Рішення № 11372258, 28.04.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" квітня 2010 р.Справа № 16/24-10-774 Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Рибак О.Г. за довіреністю від 05.01.2010р.

Від відповідачів: не з’явились,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом науково-виробничого підприємства „НИВА” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до товариства з обмеженою відповідальністю „ВИД –ТРИ”, товариства з обмеженою відповідальністю „ВИН АГРО” про розірвання договору та стягнення 171082,58 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Науково-виробниче підприємство „НИВА” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю” (далі по тексту ТОВ НВП „НИВА”) звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю „ВИД –ТРИ” (далі по тексту –ТОВ „ВИД –ТРИ”), товариства з обмеженою відповідальністю „ВИН АГРО” (далі по тексту –ТОВ „ВИН АГРО”) про розірвання договору № 12/09 від 14.10.2009р., укладеного між ТОВ НВП „НИВА” та ТОВ „ВИД –ТРИ”, стягнення солідарно з відповідачів загальної заборгованості за вказаним договором у розмірі 171082,58 грн., у тому числі основного боргу у розмірі 94500 грн., пені в сумі 74250 грн., 3% річних в розмірі 433,13 грн., витрат від інфляції у розмірі 1899,45 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням ТОВ „ВИД –ТРИ” умов договору № 12/09 від 14.10.2009р., у зв’язку з відмовою Продавця передати проданий за вказаною угодою позивачу товар, а також невиконанням ТОВ „ВИН АГРО” прийнятих на себе за договором поруки №0114/10 від 14.10.2009р. зобов’язань з погашення суми заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю „ВИД –ТРИ” по договору № 12/09 від 14.10.2009р.

При цьому, у пункті 4 позовної заяви ТОВ НВП „НИВА” було заявлено клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, належні ТОВ „ВИД –ТРИ”. В обґрунтування заявленого клопотання позивачем було покладено доводи про те, що невжиття даних заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення по даній справі.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. При цьому, як вбачається з положень ст. 67 ГПК України, позов може забезпечуватись, крім іншого, шляхом накладення арешту на грошові суми, що належать відповідачеві.

Однак, враховуючи недоведеність з боку позивача існування обставин, що унеможливлять виконання рішення по даній справі, а також зміст позовних вимог, які висуваються як до ТОВ „ВИД –ТРИ”, так і до ТОВ НВП „НИВА”, в той час як у клопотанні позивачем ставиться питання щодо накладення арешту на грошові кошти лише ТОВ „ВИД –ТРИ”, судом зазначене клопотання було відхилено як необґрунтоване та недоведене.

Відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, однак на неодноразові вимоги суду в судове засідання не з'явилися, відзиву на позовну заяву не надали, у зв’язку з чим справа розглядається за наявними матеріалами в порядку, передбаченому ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Між ТОВ „ВИД –ТРИ” (Продавець) та ТОВ НВП „НИВА” (Покупець) було укладено договір № 12/09 від 14.10.2009р., відповідно до п.п. 1.1., 1.2 якого Продавець зобов’язався передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити обладнання, перелік якого вказується у специфікації, в якій узгоджується асортимент товару, кількість та вартість. Відповідно до специфікації предметом договору сторонами було обумовлено автомат акцизних марок, стрічковий транспортер, які були у споживанні, загальною вартістю 135000 грн. з урахуванням ПДВ.

Згідно з положеннями ст. 655 ЦК України від 16.01.2003р. №435-ІV за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2.1 вищезазначеного договору право власності на товар переходить від Продавця до Покупця в момент передачі товару Покупцю. Акт приймання-передачі є підтвердженням передачі товару Покупцю. Згідно з п. 2.2 договору поставка здійснюється на умовах FCA (Інкотермс - 2000) зі складу Продавця протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту перерахування Покупцем передплати.

