Рішення № 113731975, 14.09.2023, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа №201/6558/23

Провадження №2/201/2396/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

08 червня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Маріупольської міської ради, в якому просили суд:

- визнати за за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) право власності на квартиру, яка розташована в АДРЕСА_1 , загальною площею 43,1 кв.м., житловою площею 25,8 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що у ході воєнної агресії російської федерації та окупації у березні 2022 року міста Маріуполь, належна позивачам - ОСОБА_3 та її сину - ОСОБА_2 , на праві спільної приватної власності квартира номер АДРЕСА_2 , була обстріляна, в результаті чого виникла пожежа і житлове приміщення і всі речі, що в ньому знаходились, були знищені, в тому числі всі правовстановлюючі документи на квартиру. Квартира була придбана позивачами у 1999 році на підставі договору купівлі-продажу квартири № 1112 від 18 серпня 1999 року, про що зазначено в реєстраційному свідоцтві, виданому Маріупольським бюро технічної інвентаризації 19 серпня 1999 року, копія якого надавалася позивачкою для укладання договору на постачання газу і зберіглася у ТОВ «ГК «Нафтогаз України». На момент початку повномасштабного вторгнення росії на територію України позивачі постійно мешкали і були зареєстровані в квартирі. Зважаючи на те, що право власності позивачами набувалося до введення в дію Державного реєстру речових прав, реєстру прав власності на нерухоме майно, воно не зареєстровано в цих реєстрах. В зв?язку з руйнуванням житла у позивачів є необхідність подати дані щодо цього до Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за пошкоджені об?єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, з використанням електронної публічної послуги "Відновлення". Однак здійснити реєстрацію права власності на квартиру позивачі не можуть, так як відсутній документ, який підтверджує їх право власності на пошколжене житло. Отримати дублікат договору купівлі-продажу квартири чи реєстраційне посвідчення бюро технічної інвентаризації немає можливості, так як у зв?язку з окупацісю м. Маріуполь Маріупольське БТІ та нотаріуси свої повноваження не здійснюють, їх архіви на підконтрольну Україні територію не вивозились. Враховуючи наведене, позивачі звернулись до суду із вказаним позовом.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 08 червня 2023 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.

Ухвалою судді від 12 червня 2023 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради про визнання права власності.

Ухвалою судді від 27 червня 2023 року було закрито підготовче провадження у вищевказаній справі та призначено справу до судового розгляду.

Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі просила їх задовольнити.

Представник відповідача надав суду заяву з проханням розглядати справу без його участі.

У відповідності до ч. 2 ст.247ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Фактичні обставини встановленні судом.

Судом встановлено, що у ході воєнної агресії російської федерації та окупації у березні 2022 року міста Маріуполь, належна позивачам - ОСОБА_3 та її сину - ОСОБА_2 , на праві спільної приватної власності квартира номер АДРЕСА_2 , була обстріляна, в результаті чого виникла пожежа і житлове приміщення і всі речі, що в ньому знаходились, були знищені, в тому числі всі правовстановлюючі документи на квартиру.

Факт руйнування квартири позивачів зафіксований органом Національної поліції і за цим фактом порушено кримінальне провалженні № 12022141370000728 від 05 листопада 2022 року за ч. 1 ст. 438 ч. 1 КК України.

Квартира була придбана позивачами у 1999 році на підставі договору купівлі-продажу квартири № 1112 від 18 серпня 1999 року, про що зазначено в реєстраційному свідоцтві, виданому Маріупольським бюро технічної інвентаризації 19 серпня 1999 року, копія якого надавалася позивачкою для укладання договору на постачання газу і зберіглася у ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Відповідно до технічного паспорту від 18 лютого 2022 року, квартира номер АДРЕСА_2 , має загальну площу 43,1 кв.м. Складається з двох житлових кімнат житловою площею 25.8 кв.м., допоміжних кімнат площею 16,4 кв.м, балкону площею 0,9 кв.м.

На момент початку повномасштабного вторгнення росії на територію України позивачі постійно мешкали і були зареєстровані в квартирі. Зважаючи на те, що право власності позивачами набувалося до введення в дію Державного реєстру речових прав, реєстру прав власності на нерухоме майно, воно не зареєстровано в цих реєстрах.

В зв?язку з руйнуванням житла у позивачів є необхідність подати дані щодо цього до Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за пошкоджені об?єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, з використанням електронної публічної послуги «Відновлення». Однак здійснити реєстрацію права власності на квартиру позивачі не можуть, так як відсутній документ, який підтверджує їх право власності на пошколжене житло.

Отримати дублікат договору купівлі-продажу квартири чи реєстраційне посвідчення бюро технічної інвентаризації немає можливості, так як у зв?язку з окупацісю м. Маріуполь Маріупольське БТІ та нотаріуси свої повноваження не здійснюють, їх архіви на підконтрольну Україні територію не вивозились.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч. 2ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідност. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змістуст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідност.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Позивачі у відповідності до законодавства України набули право власності на квартиру, яка розташована в АДРЕСА_1 , загальною площею 43,1 кв.м., житловою площею 25,8 кв.м., однак не мають можливості реалізувати своє право власності у зв`язку з протиправною (не з їх волі) втратою правовстановлюючого документа.

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками вказаної квартири, право власності було у свій час зареєстровано належним чином згідно законодавства та ніким не оспорювалось, але на даний час склалася така ситуація, що через російську агресію проти України позивачі не можуть скористатись своїм правом розпоряджатись своїм майном, оскільки позивачі не можуть отримати юридичний документ щодо своєї квартири, а значить не можуть оформити відповідні документи належним чином.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, право власності це право особи на майно, яке він здійснює відповідно до закону, по своїй волі і незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складаються із володіння, користування і розпорядження. Володіння майном має на увазі юридично закріплену можливість фактично володіти майном, впливати на нього у будь-який момент, здійснювати відносно такого майна свою волю. Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, отримуватиз цього користь, вигоду. Розпорядженнямайном це можливість власника встановлювати, змінювати, припиняти юридичне існування майна.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судом з`ясовано, що органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Маріупольська міська рада, відповідно до ст. і Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є представницьким органом місцевого самоврядування.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» гарантується судовий захист прав місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 143 Конституції України, органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною і статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Маріупольська міська рада вирішує в межах закону зазначені питання.

Згідно з вимогами ч. 1, 2, 6 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а держава не втручається у здійснення власником права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ч. 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, позивачами доведено та надано докази того, що їх права порушуються та/або оспорюються, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що при здійсненні правосудця у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та упродовж розумного, але не більш встановленого законом строку розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 316, ст. 318, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Право власності насувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правовиків. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необгрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Оцінюючи дослідженні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Згідно ч.1,3 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На підставі викладеного, керуючись ст.12,13,76,77,81,82,89,259,263,264,265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) право власності на квартиру, яка розташована в АДРЕСА_1 , загальною площею 43,1 кв.м., житловою площею 25,8 кв.м.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ;

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3

Відповідач: Маріупольська міська рада, код ЄДРПОУ 33852448, м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 70.

Суддя С.С. Федоріщев