Рішення № 113594729, 29.12.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2022 року Справа № 160/17019/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

28 жовтня 2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в розмірі 370 289,92 грн. за період з 28 листопада 2018 року по 06 жовтня 2022 року.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 283 (по стройовій частині) від 27.11.2018 року позивача звільнено з посади водія електрика відділення командно-штабних машин взводу зв`язку Військової частини НОМЕР_1 у запас відповідно до пункту «К» Закону України «Про військовий обов`язок і воїнську службу» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого подовжено понад встановлені строки на період закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) та виключено зі списків особового складу частини і усіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 28 листопада 2018 року, між тим, остаточний розрахунок проведено лише 06.10.2022 року. Позивач вважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність при проведенні остаточного розрахунку при звільненні зі служби, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 02 листопада 2022 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

21.11.2022 року до суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого Військова частина НОМЕР_1 проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Так, відповідачем зазначено, що проходження військової служби врегульовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, якими не врегульовано питання відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця. За таких обставин, у відповідача відсутній обов`язок щодо виплати компенсації.

21.11.2022 року до суду засобами поштового зв`язку надійшла від позивача відповідь на відзив в якій позивач вважає доводи відповідача викладені у відзиві необґрунтованими та безпідставними, оскільки на думку позивача відповідач повинен нести відповідальність передбачену ч.1 ст. 117 КЗпП України.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України.

На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 283 від 27.11.2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади водія електрика відділення командно-штабних машин взводу зв`язку Військової частини НОМЕР_1 у запас відповідно до пункту «К» Закону України «Про військовий обов`язок і воїнську службу» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого подовжено понад встановлені строки на період закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) та виключено зі списків особового складу частини і усіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 28 листопада 2018 року.

10.12.2021 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/21588/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення, зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення - задоволено.

Визнано бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 27.11.2018 рік включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 рік - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 рік по 27.11.2018 рік - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» № 1078 від 17.07.2003 року протиправною.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 27.11.2018 рік включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 рік - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 рік по 27.11.2018 рік - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» № 1078 від 17.07.2003 року.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 року не набрало законної сили станом на момент винесення даного рішення.

Згідно виписки по картці/рахунку, виданого Акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на його рахунок було переведено 84 389,10 грн. з коментарем до платежу: «Перерахунок коштів для виплати індексації звільненому за рішенням суду №160/21588/21 від 10.12.2021р.».

Сторонами не заперечується факт того, що саме 06.10.2022 року з позивачем проведено повний розрахунок при звільненні зі служби. Спору щодо суми нарахованого грошового забезпечення між сторонами не існує.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не було проведено повний розрахунок при звільненні, а саме, в день звільнення 27.11.2018 року, позивач відповідно до норм ст. 117 Кодексу законів про працю України, просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2018 року по день фактичного розрахунку при звільненні, а саме, до 06.10.2022 року у сумі 370 289,92 грн.

При цьому, розмір суми середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача, було обраховано ОСОБА_1 виходячи із Довідки про доходи від 20.05.2021 року вих. №1035/45/416, відповідно до якої грошове забезпечення позивача за останні два місяці (у вересні 2018 року складало 8 021,28 грн., в жовтні 2018 року 8 021,28 грн.) складає 16 042,56 грн., а середньоденне грошове забезпечення складає 262,99 грн. за 61 кал. день.

У зв`язку із затримкою у виплаті грошового забезпечення за період з 28.11.2018 року по 06.10.2022 року, підлягає стягненню 370 289,92 грн. (262,99 грн. х 1408 днів затримки = 370 289,92 грн.).

Перевіривши доводи сторін, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.

Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, проте за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплатити працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Так у Постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 року № 480/3105/19 (провадження № К/9901/5696/20) зазначено, що ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20.

Судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не виплачено усіх належних йому сум.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби в день звільнення - 27 листопада 2018 року, а лише 06.10.2022 року.

Враховуючи вищенаведені правові норми, подану позивачем банківську виписку яка підтверджує дату отримання остаточного розрахунку не в день звільнення, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Позивачем загальний розмір належних при звільненні виплат розраховано у сумі 370 289,92 грн. на підставі Довідки про доходи від 20.05.2021 року вих. №1035/45/416, відповідно до якої грошове забезпечення позивача за останні два місяці (у вересні 2018 року складало 8 021,28 грн., в жовтні 2018 року 8 021,28 грн.), що складає 16 042,56 грн., а середньоденне грошове забезпечення складає 262,99 грн.

У зв`язку із затримкою у виплаті грошового забезпечення за період з 28.11.2018 року по 06.10.2022 року, підлягає стягненню 370 289, 92 грн. (262,99 грн. х 1408 днів затримки=370 289,92 грн.).

Суд звертає увагу на ту обставину, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100(далі по тексту - Порядок).

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від14січня 2014 року №21-395а13.

Суд встановив, що позивача звільнено з 27 листопада 2018 року (останній день служби), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за жовтень та вересень 2018 року.

Так, відповідно до Довідки про доходи від 20.05.2021 року вих. №1035/45/416, грошове забезпечення позивача у жовтні 2018 року складало 8 021,28 грн., у вересні 2018 року 8 021,28 грн., середньоденний заробіток складає 262,99 грн.

Тобто, виходячи з розрахунку середньоденного заробітку та кількості робочих днів за період з 27.11.2018 року по 06.10.2022 року (день остаточного розрахунку) 1408 днів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 370 289,92 грн. (262,99 грн. х 1408 днів затримки=370 289,92 грн.).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості (84 389,10 грн.), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, розмір відповідальності відповідача за прострочення сплати належних при звільненні позивача виплат в сумі 15 000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 29 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 КАС України).

За таких обставин, проаналізувавши встановлені під час судового розгляду обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до положень п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15000,00 гривень (п`ятнадцять тисяч грн. 00 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева