Рішення № 11364122, 03.03.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2010 р.Справа № 15/179-09-6390 Господарський суд Одеської області у складі

судді В.С. Петрова

При секретарі М.Д. Стойковій

За участю представників:

від прокуратури - Безкровний А.І.,

від позивача – Добров Ю.І.,

від відповідача – Курдибаха І.І.,

від третіх осіб:

1)          9 Спортивного клубу МОУ –Пашнєва Ю.В.,

2)          ТОВ „Грін Коїн” –не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - 9 Спортивний клуб Міністерства оборони України, до Приватного підприємства „Інвестиційна компанія „Юг-Інвест”, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю „Грін Коїн”, про визнання права власності на майно, -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Приватного підприємства „Інвестиційна компанія „Юг-Інвест”, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - 9 Спортивний клуб Армії, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю „Грін Коїн”, про визнання права власності на об’єкти нерухомості військового містечка № 216 за адресою: м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2 (2а), розташовані на земельній ділянці 5995,5 кв.м. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Рішенням господарського суду Одеської області від 10.01.2008 р. по справі № 15-17/183-07-7032 встановлено, що ТОВ „Грін Коїн” не набуло права власності на об’єкти нерухомості військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), і реалізуючи ПП „Інвестиційна компанія „Юг-Інвест” за договором купівлі-продажу від 03.10.2007 р., вказане товариство не було власником нерухомості та споруд вказаного військового містечка № 216. Так, на думку прокурора, договір купівлі-продажу військового містечка № 216 від 03.10.2007 р. був укладений між ТОВ „Грін Коїн” та відповідачем з порушенням норм Цивільного і Господарського кодексів України.

При цьому прокурор зазначає, що на теперішній час об’єкти нерухомості військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2) знаходяться на обліку та у володінні позивача, зокрема його структурного підрозділу - 9 Спортивного клубу Армії. Проте, право власності на вказані об’єкти нерухомості оспорюється відповідачем, за яким спірне майно було зареєстровано 20.09.2007 р. Одеським МБТІ та РОН.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.12.2009 р. порушено провадження у справі № 15/179-09-6390 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Третя особа - 9 Спортивний клуб МОУ позовні вимоги прокурора підтримує, про що зазначено у поясненнях по справі (а.с. 68-70 т. 1).

Відповідач позовні вимоги не визнає з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 71-76 т. 1), посилаючись при цьому на те, що він є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.

В ході розгляду справи представник прокуратури звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог (а.с. 139-144 т. 1), згідно якої Перший заступник військового прокурора Південного регіону України просить суд визнати за Міністерством оборони України право власності на об’єкти нерухомості: нежитлові будівлі військового містечка № 216, розташованого за адресою: м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2(2а), а саме: бойлерну обсягом 2204 куб.м, комплекс біля басейну - 5497 куб.м, басейни № 1 площею 1050 кв.м та № 2 площею 425 кв.м, бігову доріжку - 2758 куб.м, казарму - 2882 куб.м, спортивний зал № 1 - 6580 куб.м, спортивний зал № 2 і адміністративне приміщення –5370 куб.м, що розташовані на земельній ділянці загальною площею 5995,5 кв.м.

Позивач –Міністерство оборони України уточнені позовні вимоги прокурора підтримує у повному обсязі, про що зазначено у поясненнях на позовну заяву (а.с. 55-57 т. 2).

Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третьої особи, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

15.03.2006 р. між Державою Україна через орган уповноважений управляти майном - Міністерство оборони України, від імені якого діяв директор філії ЦСБУ (госпрозрахункового) Міністерства оборони –„Укроборонбуд” Мельник В.Л. на підставі довіреності Міністерства оборони України, виданої Міністром оборони України Гриценком А.С. від 09.03.2006 р. № 610 (ВСР №232423) та (або) довіреності Міністерства оборони України, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. 14.02.2006 р. по реєстру № 162з (бланк ВСО №831447), та ТОВ „Грін Коін” був укладений інвестиційний договір № 11/007/03-061/ОЦс про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Додатковою угодою № 1 від 25.03.2006 року до договору від 15.03.2006 р. № 11/008/03-061/ОЦс, укладеною між Міністерством оборони України в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) „Укроборонбуд” та ТОВ „Грін Коін”, було передбачено викуп ТОВ „Грін Коїн” пайової участі Міноборони в договорі від 15.03.2006 р. № 11/008/03-061/ОЦс шляхом перерахування вартості нерухомого майна та інших споруд військового містечка № 216 у розмірі 7826000,00 грн. на рахунок філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Укроборонбуд.

Однак, як з’ясовано рішенням господарського суду Одеської області від 10.01.2008 р. у справі № 15-17/183-07-7032 (а.с. 36-41т. 1), що набрало законної чинності, умови договору № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006 р., з якими пов’язаний момент набрання чинності договору та акта прийому-передачі майна, не були виконані. Так, перераховані позивачем кошти у сумі 7826000,00 грн. як викуп ТОВ „Грін Коін” пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 15.03.2006 р. № 11/007/03-061/Оцс були повернуті ЦСБУ на рахунок ТОВ „Грін Коін” в АБ „Південний” як помилково перераховані, що підтверджується платіжним дорученням № 269 від 30.08.2007 р. Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що договір № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006 р. не набрав чинності. До того ж судом у вказаному рішенні встановлені обставини, які свідчать про недійсність вказаного договору.

В подальшому першим заступником військового прокурора Південного регіону України було подано до господарського суду Одеської області позовну заяву в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю „Грін Коін” про визнання недійсними з моменту укладання:

- договору № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 року „Про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін”;

- договору № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006 року „Про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 року та додаткової угоди № 1 від 25.03.2006 року до договору № 11/008/03-062/ОЦс.

Позовні вимоги прокурор обґрунтував тим, що при укладанні договорів № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 року та № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006 року та додаткової угоди № 1 від 25.03.2006 року до договору № 11/008/03-062/ОЦс сторонами не були додержані в момент вчинення правочину вимоги, встановлені ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 20 Земельного Кодексу України, ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та ст. 6 Закону України "Про Збройні Сили України". У зв'язку з цим, на думку прокурора, вказані договори підлягали визнанню недійсними з підстав, передбачених ст. 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.06.2008 р. у справі № 15/34-08-725, що набрало законної чинності, позов першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України було задоволено, а саме: визнано недійсним укладений між Міністерством оборони України в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін Коін"інвестиційний договір № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 року "Про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін"; також визнано недійсними укладені між Міністерством оборони України в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" та ТОВ "Грін Коін" договір про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 року та додаткову угоду № 1 від 25.03.2006 р. до договору № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006 року.

Приймаючи рішення у справі про задоволення позову, господарський суд виходив з того, що інвестиційний договір № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 р., договір № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006 р. та додаткова угода № 1 від 25.03.2006 року до цього договору суперечать вимогам Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" № 1075-ХІV від 21.09.1999 р. та затвердженому згідно цього закону постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 р. "Положенню про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", крім того підписані директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" Мельником В.Л. без відповідних повноважень, тому є недійсними. Відповідність вказаних висновків матеріалам справи та вимогам чинного законодавства України підтверджено Вищим господарським судом України в постанові від 27.07.2009 р.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Між тим, як встановлено судом, 03.10.2007 р. між ТОВ „Грін Коін” та ПП „Інвестиційна компанія „Юг-Інвест” був укладений договір купівлі-продажу (а.с. 52 т. 1), згідно якого ТОВ „Грін Коін” продало, а ПП „Інвестиційна компанія „Юг-Інвест” купило нежитлові будівлі загальною площею 5995,5 м2, розташовані за адресою: м. Одеса, провулок Сільськогосподарський, 2-а, що входять до складу військового містечка № 216. Як вказує прокурор та з’ясовано судом, у вказаному договорі адресу спірних приміщень було змінено на „провул. Сільськогосподарський, 2-а”, хоча спірні об’єкти значаться за адресою „провул. Сільськогосподарський, 2”.

Так, згідно вказаного договору ТОВ „Грін Коін” відчужив придбане ним за договорами № 11/007/03-061/ОЦс від 15.03.2006 року та № 11/008/03-062/ОЦс від 23.03.2006 року і додаткової угоди № 1 від 25.03.2006 року до цього договору, що визнані судом недійсними, нерухоме майно військового містечка № 216, що знаходилось за адресою: м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2 та складалось з: бойлерної – 311,9 кв.м.; комплексу біля басейну –1380,9 кв.м, який складається з басейна 1 –1050 кв.м. та басейна 2 –425 кв.м.; бігової доріжки –623,3 кв.м; казарми –417,7 кв.м.; спортивного залу № 1 –1135,4 кв.м.; спортивного залу № 2 та адміністративного –651,3 кв.м. Крім того, виходячи зі змісту рішення суду від 06.06.2008 р. у справі № 15/34-08-725, ТОВ „Грін Коін” не могло набути право власності.

Разом з тим, як встановлено судом, спірне майно є військовим майном.

Відповідно до ст. 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

На виконання статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1919 від 28.12.2000 р., якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військовою майна Збройних Сил. Відповідно до п. 1 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил цим Положенням встановлюється порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.

Відповідно до п. 3 вказаного Положення повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Проте, як встановлено судом під час розгляду справи № 15/34-08-725, Міністерством оборони України не вносилося до Кабінету Міністрів України подання щодо відчуження об'єктів нерухомості та інших споруд військового містечка № 216 (м. Одеса, провулок Сільськогосподарський, 2). Виходячи з цього, спірне майно, хоча і було відчужено відповідачу, але не втратило статусу військового.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною воно набуває статусу військового майна.

Статтею 4 вищевказаного Закону зазначено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Згідно інвентаризаційної відомості на обліку КЕВ м. Одеси (а.с. 20-21 т. 1) знаходиться нерухоме майно військового містечка № 216, а саме: бойлерна обсягом (будівельний об’єм) 2204 куб.м комплекс біля басейну - 5497 куб.м, басейни №1 і № 2, бігова доріжка - 2758 куб.м, казарма - 2882 куб.м., спортивний зал № 1 - 6580 куб.м, спортивний зал № 2, який використовується як адміністративне приміщення - 5370 куб.м. Вказане підтверджується також індивідуальними картками обліку будівель (а.с. 22-30 т. 1), витягом з технічного паспорту на будівлі в м. Одеси пров. Сільськогосподарський, 2 та наказом начальника Одеського гарнізону від 31.10.2008 р. за № 36 (а.с. 33-35 т. 1) про закріплення за 9 Спортивним клубом казармено-житлового фонду, інженерних мереж та споруд, військового містечка № 216 на земельній ділянці загальною площею 3,5 га.

Згідно ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

За приписами ч. 2 ст. 141 ГК України управління об'єктами, які належать державі, покладено на Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, на центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Статтею 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” від 21.09.2006 року № 185-Vвизначено, що управління об'єктами державної власності –це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 4 цього Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави; Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Так, з огляду на положення ст.ст. 3, 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності” Міністерство оборони України є суб'єктом управління майном, що закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке відповідно до покладених на нього завдань здійснює згідно законодавства України, в тому числі і функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

В силу ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд.

Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

До того ж в силу ст. 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ГК України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності.

Як вже зазначалось, оскільки спірне майно є військовим, що в свою чергу свідчить про належність до державної власності, відповідно таке майно належить до сфери управління Міністерства оборони України. При цьому з метою реалізації покладених законом завдань щодо збереження та ефективного використання державного майна, суб'єктом спірних правовідносин, предметом яких є право власності на нерухоме майно, та суб'єктом звернення до суду за захистом майнових прав держави може бути виключно орган управління майном –Міністерство оброни України.

Разом з тим згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.

Зі змісту та суті зазначеної статті позов з цієї підстави може заявлятись до будь-якої особи, яка словами або діями (в певних випадках бездіяльністю) заявила претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи, або не визнає це право у будь-який спосіб. При цьому позивач, пред’являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у т.ч. його висловлень, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права.

Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Тобто, метою подання такого позову згідно ст. 392 ЦК України є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.

Так, оскільки право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем згідно з приписами Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, зареєстрованого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, що підтверджується витягом КП „Одеське МБТІ та РОН” про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16173852 від 04.10.2007 р. (а.с. 53 т. 1), господарський суд вважає, що Міністерство оборони України як орган, уповноважений державою здійснювати функції управління державним майном, позбавлений можливості здійснювати реалізацію своїх прав власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном. При цьому слід зазначити, що спірне майно знаходиться по теперішній час у володінні Міністерства оборони України на території військового містечка № 216, що підтверджується довідками 9 Спортивного клубу МОУ № 16 від 25.01.2010 р. (а.с. 6 т. 3), № 18 від 25.01.2010 р. (а.с. 7 т. 3), № 33 від 05.02.2010 р. (а.с. 8 т. 3). З огляду на зазначене, позивачем згідно прохальної частини позову та уточнень до нього заявлені вимоги про визнання права власності на спірні об’єкти, яке оспорюється відповідачем, а вимоги про витребування спірного майна з володіння відповідача позивачем не були заявлені, оскільки структурний підрозділ МОУ - 9 Спортивний клуб користується цим майном і таке майно, хоча і було відчужено за договорами, які визнані судом недійсними, але з володіння позивача не вибувало і ним не передавалось.

До того ж судом не приймаються до уваги суду посилання відповідача у своєму відзиві на те, що ВГСУ в постанові у справі № 6/22-08-441 було встановлено, що ПП „Інвестиційна компанія „Юг-Інвест” є добросовісним набувачем спірного майна. Так, як вбачається зі змісту вказаної постанови ВГСУ від 24.11.2009 р. у справі № 6/22-08-441 (а.с. 77-85 т. 1), предметом спору у вказаній справі був договір купівлі-продажу від 03.10.2007 р., а факт того, що ПП „Інвестиційна компанія „Юг-Інвест” є добросовісним набувачем майна, придбаного за вказаним договором, не був предметом доказування у вказаній справі.

Крім того, право державної власності позивача підтверджено попередніми рішеннями господарського суду Одеської області від 10.01.2008 р. у справі № 15-17/183-07-7032 та від 06.06.2008 р. у справі № 15/34-08-725. При цьому відповідач не оспорює той факт, що держава в особі МОУ була власником спірного майна до моменту його відчуження, але втратила так право в результаті відчуження майна на підставі визнаного судом недійсним правочину.

Відповідно до положень ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Нікого не може бути протиправно позбавлено цього права або обмежено в його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Наведене узгоджується з положеннями ст. 41 Конституції України, яка є Основним Законом України.

Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані докази в сукупності та враховуючи те, що спірні об'єкти знаходяться на обліку КЕВ м. Одеси, господарський суд вважає позовні вимоги Міністерства оборони України про визнання права власності на спірні за державою в особі позивача цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 46 ГПК Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Разом з тим слід зазначити, що порядок сплати державного мита та розмір державного мита передбачені Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., та Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами).

Відповідно до п. 35 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів, державне мито справляється в розмірах, встановлених пунктом 2 статті 3 Декрету „Про державне мито”.

Згідно ст. 3 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами, внесеними п. 21 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005 р.) ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн.), а ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.04.2008 р. № 01-8/241 „Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” розмір державного мита, що сплачується з позовних заяв про визнання права власності на майно, визначається з урахуванням вартості спірного майна та з огляду на приписи пунктів 29 і 30 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. N 15”.

З огляду на викладене, позивач при подачі даного позову мав сплатити до бюджету державне мито в розмірі 1% від вартості спірного майна, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.). При цьому як вбачається з висновку про ринкову оцінку вартості об'єктів нерухомості по пров. Сільськогосподарський 2 м. Одеси, вартість спірних об’єктів становить 6095000 грн. Отже, розмір держмита за подачу даного позову становить 25500 грн.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.          Позовну заяву Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - 9 Спортивний клуб Міністерства оборони України, до Приватного підприємства „Інвестиційна компанія „Юг-Інвест”, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю „Грін Коїн”, про визнання права власності на майно задовольнити.

2.          ВИЗНАТИ за Міністерством оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6; код ЄДРПОУ 00034022) право власності на об’єкти нерухомості: нежитлові будівлі військового містечка № 216, розташованого за адресою: м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2(2а), а саме: бойлерну обсягом 2204 куб.м, комплекс біля басейну - 5497 куб.м, басейни № 1 площею 1050 кв.м та № 2 площею 425 кв.м, бігову доріжку - 2758 куб.м, казарму - 2882 куб.м, спортивний зал № 1 - 6580 куб.м, спортивний зал № 2 і адміністративне приміщення –5370 куб.м, що розташовані на земельній ділянці загальною площею 5995,5 кв.м.

3.          Стягнути з Приватного підприємства „Інвестиційна компанія „Юг-Інвест” (65091, м. Одеса, вул. Південна, 26; код ЄДРПОУ 35359451; р/р 26003311455601 в АБ Південний м. Одеса, МФО 328209) до державного бюджету України (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008 МФО 828011 КБК 22090200) витрати по держмиту в сумі 25500/двадцять п’ять тисяч п’ятсот/грн. 00 коп.

4.          СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Інвестиційна компанія „Юг-Інвест” (65091, м. Одеса, вул. Південна, 26; код ЄДРПОУ 35359451; р/р 26003311455601 в АБ Південний м. Одеса, МФО 328209) до бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31217259700008 МФО 828011 КБК 22050000) витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 09.03.2010 р.

Суддя