Рішення № 113594731, 19.05.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2023 року Справа № 160/1730/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про:

- визнання протиправним та скасувати рішення від 20.12.202 року №047050020252 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі ГУ ПФУ в Хмельницькій області, відповідач-2) щодо відмови у призначенні пенсії;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач-1) зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 13.09.1993 року по 01.07.1994 року та з 03.08.1999 року по 11.10.2017 року та по 30.11.2022 року до страхового стажу, як такого що дає право на призначення пенсії за вислугою років та призначити пенсію ОСОБА_1 з 14.12.2022 року відповідно до Закону № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за вислугу років, проте відповідачем-2 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії. Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

Ухвалами суду позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС Україні), зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.

На виконання ухвали суду, позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 27.03.2023р. позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідачами до суду подано відзиви на позовну заяву, в обґрунтування яких заперечують проти заявлених позовних вимог, просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, оскільки рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області №047050020252 від 20.12.202 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років в зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи не менше 26 років 6 місяців. До стажу роботи за вислугу років не зараховано періоди роботи з 13.09.1993 року по 01.07.1994 року в 9-му медоб`єднанні ДМК м.Дніпродзержинськ та з 03.08.1999 року по 11.10.2017 року в приватному підприємстві «Стомат-Гарант», оскільки відсутня інформація про приналежність установ до закладів охорони здоров`я, що відноситься до Переліку №909. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж становить 32 роки 2 місяці 11 днів, стаж роботи за вислугу років станом на 11.10.2017 становить 6 років 1 місяців 15 днів, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону №1788-ХІІ. Крім того, зазначає, що вимога позивача зарахувати до спеціального стажу періоду роботи з 11.10.2017 по 30.11.2022 є безпідставною, оскільки зазначений період зараховується до страхового стажу відповідно до ст.24 Закону №1058.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась із заявою до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про призначенні пенсії за вислугу років.

20.12.2022 рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області №047050020252 відмовлено у призначенні пенсії та зазначено, що до спеціального стажу не зараховано періоди роботи з 13.09.1993 року по 01.07.1994 року в 9-му медоб`єднанні ДМК м.Дніпродзержинськ та з 03.08.1999 року по 11.10.2017 року в приватному підприємстві «Стомат-Гарант», оскільки відсутня інформація про приналежність установ до закладів охорони здоров`я, що відноситься до Переліку №909. Для зарахування до спеціального стажу періоду роботи з 13.09.1993 року по 01.07.1994 та з 03.08.1999 року по 11.10.2017 необхідно надати інформацію про структуру (штатний розпис), згідно якої можливо визначити приналежність вищезазначених установ до Переліку №909 та уточнюючи довідки із зазначенням періодів роботи, що зараховуються до спеціального стажу, професій або посада характер виконуваної роботи, первинні документи за час виконання роботи на підставі яких видані зазначені довідки. Також, зазначено, що страховий стаж позивача становить 32 роки 02 місяці 11 днів, в тому числі станом на 11.10.2017 27 років 08 місяців 11 днів. Спеціальний стаж визначений п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», станом на 11.10.2017 становить 6 років 01 місяць 15 днів.

Позивач вважає рішення відповідача-2 протиправним, тому звернулась за захистом своїх прав, свобод та інтересів до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За нормами частини 1 статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно з пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон №2148-VIII) набрав чинності 11.10.2017.

Таким чином, пенсії за вислугу років згідно із нормами Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом №1788-XII страхового і спеціального стажу.

Відповідно до ст.2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно ст.7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

За змістом ст.51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Відповідно до п.«е» ст.55 Закону №1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII) та Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому з прийняттям Закону №213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, а з прийняттям Закону №911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так згідно з пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону №911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року не менше 27 років 6 місяців.

До досягнення віку встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років які народилися з 1 січня 1971 року.

Проте, 04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено Рішення №2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.

Конституційний Суд України, ухвалюючи вищезазначене Рішення №2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому Рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що для запровадження юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію 50 та 55 років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Згідно статті 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей першої, третьої, частини третьої статті 22, статті 46 Конституції України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-XII.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону №1788-XII Законом №213-VIII та Законом №911-VIII неконституційними.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що єдиною умовою для набуття позивачем права на призначення пенсії за вислугу років є наявність у нього станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом №2148-VIII) не менше 25 років спеціального стажу роботи.

За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Так, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 10.08.1992 містить, наступні записи (мовою трудової книжки):

- 01.08.1992 зачислена на должность медсестры отделения терапевтическо-диагностического (запис №2);

- 14.08.1993 уволена по ст.38 КЗоТ Украины по собственному желанию (запис №3);

- 13.09.1993 принята на должность палатной медсестры гинекологнического отделения 9-го медобъединения ДМК г.Днепродзержинск (запис №4);

- 01.07.1994 уволена по ст.36 п.5 КЗоТ Украины по переводу в 1-ю городскую стоматологическую поликлиннику (запис №5);

- 01.07.1994 прийнята на посаду ст.медсестри відділення терапевтичної і хірургічної стоматології у 1 міську стомат. поліклініку (запис №6);

- 02.08.1999 звільнена з займаної посади за власним бажанням ст.38 КЗпП України (запис №7);

- 03.08.1999 принята на должность палатной мед. сестры в частное предприятие «Стома-Гарант» (запис №8);

- 30.11.2022 звільнена із займаної посади згідно ст.38 КЗпП України за власним бажанням (запис №9).

При цьому, як встановлено судом, вказані записи не містять виправлень, описок, підчищень, а тому, є належними та допустимими доказами які підтверджують періоди роботи позивача.

Відповідно до оспорюваного рішення, прийнятого ГУ ПФУ в Хмельницькій області, до спеціального стажу не зараховано періоди роботи з 13.09.1993 року по 01.07.1994 року в 9-му медоб`єднанні ДМК м.Дніпродзержинськ та з 03.08.1999 року по 11.10.2017 року в приватному підприємстві «Стомат-Гарант», оскільки відсутня інформація про приналежність установ до закладів охорони здоров`я, що відноситься до Переліку №909.

Натомість, судом встановлено, що в матеріалах справи містяться довідки на підтвердження роботи позивача у зазначених вище підприємствах та установах, а саме:

- довідка від 02.07.2019 №471, видана Комунальним закладом «Кам`янська міська стоматологічна поліклініка» Дніпропетровської обласної ради» в тому, що ОСОБА_1 з 01.07.1994 по 02.08.1999 дійсно працювала на посаді сестри медичної старшої відділення терапевтичної і хірургічної стоматології для дорослих в 1-й міській стоматологічній поліклініці м.Дніпродзержинська;

- довідка від 08.07.2019 №1-03/83, видана Комунальним закладом «Кам`янська міська лікарня №9» Дніпропетровської обласної ради» в тому, що ОСОБА_1 з 13.09.1993 по 01.07.1994 дійсно працювала в 9-й міській лікарні м.Дніпродзержинська на посаді палатної медсестри гінекологічного відділення;

- довідка від 15.07.2019 №85, видана Комунальним підприємством «Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та хірургії» Дніпропетровської обласної ради» в тому, що ОСОБА_1 з 01.08.1992 по 14.08.1993 дійсно працювала в обласному діагностичному центрі на посаді медичної сестри терапевтично-діагностичного відділення;

- довідка, видана Приватним підприємством «Стома-Гарант» в тому, що ОСОБА_1 з 03.08.1999 по 29.02.2008 дійсно працювала в Приватному підприємстві «Стома-Гарант» на посаді медичної сестри та з 01.03.2008 по 30.11.2022 на посаді сестра медична.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 №909 (далі Перелік №909) затверджено вичерпний перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Зокрема, розділ 2 «Охорона здоров`я» Переліку №909 включає наступні заклади і установи та посади:

- лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

Відповідно до примітки 2 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.

З аналізу зазначеного вище суд встановив, що Переліком №909 установлено заклади охорони здоров`я, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, на відповідних посадах. Разом з тим, згідно з приміткою 2 Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Крім того, суд наголошує на тому, що право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пов`язане не лише з місцем роботи закладом охорони здоров`я, а й з посадою, яку обіймає працівник.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що стаж роботи позивача в 9-му медоб`єднанні ДМК м.Дніпродзержинськ з 13.09.1993 року по 01.07.1994 року на посаді палатної медсестри гінекологічного відділення та з 03.08.1999 року по 11.10.2017 в Приватному підприємстві «Стома-Гарант» на посадах медичної сестри та сестра медичної слід віднести до її пільгового стажу в розумінні статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Суд критично оцінює твердження Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, викладеному в рішенні від 20.12.2022 №047050020252 про відмову в призначенні пенсії про відсутність інформації про приналежність установ до закладів охорони здоров`я, що відноситься до Переліку №909, оскільки зазначене спростоване наявними у матеріалах справи копіями ліцензій серії АГ №600870 від 24.07.2012, серії АГ №600870 від 24.12.2012, серії АА №010874, серії АВ №417196 від 04.06.2008, серії АА №723495 від 16.04.2004, серії АА №723495 від 16.04.2004, виданої ПП «Стома-Гарант» Міністерством охорони здоров`я України та №23871-ЮР від 02.09.1998 виданої ПП «Дента-Гарант» Міністерством охорони здоров`я України.

Разом з тим, відповідно до Переліку закладів охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 №385, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 за №892/7180 медичний центр (різного профілю) належить до багатопрофільних лікарняних закладів.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постановах від 29.08.2018 у справі №492/446/15-а, від 30.01.2019 у справі №876/5312/17 та від 13.02.2019 у справі №233/4308/17, про недопустимість формальних (дискримінаційних) підходів органів Пенсійного фонду України до реалізації особою конституційного права на соціальний захист при наявності підтвердженого стажу роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров`я та соціального захисту.

Між тим, суд наголошує на тому, що згідно ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що положення ч. 3 ст. 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності (абзац 10 п.п.2.2 п.2 мотивувальної частини).

Таким чином, за будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011.

Щодо принципу екстериторіальності, який Пенсійний фонд України з 01.04.2021 застосовує при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій, то одними з його очікуваних результатів впровадження є:

- єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства;

- централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунків пенсій;

тощо.

Відповідно до п.7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23.07.2014 №280, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Отже органи пенсійного фонду становлять єдину систему.

З урахуванням наведеного, на захист порушеного права позивача, суд зобов`язує Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській областв зарахувати до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ ОСОБА_1 періоди роботи з 13.09.1993 по 01.07.1994, з 03.08.1999 по 11.10.2017 та по 30.11.2022.

З огляду на викладене, відповідачами передчасно здійснено висновок про відсутність спеціального стажу у позивача та відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.

Суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років діяли не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, відтак, оскаржуюче рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 20.12.2022 №047050020252 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача-1 призначити пенсію за вислугою років позивачу з 14.12.2022, суд виходить з наступного.

Статтею 58 Закону України №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пенсію позивача.

Також, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення, розрахунок, перерахунок пенсії, суд дійшов до висновку про зобов`язання відповідач-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугою років за заявою позивача від 14.12.2022 року з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі по справі, як суб`єкти владних повноважень, не довели суду правомірність та законність своїх дій всупереч вимогам ч.2 ст.77 КАС України.

Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме: судового збору у розмірі 536грн. 80коп.

Керуючись ст.ст.9, 90, 72-78, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047050020252 від 20.12.2022 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 13.09.1993 року по 01.07.1994 року та з 03.08.1999 року по 11.10.2017 року та по 30.11.2022 року до страхового стажу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років від 14.12.2022 року з урахуванням висновків суду

Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, м. Хмельницький, вул. Г.Чекірди, 10, код ЄДРПОУ 21318350) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 536грн. 80коп. (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова