Рішення № 113726743, 12.09.2023, Господарський суд Одеської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2084/23

Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.

за участю представників:

від позивача: адвокат Пронюк В.Я.,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи: Ноздріна О.А. керівник, адвокат Вуж Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2084/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Бриз» (вул. Жуковського, буд. 15, м. Одеса, 65026)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Одісей-55» (вул. Люстдорфська дорога, № 55-Ж, м. Одеса, 65088)

про стягнення 4 262 463,34 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору.

18.05.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Бриз», в якій просить суд стягнути з відповідача 4 262 463,34 грн, з яких: 2 908 031,51 грн основний борг, 865 801,34 грн інфляційні втрати, 105 812,10грн 3% річних та 382 818,39 грн - пеня.

2. Короткий зміст аргументів учасників справи

2.1. Аргументи Позивача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» щодо здійснення своєчасної оплати за поставлений природний газ в період з 09.11.2021 по 12.12.2021.

Позивач зазначає, що у зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 09.11.2021 по 12.12.2021 автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Позивач наголошує, що факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується листом оператора ГТС з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом та інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ.

Так, позивач наголошує, що згідно з формою № 10, відповідач був зареєстрований в реєстрі споживачів постачальника «Останній надії».

Наразі позивач зауважує, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання і вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Як зазначає позивач, типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501. Так, посилаючись на підпункт 4.2 розділу IV договору, позивач зазначає, що об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних оператора ГТС та доведені споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Відтак, як вказує позивач, об`єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається оператором ГРМ в інформаційну платформу оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу, а тому позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Так, позивач вказує, що вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

Отже, позивач наголошує, що ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price, яка також підтверджується довідкою позивача.

Разом із цим, як стверджує позивач, відповідно до п. 4.4 договору постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо, якщо сторонами це окремо обумовлено).

Так, за ствердженнями позивача, на виконання вказаного пункту позивачем направлялись на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, однак останнім такі рахунки були проігноровані. Крім цього, порядок здійснення оплати визначений п. 4.4. договору, яким передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити вартість ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Водночас, позивач наголошує, що ним були виконані в повному обсязі взяті на себе зобов`язання відповідно до договору у строк та порядок, передбачений договором, належним чином та в повному обсязі, зокрема, позивачем в період з 09.11.2021 по 12.12.2021 було поставлено відповідачу природний газ в об`ємі 68,662 тис. куб.м. на загальну суму 2 908 031,51 грн, проте відповідачем за цей період не було здійснено оплат.

Відтак, позивач підсумовує, що у відповідача перед ним сформувалась заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 2 908 031,51 грн.

При цьому посилаючись на п. 4.5 договору, позивач вказує, що у разі порушення відповідачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Крім того, як вказує позивач, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу, останній зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Щодо доводів ОСББ «Одісей-55» позивач зауважує, що ним було направлено на адресу відповідача Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» підписаний зі сторони позивача. При цьому, на виконання пунктів 4, 5-6 розділу VI Правил на офіційному сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uiybusiness/news/postachalnik-ostannovi-naclivi-pon-b розміщено всю необхідну інформацію для споживачів щодо редакції типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», строку постачання та ціни природного газу, а також стосовно права споживача або необхідність вибору іншого постачальника.

Водночас, як пояснює позивач, суб`єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу відповідно), мають право користування ресурсами Інформаційної платформи, а тому відповідач може відповідно до даних Інформаційної платформи перевіряти дані щодо власного споживання природного газу (постачальника, періоди, об`єми спожитого газу).

Щодо заперечень відповідача стосовно постачальника природного газу у спірний період, із посиланням на Кодекс ГТС, позивач наголосив, що ТОВ «Управляюча компанія «Бриз» є споживачем, що здійснює виробництво теплової енергії, а факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, в період з 02.11.2021 по 12.12.2021 до портфеля постачальника «останньої надії» підтверджується листом Оператора ГТС від 13.12.2022 № ТОВВИХ-22-13588, інформацією щодо споживачів, в тому числі по споживачу з ЕІС-код, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (Форма № 10) та роздруківкою з екрану інформаційної платформи оператора ГТС по споживачу з ЕІС-код.

Отже, за висновком позивача, враховуючи дані з Інформаційної платформи оператора ГТС в період з 09.11.2021 по 12.12.2021, саме позивач здійснював постачання природного газу відповідачу як постачальник «останньої надії», натомість в зазначений період на Інформаційній платформі відсутня інформація щодо постачання природного газу відповідачу в той же період з боку іншого постачальника.

Позивач додає, що кількість отриманого газу доведені споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу на підставі якого складені акти приймання-передачі послуг розподілу газу. Також така інформація доступна відповідачу на інформаційні платформі Оператора ГТС за Е1С- кодом, як суб`єкту ринку природного газу у межах прав па перегляд відображених відомостей.

Відтак, позивач вважає, що будучи ознайомленим з умовами договору, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладена відповідальність передбачена умовами договору та законом, відтак, позивач правомірно, відповідно до умов Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» нарахував пеню, інфляційні втрати та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання.

Щодо питання визначення ціни на природний газ позивач вказує, що об`єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається оператором ГРМ в інформаційну платформу оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу. Позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу. В свою чергу з 1 жовтня 2021 р. ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою КМУ від 30 вересня 2015р. № 809 в редакції Постанови КМУ № 1102. Таким чином, на переконання позивача, визначений постачальник «останньої надії» виконує свої функції та обов`язки відповідно до вимог Закону України «Про ринок природного газу», Правил постачання природного газу, Кодексів газотранспортних та газорозподільних систем, інших нормативно-правових актів.

Окрім того, посилаючись на терміни, визначені в ст. 1 ЗУ «Про теплопостачання», позивач наголошує, що відповідач відповідає ознакам/критеріям категорії виробників/постачальників теплової енергії. Водночас, за присвоєння категорії споживачів відповідає оператор газорозподільний систем ( в даному випадку АТ «Одесагаз»).

Більше того, відповідачем було надано лист AT «Одесагаз» від 29.12.2021 в якому Оператор ГТМ зазначив, зокрема, що ЕІС-код 56XQ00014ERG200A присвоєний згідно положень Кодексу ГТС, розділу IV та відноситься до теплогенеруючих організацій, на підставі, що котельні виробляють теплову енергію для населення. Також, на підтвердження наведених вище позивачем доводів та обґрунтувань до позовної заяви було додано копію відомостей з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56XQ00014ERG200A, в якому зазначено категорія споживача - ТКЕ.

Посилаючись на норми ЗУ «Про ринок природного газу», Правила постачання природного газу, Кодекси газотранспортних та газорозподільних систем, позивач підсумовує, що: для забезпечення надання послуг транспортування природного газу функціонує електронна (інформаційна) платформа; для ідентифікації суб`єктів ринку природного газу в інформаційній платформі використовується система кодування шляхом надання кожному суб`єкту ЕІС-коду; інформаційна платформа доступна всім суб`єктам ринку природного газу; постачання природного газу споживачу здійснюється за умови включення його до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді; постачальник, крім постачальника останньої надії, не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника в розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем; з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача; реєстрація споживача в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії здійснюється автоматично; дата початку постачання природного газу споживачу постачальником останньої надії визначається в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії на інформаційній платформі.

