Рішення № 113667126, 19.09.2023, Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/723/23

Провадження № 2/342/388/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Андріюк І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Малик Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Городенка у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Представник Акціонерного товариства«ПершийУкраїнський МіжнароднийБанк»(даліАТ«ПУМБ») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з останньої заборгованість у сумі 112165,02 грн та витрати зі сплати судового збору.

Позовні вимоги мотивував тим, що 08.12.2020 між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1001758595901, згідно якого відповідачці надано кредит у розмірі 81 903 гривень, проте остання не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк

Позивач направляв відповідачці письмову вимогу про повернення заборгованості, що на 17.01.2023 становить 112165,02 гривень, з яких 50854,65 гривень заборгованість за кредитом, 5,97 гривень заборгованість за процентами, 61304,40 гривень заборгованість за комісією, проте у наданий строк заборгованість погашена не була.

Провадження у даній справі відкрито 22.06.2023, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін.

Відповідачка ОСОБА_1 11.07.2023 надіслала до суду відзив, просила у задоволенні позову відмовити, обґрунтувавши тим, що пункт кредитного договору про те, що споживач сплачує на користь Банку комісію за обслуговування кредиту у розмірі 4,99% на місяць є нікчемним, оскільки щодо сплати комісійної винагороди за обслуговування кредиту Банк не повідомив, а тому такий її розмір вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що свідчить, що умови п.4 кредитного договору є несправедливим. Також кредитний договір та паспорт споживчого кредиту взагалі не містить будь-якого опису послуг із розрахунково-касового обслуговування, за які встановлена вказана комісія, про що неодноразово вказував Верховний Суд у постановах. Вважає, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за комісією у розмірі 61304, 40 гривень не відповідають вимогам чинного законодавства. Щодо заборгованості за тілом кредиту у розмірі 50854, 65 гривень вважає, що сплачені кошти на підставі п.4 кредитного договору, які сплачувалися в рахунок погашення комісії у розмірі 36782,64 гривеньза обслуговування кредиту, повинні бути зараховані в рахунок погашення тіла кредиту, відсотків, що нараховані за користування кредитом. Крім цього, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що сума заборгованості відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

14.07.2023 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, де представник Банк зазначив, що умова про комісію була узгоджена між Банком і відповідачем, що підтверджується згодою відповідачки, яка підписала заяву 07.12.2020 та паспорт споживчого кредиту, де вказано, що підписанням заяви клієнт підтверджує, що приймає публічну пропозицію Банку на укладення договору комплексного банківського обслуговування. Також представник позивача зазначив, що заява підписана відповідачкою, коли діяла нова норма закону про порядок укладення договорів фінансових послуг шляхом підписання індивідуальної частини та розміщення публічної частини на веб-сайті. З внесенням змін до Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» законодавство не вимагає підпису клієнта на публічній частині договору, а лише розміщення її оприлюднення на веб-сайті. Також вказав, що відповідачка не скористалась своїм правом відмовитись від договору протягом 14 календарних днів від дати його укладення. Просив позов задовольнити.

У судовізасідання представникпозивача нез`явився,про розглядсправи повідомленийналежним чином, просив справу розглянути за відсутності представника Банку.

Відповідачка ОСОБА_1 у судові засідання не з`явилася, рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення про виклик до суду на 19.07.2023, 10.08.2023 повернулися суду із підписом про отримання; про судовий розгляд справи 19.09.2023 відповідачка ОСОБА_1 була повідомленою на електронну адресу, зазначену нею у відзиві на позовну заяву, та документ доставлено до електронної скриньки.

Відповідно допункту3частинисьомоїстатті 128ЦПКУкраїниднемвручення судовоїповісткиє день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідачка про причини неявки у судові засідання суд не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи 19.09.2023 не подавала, отже вважається такою, що не з`явилася у судове засідання без поважних причин.

Передбачених ч.2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата його складання.

У постанові Верховного Суду від 5 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено, що згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення ч.5 ст.268 ЦПК України слід розуміти так: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати в резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте в разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не збігатимуться, це не є порушенням прав сторін.

Суд, дослідивши документи і матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, вважає необхідним зазначити таке.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Підставою звернення представника позивача з даним позовом до суду є невиконання кредитних зобов`язань відповідачкою ОСОБА_1 щодо укладеного між сторонами договору.

Судом встановлено, що 07.12.2020 між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб №1001758595901, згідно з умовами якого відповідачка отримала кредит на загальні споживчі цілі у розмірі 81903 гривень з відсотковою ставкою 0,01 річних на 24 місяці, шляхом підписання заяви на приєднання до договору.

