato 14 є належно встановленим, оскільки „нікчемність договору” означає, що такий договір є недійсним в силу вимог закону і додаткове визнання судом такого правочину недійсним не вимагається, не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. Дійсно, відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України додаткове визнання недійсності нікчемного правочину судом не вимагається. Але відповідно до тієї же статті Цивільного кодексу України нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним у випадках, встановлених цим Кодексом. Частина 2 статті 220 Цивільного кодексу України встановлює, що суд може визнати нотаріально непосвідчений договір дійсним, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31.05.2007 у справі № 2-1831/1 вказані підстави встановлені (т. 1, а. с. 115), договір оренди мікроавтобусу марки FIAT Ducato 14 та додаткова угода визнані дійсними з моменту їх укладення. Зазначене рішення набрало законної сили, що підтверджується матеріалами справи (т. 2, а. с. 22). Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Доводи Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим про те, що неврахування судом першої інстанції факту оскарження відповідачем рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31.05.2007 у справі № 2-1831/1 вплинуло на результати розгляду даної справи, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджується, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31.05.2007 залишена без розгляду (т. 2, а. с. 22).

Таким чином, донарахування податку на прибуток у сумі 9 000 грн та застосування фінансових санкцій у сумі 6 380 грн є неправомірним, а тому позовні вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим від 31.01.2007 № 0006372301/0 підлягають задоволенню.

Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим від 31.01.2007 № 0006362301/0 позивачу за порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” донараховано податок на додану вартість у сумі 7 176 грн та застосовані фінансові санкції в сумі 3 588 грн на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” (т. 1, а. с. 17).

Підставою для донарахування податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій стали зазначені вище обставини. В матеріалах справи наявні податкові накладні, на підставі яких позивачем до складу податкового кредиту включений податок на додану вартість (т. 2, а. с. 24-27).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції Закону України на момент виникнення спору, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 того ж Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (звернення) і основних фондів або нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону передбачено, що не дозволяється включення у податковий кредит будь-яких витрат зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом робіт (послуг) або банківським документом, який підтверджує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Матеріалами справи порушення позивачем зазначених норм Закону не підтверджується. Податковий кредит позивачем був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних уповноваженою особою.

З підстав зазначених вище, донарахування податку на додану вартість у сумі 7 176 грн та застосування фінансових санкцій у сумі 3 588 грн є неправомірним, а тому позовні вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим від 31.01.2007 № 0006362301/0 підлягають задоволенню.

При прийнятті постанови суд першої інстанції допустив помилку та визнав нечинними податкові повідомлення-рішення Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим № 0006372301/0 від 31.01.2007, № 0006362301/0 від 31.01.2007. Але позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим.

З огляду на викладене, постанова господарського суду Автономної Республіки Крим підлягає скасуванню, апеляційна скарга - частковому задоволенню.

Керуючись статтею 195, пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, частиною 2 статті 205, статтями 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

2.Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.08.2007 у справі 2-11/4802-2007А скасувати.

3.Прийняти нову постанову.

4.Позов задовольнити.

5.Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим від 31.01.2007 № 0006372301/0.

6.Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим від 31.01.2007 № 0006362301/0.

7.Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 03, 40 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя І.В. Черткова

Судді К.В. Волков

О.А. Щепанська