При цьому, позивач звертає увагу, що відповідач не скористався свої правом на розірвання Типового договору, тим самим погодився із умовами договору, у зв`язку з чим твердження відповідача не відповідають нормам чинного законодавства України, є необґрунтованими та безпідставними, а обставини, на які посилається відповідач, не підтверджені належними та допустимими доказами.

2.2. Аргументи Відповідача.

У відзиві на позов (вх. № 20708/23 від 23.06.2023) відповідач зазначив, що ТОВ «УК «Бриз» не заперечує, що в період з 09.11.2021 по 12.12.2021 за даними вузла обліку газу спожито 68 662 м3 природного газу, проте повністю підтримує надані ОСББ «Одісей-55» пояснення, а саме те, що протиправним та дискримінаційним згідно ч.1 ст.10 ЗУ «Про природні монополії» № 1682-ІІІ від 20.04.2000 є застосування суб`єктом природної монополії ТОВ «ГК «Нафтогаз України» середньої ціни природного газу 42,35 грн. за 1 м3 для побутових потреб співвласників житлових багатоквартирних будинків з метою опалення своїх приміщень, в інтересах яких ТОВ «УК «Бриз» укладав договір на комунальну послугу з постачання природного газу, чим порушує права споживачів відповідно до статті 19 Закону України від 12.05.1991 № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів».

Також, відповідач зауважує, що зазначений у позовній заяві як доказ, Реєстр споживачів постачальника «останньої надії» (Форма №10) у позовній заяві відсутній, а за відсутності належним чином оформлених та засвідчених особою, що його складає, документів Реєстр споживачів постачальника «останньої надії» (форма №10) та Інформація про споживачів, підключених до газорозподільної системи (форма 1), відсутні підстави вважати укладеним Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», отож відповідно ч,2 ст.509 Цивільного кодексу України відсутні підстави для виникнення зобов`язання, оскільки ТОВ «УК «Бриз» не укладав і не є учасником Угод про алокацію, отож інформацію щодо остаточної алокації відборів споживача на яку позивач посилається не є підставою вважати, що постачальником цих відборів є постачальник «останньої надії», тим паче вважати укладеним Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії».

Відповідач зазначає, що інформація щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника наведена у листі Оператора ГТС ТОВ «Оператор ГТС України» від 13.12.2022 №ТОВВИХ-22-13588 не підтверджує факт включення відповідача до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та вказує на не обґрунтованість обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог;

Окрім того, до позову додані копії рахунків на оплату №30363 та №2610 з доказами направлення на адресу відповідача, проте, на думку відповідача, сам по собі рахунок на оплату не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Також відповідач додає, що до позовної заяви позивачем не додано жодного належного доказу, підтвердженого первинними бухгалтерськими обліковими документами на підтвердження здійснення господарської операції з постачання природного газу.

За ствердженням відповідача, включення захищеного споживача ТОВ «УК «Бриз» до реєстру постачальника «останньої надії» у опалювального сезону 2021-2022 рр. є неправомірним, отож постачальник ТОВ «ГК «Нафтогаз Україна» із спеціальними обов`язками постачальника «останньої надії» має врегулювати це з Оператором ГТС ТОВ «Оператор ГТС України» та Оператором ГРС AT «Одесагаз». Адже відповідно до зазначених відповідачем положень за споживачем ТОВ «УК «Бриз» повинен бути зареєстрований постачальник із спеціальними обов`язками визначений п.9 Меморандуму про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері постачання теплової енергії та гарячої води в опалювальному періоді 2021-2022 рр, від 30.09.2021, а саме ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Окрім того, відповідач зазначає, що в процесі тривалої медіації з позивачем щодо вартості природного газу, останній, зокрема у листі № 119/07-3111- 2023 від 06.02.2023 гарантував врегулювати відносини між ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та ТОВ «УК «Бриз» та відповідно до абзацу 3 ст.1 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» №2479-ІХ від 29.07.2022 виконати списання частини заборгованості. Отож, на цей час, в обліку ТОВ «ГК «Нафтогаз України» по споживачу ТОВ «УК «Бриз» має обліковуватись за наявності належних доказів: листопад 2021 - 43 786 м3*7,42 грн. = 324 892,12 грн; грудень 2021 - 24 876 м3 - 1 153 991,65 грн, а всього - 1 478 883,77 грн.

Відтак, відповідач звертає увагу, що вказані у позовній заяві суми пені, 3% річних від основного боргу, інфляційні втрати обраховані в розрахунку по недостовірним даним, отож, зазначені у позовних вимогах суми основного боргу, пені, 3% річних та інфляційні втрати відповідач вважає не достовірними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В цілому, відповідач повністю підтримує, вважає підтвердженими та обґрунтованими пояснення ОСББ «Одісей-55» щодо суті позовних вимог, що, в свою чергу, вказує на необґрунтованість та безпідставність позову.

2.3. Аргументи Третьої особи.

ОСББ «Одісей-55» у своїх поясненнях (вх. № 20286/23 від 20.06.2023) зазначає, що факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» з наведених позивачем підстав, останній підтверджує листом оператора ГТС ТОВ «Оператор ГТС України» від 13.12.2022 № ТОВВИХ-22-13588 та інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРС (форма № 10), що, на думку третьої особи, не відповідає дійсності і вказує на неналежність та недостовірність доказів.

Так, третя особа звертає увагу, що ТОВ «Оператор ГТС України» у листі від 13.12.2022 № ТОВВИХ-22-13588 пояснює, чим обумовлена відсутність в інформаційній платформі найменувань споживачів та вказує, що їх ідентифікація здійснюється виключно за присвоєними ЕІС-кодами. Водночас, відсутня інформація, на яку позивач посилається як доказ у позові щодо факту включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії».

При цьому, посилаючись на Кодекс ГТС та положення Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015, третя особа відзначає, що для здійснення діяльності постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі забезпечується функціонування окремого реєстру споживачів постачальника «останньої надії», який відсутній у позовній заяві. Окрім того, відсутні докази про укладення угоди про алокацію, а точці комерційного обліку споживача ЕІС-код не присвоєно, що також вказує на відсутність цієї угоди.

Додатково ОСББ «Одісей-55» наголошує, що інформація щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника наведена у листі оператора ГТС ТОВ «Оператор ГТС України» від 13.12.2022 № ТОВВИХ-22-13588 не підтверджує факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та вказує на не обґрунтованість обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог.

Окрім того, третя особа додає, що з отриманої інформації від оператора ГРС АТ «Одесагаз» у листі № 04/26-1596 від 29.12.2021 ЕІС-код 56XQ00014ERG200A присвоєно ТОВ «УК «Бриз» згідно положень Кодексу ГТС та відносяться до теплогенеруючих організацій, на підставі, що котельні виробляють теплову енергію для населення.

При цьому, на переконання третьої особи, оператор ГРС АТ «Одесагаз» присвоїв відповідачу ЕІС-код 56XQ00014ERG200A, який його як суб`єкта ринку природного газу не вірно ідентифікує на ринку природного газу, адже ТОВ «УК «Бриз» не є теплогенеруючою організацією (також не є виробником теплової енергії як зазначено у інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в реєстрі споживачів постачальника, та ідентифікується по зазначеній категорії З), а природний газ, щодо об`ємів якого йдеться у позові, споживався в період з 09.11.2021 по 12.12.2021 газовими даховими котельнями багатоквартирних житлових будинків номер 55-Є та номер 55-К по вул. Люстдорфська дорога у місті Одеса, з метою забезпечення теплом приміщень співвласників та місць загального користування багатоквартирних житлових будинків № 55-Є та № 55-Ж (від газової дахової котельні багатоквартирного житлового будинку № 55-Є) та № 55-К, № 55-Л і № 55-М (від газової дахової котельні багатоквартирного житлового будинку № 55-К) по вул. Люстдорфська дорога у місті Одеса (тобто теплозабезпечення).

Водночас, за ствердженням третьої особи, ТОВ «УК «Бриз» теплову енергію призначену для купівлі-продажу не виробляє, тобто не є виробником теплової енергії, у власності або користуванні відсутнє теплогенеруюче обладнання, що підтверджує факт не вірної ідентифікації ТОВ «УК «Бриз», як суб`єкта ринку природного газу.

Отже, ОСББ «Одісей-55» наголошує, що частина об`ємів природного газу, які споживались в період з 09.11.2021 по 12.12.2021 газовою даховою котельною багатоквартирного житлового будинку № 55-Є, з метою забезпечення теплом приміщень співвласників та місць загального користування будинків №№ 55-Є, 55-Ж по вул. Люстдорфська дорога, тобто теплозабезпечення, а газова котельна, в свою чергу, не є окремим об`єктом нерухомого майна, а є складовою частиною системи автономного теплопостачання (внутрішньобудинкової системи багатоквартирного будинку).

Також, третя особа звертає увагу, що позивач не надає мінімальний обсяг інформації про споживача, що має містити інформаційна платформа, а тому не можливо надати однозначної оцінки коректності інформації на інформаційній платформі про споживача, коректності закріплення споживача в реєстрі споживачів постачальника ТОВ «ГК «Нафтогаз України», коректності закріплення споживача в реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», коректності остаточної алокації відборів позивача, адже все напряму залежить від достовірності введеної оператором ГРС АТ «Одесагаз» інформації про споживача та враховуючи факт, як вище зазначено, за ЕІС-кодом присвоєним оператором ГРС АТ «Одесагаз», який не вірно ідентифікує споживача, як суб`єкта ринку природного газу.

ОСББ «Одісей-55» додає, що копія довідки від 29.09.2022 щодо ціни природного газу, що постачався ТОВ «ГК «Нафтогаз України» як постачальником «останньої надії» для споживачів, що є бюджетними установами, закладів охорони здоров`я державної та комунальної власності, не має жодного стосунку до суті спору та її не можна вважати належним доказом, оскільки ТОВ «УК «Бриз» не належить до вищезазначених категорій споживачів.

Крім того, на думку третьої особи, при визначенні вартості природного газу, спожитого співвласниками житлових багатоквартирних будинків для задоволення своїх побутових потреб (підігріву води та опалення своїх жилих приміщень), позивач за принципом недискримінації споживача повинен вірно визначати та враховувати категорію споживання відповідача і вірно застосовувати встановлені державні регульовані ціни на природний газ для захищених споживачів, у тому числі побутових споживачів (населення).

Третя особа вважає, що для співвласників багатоквартирних житлових будинків №№ 55-Є, 55-Ж, 55-К, 55-Л, 55-М по вул. Люстдорфська дорога (побутових споживачів), ОСББ «Одісей-55» (особа, яка відповідно до закону укладає договір на комунальну послугу з постачання природного газу в інтересах побутових споживачів) та ТОВ «УК «Бриз» (особа, яка відповідно до договору доручення укладає договір на комунальну послугу з постачання природного газу в інтересах споживачів) постачальник комунальної послуги повинен застосовувати встановлену для населення ціну, яку ТОВ «ГК «Нафтогаз України» встановив своїми наказами № 95/1 від 29.10.2021 на листопад 2021 та № 136/1 від 09.12.2021 на грудень 2021 7,95689 грн.

При цьому, на переконання третьої особи, застосування середньої вартості природного газу для населення 42,35 грн за 1 куб.м., який споживався для задоволення побутових потреб з метою забезпечення теплом приміщень співвласників та місць загального користування вищезазначених багатоквартирних житлових будинків є не припустимим, порушує права співвласників (споживачів), не забезпечує загальносуспільних інтересів та суперечить чинним вимогам законодавства.

Відтак, ОСББ «Одісей-55» підсумовує, що оператором ГРС АТ «Одесагаз» присвоєно ЕІС-код, що не вірно ідентифікує споживача ТОВ «УК «Бриз» на ринку природного газу, а також щодо захищеного споживача ТОВ «УК «Бриз» не вірно внесена інформація до інформаційної платформи щодо належності споживача до певної категорії споживачів, в наслідок чого споживач міг потрапити до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» (в такому разі очевидним є факт порушення оператором ГРС АТ «Одесагаз» вимог чинного законодавства), адже захищений споживач ТОВ «УК «Бриз» мав бути закріплений у реєстрі постачальника із спеціальними обов`язками, відповідно до вимог Кодексу ГРС, Кодексу ГТС та Правил, постачання природного газу захищеним споживачам для задоволення побутових потреб співвласників забезпечується постачальником із спеціальними обов`язками, які в установленому порядку покладаються на нього рішенням КМУ на підставі ст. 11 Закону 329.

Отже, за висновком третьої особи, відсутні підстави вважати типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладеним, в якому, на додаток, відсутній підпис зі сторони споживача ТОВ «УК «Бриз», та сформована позивачем заборгованість на загальну суму 2 908 031,51 грн з середньою вартістю 1 куб.м. природного газу 42,35 грн є не припустимою та протизаконною, а відтак позовні вимоги не обґрунтовані, безпідставні та такі, що не підлягають задоволенню.

3. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2023 позовна заява вх.№ 2154/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

22.05.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 2154/23 від 18.05.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2084/23. Постановлено розглядати справу № 916/2084/23 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "08" червня 2023 року об 11:40 год.

31 травня 2023 року за вх.№ 17885/23 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена ухвалою суду від 01.06.2023.

08.06.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/2084/23 на "15" червня 2023 року о 12:40 год.

08 червня 2023 року за вх.№ 18951/23 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена повністю, про що була постановлена відповідна ухвала суду від 09.06.2023.

15.06.2023 до Господарського суду Одеської області надійшла заява Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Одісей-55» (вх. № 19590/23) про залучення його до участі у справі № 916/2084/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

15.06.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Одісей-55» (вх. № 19590/23 від 15.06.2023) та залучено його до участі у справі № 916/2084/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача. Окрім того, відкладено підготовче засідання у справі № 916/2084/23 на "29" червня 2023 року о 10:40 год.

