Рішення № 11359645, 10.02.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" лютого 2010 р.Справа № 16/207-09-5702 Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Лотоцька О.В. за довіреністю від 01.11.09р.

Від відповідача: Ткач В.С. за довіреністю № 112 від 12.10.09р.;

Від третьої особи: не зявився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні з оголошенням перерви згідно з ст. 77 ГПК України справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс плюс” до державного підприємства „Південь” за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва про стягнення 100 000 грн. та за зустрічним позовом державного підприємства „Південь” до товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс плюс” про зобовязання повернути помилково перераховані грошові кошти у сумі 100000 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс плюс” (далі по тексту ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс”) звернулося до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з державного підприємства „Південь” (далі по тексту ДП „Південь”) 100000 грн. заборгованості за договором про надання юридичних послуг від 01.01.2009р. Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобовязань з повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг.

При цьому, до позовної заяви позивачем було додано клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту та майно та грошові суми, що належать ДП „Південь”. В обґрунтування заявленого клопотання ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс” було покладено доводи про те, що невжиття даних заходів суттєво ускладнить, а можливо і зробить неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. При цьому, як вбачається з положень ст. 67 ГПК України, позов може забезпечуватись шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачу відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору.

Однак, враховуючи недоведеність з боку позивача існування обставин, що унеможливлять виконання рішення по даній справі, судом зазначене клопотання було відхилено як необґрунтоване та недоведене.

В свою чергу, не погоджуючись з позовними вимогами, державне підприємство „Південь” звернулося до господарського суду Одеської області з зустрічною позовною заявою (вх. № 8973) по справі № 16 / 207 09 5702 до товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс плюс”, у відповідності до якої державне підприємство „Південь” просить суд зобовязати позивача повернути грошові кошти у розмірі 100000 грн., що були помилково перераховані товариству з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс плюс” 30.07.2009р.

Ухвалою суду від 30.11.2009р. зустрічний позов державного підприємства „Південь” був прийнятий до розгляду та зустрічні позовні вимоги були обєднані зі справою № 16 / 207 09 5702 в одне провадження.

Позивач проти задоволення зустрічного позову заперечував, посилаючись на доведеність факту надання ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс” юридичних послуг за договором від 01.01.2009р., укладеним між сторонами по справі.

В свою чергу, слід зазначити, що у судове засідання по даній справі, яке відбулося 02.12.2009р., від державного підприємства „Південь” зявилися представники: Лотоцька О.В. на підставі довіреності № 10240 від 16.12.2008р., яка будучи співробітником товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс плюс”, в подальшому, брала участь у розгляді справи як представник позивача та Ткач В.С., уповноважений на представництво інтересів державного підприємства „Південь” згідно з довіреністю за вих. № 112 від 12.10.2009р. При цьому, вказані представники оспорювали повноваження один одного на представництво інтересів відповідача та підтримували протилежні позиції стосовно позовних вимог. В наступних судових засіданнях інтереси державного підприємства „Південь” під час розгляду даної справи представляв Ткач В.С., при цьому, останній підтримав зустрічний позов, заперечуючи проти задоволення позовних вимог ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс”.

Ухвалою від 20.01.2010р. до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, представник якої у судове засідання не зявився, письмових пояснень даною особою суду представлено не було.

Крім того, під час розгляду даної позивач наполягав на підписанні вказаної зустрічної позовної заяви неуповноваженою особою - гр. Ткачем В.С., який діяв на підставі довіреності за вих. № 112 від 12.10.2009р., виданої директором державного підприємства „Південь” Мізіним Д.О. При цьому, відповідно до письмових пояснень, наданих у судовому засіданні 20.01.2010р., позивач наголошував на нелегітимності зазначеної довіреності, з огляду на наступне. Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 683-р від 17.06.2009р. цілісний майновий комплекс державного підприємства „Південь” було передано до сфери управління Держкомпідприємництва. Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва за № 148 від 08.08.2009р. на посаду директора державного підприємства „Південь” було призначено Мізіна Д.О. В подальшому, Указом Президента України за № 746/2009 від 14.09.2009р. дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2009р. № 683-р „Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства „Південь” до сфери управління Держкомпідприємництва” було зупинено.

При цьому, позивач зазначає, що ухвалою про забезпечення позову від 04.08.2009р. в межах розгляду цивільної справи № 2-5342/2009року за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва про визнання наказів незаконними Київським районним судом м. Одеси було зупинено дію наказу Держкомпідприємництва № 131 від 22.07.2009р., згідно з яким Мізіна Д.О. було призначено виконуючим обовязки ДПМОУ „Південь” з 22.07.2009р., а також наказу № 135 від 27.07.2009р., згідно з яким діючого директора ДПМОУ „Південь” ОСОБА_1 було відсторонено від виконання обовязків директора, а також Державному комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва було заборонено приймати накази відносно призначення директора або виконуючого обовязки директора ДПМОУ „Південь”. У звязку з чим, позивач посилався на відсутність у Мізіна Д.О. на час видачі гр. Ткачу В.С. довіреності за вих. № 112 від 12.10.2009р. відповідних повноважень.

З огляду на викладене, позивачем у письмових поясненнях, наданих у судовому засіданні 20.01.2010р., було заявлено клопотання про повернення зустрічного позову державному підприємству „Південь” без розгляду на підставі п. 1 ч.1 ст. 63 ГПК України. Однак, виходячи з приписів статті 63 ГПК України, судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання з огляду на недопустимість та неправомірність повернення зустрічного позову після прийняття такого позову до розгляду.

Більш того, власне з метою зясування питання щодо легітимності повноважень у представника відповідача на представлення інтересів державного підприємства „Південь”, ухвалою від 20.01.2010р. до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача господарським судом Одеської області було залучено Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

В свою чергу, за тих же підстав позивач у судовому засіданні 10.02.2010р. звернувся до суду з клопотанням про залишення зустрічного позову державного підприємства „Південь” без розгляду відповідно до п.1 ч.1 ст. 81 ГПК України.

Вирішуючи спірне питання щодо наявності повноважень гр. Ткача В.С. на представлення інтересів державного підприємства „Південь”, судом було встановлено наступне. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси про забезпечення позову від 04.08.2009р., на яку посилався позивач було скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15.12.2009р., якою у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 було відмовлено. Водночас, слід зазначити, що Київським районним судом м. Одеси за результатами розгляду цивільної справи № 2-5342/2009року за позовом попереднього директора державного підприємства „Південь” ОСОБА_1 до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва про визнання наказів незаконними було прийнято рішення від 01.10.2009р., яким позов ОСОБА_1 було задоволено, та Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва було зобовязано допустити ОСОБА_1 до виконання обовязків директора державного підприємства „Південь”. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15.12.2009р. вищевказане судове рішення було залишено без змін. Однак, слід зазначити, що незважаючи на прийняття вищевказаних судових рішень, на теперішній час не скасовані наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 144 від 07.08.2009р., згідно з яким з Алєксєєнко Олександром Миколайовичем, як з керівником ДП „Південь”, був достроково розірваний контракт від 30.07.2008р., а також наказ № 145/1 від 08.08.2009р. про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП „Південь” за одноразове грубе порушення трудових обовязків. З огляду на викладене, відповідно до ухвали Київського районного суду м. Одеси від 18.01.2010р. про розяснення рішення по цивільній справі № 2-5342/2009року, було зазначено про відсутність підстав на теперішній час для виконання рішення суду від 01.10.2009р. у вказаній цивільній справі та допущення ОСОБА_1 до роботи на посаді директора ДП „Південь”.

Більш того, у будь-якому разі не оскаржувався та є чинним наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва за № 148 від 08.08.2009р., яким на посаду директора державного підприємства „Південь” було призначено Мізіна Д.О.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про наявність у Мізіна Д.О., як директора ДП „Південь” на час видачі гр. Ткачу В.С. довіреності за вих. № 112 від 12.10.2009р. повноважень на підписання даного документу, а, відтак, суд доходить висновку про відсутність підстав, передбачених п. 1 ч.1 ст. 81 ГПК України, для залишення зустрічного позову державного підприємства „Південь” без розгляду, у звязку з чим судом було відмовлено у задоволенні вищевказаного клопотання позивача, заявленого у судовому засіданні 10.02.2010р.

У судовому засіданні 10.02.2010р. представник позивача звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду даної справи, посилаючись на необхідність ознайомлення з матеріалами справи та надання додаткових доказів. Однак, враховуючи тривалість перебування даної господарської справи у провадженні суду, а також зважаючи на те, що згідно з поясненнями представника позивача будь-які додаткові документи та докази по справі у нього відсутні, судом у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено. Для прийняття рішення по даній справі судом було оголошено перерву у її розгляді на інший час того ж дня. Після перерви у судове засідання зявився інший представник позивача, яким було заявлено клопотання про продовження строків вирішення спору та про відкладення слухання даної справи. Проте, пояснення попереднього представника ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс” стосовно відсутності у позивача будь-яких додаткових документів та доказів по справі дозволили суду дійти висновку про недобросовісність вищенаведених дій представника позивача, спрямованих на затягування розгляду даної справи, у звязку з чим клопотання представника позивача про продовження строків вирішення спору та про відкладення слухання справи судом були відхилені як безпідставні та необґрунтовані.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.

Між ДП „Південь” (Замовник) та ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс” (Виконавець) 01.01.2009р. було укладено договір про надання юридичних послуг, згідно з умовами п. 1.1 якого позивач зобовязувався надавати юридичні та інші послуги, необхідні Замовнику при здійсненні ним господарської або іншої діяльності, а Замовник зобовязався прийняти ці послуги та оплатити їх у порядку та розмірах, встановлених даною угодою. Відповідно до п. 1.2 даної угоди сторони домовилися, що обсяг послуг, які надаються в рамках даної угоди включають: надання консультацій та розяснень з юридичних питань, складання правових висновків з окремих питань діючого законодавства України; складання та правовий аналіз будь-яких документів, що опосередковують господарську діяльність Замовника; послуги у сфері корпоративного права та цінних паперів, реєстрація юридичних осіб, угоди з нерухомим майном, реєстрація емісії акцій та облігацій; захист прав та законних інтересів Замовника у переговорах з контрагентами, при виконанні договорів, при виникненні спорів, претензійно-позовна робота; представлення інтересів та захист прав Замовника у взаємовідносинах із податковими, правоохоронними та іншими контролюючими органами України; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру в інтересах Замовника; представлення у встановленому порядку інтересів Замовника у всіх судових органах України, а також в інших органах влади та державного управління при розгляді правових питань; надання інших видів юридичних послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з ч. 2 ст. 901 ЦК України положення глави 63 цього Кодексу “Послуги” можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання.

Відповідно до п. 3.1 договору про надання юридичних послуг послуги за цим договором надаються Виконавцем на підставі заявки. Заявки можуть бути виражені як в усній, так і у письмовій формі, і можуть направлятися Виконавцю за допомогою телефонного, факсимільного або електронного звязку. Заявка має містити чітко сформульовані питання, а також необхідну для належного надання послуг інформацію та документи. За положеннями п. 3.2 даної угоди приймання-передача наданих послуг оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується сторонами по факту надання послуг.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

За змістом п. 2.2 договору про надання юридичних послуг Замовник, крім іншого, зобовязався оплатити Виконавцю гонорар, також інші платежі на умовах та в порядку, передбачених даним договором.

В свою чергу, порядок оплати послуг визначається у статті 3 даної угоди. Так, відповідно до п.п. 3.3, 3.4 цього договору сума договору визначається, як вартість усіх послуг, наданих Виконавцем Замовнику на підставі даного договору, а також сумою будь-яких витрат Виконавця, безпосередньо повязаних із наданням послуг за цим договором, підтверджених документально. Сума оплати за надані послуги визначається виходячи із загального часу, витраченого Виконавцем на надання послуг. В якості розрахункової ставки, на підставі якої мають здійснюватися розрахунки, сторони визначили 1 годину. При цьому, у п. 3.5 договору було передбачено, що сторони можуть обумовити фіксовану суму оплати послуг Виконавця за певний період часу або виконання конкретного завдання відповідно до умов цього договору. Розмір такої оплати обумовлюється сторонами та відображається в акті приймання-передачі наданих послуг. Крім того, згідно з п. 3.8 договору Виконавець має також право стягувати з Замовника кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, повязаних із наданням послуг: оплата праці спеціалістів, чиї роботи та висновки запитувалися Виконавцем, транспортні витрати, оплата копіювальних та інших технічних робіт, перекладу, нотаріального засвідчення документів, оплати державного мита, зборів, обяв в газетах, телефонних переговорів, послуг пошти, курєрські послуги.

В обґрунтування своєї позиції по даній справі на підтвердження надання послуг відповідачу, позивачем було надано суду копії актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання юридичних послуг б/н від 01.01.2009р., а саме: акт від 31.01.2009р. на суму 50000 грн., акт від 28.02.2009р. на суму 50000 грн., акт від 31.03.2009р. на 50000 грн., а також акт від 30.06.2009р. на загальну суму 200000 грн.

В свою чергу, позивачем було виставлено рахунки відповідачу на оплату наданих послуг, зокрема, рахунок № СФ-0000005 від 28.02.2009р. на оплату послуг згідно актом від 28.02.2009р. на суму 50000 грн., рахунок № СФ-0000010 від 30.06.2009р. на оплату послуг згідно актом від 30.06.2009р. на суму 200000 грн.

Як вбачається з пояснень представників сторін та підтверджується матеріалами справи, відповідачем було сплачено позивачу 250000 грн. При цьому, слід зауважити, що за твердженням позивача залишилися частково неоплаченими послуги, які були надані згідно з актом від 30.06.2009р., у звязку з чим, на думку позивача, заборгованість відповідача перед ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс”, в складає 100000 грн. За таких підстав позивачем було направлено 28.09.2009р. на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості у сумі 100000 грн. у строк до 01.10.2009р. Однак, вказана вимога відповідачем задоволена не була.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами. Зобовязання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Таким чином, посилаючись на порушення відповідачем умов договору від 01.01.2009р. щодо своєчасної та повної оплати юридичних послуг, отриманих саме за актом від 30.06.2009р., вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, позивач звернувся до господарського суду Одеської області із позовними вимогами про стягнення з державного підприємства „Південь” 100000 грн. заборгованості за договором про надання юридичних послуг від 01.01.2009р.

В свою чергу, відповідач, наполягаючи на ненаданні позивачем послуг, зазначених у акті від 30.06.2009р. на суму 200000 грн., заперечує проти задоволення даного позову, а просить суд зобовязати позивача повернути грошові кошти у розмірі 100000 грн., що були помилково перераховані товариству з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс плюс” 30.07.2009р.

Проаналізувавши доводи сторін, які висувалися під час розгляду даної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором

Зазначена норма матеріального права повязує обовязок з оплати послуги Замовником з обовязком наданням йому такої послуги. Із зазначеним приписом кореспондують положення договору про надання юридичних послуг б/н від 01.01.2009р, оплаті підлягають надані згідно з цим договором послуги.

Згідно з вимогами ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, при вирішенні даного спору слід встановити факт надання або ненадання позивачем послуг, зазначених у акті від 30.06.2009р., на загальну суму 200000 грн., у звязку з чим слід надати правову оцінку цьому документу.

Зі змісту вказаного акту вбачається, що позивачем були надані такі послуги: інформування про зміни у законодавчій базі (75 годин), аналіз господарської діяльності підприємства (60 годин), методичні рекомендації з претензійно-позовної роботи (45 годин), консультації відносно судової практики у сфері розгляду господарських та цивільних справ (52 години), складання та правовий аналіз документів, які опосередковують господарську діяльність Замовника (70 годин), захист прав та законних інтересів Замовника у переговорах з контрагентами при укладенні договорів (28 годин), також до акту були включені накладні витрати Виконавця (транспорті витрати, оплата копіювальних та інших механічних робіт, оплата телефонних переговорів, оплата послуг пошти, курєрських послуг, оплата послуг з нотаріального посвідчення документів) на загальну суму 2000 грн.

Однак, судом вказаний акт оцінюється критично, з огляду на наступне. Як вбачається зі змісту акту, пояснень позивача та матеріалів справи (листа ДП „Південь” за вих. № 30 від 07.09.2009р.), вказаний акт був підписаний з боку Замовника заступником директора державного підприємства Марочкіним В.О. В свою чергу, відповідач стверджує про відсутність у вказаної особи повноважень на підписання даного акту від імені ДП „Південь” на час перебування на підприємстві керівника ОСОБА_1, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу та розрахунку зарплатні за 01-30 червня 2009р. ДП МОУ „Південь”, з якого вбачається, що на час підписання цього документу, директор ДП МОУ „Південь” знаходився на робочому місці. При цьому, судом не приймаються до уваги доводи ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс” про відсутність у позивача підстав для сумніву у тому, що акт був підписаний посадовою особою, що мала на той момент необхідний обсяг повноважень, через необізнаність позивача стосовно посадових осіб, які мають або мали повноваження на момент підписання відповідних документів, оскільки у будь-якому разі сторона, з якою вчиняється правочин, повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи повноважень на вчинення цього правочину, що грунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Більш того, незважаючи на неодноразові вимоги суду надати документальні підтвердження факту надання послуг, перелічених у акті від 30.06.2009р., позивачем не було надано суду жодного безспірного доказу надання цих послуг. При цьому, судом критично оцінюються надані суду роздруківки телефонних дзвінків, адже з вказаних документів не можливо встановити, з ким саме, з яких питань велися розмови, та чи велися консультації в рамках виконання зобовязань за договором про надання юридичних послуг. Крім того, не приймаються до уваги і твердження позивача по тексту відзиву на зустрічний позов, наданого у судовому засіданні 21.12.2009р., про складання ним на замовлення відповідача чисельних заяв та інших документів до різних фінансових установ та державних органів, у тому числі судів, оскільки майже всі ці документи датовані липнем, серпнем, вереснем 2009р., тобто складені вже після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30.06.2009р., а відтак послуги з їх складання не могли бути включеними до вказаного акту. Більш того, позивачем взагалі не було надано самих цих документів. Крім того, не можуть бути оцінені як належні докази і надані позивачем повідомлення про зміни у законодавстві у січні, лютому, березні, квітні, травні 2009 року, (скопійовані позивачем з розділу оглядів преси та законодавства бази „Ліга”), лекція на тему: „Виправлення помилок у Розрахунку частини чистого прибутку”, з огляду на наступне. Вказані документи, хоча і адресовані відповідачу, однак, жодних доказів на підтвердження їх передачі ДП „Південь” або доведення змісту цих документів до відома відповідача у будь-який інший спосіб не надано. Більш того, новини законодавства у січні, лютому, березні, квітні, травні 2009 року, фактично роздруковані позивачем з розділу оглядів преси та законодавства бази „Ліга”, не можуть вважати доказом надання послуг з інформування Замовника про зміни у законодавчій базі, на які згідно з актом від 30.06.2009р. позивачем було витрачено 75 годин.

Крім того, слід зазначити, що при порівнянні переліку договорів від 19.05.2009р., наданого представником позивача у судовому засіданні 20.01.2010р., на підтвердження надання відповідачу послуг з вивчення та аналізу договорів, які укладалися ДП „Південь”, а також реєстрів договорів, укладених ДП „Південь”, у 2008, 2009 роках, збіглися відомості лише про один з них, а саме: договір № 17/10-08 від 17.10.2008р. Всіх інших угод, перелічених позивачем, у реєстрі договорів відповідача не виявилося. Більш того, викликає сумнів достовірність переліку, наданого позивачем, адже у даному документі вказано 35 договорів, укладених відповідачем в один день, а також 35 додаткових угод про розірвання вказаних договорів також датованих одним днем, що фактично є неможливим. Наведене також не дозволяє суду оцінити вказаний документ як належний та достатній доказ надання послуг, вказаних в акті від 30.06.2009р..

Більш того, позивач не зміг представити суду жодного письмового замовлення відповідача на виконання конкретної послуги за весь досить тривалий спірний період часу, не надав позивач і будь-яких актів приймання-передачі документів, які, наприклад, були складені між сторонами в межах виконання Замовником зобовязання, передбаченого п. 2.2. договору, щодо надання Виконавцю обєктивної, повної, докладної інформації та всіх наявних документів, які необхідні для виконання завдання, ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс” не представило суду жодної довіреності, виданої відповідачем співробітникам позивача у спірний проміжок часу на представлення своїх інтересів та будь-яких інших доказів. Позивач не надав навіть документів, що підтверджують факт понесення зазначених у спірному акті накладних витрат, повязаних із виконанням замовлень відповідача (як-то оплати послуг пошти, курєрських послуг, оплати послуг з нотаріального посвідчення документів), які Виконавець у будь-якому разі зміг би представити, якщо послуги за цим договором ним надавалися.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд доходить висновку про неможливість оцінки акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30.06.2009р. на суму 200000 грн., складеного до договору про надання юридичних послуг б/н від 01.01.2009р., як належного, допустимого та достатнього доказу надання позивачем державному підприємству „Південь” послуг на загальну суму 200000 грн.

Стосовно ж доводів позивача про те, що наявність та розмір заборгованості ДП „Південь” перед ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс” підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків, складеним між сторонами по справі станом на 31.07.2009р., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 року, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів. Тобто факт проведення позивачем у справі господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами. Нормою статті 1 зазначеного Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, в регістрах бухгалтерського обліку відображаються господарські операції лише на підставі первинних бухгалтерських документів, які повинні мати юридичну силу та доказовість, тобто повинні бути належним чином оформлені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. При цьому, акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України” та самий по собі не може підтверджувати факт здійснення господарської операції.

Акт звірки - це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, розрахунками, накладними, актами приймання-передачі виконаних робіт, тощо. Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу.

В свою чергу, з огляду на викладене, а також з урахуванням вищенаведених висновків суду про неможливість оцінки акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30.06.2009р. як належного, допустимого та достатнього доказу надання позивачем державному підприємству „Південь” послуг на загальну суму 200000 грн., а відтак і здійснення відповідної господарської операції, суд вважає, що акт звірки, складений між сторонами станом 31.07.2009р., не має доказової сили.

Таким чином, суд доходить висновку про недоведеність з дотриманням вимог ст..ст. 32,33 ГПК України позивачем факту надання ним у квітні - червні 2009 р. в межах договору від 01.01.2009р. юридичних послуг на загальну суму у розмірі 200000 грн.

Наведене, в свою чергу, виключає правомірність позовних вимог ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс” про стягнення з відповідача заборгованості за вказані послуги у сумі 100000грн., у звязку з чим у задоволенні позову ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс” слід відмовити.

В свою чергу, зустрічні позовні вимоги ДП „Південь” про зобовязання позивача повернути грошові кошти у розмірі 100000 грн., що були помилково перераховані товариству з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс плюс” 30.07.2009р., підлягають задоволенню з огляду на наступне. Вказані вимоги обґрунтовані помилковим зарахуванням відповідачем грошових коштів у сумі 100000 грн. в якості оплати рахунку № СФ - 0000005 від 28.02.2009р. за юридичні послуги надані згідно з актом від 28.02.2009р.

Зважаючи на доводи відповідача, покладені ним в обґрунтування заявленого зустрічного позову, а також враховуючи зміст заявленого позову, суд вважає за необхідне звернутися до приписів ст. 1212 глави 83 ЦК України.

Положеннями глави 83 ЦК України врегульовані правовідносини, що виникають внаслідок або безпідставного набуття, або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої особи (потерпілого).

Положеннями ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпід ставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч.1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Аналізуючи наведені законодавчі положення, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на наступному. Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: по-перше, повинно мати місце набуття або збереження майна; по-друге, таке набуття або збереження майна повинно бути за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; по-третє, обов'язковою умовою виникнення даного виду зобовязань є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

При цьому, слід зауважити, що відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. В свою чергу, за змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однак, враховуючи недоведеність факту надання позивачем послуг, вказаних в акті від 30.06.2009р., а також той факт, що юридичні послуги, зазначені у акті від 28.02.2009р. були оплачені відповідачем ще 25.05.2009р., суд доходить висновку, що грошові кошти у розмірі 100000 грн., перераховані ДП „Південь” 30.07.2009р., були отримані відповідачем без достатніх правових підстав, адже послуги на вказану грошову суму фактично відповідачу надані не були.

З огляду на висновки, до яких дійшов суд при вирішенні даної справи про отримання відповідачем грошових коштів без достатніх правових підстав у сумі 100000 грн., керуючись приписами ст.ст. 1212-1214 ЦК України, суд вважає за правомірне зустрічні позовні вимоги ДП „Південь” задовольнити шляхом присудження до стягнення з ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс” грошових коштів, отриманих без достатніх правових підстав, в сумі 100000 грн.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд вважає за правомірне у задоволенні позову ТОВ „Юридична фірма „Лекс плюс” відмовити з підстав його недоведеності та необґрунтованості, а зустрічний позов ДП „Південь” задовольнити повністю.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 901, 903, 1212-1214 ЦК України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.У позові відмовити.

2.Зустрічний позов задовольнити.

3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс плюс” /86400, Донецька область, м. Єнакієве, вул.. Марата, 1, п/р 2600212001 в ДОД „Райфазенбанк Аваль”, МФО 335076, код ЄДРПОУ 33620350/ на користь державного підприємства „Південь” /67806, Одеська область, смт Авангард, вул.. Базова, 21, п/р 2600630398 в ЗАТ „Банк-Петрокоммерц Україна”, МФО 328771, код ЄДРПОУ 24971375 / безпідставно одержаних грошових коштів у сумі 100000 грн. 00 коп./ сто тисяч грн. 00 коп. /, держмито в сумі 1000 грн.00 коп. /одна тисяча грн.. 00 коп./, витрат на ІТЗ судового процесу у сумі 236 грн. /двісті тридцять шість грн.. 00 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписане 15.02.2010р.

Суддя