В свою чергу, відповідно до п. 3.1 договору № 12/09 від 14.10.2009р. сторони дійшли згоди щодо наступного порядку оплати за вказаною угодою: Покупець здійснює передплату у розмірі 70%, остаточні розрахунки у розмірі 30% здійснюються протягом десяти банківських днів з моменту (дати) відвантаження обладнання Покупцю.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 12/09 від 14.10.2009р., на підставі рахунку-фактури № СФ - 0000039 від 28.10.2009р. Продавця, Покупцем було перераховано в якості передоплати 70% від вартості обладнання, - грошові кошти на загальну суму 94500 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №7 від 10.11.2009 р.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Зобов’язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. При цьому, згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. У відповідності до ст. 664 ЦК України якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Зважаючи, що за наведеними по тексту рішення вище умовами договору № 12/09 від 14.10.2009р., передбачено, що поставка здійснюється на умовах FCA (Інкотермс - 2000), суд вважає за необхідне звернутися до відповідних положень Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс - 2000). Так, даний термін передбачає, що Продавець зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Поставка вважається здійсненою, а) якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього; б) якщо назване місце перебуває за межами площ продавця: коли товар наданий у розпорядження перевізника чи іншої особи, призначеної покупцем або обраної продавцем відповідно до статті А.3 "а", нерозвантаженим з транспортного засобу продавця.

Як було зазначено вище, за умовами пункту 2.2 договору сторонами було обумовлено, що поставка здійснюється зі складу Продавця протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту перерахування Покупцем передплати.

Проте, незважаючи на те, що строк виконання зобов’язань з поставки обладнання сплив ще 21.11.2009р. до теперішнього часу ТОВ „ВИД –ТРИ” в порушення прийнятих на себе за вказаною угодою зобов’язань обумовлене сторонами обладнання позивачу не передав. Доказів спростовуючи викладене відповідачами з дотриманням вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України суду представлено не було. В свою чергу, ТОВ НВП „НИВА” надіслало на адресу продавця - ТОВ „ВИД –ТРИ” претензію № 0128/12 від 28.12.2009р. з вимогами повернути сплачені в якості попередньої оплати товару грошові кошти. Однак, вказані вимоги ТОВ „ВИД –ТРИ” виконані не були.

Відповідно до ст.. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. При цьому, за змістом ст.. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як було зазначене по тексту рішення вище, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань позивачу не було поставлено обладнання, за яке позивачем було попередньо сплачено грошову суму у розмірі 94500 грн.

Пунктом 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо ж внаслідок прострочення боржником виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

В свою чергу, згідно зі ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 651 цього Кодексу, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У відповідності до ст.. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Перелік істотних умов будь-якого господарського договору надається у частині 3 статті 180 Господарського кодексу України в редакції Закону України від 16.01.2003р. №435-VІ, до них, у тому числі, відноситься і предмет.

Зобов’язання, прийняті на себе при укладенні договору № 12/09 від 14.10.2009р. щодо передачі Покупцю обладнання у встановлені договором строки та обсяги ТОВ „ВИД –ТРИ” виконані не були, що, в силу положень ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 655 Цивільного кодексу України, є порушенням істотних умов договору купівлі-продажу.

Приймаючи до уваги висновки суду про істотне порушення відповідачем умов договору № 12/09 від 14.10.2009р., суд, керуючись приписами ст.ст. 610, 629, 651, 665 ЦК України, ст. 193 ГК України, доходить висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ НВП „НИВА” в частині розірвання договору № 12/09 від 14.10.2009р.

Надаючи правовий аналіз позову ТОВ НВП „НИВА” в частині вимог про стягнення солідарно з відповідачів загальної заборгованості за договором № 12/09 від 14.10.2009р. у розмірі 171082,58 грн., у тому числі основного боргу у розмірі 94500 грн., пені в сумі 74250 грн., 3% річних в розмірі 433,13 грн., витрат від інфляції у розмірі 1899,45 грн., суд вважає за необхідне звернутися до відповідних законодавчих положень, якими визначаються інші наслідки неналежного виконання Продавцем зобов’язання щодо передачі товару Покупцю.

Згідно ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Крім того, відповідно до частин 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, сторонами у п. 5.4 договору № 12/09 від 14.10.2009р. було передбачено обов’язок Продавця повернути Покупцю суму отриманої передплати у випаду прострочення поставки товару більш ніж на два календарних днів протягом трьох календарних днів з моменту настання строку поставки товару.

Проте, у порушення наведених умов договору № 12/09 від 14.10.2009р. ТОВ „ВИД –ТРИ” у встановлений п.5.4 вказаної угоди строк передоплату у розмірі 94500 грн. позивачу повернуто не було. Таким чином, суд доходить висновку про наявність заборгованості ТОВ „ВИД –ТРИ” перед позивачем у розмірі 94500 грн. раніше перерахованих останнім в якості попередньої оплати. Зазначений розмір заборгованості ТОВ „ВИД –ТРИ” перед ТОВ НВП „НИВА” витікає з умов укладеного договору № 12/09 від 14.10.2009р., підтверджується рахунком –фактурою № СФ - 0000039 від 28.10.2009р., платіжним дорученням на перерахування попередньої оплати у вказаній сумі, витікає із змісту правовідносин, які виникли між сторонами, та ґрунтується на вищенаведених приписах чинного цивільного законодавства України. Доказів, спростовуючих викладене, до господарського суду представлено не було. Навпаки, як вбачається зі змісту листа ТОВ „ВИД –ТРИ” за вих.№ 005/03 від 05.03.2010р., останнім підтверджується факт невиконання зобов’язань з передачі обладнання позивачу та визнається наявність заборгованості з повернення передоплати.

У відповідності до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки –грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов’язання. Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. За змістом ч. 4 ст. 231 ГК україни у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). При цьому, слід враховувати, що відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2 договору № 12/09 від 14.10.2009р. за несвоєчасну поставку обладнання Продавець сплачує Покупцю неустойку в розмірі 1% від вартості даного договору за кожний день прострочення.

З огляду на невиконання відповідачем обов’язку з передачі обладнання, ТОВ НВП „НИВА” за період з 21.11.2009р. по 14.01.2010р. (за 55 днів), згідно з розрахунком викладеним у позовній заяві, додатково було нараховано до сплати пеню у розмірі 74250 грн. При цьому, слід зазначити, що незважаючи на некоректне визначення позивачем у позовній заяві останніх нарахувань як пені, фактично умови п. 5.2 договору № 12/09 від 14.10.2009р., якими передбачено їх нарахування, визначають обов’язок Продавця у разі несвоєчасного передання товарів сплатити неустойку (без конкретизації її різновиду). При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що пеня як різновид неустойки переважно застосовується у разі неналежного виконання грошових зобов’язань, що випливає зі змісту ч. 3 ст. 549 ЦК України, якими визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте в даному випадку положення п. 5.2 договору № 12/09 від 14.10.2009р. визначають правові наслідки невиконання зобов’язання щодо передачі товару, які мають негрошовий характер.

Водночас, виходячи з наведених вище законодавчих положень та умов п. 5.2 договору № 12/09 від 14.10.2009р., нарахування Покупцем неустойки в сумі 74250 грн. внаслідок невиконання Продавцем обов’язку з передачі обладнання не суперечить положенням діючого законодавства України та відповідає умовам укладеної між сторонами угоди.

Проте, позивачем помилково було визначено суму інфляційних витрат.

Відповідно до ч. 2 ст.. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз наведеної законодавчої норми дозволяє суду дійти висновку, що настання обов’язку із сплати витрат від інфляції можливо лише за одночасної наявності двох умов: існування грошового зобов’язання та його прострочення.

Але, як вбачається з матеріалів справи, витрати від інфляції нараховувалися позивачем за період з листопада по грудень 2009р., в той час, як грошове зобов’язання з повернення суми передплати у розмірі 94500 грн. виникло у відповідача лише 23.11.2009р.

В свою чергу, відповідно до приписів листа Верховного Суду України від 03.04.97 г. N 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня.

Таким чином, нарахування інфляційних витрат за листопад 2009р. було здійснено позивачем всупереч приписів листа Верховного Суду України від 03.04.97 г. N 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».

З урахуванням наведених вимог Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, витрати від інфляції в межах заявленого позивачем кінцевого періоду нарахування становлять - 850,50 грн. (94500 грн. х 1,009 ( індекс інфляції за грудень 2009р.) - 94500 грн.).

В свою чергу, зважаючи на вищевикладені висновки суду щодо неналежного виконання Продавцем грошових зобов’язань з повернення передоплати сплаченої позивачем за договором № 12/09 від 14.10.2009р., а також приймаючи до уваги обґрунтованість здійсненого розрахунку 3% річних, суд доходить висновку про правомірність вимог ТОВ НВП „НИВА” щодо стягнення трьох відсотків річних у сумі 433,13 грн.

При цьому, зважаючи, що в межах даної справи ТОВ НВП „НИВА” висуваються вимоги про стягнення загальної заборгованості за договором № 12/09 від 14.10.2009р. з відповідачів солідарно, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, зобов’язання ТОВ „ВИД –ТРИ” за договором № 12/09 від 14.10.2009р. були забезпечені порукою ТОВ „ВИН АГРО”.

Так, відповідно до п. 1.1. договору поруки № 0114/10 від 14.10.2009р., укладеного між ТОВ НВП „НИВА” (Кредитор) та ТОВ „ВИН АГРО” (Поручитель), Поручитель зобов’язався відповідати перед Кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю „ВИД –ТРИ” (Боржник) його зобов’язань перед Кредитором, які виникли з пунктів 1.1, 5.2, 5.4 договору від 14.10.2009р. Згідно з п. 1.4 договору поруки № 0114/10 від 14.10.2009р. Поручитель відповідає перед Кредитором за заборгованість по вищевказаному договору в розмірі не більше 200000 грн. При цьому, відповідно до п. 1.3 договору поруки № 0114/10 від 14.10.2009р. у випадку невиконання Боржником своїх зобов’язань за п.п. 1.1, 5.2, 5.4 договору від 14.10.2009р., Поручитель та Боржник відповідає перед Кредитором солідарно. За умовами п. 3.2 договору поруки № 0114/10 від 14.10.2009р. поручительство припиняється з моменту повного виконання Боржником зобов’язань за договором від 14.10.2009р.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки № 0114/10 від 14.10.2009р. при настанні у Боржника строку оплати за договором від 14.10.2009р. та невиконанні Боржником своїх зобов’язань по вказаному договору в частині оплати, Кредитор повідомляє про це Поручителя. В свою чергу, у відповідності до п. 2.2 договору Поручитель зобов’язаний у 3-денний строк з моменту отримання повідомлення Кредитора виконати вимогу Кредитора за вказаним договором шляхом перерахування суми вимоги на рахунок Кредитора, вказаний у повідомленні.

У зв’язку з неналежним виконанням Продавцем своїх зобов’язань щодо здійснення передбачених договором від 14.10.2009р. платежів, а також на виконання умов договору поруки № 0114/10 від 14.10.2009р.., позивач звернувся до ТОВ „ВИН АГРО”, як поручителя з вимогою про погашення заборгованості за вих. № 0128/12 від 28.12.2009р. Однак, звернення позивача до ТОВ „ВИН АГРО”, як до Поручителя, щодо погашення заборгованості, яка виникла у ТОВ „ВИД –ТРИ”, були залишені Поручителем без розгляду та задоволення.

Приписами ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. При цьому, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

При цьому, враховуючи, що за умовами договору поруки № 0114/10 від 14.10.2009р. ТОВ „ВИД –ТРИ” і ТОВ „ВИН АГРО”, як Поручитель, відповідають перед кредитором як солідарні боржники, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, слід звернутися до положень ст.. 543 ЦК України, згідно з якими у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Враховуючи, що під час розгляду даної справи судом було встановлено наявність та розмір основного боргу ТОВ „ВИД –ТРИ” перед позивачем в сумі 94500 грн., неустойки в сумі 74250 грн., 3% річних в розмірі 433,13 грн., а також інфляційних в сумі 850,50 грн., та зважаючи, що позивачем вимоги висуваються як до Боржника так і до ТОВ „ВИН АГРО”, який виступив Поручителем за зобов’язаннями ТОВ „ВИД –ТРИ”, що виникли на підставі договору від 14.10.2009р., включаючи оплату суми боргу і всіх нарахованих штрафних санкцій і процентів, та з огляду на приписи ст.. 543 ЦК України, суд вважає правомірним позов ТОВ НВП „НИВА” в цій частині вимог задовольнити частково шляхом присудження до стягнення з відповідачів солідарно основного боргу в сумі 94500 грн., неустойки в сумі 74250 грн., 3% річних в розмірі 433,13 грн., а також інфляційних в сумі 850,50 грн.

Підсумовуючи все наведене вище, суд вважає за правомірне позов ТОВ НВП „НИВА” задовольнити частково, у зв’язку з чим, розірвати договір № 12/09 від 14.10.2009р., укладений між ТОВ НВП „НИВА” та ТОВ „ВИД –ТРИ”, присудити до стягнення солідарно з відповідачів загальної заборгованості за вказаним договором у розмірі 170033,63 грн., у тому числі основний борг у розмірі 94500 грн., неустойку в сумі 74250 грн., 3% річних в розмірі 433,13 грн., витрати від інфляції у розмірі 850,50 грн. відповідно до ст.ст. 509, 525, 526, 543, 554, 610 - 612, 625, 651, 655, 662- 665, 670, 693 ЦК України, ст. ст. 180, 193, 230 - 232 ГК України.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розподілити згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 543, 554, 610 - 612, 625, 651, 655, 662- 665, 670, 693 ЦК України, ст. ст. 180, 193, 230 - 232 ГК України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Розірвати договір № 12/09 від 14.10.2009р., укладений між науково-виробничим підприємством „НИВА” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю та товариством з обмеженою відповідальністю „ВИД –ТРИ”.

3.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ВИД –ТРИ” /01135, м. Київ, вул.. Пестеля, 11, поштова адреса: 03110, м. Київ-110, а/с 195, п/р 2600200560340 в АКБ „Правекс-Банк”, м. Києва, МФО 321983, код ЄДРПОУ 33155968/, товариства з обмеженою відповідальністю „ВИН АГРО” /юридична адреса: 65036, м. Одеса, вул.. Центральний аеропорт, 7, кв. 40, фактична адреса: 65496, Одеська область, Овідіопольський район, смт Таїрове, вул.. Набережна, 11, п/р 26004214016700 в АКІБ „Укрсиббанк”, МФО 351005, код ЄДРПОУ 34253750 / на користь науково-виробничого підприємства „НИВА” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю /65496, Одеса, Одеська область, Овідіопольський район, смт Таїрове, вул.. 40- річча Перемоги, 1, п/р 26004013722400 в АКБ „Укрсиббанк”, МФО 351005, код ЄДРПОУ 19201066/ основний борг у розмірі 94500 грн. 00 коп. /дев’яносто чотири тисячі п’ятсот грн.. 00 коп./, неустойку в сумі 74250 грн. 00 коп. /сімдесят чотири тисячі двісті п’ятдесят грн.. 00 коп./, 3% річних в розмірі 433 грн. 13 коп. /чотириста тридцять три грн.. 13 коп./, витрати від інфляції у розмірі 850 грн. 50 коп. /вісімсот п’ятдесят грн.. 50 коп./; 1785 грн. 34 коп. / одна тисяча вісімдесят п’ять грн. 34 коп./ – держмита; 234 грн. 55 коп. / двісті тридцять чотири грн. 55 коп./ - витрат на ІТЗ судового процесу. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення підписане 28.04.2010р.

Суддя