20.06.2023 ОСББ «Одісей-55» надало до суду пояснення (вх. № 20286/23) щодо позову у справі № 916/2084/23, які разом із доданими до них документами судом були долучені до матеріалів справи.

22.06.2023 позивач надіслав до суду клопотання (вх. № 20627/23), в якому просив прийняти до розгляду та приєднати до матеріалів справи копію листа від 21.06.2023 щодо залучення до участі у справі № 916/2084/23 ОСББ «Одісей-55» в якості третьої особи та доказ направлення на його адресу копії позовної заяви з додатками на виконання вимог ухвали суду.

23.06.2023 на адресу Господарського суду Одеської області надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 20708/23), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

22 червня 2023 року за вх.№ 20630/23 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена відповідною ухвалою суду від 23.06.2023.

28.06.2023 від ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на електронну адресу суду надійшла відповідь (вх. № 21418/23) на пояснення третьої особи, яка судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із додатками до неї.

29.06.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/2084/23 судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до "01" серпня 2023 року об 11:20 год., про що відповідача та третю особу повідомлено відповідною ухвалою суду від 29.06.2023, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

19.07.2023 на адресу суду засобами поштового зв`язку від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 24482/23), яка судом була долучена до матеріалів справи та прийнята до розгляду.

26.07 2023 року за вх.№ 25381/23 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена повністю, про що була постановлена відповідна ухвала суду від 31.07.2023.

01.08.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/2084/23 судом була проголошена протокольна ухвала про перерву до "17" серпня 2023 року об 11:00 год.

11.08.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено заяву ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (вх. №27291/23 від 10.08.2023) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та постановлено здійснити проведення підготовчого засідання по справі № 916/2084/23 17.08.2023 об 11:00 в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку (ВКЗ).

16.08.2023 ТОВ «Управляюча компанія «Бриз» подало до суду заперечення (вх. № 27921/23) на відповідь на відзив в порядку ст. 167 ГПК України, які судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

17.08.2023 у підготовчому засіданні за участю представників сторін по справі № 916/2084/23, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/2084/23 до судового розгляду по суті на "22" серпня 2023 року о 14:00 год. Визначено резервну дату судового засідання з розгляду справи по суті на 12 вересня 2023 року об 11:20 год.

22.08.2023, у зв`язку з неможливістю завершити розгляд справи по суті, у судовому засіданні по справі № 916/2084/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "12" вересня 2023 року об 11:20 год.

01.09.2023 ОСББ «Одісей-55» звернулось до суду із заявою (вх. № 30029/23) про ознайомлення з матеріалами справи, яка судом була задоволена та представнику третьої особи 07.09.2023 надано можливість ознайомитись з матеріалами справи № 916/2084/23 та зробити необхідні фотокопії.

Окрім того, 01.09.2023 від ТОВ «Управляюча компанія «Бриз» до суду надійшла заява (вх. № 30031/23) про розгляд справи за відсутності його представника.

Під час розгляду справи по суті представник позивача виступив із вступною промовою, заявлений позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити.

Відповідач ТОВ «Управляюча компанія «Бриз», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, що підтверджується доказами та клопотаннями, наявними в матеріалах справи, проте процесуальним правом участі в судовому засіданні 12.09.2023 не скористався та свого повноважного представника в судові засідання не направив, при цьому, надавав заяву про розгляд справи за відсутності його представника. Під час розгляду справи по суті виступив із вступною промовою, проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у своїх заявах по суті, просив відмовити в задоволенні позову.

Представники третьої особи ОСББ «Одісей-55», під час розгляду справи по суті виступили із вступною промовою, проти позовних вимог заперечували з підстав, викладених у своїх поясненнях по суті спору, просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, судом взято до уваги принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також враховано положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v. Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine2 від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

Керуючись наведеними приписами процесуального законодавства та практикою Європейського суду з прав людини, враховуючи значний строк розгляду даної справи, якого було достатньо для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, зважаючи, що відповідачем надано відповідну правову позицію та заява про розгляд справи за його відсутності, а також на те, що суд належним чином повідомив про дату, час та місце судового засідання всіх учасників справи і явка представника відповідача в судове засідання не визнавалася обов`язковою, суд вважає, що неявка останнього не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, оскільки відповідачу було відомо про даний спір, у матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву та клопотання, і він був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

12.09.2023 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України після виходу з нарадчої кімнаті проголошена вступна та резолютивна частини рішення.

4. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493 (далі - Кодекс ГТС).

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2501 було затверджено Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії».

За умовами п. 1.3. договору він є договором приєднання. При укладенні цього договору зі споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Згідно з п. 2.1. договору за цим договором постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Відповідно до п. 3.1., 3.2., 3.3. договору постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Підстави для здійснення постачальником постачання природного газу споживачу визначені положеннями Правил постачання. Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.

За умовами п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4., 4.5. договору постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті. Об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

У разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до пп. 1, 2, 3 п. 5.1. договору, споживач має право: отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі; безоплатно отримувати всю інформацію стосовно прав та обов`язків його та постачальника та інформацію про ціну природного газу, порядок оплати за спожитий газ, а також іншу інформацію, що має надаватись постачальником відповідно до чинного законодавства та цього договору; безоплатно отримувати інформацію про обсяги та інші показання власного споживання природного газу.

Відповідно до п.п.1, 4 п. 5.2 договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору, а також протягом 5 робочих днів повідомляти постачальника про всі зміни персоніфікованих даних.

Згідно п.п. 3 п. 6.2 договору постачальник зобов`язується обчислювати і виставляти рахунки споживачу за поставлений природній газ відповідно до вимог та у порядку, передбачених правилами постачання та цим договором.

Пунктом 8.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.

В п. 8.2 договору зазначено, що постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому договорі; відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об`єкта, що завдало постачальнику збитків - в розмірі фактичних збитків постачальника.

Згідно з п. 11.1., 11.3. договору він набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором. Протягом строку дії договору споживач має право укласти договір постачання природного газу з іншим постачальником. У такому випадку цей договір достроково припиняється по завершенню газової доби, що передує газовій добі початку постачання новим постачальником (згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС). Якщо споживач бажає в інших випадках відмовитися від договору, він має право розірвати його без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику шляхом надання йому одностороннього повідомлення щонайменше за три дні до дати розірвання.

Відповідно до п. 11.5. договору усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача. У разі отримання постачальником від споживача заяви про бажання використовувати у взаємовідносинах електронний документообіг усі документи і повідомлення за цим договором також можуть бути складені відповідно до законодавства про електронний документообіг та використання електронних документів. У такому разі такі документи і повідомлення мають юридичну силу оригіналу документа.

Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відмову відповідача від вищевказаного договору та/або наявності у відповідача у спірному періоді правовідносин з постачання природного газу з іншим постачальником.

05.10.2021 зазначений вище правочин надіслано позивачем на адресу відповідача рекомендованим листом (відправлення №0600010646861, список №05.10.2021_юріки (в матеріалах справи), та отриманий останнім.

ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, постачальник «останньої надії») відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову від 24.12.2019 №3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «Оператор ГТС України», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».

Листом від 29.09.2020 вих. №ТОВВИХ «Про погодження форми електронного документообігу» ТзОВ «Оператор газотранспортної системи України» повідомило НКРЕКП про те, що постановою Регулятора від 23.09.2020 № 1752 було внесено зміни, зокрема, до Кодексу ГТС.

Згідно п. 2 гл. 5 розд. IV Кодексу ГТС (в редакції наведеної постанови НКРЕКП) оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача.

У зв`язку з цим ТОВ «Оператор ГТС України» подало на погодження розроблену Форму 10 «Інформація щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», що додається, та просила Регулятора розглянути і погодити її у встановленому порядку.

Листом від 30.09.2020 вих.№10261/16.3.2/7-20 НКРЕКП, за результатами опрацювання поданої Оператором ГТС форми 10 електронного документообігу, погодило її без зауважень.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу строком на три роки як переможця конкурсу.

26.10.2021 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №809 і від 9 грудня 2020 року № 1236» (далі - Постанова КМУ № 1102).

Згідно з пунктом 2 Постанови КМУ № 1102 з метою забезпечення своєчасного початку та сталого проходження опалювального періоду 2021/22 року, зокрема, доручено Акціонерному товариству «Магістральні газопроводи України», Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторам газорозподільних систем:

- забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 року бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником;

- забезпечити безумовне відновлення газопостачання бюджетних установ (у значенні Бюджетного кодексу України), закладів охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладів охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо);

- забезпечити внесення операторами газорозподільних систем до інформаційної платформи оператора газотранспортної системи інформації щодо всіх захищених споживачів, приєднаних до газорозподільної системи, із зазначенням відповідної категорії, до якої належить такий споживач: побутові споживачі; бюджетні установи (в значенні Бюджетного кодексу України); заклади охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та заклади охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо); виробники теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій за умови, що виробництво теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій здійснюється за допомогою об`єктів, не пристосованих до зміни палива.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.11.2021 автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Як суб`єкту ринку природного газу ТОВ «Управляюча компанія «Бриз» було присвоєно персональний ЕІС-код: 56XQ00014ERG200A.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання пункту 4.3 договору позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату поставленого природного газу № 30363 від 10.12.2021 за розрахунковий період 1-30 листопада 2021 року на суму 1 754 692,25 грн; № 2610 від 12.01.2022 за розрахунковий період 1-31 грудня 2021 року на суму 1 153 991.ю65 грн (сальдо (борг) на 12.01.2022 2 908 031,51 грн).

Вказані рахунки направлялися на юридичну адресу відповідача, та були отримані останнім, що підтверджується копіями списків згрупованих відправлень Укрпошти від 12.12.2021, 17.01.2022, та фіскальних чеків (а.с.70-75, 77- 80 т.с. 1).

Згідно з довідкою ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» від 29.09.2022 ціна природного газу, що постачався Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» як постачальником «останньої надії» для споживачів, що є бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладів охорони здоров`я державної власності (казенних підприємств та/або державних установ тощо) та закладів охорони здоров`я комунальної власності (комунальних некомерційних підприємств та/або комунальних установ, та/або спільних комунальних підприємств тощо) становила: у період з 1 по 31 жовтня 2021 року 16,8 грн за 1 куб. метр з ПДВ, у період з 1 по 30 листопада 2021 року 16,8 грн за 1 куб. метр з ПДВ, у період з 01 грудня 2021 року по 31 січня 2022 року і надалі ціна розраховувалася відповідно до формули пункту 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №809 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2021року №1102.

В матеріалах справи наявний витяг з інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» (форма №10), з якого вбачається, що ТОВ «Управляюча компанія «Бриз» (ЕІС-код 56XQ00014ERG200A) станом на 01.01.2020 було споживачем природного газу.

Крім того, у матеріалах справи наявний адвокатський запит представника ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», адресований ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», щодо надання фактичних обсягів споживання природного газу, зокрема, Товариством з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Бриз» (ЕІС-код 56XQ00014ERG200A) за період з 01.10.2021 по дату видачі відповіді.

Листом №ТОВВИХ-22-13588 від 13.12.2022 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» зазначило, що в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56XQ00014ERG200A був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) у періоди з 01.10.2021 по 31.10.2021 та з 02.11.2021 по 12.12.2021.

До вказаного листа було додано інформацію щодо закріплення споживача за EIC-кодом 56XQ00014ERG200A, тобто відповідача, з 02.11.2021 по 12.12.2021 його включено до реєстру споживачів постачальника «останньої надії», тобто позивача, та, відповідно, віднесено спожитий відповідачем газ до портфеля постачальника «останньої надії», що вбачається також з інформації оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XQ00014ERG200A в період з 02.11.2021 по 30.11.2021 та з 01.12.2021 по 12.12.2021.

Крім того, як вбачається з опису вкладення цінного листа з повідомленням, скріпленого печаткою АТ «Укрпошта», 01.06.2022 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу № 119/4.3-6653-2022 від 31.05.2022 про сплату заборгованості за спожитий газ непобутовим споживачем постачальнику «останньої надії», у якій останній вимагає сплатити заборгованість за природний газ (основний борг) у сумі 2 908 031,51 грн до 13.06.2022 на поточний рахунок ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Третьою особою до суду надано договір доручення про надання повноважень на укладання договору на комунальну послугу для населення з постачання природного газу в опалювальний період 2021/2022 рр., укладений 01.10.2021 між ТОВ «Управляюча компанія «Бриз» (повірений) та ОСББ «Одісей-55» (довіритель), відповідно до п. 2 якого повірений зобов`язується укласти договір з постачальником природного газу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на комунальну послугу з постачання природного газу для забезпечення роботи газової дахової котельні житлового багатоквартирного будинку 55-Є по вулиці Люстдорфська дорога у м.Одеса, що в управлінні довірителя, у опалюваний сезон 2021-2022 року.

10.12.2021 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та ТОВ «Управляюча компанія «Бриз» був укладений відповідний договір № 3520-НГТ-23 постачання природного газу.

Оскільки відповідач не сплатив кошти за спожитий природний газ в повному обсязі та своєчасно, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 382818,39 грн пені, 105812,10 грн 3% річних та 865801,34 грн інфляційних втрат.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

5. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ст. 175 Господарського процесуального кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визнає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 3 ст. 631 ЦК України передбачено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору є однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу»: оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

Відповідно до пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу», споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про ринок природного газу» договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу. Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» затверджений постановою НКРЕКП № 2501 від 30 вересня 2015 року.

Відповідно до п. 2 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 у чинній станом на час виникнення спірних правовідносин редакції (надалі Кодекс ГРС) цей Кодекс визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення: надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб`єктів ринку природного газу відповідної якості; комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об`ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб`єктів ринку природного газу; доступу замовників до газорозподільної системи для приєднання до неї їх об`єктів будівництва або існуючих об`єктів (умови технічного доступу); доступу суб`єктів ринку природного газу до газорозподільної системи для фактичної передачі (розподілу/споживання) належного їм природного газу до/з газорозподільної системи (умови комерційного доступу); механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб`єктами ринку природного газу.

Приписами п.3 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2493 передбачено, що дія цього Кодексу поширюється на всіх суб`єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ.

Алокація - обсяг природного газу, віднесений оператором газотранспортної системи в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування (у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів)) з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників; інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу; номінація - попереднє повідомлення, надане замовником послуг транспортування оператору газотранспортної системи, стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу; підтверджена номінація - підтверджений оператором газотранспортної системи обсяг природного газу замовника послуг транспортування, який буде прийнятий від замовника в точках входу до газотранспортної системи та переданий замовнику в точках виходу з газотранспортної системи у відповідний період; портфоліо балансування - сукупність подач та відборів замовника послуг транспортування природного газу; Реєстр споживачів постачальника - перелік споживачів, які в інформаційній платформі закріплені за певним постачальником у розрахунковому періоді; несанкціонований відбір природного газу - відбір природного газу за відсутності споживача в Реєстрі споживачів постачальника будь-якого постачальника протягом розрахункового періоду; без укладення відповідного договору з постачальником; шляхом самовільного під`єднання та/або з навмисно пошкодженими приладами обліку природного газу або поза охопленням приладами обліку; шляхом самовільного відновлення споживання природного газу; (пункт 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС).

Відповідно до п.1 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб`єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов`язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи. Інформаційна платформа складається з апаратного та програмного забезпечення.

Згідно п.7 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС постачальники відповідно до вимог цього Кодексу повинні вносити до інформаційної платформи інформацію щодо: власних споживачів та періодів постачання їм природного газу; номінацій/реномінацій.

Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС:

- інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Згідно абзацу 1 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі, постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником «останньої надії» та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем.

Відповідно до абзацу 3 пункту 4 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, постачальник який має намір постачати природний газ споживачу, який включений до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії», має право за одну добу до кінцевого терміну подання номінації на газову добу (D), визначеного цим Кодексом, включити такого споживача до власного Реєстру споживачів постачальника на інформаційній платформі, вказавши період постачання природного газу такому споживачу.

Відповідно до пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, постачальник, за винятком постачальника зі спеціальними обов`язками, має право визначити по споживачу, крім побутового, в інформаційній платформі кінцеву дату постачання природного газу такому споживачу (з якої споживач буде виключений з Реєстру споживачів такого постачальника) та/або визначити періоди постачання природного газу такому споживачу, реєстру споживачів такого постачальника) та/або визначити періоди постачання природного газу такому споживачу.

Згідно з абзацами 8-10 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, реєстрація споживача, що не є побутовим (крім споживача, що здійснює виробництво теплової енергії та оператора газорозподільної системи), здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об`єкта у випадку, якщо діючому постачальнику було зупиненого чи анульовано ліцензію на постачання природного газу.

Дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі.

Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу XIІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 (далі Кодекс ГТС) у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

Таким чином, об`єм (обсяг) спожитого Споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується Постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

Так, відповідно до пункту 1 розділу І Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (далі Правила), ці Правила розроблені на виконання пункту 17 частини третьої статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС).

Правилами постачання природного газу врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС). Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС.

Згідно з п. 3 розділу І Правил постачання природного газу, споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. Постачальник не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника у розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.

Інформаційна платформа - це електронна платформа Оператора ГТС у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, створена відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи; новий постачальник - постачальник природного газу, з яким споживач, що має діючого постачальника, уклав договір постачання природного газу та який буде здійснювати постачання природного газу у періоді, наступному після періоду постачання природного газу діючим постачальником; підтверджений обсяг природного газу - плановий об`єм (обсяг) природного газу, обумовлений договором постачання природного газу між споживачем та постачальником на відповідний розрахунковий період, який має бути поставлений споживачу відповідно до умов цього договору (п. 5 глави 1 розділу І Правил).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Правил, підставою для постачання природного газу споживачу є:

- наявність у споживача, об`єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу;

- наявність у споживача, об`єкт якого підключений до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу;

- наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов;

- включення споживача до Реєстру споживачів постачальника у відповідному розрахунковому періоді;

- відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений природний газ перед діючим постачальником (за його наявності), що має підтверджуватися письмовою довідкою діючого постачальника або складеним з ним актом звірки взаєморозрахунків, або наявність письмового дозволу діючого постачальника на перехід споживача до нового постачальника. Оператор ГРМ здійснює діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії, яка видається Регулятором.

На підставі укладеного договору розподілу природного газу Оператор ГРМ:

присвоює споживачу (точці комерційного обліку), у тому числі побутовому споживачу, персональний EIC-код суб`єкта ринку природного газу та передає його Оператору ГТС для ідентифікації споживача в інформаційній платформі Оператора ГТС, у тому числі для цілей закріплення споживача в Реєстрі споживачів відповідного постачальника та здійснення оперативних заходів при запровадженні процедури зміни його постачальника;

Власники об`єктів, підключених в установленому законодавством порядку до ГРМ, разом із заявою про укладання договору розподілу природного газу (формування заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу) подають Оператору ГРМ документи, визначені процедурою.

З метою уніфікації та однозначної ідентифікації споживачів, у тому числі побутових споживачів, та за необхідності їх точок комерційного обліку, а також для забезпечення спрощення процедури зміни постачальника природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем.

Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Оператор ГРМ не має права відмовити споживачу, власні об`єкти якого підключені до/через ГРМ, в укладанні договору розподілу природного газу за умови дотримання споживачем вимог щодо укладення договору розподілу природного газу, передбачених цим Кодексом та чинним законодавством.

Визначення персоніфікованого ЕІС-коду для кожного суб`єкта ринку природного газу, у тому числі для споживачів, підключених до газорозподільних систем, здійснюється у порядку, встановленому Кодексом ГТС.

Оператор ГРМ: здійснює визначення та присвоєння всім споживачам, у тому числі побутовим споживачам, підключеним до ГРМ, персоніфікованих EIC-кодів та за необхідності відповідних ЕІС-кодів їх точкам комерційного обліку; інформує кожного споживача, який підключений до ГРМ, про присвоєння йому EIC-коду як суб`єкту ринку природного газу та (у разі присвоєння) відповідних EIC-кодів його точкам комерційного обліку; на постійній основі в особистих кабінетах (за наявності) та щомісячно в платіжному документі побутового споживача зазначає його EIC-код та EIC-код (за наявності) його точки комерційного обліку; протягом п`яти робочих днів після присвоєння споживачу, у тому числі побутовому споживачу, персоніфікованого ЕІС-коду передає його Оператору ГТС у порядку, визначеному Кодексом ГТС.

Оператор ГРМ відповідає за збереження ЕІС-кодів, присвоєних споживачам та відповідним точкам комерційного обліку.

Оператор ГРМ в односторонньому порядку не має права змінювати EIC-код, присвоєний споживачу або точці його комерційного обліку.

У випадку невідповідності ЕІС-коду побутового споживача або ЕІС-коду точки комерційного обліку побутового споживача, за яким постачальник включив побутового споживача до свого Реєстру споживачів постачальника, ЕІС-коду, наданому в інформації, яка скріплена електронним підписом уповноваженої особи постачальника, а також невідповідності вимогам цього пункту дати реєстрації постачальником заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, реєстрація побутового споживача в Реєстрі споживачів такого постачальника не здійснюється, про що інформаційна платформа автоматично повідомляє постачальника.

Пунктом 3 розділу ІІІ Правил визначено, що постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. Постачальник не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника у розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.

Реєстр споживачів постачальника - перелік споживачів, які в установленому Кодексом ГТС порядку закріплені в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за певним постачальником у розрахунковому періоді.

Інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

За договором постачання природного газу постачальник «останньої надії» зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником «останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником «останньої надії».

Постачальник «останньої надії» зобов`язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», яка має відповідати типовому договору, роз`яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу.

Після закінчення граничного строку постачання природного газу постачальником «останньої надії», передбаченого цим розділом та Законом України «Про ринок природного газу», постачальник «останньої надії» зобов`язаний припинити постачання природного газу за договором зі споживачем. Виключення споживача з Реєстру споживачів постачальника «останньої надії» здійснюється у порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. У випадку якщо споживач не був включений до Реєстру споживачів іншого постачальника після закінчення постачання природного газу постачальником «останньої надії», до такого споживача повинні застосовуватись заходи з припинення розподілу/транспортування (для прямих споживачів) природного газу споживачу відповідно до умов Кодексу газорозподільних систем та Кодексу газотранспортної системи.

Постачальник «останньої надії» має повідомити споживача про обмежений строк постачання природного газу, ціну природного газу для споживача та поінформувати споживача про його право та необхідність вибору іншого постачальника шляхом розміщення відповідної інформації на сайті постачальника «останньої надії». Постачальник «останньої надії» зобов`язаний оприлюднювати на своєму веб-сайті та підтримувати в актуальному стані інформацію щодо споживачів, що не є побутовими, з діючими договорами постачання природного газу із зазначенням такої інформації: ЕІС-коди споживачів (точок комерційного обліку); ЄДРПОУ та назва споживача; адреса об`єкта; кінцевий строк постачання природного газу.

6. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, всі відносини між споживачем та постачальником після укладання договору регулюються Цивільним кодексом та іншими нормативними актами, а саме, Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015, договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник «останньої надії» зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Отже, всі відносини між споживачем та постачальником після укладання договору регулюються Цивільним кодексом та іншими нормативними актами, а саме, Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Так, вищевказаний публічний договір постачання природного газу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами. Слід також відзначити, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є оплатним.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю постачання природного газу іншим постачальником, що підтверджується і самим відповідачем, об`єми природного газу, спожитого відповідачем, автоматично включаються до портфеля постачальника «останньої надії».

Пунктом 1 глави 1 розділу XIV Кодексу ГРС передбачено, що система обміну інформацією використовується для обміну відомостями, пов`язаними з виконанням функцій, передбачених цим Кодексом, між Оператором ГРМ та суміжними суб`єктами ринку природного газу, зокрема споживачами, які підключені до/через ГРМ, та їх постачальниками.

Отже, суб`єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.

Об`єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

Позивач проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 в редакції Постанови КМУ № 1102.

З 1 грудня 2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюднена на сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price.

Посилання відповідача та третьої особи на неправомірність застосування відповідачем середньої ціни природного газу 42,35 грн за 1 м.куб. для побутових потреб співвласників житлових багатоквартирних будинків з метою опалення своїх приміщень та порушення прав споживачів відповідно до ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ст. 22 ЗУ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», а також посилання на укладення ТОВ «Управляюча компанія «Бриз» договору на комунальну послугу з постачання природного газу в інтересах співвласників житлових багатоквартирних будинків, не приймаються судом до уваги та не спростовують висновків про наявність заборгованості відповідача перед позивачем. Означені посилання та документи надають/встановлюють певні права/обов`язки для відповідача щодо третіх осіб, однак жодним чином не регулюються взаємовідносини між позивачем та відповідачем.

Так, суд звертає увагу, що укладений 01.10.2021 між ТОВ «Управляюча компанія «Бриз» та ОСББ «Одісей-55» договір доручення про надання повноважень на укладення договору на комунальну послугу для населення з постачання природного газу в опалювальний період 2021/2022 рр., а також укладений в подальшому між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та ТОВ «Управляюча компанія «Бриз» договір № 3520-НГТ-23 постачання природного газу від 10.12.2021, жодним чином не впливають на правове регулювання відносин, що склались між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», як постачальником «останньої надії», та відповідачем, як споживачем.

Крім цього, відповідно до Правил постачання природного газу, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496: побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність. Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» визначає умови для ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та ТОВ «Управляюча компанія «Бриз». Обидві сторони договору є юридичними особами, що виключає застосування до них терміну «побутовий споживач».

Відповідно до пункту 4.3. договору, постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Так, умови щодо порядку здійснення оплати були визначені в пункті 4.4 договору, яким передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п. 4.3. цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

При цьому, суд зауважує, що відповідач в процесі розгляду справи не заперечував, що у спірний період за даними вузла обліку газу ним було спожито 68,662 тис.куб.м. природного газу.

Отже, прийняття відповідачем природного газу від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений природний газ відповідно умов пункту 4.4 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» у повному обсязі виконані взяті на себе зобов`язання відповідно до договору; натомість, відповідач свої договірні зобов`язання щодо оплати за отриманий природний газ своєчасно та у повному обсязі не виконав, чим порушив термінів такої оплати.

Водночас, суд приймає до уваги, що в період з 09.11.2021 по 12.12.2021 на інформаційній платформі відсутня інформація щодо постачання природного газу відповідачу з боку іншого постачальника, та відповідачем не надано жодних доказів на спростування факту включення його в спірний період саме до Реєстру споживачів позивача.

Що стосується заперечень відповідача про те, що позивачем не надано первинної документації, яка б підтверджувала здійснення господарської операції з постачання природного газу та вартість спожитого природного газу у спірний період, суд зазначає, що вказані обставини не спростовують висновок суду про наявність у відповідача обов`язку оплатити вартість природного газу, отриманого саме від позивача.

Аналізуючи твердження та подані учасниками справи на їх підтвердження докази, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини включення відповідача у спірний період на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи в Реєстр споживачів позивача, як постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи, а відтак, з врахуванням підтвердження матеріалами справи факту споживання відповідачем газу у спірний період за відсутності іншого постачальника суд дійшов висновків про акцептування відповідачем публічної оферти позивача і укладення між сторонами договору постачання природного газу постачальником «останньої наді» на умовах Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» в редакції постанови НКРЕКП від 30.09.2015р. №2501 «Про затвердження Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії»».

