Рішення № 11375055, 19.05.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" травня 2010 р.Справа № 33-16/39-09-1303 За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів”, м. Одеса

до відповідача: регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеський області, м. Одеса

про визнання права власності

За участю представників сторін:

від позивача : Гафар І.О., довіреність в матеріалах справи,

Шевченко Ю.І., довіреність в матеріалах справи

від відповідача: Десятова Н.А., довіреність в матеріалах справи

Суддя Мазур Д. Т.

СУТЬ СПОРУ: позивачем у справі заявлені вимоги про визнання за ним права власності на розташовані по вул. Багрицького,12А м. Одеси об’єкта нерухомості – будівлю спортивного комплексу та паросилового цеху.

Відповідач позовні вимоги у справі у частині визнання права власності позивача на будівлю спортивного комплексу заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

За клопотанням сторін у справі, господарським судом, у порядку ст. 30 ГПК України отримані у судовому засіданні пояснення економіста регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області Кирій Г.І.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

-наказом Фонду державного майна України за №55-р від 04 листопада 1993 року „Про затвердження плану приватизації орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” було затверджено план приватизації зазначеного об’єкту.

На підставі наказу начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №368 від 24 листопада 1993 року „Про укладення договору купівлі-продажу з організацією орендарів, створеною трудовим колективом орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (продавець) та організацією орендарів орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” (покупець) 26 листопада 1993 року укладено договір купівлі-продажу державного майна, згідно умов якого, відповідач продав, а позивач придбав державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів”, яке розташоване за юридичною адресою: м. Одеса, вул. Багрицького, 12а на земельній ділянці площею 34300 кв. м.

За умовами п. 1.2 договору сторонами визнавалося, що право власності на відчужуване майно перейшло до покупця на підставі наказу начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №368 від 24 листопада 1993 року „Про укладення договору купівлі-продажу з організацією орендарів, створеною трудовим колективом орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” з дня його видання.

Відповідно до п. 2.1 цього договору сторонами передбачено обов’язок Покупця внести 525494000 крб. за придбаний об’єкт протягом 3 календарних днів з моменту переходу до нього права власності. При цьому, плата за об’єкт приватизації вноситься на підставі договору купівлі-продажу та приватизаційних платіжних доручень відповідного зразку. Положеннями п. 2.2 договору було визначено порядок здійснення розрахунків за об’єкт приватизації.

На виконання наведених умов договору організацією орендарів вартість об’єкту була сплачена за рахунок власних коштів у сумі - 251444000 карбованців та приватизаційних сертифікатів на суму 27405000 карбованців, про що свідчать наявні у матеріалах справи приватизаційні платіжні доручення за №№ 27-31 /а.с. 66-71/.

Як вбачається з акту передачі проданого майна від 04.04.1994 року, відповідачем було передано покупцю цілісний майновий комплекс з усіма будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці по вул.. Багрицького, 12 А, площею 3,43 га. Організації орендарів видано свідоцтво № 43 про право власності на цілісний майновий комплекс.

В подальшому членами організації орендарів орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” на базі викупленого державного майна та власного майна організації створено ТОВ „Одеський завод керамічних виробів”. Як вбачається з статуту ТОВ „Одеський завод керамічних виробів”, в редакції 2004р., товариство є правонаступником суб’єкта підприємницької діяльності –орендного підприємства „Одеській завод керамічних виробів”.

Відповідно до положень статті 34 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 року N 887-XII, в редакції яка була чинною на момент створення ТОВ “Одеський завод керамічних виробів” ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.