Згідно умов договору реальна річна процентна ставка становить 140,1097, розмір щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості 4086,96 гривень, загальна вартість кредиту 179998,45 гривень.

Пунктом 2.2.5 частини 2 Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (у редакції, що діє з 12.08.2020), затвердженої рішенням Правління АТ «ПУМБ» протокол №818 від 11.08.2020 року, передбачено, що підписанням Заяви на приєднання до Договору, Клієнт беззастережно підтверджує, що на момент укладення Договору Клієнт ознайомився з повним текстом Договору (в тому числі Тарифами), повністю зрозумів його зміст та погоджується зі всіма умовами Договору. Відповідно до п. 5.1.4. частини 5 клієнт зобов`язаний своєчасно та повністю відшкодовувати Банку сплачені ним кошти. Згідно п. 5.1.7. частини 5 клієнт зобов`язаний сплачувати заборгованість по договору, проценти за користування кредитними коштами, оплачувати комісії та неустойку, а також виконувати зобов`язання з повернення кредиту, в тому числі простроченої заборгованості, на умовах, в строки та в розмірі, що передбачені цим договором.

У заяві приєднання до договору вказано, що ОСОБА_1 підписанням даної заяви підтвердила, що підписанням заяви надає, крім викладених у ДКБО наступні підтвердження та запевняння, що 1) ця заява має новаційний характер і в результаті приєднання до ДКБО дія договорів на відкриття та обслуговування карткових рахунків Договорів карткового рахунку, які раніше були укладені між мною та Банком припиняються на підставі ст.604 ЦК України 2) ознайомлена з ДКБО Тарифами Банку та цілком згодна, всі умови мені зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення 3) отримала від Банку повідомлення про володільця персональних даних склад та зміст зібраних персональних даних, права суб`єкта персональних даних та іншу інформацію згідно Закону України «Про захист персональних даних» 4) мені відомо, що укладення Договору страхування зі Страховиком не є обов`язковою умовою отримання кредиту в Банку таку послугу було обрано мною за власною ініціативою з числа послуг, що пропонуються Банком і відносини за договором страхування після його укладення виникають виключно між страхувальником та страховиком 5) до підписання заяви отримала в письмовій формі інформацію згідно ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у тому числі шляхом надання доступу до інформації на сайті Банку. В дату підписання цієї Заяви мені надано ДКБО (як публічну частину договору шляхом розміщення на сайті Банку, зокрема, у розділі «Підтримка» за посиланням «Завантажте документи»).

Перед підписанням заяви, відповідачка ознайомилася з умовами Паспорта споживчого кредитування та кредитного договору.

Представник Банку долучив до позовної заяви Публічну пропозицію ПАТ«ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка не містить підпису відповідачки.

Судом встановлено, що АТ «ПУМБ» свої зобов`язання за укладеним кредитним договором виконав, що підтверджується платіжною інструкцією №TR.46015860.20374.359 від 08.12.2020 на суму 81903 гривень, призначення платежу : «видача кредитних коштів по договору №1001758595901 від 07.12.2020 по кредиту ОСОБА_1 », підписаної електронним підписом.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором кредиту №1001758595901, заборгованість на 17.01.2023 (включно) становить 112165, 02 гривень, з яких 50854,65 гривень заборгованість по сумі кредиту, 5,97 гривень заборгованість по процентах, 61304, 40 гривень заборгованість за комісією.

17.01.2023 позивач надіслав на адресу відповідачки письмову вимогу про погашення заборгованості за Кредитним договором №1001758595901 у розмірі 112165,02 гривень, що підтверджено копією поштових відправлень Укрпошти, проте вказана заборгованість відповідачкою в добровільному порядку сплачена не була.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до положень статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Приписами статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Нормами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ст. 611 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з приписами статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля його сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частинами 1 та 2 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно із ч.1 ст.598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

Так, судом встановлено, що підписавши заяву наприєднаннядодоговору №1001758595901 від 07.12.2020,відповідачка ОСОБА_1 із запропонованими умовами договору погодилася. Відповідачка, отримавши кредитні кошти, ними користувалася, що підтверджується долученим до матеріалів справи розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку.

Зокрема, згідно розрахунку заборгованості відповідачка за період з 08.01.2021 по 08.10.2021 року погасила 31048, 35 гривень суми кредиту; за період з 08.12.2020 по 08.09.2021 відповідачкою погашено 5,5 гривень суми нарахованих процентів; за період з 08.01.2021 по 08.09.2021 року відповідачка погасила 36782,64 гривень комісії.

Водночас у відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_1 підтвердила факт отримання та користування грошовими коштами та їх часткове погашення.

Отже, суд встановив, що відповідачка ОСОБА_1 неналежно виконувала взяті на себе договірні зобов`язання, у зв`язку з чим виникла заборгованість по кредиту у розмірі 50854,65 гривень та 5,97 гривень заборгованість по процентах.

Щодо заявленої представником позивача заборгованості відповідачки ОСОБА_1 за комісією у розмірі 61304, 40 гривень суд зважає на таке.

За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 2, 3 ст.215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит,- щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої ст. 11, частини п`ятої ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20).

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного право-відношення.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до п.4 заяви №1001758595901 від 07.12.2020 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 4,99 %, що становить 4086,99 грн щомісяця.

Встановивши у заяві №1001758595901 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, Банк не роз`яснив за які конкретні розрахунково-касові дії з відповідачки буде взята комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд зауважує, що встановлення комісії за надання консультаційних та інформаційних послуг щодо споживчого кредиту є нікчемною умовою кредитного договору, оскільки не зрозуміло, які саме послуги надавались відповідачці, як часто проводились консультаційні та інформаційні послуги з клієнтом, чи проводились вони за вимогою клієнта частіше одного разу на місяць.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21).

Враховуючи те, що Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з обслуговування кредитної заборгованості, їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору, положення заяви №1001758595901 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в частині встановлення позичальнику обов`язку із сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 4086,99грн щомісяця є нікчемним.

Водночас згідно зграфіком платежів і розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки загальний розмір плати за розрахунково-касове обслуговування (61304, 40 грн) наближений до розміру кредиту, отриманого ОСОБА_1 для власних потреб (81 903 грн), що вочевидь не можна визнати справедливим та розумним.

Суд зауважує, що у справі, яка переглядається,Банк не був позбавлений можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договору щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються позичальнику за таку плату. Разом з тим наявні в матеріалах справи документи взагалі не містять будь-якого опису послуг з розрахунково-касового обслуговування, за які банком встановлена комісія.

Таким чином, вимоги банку у частині стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту в розмірі 61304,40 гривень є необґрунтованими і до задоволення не підлягають.

Згідно з приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Статтею 216 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

За встановлених в цій справі обставин, наявності підстав для визнання недійсним пункту 4 кредитного договору №1001758595901 від 07.12.2020, суд вважає, що в порядку застосування наслідків виконання недійсності нікчемного правочину необхідно здійснити перерахунок кредитної заборгованості позичальника ОСОБА_1 , яка зазначила про це у відзиві, з огляду на недійсність умов цього договору в частині сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування, що відповідатиме принципу процесуальної економії, тобто забезпечить відсутність необхідності звернення відповідачки до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Суд зауважує, що надане позивачем документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема виписка по особовому рахунку позичальника та детальний розрахунок, дають підстави суду самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості з огляду на недійсність умов спірного договору в частині сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування (зменшити визначений банком обсяг заборгованості на суми погашеної позичальником та простроченої комісії).

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, та суд зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Правилами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Оскільки на підставі досліджених судом доказів встановлено, що за укладеним кредитом відповідачка ОСОБА_1 сплатила позивачу комісію на загальну суму 36 782,64 гривень, суд вважає, що така підлягає зарахуванню до основної заборгованості відповідачки в порядку ст. 216 ЦК України.

У поданих до суду сторонами заявах не міститься доводів та судом не встановлено неправильного розрахунку заборгованості за кредитним договором в частині тіла кредиту та відсотків.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший український міжнародний банк» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №1001758595901 від 07.12.2020 року у розмірі 14077, 98 гривень, яка складається з: 14072,01 грн = сума заборгованості у розмірі 50854, 65 сплачені відповідачкою кошти щодо оплати комісії у розмірі 36782, 64 заборгованість за кредитом, 5,97 грн заборгованість за процентами.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 336,87 (14077,98х2684/112165,02) гривень.

На підставі ст.ст.12, 13, 81, 141, 258, 259, 279, 263- 265, 268 ЦПК України,

у х в а л и в:

ПозовАкціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (вул. Андріївська, 4, м.Київ, 04070, код ЄДРПОУ 14282829) заборгованість за кредитним договором №1001758595901 від 07.12.2020 у розмірі 14077, 98 гривень, з яких: 14072,01 гривень - заборгованість за кредитом, 5,97 грн - заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ПершийУкраїнський МіжнароднийБанк» 336, 87 гривень сплаченого судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Учасники справи:

- позивач Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», місцезнаходження: вул. Андріївська, 4, м.Київ, 04070, код ЄДРПОУ 14282829;

- відповідачка ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Повний текст судового рішення складено 22.09.2023.

Суддя: Андріюк І.Г.