Рішення № 11374824, 14.05.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" травня 2010 р.Справа № 22/16-10-901 За позовом Закритого акціонерного товариства компанії "РАЙЗ";

до відповідача Фермерського господарства "АЛІР";

про стягнення 182818,37грн.

та

за зустрічним позовом Фермерського господарства "АЛІР";

до відповідача Закритого акціонерного товариства компанії "РАЙЗ";

про визнання частково недійсним договору

Суддя Торчинська Л.О.

Представники:

Від позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом: Селіванов С.А. - представник за довіреністю № 1316-10ЮР;

Від відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом: Антонєвський Ю.Ф. - представник за довіреністю № б/н від 23.03.2010р.;

СУТЬ СПОРУ: позивач Закрите акціонерне товариство компанія "РАЙЗ" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Фермерського господарства "АЛІР" про стягнення 182818,37грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.03.2010р. було прийнято зустрічну заяву Фермерського господарства "АЛІР" до відповідача Закритого акціонерного товариства компанії "РАЙЗ" про визнання частково недійсним договору до спільного розгляду з первісним позовом у справі №22/16-10-901.

Представник позивача за первісним позовом в судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнить позов в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві. У позовній заяві позивач просить суд в якості забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти відповідача на суму позовних вимог, а саме 184882,55 грн., які знаходяться на р/р №26003130401 в АБ „Південний” м. Ізмаїл, МФО 328890.

Розглянувши зазначене клопотання суд встановив, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, заява про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.

Господарський суд повинен оцінити, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов’язаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття.

Тому відповідна ухвала господарського суду в обов’язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.

Однак, позивачем не надано до суду жодного доказу в підтвердження обставин, викладених у клопотанні про забезпечення позову, що є підставою для відхилення зазначеного клопотання.

Представник відповідача за первісним позовом в судове засідання з’явився, надав відзив на позов, в якому зазначає, що пункти 2.1., 2.2., 2.3. договору поставки № 01659/099 протиричать чинному законодавству України тому відповідач визнає, що позивач дійсно здійснив йому поставку товару на загальну суму 89717,86 грн., також визнає присутність боргу перед позивачем на суму 89717,86 грн. Відповідач пропонує заключити з позивачем мирову угоду, в якій відобразити фактичні відносини між сторонами з урахуванням виключення з договору поставки п.п. 2.1., 2.2., 2.3.

Представник позивача за зустрічним позовом в судовому засіданні позов підтримав та просив суд визнати недійсними п.п. 2.1., 2.2. та 2.3. договору поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку від 07.10.2008р., укладеного між Закритим акціонерним товариством компанією "РАЙЗ" та Фермерським господарством "АЛІР" і додатки №1 від 07.10.2008р. та від 22.10.2008р. до цього договору в частині розміру штрафних санкцій у розмірі 28% річних із простроченої суми як незаконні і такі що за своїм змістом суперечать ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Представник відповідача за зустрічним позовом відзив на позов не надав, в судовому засіданні проти позову заперечував.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

07.10.2008р. між Закритим акціонерним товариством компанія „Райз” та Фермерським господарством "АЛІР" було укладено договір поставки на умовах відстрочення кінцевого розрахунку №01659/099. Відповідно до умов якого постачальник-позивач зобов’язується передати у власність покупця-відповідача продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму. Найменування товару, його кількість, ціна, асортимент, номенклатура, строк передачі товару покупцю та базис поставки, а також інші умови визначені, крім тексту цього договору, також і в додатку №1, яка складає невід’ємну частину договору. У випадку, якщо товар має нестандартну комплектацію, вона наводиться в специфікації, що викладена в додатку №2 до договору.

Згідно по п. 2.1 договору вартість товару вказана в додатку №1. Ціну договору становить загальна вартість товару, що передається за цим договором. Сторони встановлюють вартість товару в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті вказаній в додатку. Пунктом 2.2. договору передбачено, що сторони встановлюють, що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання покупця існують і підлягають сплаті у гривні. Сума у гривні, що підлягає сплаті покупцем на виконання ним зобов'язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в іноземній валюті, вказаній в додатку до договору, на офіційний курс гривні до такої іноземної валюти, який буде встановлений НБУ на день фактичної оплати вартості товару покупцем, однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо офіційний курс гривні до іноземної валюти , що існує на день фактичної оплати вартості товару покупцем, менший (нижчий) або рівний курсу, який існував на день підписання договору.

Крім того, п. 2.3. договору встановлено, що проводити оплату вартості (ціни) товару, шляхом перерахування коштів в розмірі гривневої суми договору, вирахуваної відповідно до положень п.2.2., на рахунок постачальника у банківській установі.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони договору у додатку № 1 до договору, встановили вартість товару саме в доларах США, що не суперечить умовам договору та приписам ст. 524 ЦК України, в диспозиції якої законодавець визначив, що зобов’язання має бути виражене лише у грошовій одиниці України –гривні; при цьому, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, відповідно до вимог ст. 533 ЦК України та ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, яка, згідно зі ст. 192 ЦК України, ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, та ст. 35 Закону України „Про національний банк України” являється єдиним законним платіжним засобом в Україні.

Крім того, згідно з пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Названі акти законодавства визначають національну валюту України, як єдиний законний платіжний засіб на території України.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відтак, сторонами у договорі було визначено вірно, що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання покупця існують і підлягають сплаті у гривні. Сума у гривні, що підлягає сплаті покупцем на виконання ним зобов'язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в іноземній валюті, вказаній в додатку до договору, на офіційний курс гривні до такої іноземної валюти, який буде встановлений НБУ на день фактичної оплати вартості товару покупцем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 89717,86 грн., що підтверджується видатковими накладними № ВН –10047-00598 від 07.10.2008р. на суму 69000грн., № ВН –10047-00627 від 22.10.2008р. на суму 18467,86грн., № ВН –10047-00628 від 22.10.2008р. на суму 2250грн.

Згідно п. 3.4. договору покупець зобов’язався оплатити вартість (ціну) товару в термін вказаний у додатку №1. Згідно додатків №1 від 10.10.2008р. та від 22.10.2008р. термін оплати 31.10.2008р., згідно додатку №1 від 07.10.2008р. термін оплати 01.11.2008р.

Відповідач свої зобов’язання за договором не виконав не здійснив оплату у термін передбачений додатками № 1 до договору, тому заборгованість відповідача перед позивачем складає 147220,57 грн. (згідно наданого розрахунку).

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

У відповідності зі ст.204 ЦК України договір укладений між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та він не визнаний судом недійсним, тому зобов’язання за цим договором має виконуватися належним чином.

Відповідно до п. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України та інших правових актів.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та Інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 7.4. Договору покупець у випадку прострочення грошових зобов’язані по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, сплачує на користь постачальника відсотки за користування коштами в розмірі 28 %річних з простроченої суми.

З урахуванням вищезазначеного, відповідач повинен сплатити 28% річних, що згідно з розрахунком складає 355973,80грн.(згідно наданого розрахунку).

Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги Закритого акціонерного товариства компанії "РАЙЗ" обґрунтовані та підлягають задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову Фермерського господарства "АЛІР" слід відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2, 3 ст. 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Фермерське господарство "АЛІР" зверталося із вищезазначеною пропозицією до Закритого акціонерного товариства компанії "РАЙЗ".

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем було отримано товар від позивача без жодних заперечень, що підтверджується видатковими накладними № ВН –10047-00598 від 07.10.2008р. на суму 69000грн., № ВН –10047-00627 від 22.10.2008р. на суму 18467,86грн., № ВН –10047-00628 від 22.10.2008р. на суму 2250грн.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності угоди є її невідповідність (протиріччя) актам цивільного законодавства в момент її укладання . Тобто угода є недійсною , якщо вона не відповідає вимогам законодавства, що діяло на момент її укладення.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення. Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд (п. 1 Роз’яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними) повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили (п. 10 Роз’яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними).

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, оцінюючи надані докази в сукупності та враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги Закритого акціонерного товариства компанії "РАЙЗ" обґрунтовані та підлягають задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову Фермерського господарства "АЛІР" слід відмовити.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покласти на відповідача згідно ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82–85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов Закритого акціонерного товариства компанія "РАЙЗ" задовольнити.

2.          Стягнути з Фермерського господарства "АЛІР" (68650, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Кирнички, вул.. Котовського, буд. 1, корпус А код ЄДРПОУ 33555789, р/р 26003130401 в АБ „Південний” м. Ізмаїл, МФО 328890) на користь Закритого акціонерного товариства компанії „Райз” (03680, м. Київ, вул. Ак. Заболотного, 152, р/р 2606390016675 в ВАТ „Укрексімбанк” м. Київ, МФО 322313, код ЄДРПОУ 13980201) борг у розмірі 182818,37/сто вісімдесят дві тисячі вісімсот вісімнадцять грн. 37 коп./, держмито у розмірі 1830,31/тисячу вісімсот тридцять грн. 31 коп./ та 236/двісті тридцять шість грн./ витрати на ІТЗ судового процесу.

3.           У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення суду набуває законної сили в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК.

Рішення підписано 19.05.2010р.

Суддя