Із змісту діючих у 1993 році Законів України „Про власність”, „Про приватизацію державного майна”, чинних положень ст. 345 ЦК України, ч.3 ст. 145 ГК України вбачається, що покупці набувають право власності на державне майно тільки шляхом приватизації.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про приватизацію державного майна”, приватизація належного державі майна підприємств визначається як спосіб відчуження майна на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, згідно з цим Законом, з метою підвищення соціально-екологічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

У частині 1 статті 15 Закону України „Про приватизацію державного майна”, законодавець визначив вичерпний перелік способів приватизації майна: а саме продаж частини державного майна кожному громадянину України за приватизацію папери; продаж об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, у тому числі із застосуванням приватизаційних паперів; продаж акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та в інший спосіб, що передбачає загальнодоступність та конкуренцію покупців; продаж на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства; викуп майна державного підприємства, згідно з альтернативним планом приватизації. При цьому, жодною нормою Закону України „ Про приватизацію державного майна” інших нормативних актів не передбачено, що зміна державної форми власності на майно може відбуватися у будь-який інший спосіб, крім приватизації державного майна.

Положеннями ст. ст. 20-22 діючого у 1993 році Закону України „Про власність” визначено, що право колективної власності виникає на підставі добровільного об’єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств і об’єднань; викупу трудовими колективами державного майна; надання державних підприємств в оренду; перетворення державних підприємств у акціонерні та інші товаритсва тощо.

Суб’єктами права колективної власності, поряд з іншими, є колективи орендарів, об’єктами права власності яких є вироблена продукція, отримані доходи та інше майно, набуте на підставах не заборонених законом.

Із залучених до матеріалів справи договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” укладеного 26 листопада 1993 року регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та організацією орендарів орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів”, затвердженого розпорядженням РВ ФДМУ №55р від 19 листопада 1993 року плану приватизації орендованого підприємства „Одеський завод керамічних виробів”, акта передачі проданого майна від 4 квітня 1994 року вбачається, що організацією орендарів придбано за 525494000 карбованців у відповідача у справі цілісний майновий комплекс орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів”, розташований на земельній ділянці, площею 3,43 га. по вул. Багрицького, 12 А м. Одеси.

До складу приватизованого організацією орендарів цілісного майнового комплексу „Одеський завод керамічних виробів” ввійшли перша та друга дільниця керамічного цеху, транспортний цех, ремонтно-механічний цех та паросиловий цех (таблиця №1 розділу 3 плану приватизації), який є предметом спору у справі.

Будівля спорткомплексу, яка також є предметом спору у справі, виключена із складу цілісного майнового комплексу „Одеський завод керамічних виробів” приватизованого організацією орендарів і не відчужувалась на користь позивача у справі за договором купівлі-продажу від 26 листопада 1993 року (таблиця 2 розділу 4.1 плану приватизації).

За правилами ст. ст. 33; 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до затвердженого наказом Фонду державного майна України №1450 від 22 липня 1998 року Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, що приватизоване в складі цілісного майнового комплексу, шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу державного майна, зданого в оренду, переданого державними органами приватизації до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства або створеного у процесі приватизації, державний орган приватизації видає, на вимогу ВАТ або покупця об’єкта приватизації, підтвердження права власності на окремі приватизовані будівлі, споруди та нежилі приміщення.

Позивачем у справі не надано будь-яких доказів правомірного придбання будівлі спортивного комплексу, зазначеного у технічній документації, площею 806 кв.м , розташованого по вул. Багрицького,12 А міста Одеси.

Наказом регіонального відділення Фонду державного майна №368 від 24 листопада 1993 року „Про укладання договору купівлі-продажу з організацією орендарів створеного колективом орендованого підприємства „одеський завод керамічних виробів” (пункт 3) встановлено, що приватизація орендного підприємства здійснюється у відповідності до плану приватизації, затвердженого начальником РВ ФДМ України 4 листопада 1993 року розпорядженням №55-р, шляхом викупу за 525494000 карбованців.

Положеннями ст. 128 ЦК УРСР (у редакції від 18 липня 1963 року) визначено, що право власності у набувача майна по договору виникає з моменту передачі речі, якщо іншу не передбачене договором або законом.

План приватизації орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” не передбачав приватизації будівлі спортивного комплексу, договір на його відчуження між позивачем та відповідачем у справі не укладався, за актом приймання-передачі спорткомплекс у власність позивача не передано, його вартість не увійшла до ціни об’єкта приватизації, у зв’язку з чим, у господарського суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у частині визнання права власності на будівлю спортивного комплексу, розташовану по вул.. Багрицького,12А м. Одеси.

Та обставина, що будівля спортивного комплексу безоплатно передана на баланс позивача у справі свідчить про передачу спірного об’єкта органам приватизації, відповідно до положень ст. 24 Закону України „Про приватизацію державного майна” у розпорядження підприємства і визначає право користування, а не право власності позивача на означену будівлю.

Не заперечуючи проти документально підтверджених обставин та факта приватизації позивачем у справі паросилового цеху у складі цілісного майнового комплексу орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів”, за договором купівлі-продажу від 26 листопада 1993 року, відповідач у справі заперечує щодо задоволення позовних вимог у частині визнання права власності позивача на паросиловий цех (котельну), обґрунтовуючи свою позицію можливим настанням подій (відчуження, перепрофілювання, припинення роботи котельні), які негативно позначаються на забезпеченні теплом житлових будинків, опалення яких здійснюється від належного позивачу паросилового цеху. Підтвердження права власності позивача на придбану котельну регіональним відділенням Фонду державного майна України обумовлено попереднім укладенням позивачем і відповідачем договору зберігання та теплопостачання житлового фонду.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та Законами України.

Відмова РВ ФДМ України видати позивачу підтвердження права власності на приватизований паросиловий цех унеможливлює реєстрацію права власності позивача на придбаний об’єкт нерухомого майна та здійснення ним права володіння, користування і розпорядження ним відповідно до положень ст. 319 ЦК України.

Планом приватизації, договором купівлі-продажу державного майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” від 26 листопада 1993 року не передбачено право продавця на обмеження покупця у здійснені права власності.

За правилами ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків і в порядку, встановлених законом.

Посилання РВ ФДМ України, в обґрунтування своєї позиції, на положення ст. 1158 ЦК України, є безпідставне і основане на помилковому тлумаченні цієї норми.

Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення можливе при настанні реальної, а не уявної небезпеки майновим інтересам іншої особи, котра за відсутності запобіжних заходів, спрямованих на її попередження, усунення або зменшення може перетворитися у дійсність.

Викладені у відзиві на позовну заяву аргументи відповідача щодо апріорі неналежної поведінки власника паросилового цеху нічим не підтверджені і є якраз уявною, а не можливо реальною небезпекою.

Суб’єктами зобов’язань, що виникають внаслідок ведення чужих справ без доручень можуть бути як фізичні так і юридичні особи за умови, що такі дії не суперечать їх цивільній правоздатності і охоплюють наявність наміру здійснити дії на користь іншої особи (суб’єктивний фактор) і фактичне здійснення таких дій (об’єктивний фактор).

Предметний аналіз взаємовідносин за правилами ст. 1158 ЦК України, може проводитись судом при розгляді відповідних позовних вимог, та враховані при розгляді спору про визнання права власності при наявності рішення суду з такої категорії спору.

Відповідно до положень ст. ст. 334; 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, що перешкоджає реалізації власником його прав титульного володільця.

Позовні вимоги у частині визнання права власності позивача на паросиловий цех підлягають задоволенню.

Судові витрати у справі підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст.49; 82-84 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги у справі задовольнити частково.

2. Визнати право власності товаритсва з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів( 65017, м. Одеса вул.. Багрицького, 12А, код ЄДРОПУ 03004808) на паросиловий цех (котельну), позначений у технічній документації Одеського КП „БТІ та РОН” літерою „М”, загальною площею 442,2 кв.м, розташований по вул.. Багрицького 12А у м. Одесі.

3. У задоволенні позовних вимог про визнання права власності позивача на будівлю спортивного комплексу, розташованого по вул. Багрицького,12 А –відмовити.

4. Стягнути з регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (65125, Одеса, вул.. Велика Арнаутська, 15, код ЄДРПОУ 20984091) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів” (65017, м. Одеса, вул.. Багрицького, 12А, код ЄДРПОУ 03004808) 58 (п’ятдесят вісім) грн.. 00 коп. та 118 грн. (сто вісімнадцять грн.)00 коп. - витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати у порядку ст.116 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили у порядку ст.85 ГПК України.

Суддя