Слід також відзначити, що позивач поставляв природний газ відповідачу без перевищення строку в 60 діб. При цьому, судом взято до уваги, що кінцева дата постачання природного газу постачальником «останньої надії» визначається інформаційною платформою Оператора ГТС автоматично відповідно до граничного строку постачання, визначеного Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу, незалежно від волі позивача, з огляду на зміст абз. 4 п.2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС.

Щодо посилань відповідача та третьої особи стосовно невірної ідентифікації відповідача як суб`єкта ринку природного газу, суд відзначає, що інформацією щодо дати реєстрації та присвоєння персонального ЕІС - коду 56XQ00014ERG200A володіє оператор ГРС - АТ «Одесагаз». ТОВ «Оператор ГТС України», діючи у відповідності до положень вищезазначених нормативно-правових актів, за результатами відборів/споживання природного газу у листопаді-грудні 2021 року, формувало та надавало інформацію про подачі та відбори обсягів природного газу в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по кожному замовнику послуг згідно даних, наданих оператором газорозподільної системи, суміжним газовидобувним підприємством, газовидобувним підприємством, підключеним безпосередньо до газорозподільної системи, оператором газосховищ, оператором установки LNG та прямим споживачем. Зазначені відомості були відображені на Інформаційній платформі Оператора ГТС по кожному портфоліо замовника послуг транспортування природного газу.

Отже, за присвоєння категорії споживачів та визначення обсягів природного газу відповідають оператор ГРС та оператор ГТС.

На підставі викладеного, суд робить висновок, що споживання газу відбувалося за закріпленим ЕІС-кодом та персональними даними серед яких код ЄДРПОУ що належить тільки відповідачу і на підставі даних наданих оператору ГРС самим споживачем. Жодних належних доказів на підтвердження споживання газу у період з листопада по грудень 2021 іншим споживачем ані відповідачем, ані третьою особою до суду не надано.

Судом перевірена нарахована позивачем у рахунках сума заборгованості відповідача станом на дати їх складання. Разом з тим, судом враховано інформацію, надану ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», що відображає об`єми поставленого природного газу відповідачу.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором також свідчить відсутність з боку відповідача в матеріалах справи письмових претензій та повідомлень про порушення постачальником умов договору.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Бриз» про стягнення заборгованості за період з листопада по грудень 2021 року в сумі 2 908 031,51 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення трьох процентів річних у розмірі 105812,10 грн та інфляційних втрат у розмірі 865801,34 грн суд зазначає таке.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Оскільки відповідачем не виконані умови договору та порушенні строки оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 865801,34 грн та 3% річних у розмірі 105812,10 грн, суд вважає його таким, що відповідає приписам чинного законодавства та не перевищує розрахованого судом розміру означених компенсаційних виплат, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення пені у сумі 382818,39 грн, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частина 1 статті 216 ГК України визначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Згідно положень ст.229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст.551 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

Частиною 1 ст.231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання господарською організацією (ч.ч.6, 7 ст.231 ГК України).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже було зазначено судом, згідно з п.4.5 типового договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Вказаний пункт типового договору узгоджується із положеннями статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені, суд вважає його вірним, а вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 382818,39 грн правомірними.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Питання зменшення штрафних санкцій регулюється положеннями ст.233 ГК України, зокрема, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:

- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);

- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).

Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, необхідно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19).

Відтак, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

До прикладу, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги наступне.

Масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України.

Суд враховує, що метою штрафних санкцій в першу чергу є стимулювання боржника до виконання своїх обов`язків за договором, при цьому розмір таких санкцій не є джерелом збагачення кредитора. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. В умовах воєнного стану неустойка не може становити непомірний тягар для осіб, місце розташування яких та місце ведення їх бізнесу є окуповані території або території, які знаходяться в зоні бойових дій. Суд, в даному випадку, вважає несправедливим отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, притримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», беручи до уваги невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, запровадження на всій території країни воєнного стану, періодичних ракетних обстрілів, що вочевидь призводить до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів, що значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємств, суд з власної ініціативи на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення позивачем до 10%.

Встановлення такого значного розміру штрафних санкцій, на переконання суду, несумісне з принципом розумності, справедливості, та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача, які б він не отримав, за умови належного виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Також, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.

Одночасно суд враховує, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім пені, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку частини 2 статті 625 ЦК України.

За переконанням суду, є достатніми підстави для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені, оскільки, за даних обставин, присудження до стягнення із відповідача всього розміру пені матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря, оскільки порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором є безпосереднім наслідком неможливості відповідача виконувати власні зобов`язання у зв`язку із певними обставинами. Таким чином, зменшення заявленої позивачем до стягнення пені на 10% повною мірою відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.

З огляду на наведене, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір пені до 10% від нарахованої суми 38281,84 грн, що буде адекватною та співрозмірною компенсацією з порушеним інтересом позивача у даному конкретному випадку, та стягнути вказану суму з відповідача на користь позивача, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені позивачу слід відмовити.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Згідно із статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статті 78 Господарського процесуального кодексу України).

Слід наголосити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, суд вважає, що дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані в справу докази свідчать про те, що відповідачем порушено умови типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», що призвело до стягнення основної заборгованості, а також відповідних 3% річних, інфляційних втрат та пені. При цьому, на переконання суду, факт споживання природного газу у період листопада-грудня 2021 року відповідачем, є більш вірогідним ніж твердження відповідача що він не користувався послугами ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», неправомірно включений до реєстру споживачів постачальника не як захищений споживач, а вартість спожитого відповідачем природного газу розрахована з порушенням норм чинного законодавства.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.94 року серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.

Враховуючи зазначене, з огляду на предмет даного позову, суд не надає оцінки іншим доводам відповідача, наведеним в обґрунтування заперечень проти позову, як таким, що виходять за рамки позовних вимог та не пов`язані безпосередньо з оплатою послуги з постачання природного газу, щодо споживання якого відповідач не заперечує.

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати відповідачем заявленої суми основної заборгованості, пені, річних та інфляційних за порушення строків оплати за поставлений природний газ, доведеністю позивачем власних вимог, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню. Натомість, позовні вимоги в частині стягнення 344536,55 грн пені, хоча і є обґрунтованими, але з урахуванням зменшення нарахованих сум задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача. У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Бриз» (65026, м. Одеса, вул. Жуковського, буд. 15, код ЄДРПОУ 40531578) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452) суму основної заборгованості в розмірі 2 908 031 (два мільйони дев`ятсот вісім тисяч тридцять одна) грн 51 коп, інфляційні втрати в розмірі 865 801 (вісімсот шістдесят п`ять тисяч вісімсот одна) грн 34 коп, 3% річних в розмірі 105 812 (сто п`ять тисяч вісімсот дванадцять) грн 10 коп, пеню в розмірі 38 281 (тридцять вісім тисяч двісті вісімдесят одна) грн 84 коп та судовий збір в розмірі 63 936 (шістдесят три тисячі дев`ятсот тридцять шість) грн 95 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 22 вересня 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський