Рішення № 11369255, 07.04.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" квітня 2010 р.Справа № 26/11-10-229 Господарський суд Одеської області у складі :

судді                                         Никифорчука М.І.

при секретареві                     Войтенко С.М.

за участю представників сторін :

від позивача : не з’явився; ( надав клопотання про розгляд справи у його відсутність);

від відповідача : Клочко Н.В. за довіреністю від 04.01.2010 р. ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ВАТ „Авдіївський коксохімічний завод”

до відповідача : Державного підприємства „Одеська залізниця”

про стягнення 2896,86 грн.,-

у с т а н о в и в :

ВАТ „Авдіївський коксохімічний завод” звернулось із позовом до Державного підприємства „Одеська залізниця” про стягнення недостачі вантажу в сумі 2896,86 грн. посилаючись на наступне.

25 червня 2009 р. між позивачем у справі та фірмою r Internаtional Limited” був укладений контракт № 422/09, відповідно до умов якого Продавець - позивач у справі зобов’язалось продати, а покупець –фірма „Bremer Internаtional Limited” прийняти та оплатити дрібницю коксову ( далі –Товар).

25.09.2009 р. по залізничній накладній № 51869070 на групу вагонів у 30-ти вагонах, у тому числі і вагон № 66939620, вантажовідправником - позивачем у справі - зі станції Авдіївка на адресу Ізмаїльського морторгпорту для компанії Internаtional Limited” на станцію призначення Ізмаїл екс. Одеської залізниці відправлено вказаний вище Товар у кількості 1534250 кг.

По досилочній накладній № 42147729 на групу вагонів зі станції Знам’янка на адресу начальника станції Ізмаїл екс. Одеської залізниці відправлено три вагона, у тому числі і вагон № 66939620 з вищевказаним товаром.

28 вересня 2009 р. по прибутті вказаних вагонів на станцію Знам’янка Одеської залізниці у вказаному вагоні № 66939620 було виявлено нестача вантажу в кількості 7700 кг., про що складений комерційний акт АА 053879/984/235. У вказаному комерційному акті є посилання на складені акти загальної форми №№ 23065, 23087 від 27 вересня 2009 р. Вказаний вагон у технічному стані є не справними.

Згідно рахунку-фактури № 793964 від 30.09.09 р. вартість 1 т вказаного Товару складає 432, 3672 грн. з ПДВ.

Згідно наданого позивачем розрахунку суми недостачі її розмір складає суму позову.

На підставі ст. ст. 110, 127, 130 Статуту залізниць України позивач просить позов задовольнити.

Представник ДП „Одеська залізниця” ( далі –Залізниця) вимоги не визнає, надав відзив у якому зазначив наступне.

Згідно акту про технічний стан вказаного вагону № 540 від 27 вересня 2009 р. вказаний вагон є технічно несправним, деформовано кришка 1-го люка, зазор шириною 20 мм, довжиною 200 мм, можлива втрата вантажу, несправність вагону вантажовідправник бачити міг, але заходів щодо усунення несправності не прийняв.

Таким чином, несправність вагону не мала прихований характер, виявлена вантажовідправником перед завантаженням, але він завантажив вантаж у технічно несправний вагон у зв’язку з чим і сталась втрата вантажу.

При цьому відповідач посилається на приписи роз’яснення Вищого господарського суду України від 29.05.2002 р. № 04-5/601, - п. 3.9. Відповідно до статті 31 Статуту залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

У випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання. Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника.

З огляду на викладене відповідач просить у позові відмовити.

Вислухавши представника залізниці, дослідивши надані позивачем докази, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Згідно вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як свідчать матеріали справи, вищевикладені позивачем обставини справи повністю підтверджуються наявними у справі вищевказаними доказами : залізничною накладною, комерційним актом, рахунком-фактурою.

Представником залізниці надані до відзиву на позову акти загальної форми №№ 23065 та 23087 від 27.09.2009 р. на підставі яких складений вказаний вище комерційний акт. Згідно вказаних актів загальної форми у вказаному вагоні на поверхні вантажу є поглиблення. Наявність поглиблень на поверхні вантажу свідчить про наявність доступу до вантажу під час його перевезення та про втрату вантажу під час перевезення.

Відповідно до ст. 110 Статуту залізниць України, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Відповідно до ст. 3 Статуту Залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

Аналізуючи приведені акти загальної форми, суд вважає, що у даному випадку втрата вантажу сталась з вини обох сторін у справі –з вини залізниці, яка подала під завантаження несправний вагон та з вини позивача, який завантажив вантаж у несправний вагон, при чому несправність вагону у комерційному відношенні (здатність до перевезення певного вантажу) він бачив, але заходів по усуненню несправності не застосував.

Разом з цим, проаналізувавши наданий позивачем в обґрунтування ціни позову вказаний вище рахунок - фактуру, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Вказаний вище рахунок - фактура на думку суду не є належними та допустимими доказом вартості і ціни відвантаженої продукції з огляду на наступне.

Відповідно до роз’яснення Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002 р., у разі коли договори купівлі-продажу або поставки укладаються між посередниками, а договір перевезення укладається між першим продавцем-вантажовідправником і залізницею на доставку вантажу кінцевому покупцеві - вантажоодержувачу, документи посередників про кількість та ціну, за якими вони продали продукцію, не можуть визнаватися належними доказами вартості і ціни відвантаженої продукції, оскільки відповідно до статей 114 та 115 Статуту залізниця несе обмежену матеріальну відповідальність, виходячи з вартості вантажу, визначеної на підставі документа вантажовідправника.

Згідно вказаної залізничної накладної № 51869070 відправником вказаного вантажу є позивач у справі. Згідно наданого позивачем рахунку –фактури платником за вказаний вантаж є фірма „Bremer Internаtional Limited” яка є стороною по вказаному вище контракту.

Таким чином, вказана фірма „Bremer Internаtional Limited” не є стороною договору перевезення вантажу залізницею за вказаної накладною, тому суд вважає, що неможна визначити дійсну вартість відправленого вантажу за даним перевезенням.

Відповідно до приписів ст.ст. 114, 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.

З приведених норм Статуту випливає, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника.

Таким чином, вартість відправленого вантажу за вказаною накладною повинна бути підтверджена на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника вантажу - позивача у справі.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ураховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що підстав для задоволення позову немає.

Згідно ст.ст. 44,49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене і, керуючись статтями 44, 49, 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя