Рішення № 11357689, 20.09.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.09.10 р.                     Справа № 37/164                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Комунального підприємства „Служба єдиного замовника Київського району м. Донецька”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 05514241

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Страхова компанія „ОРАДОН”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 02306513

про: стягнення заборгованості у сумі 8179,34грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Селіверстова Т.С. (за довіреністю №01/4-2079 від 16.08.2010р.);

від Відповідача – не з’явився;

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 16.08.2010р. на 07.09.2010р., з 07.09.2010р. на 20.09.2010р.

У судовому засіданні 20.09.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення

СУТЬ СПРАВИ:

Комунальне підприємство „Служба єдиного замовника Київського району м. Донецька”, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства „Страхова компанія „ОРАДОН”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 8179,34грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором оренди №4/57 від 25.06.2005р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість, яка включає в себе орендну плату, експлуатаційні витрати та компенсацію оплати земельного податку за період з 01.01.2009р. по 19.01.2009р.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Донецька №4/57 від 25.06.2005р. з додатками, акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 16.06.2007р., розрахунок суми боргу.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

На виконання ухвал суду Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.21-27, 32-46, 50-55), у тому числі – пояснення №01/4-2393 від 20.09.2010р. стосовно періоду орендних правовідносин з Відповідачем.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, в судові засідання протягом розгляду справи не з’являвся, про підстави неявки суду не повідомив, жодних документів, витребуваних ухвалами суду не надав, хоча про судові засідання повідомлявся належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал суду за адресою, визначеною за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію від 10.02.2003р. (а.с.13), наданої Позивачем, та відомостями ЄДРПОУ станом на 16.09.2010р. (а.с.55)

Обізнаність Відповідача про судовий розгляд підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.30).

Представник Позивача у судовому засіданні 20.09.2010р. підтримав свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомленого Відповідача та ненадання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 цього Кодексу істотним чином не впливає таку кваліфікацію та не є перешкодою (з огляду на повноту зібраних документів) для вирішення спору у розумінні ст. 77 Кодексу.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

25.06.2005р. між Комунальним підприємством „Служба єдиного замовника Київського району м. Донецька”, м. Донецьк (Орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством „Страхова компанія „ОРАДОН”, м. Донецьк (Орендар) підписаний договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Донецька (далі – договір оренди) №4/57 (а.с.а.с.6-9), згідно п.п. 1.1., 2.1. 9.1 якого Орендодавець на підставі Розпорядження Донецького міського голови №492 від 28.04.2005р. передає, а Орендар приймає в оренду нежитлове приміщення площею 227,2кв.м., що розташоване за адресою: м. Донецьк, пр-т. Київський, 40, для розміщення офісу, на період до 16.06.2008р.

За змістом п. 1.2. договору одночасно із правом оренди нерухомого майна Орендодавець надає і право користування земельною ділянкою без виділення на місцевості (в натурі), на якому розташовано об’єкт оренди у розмірі 257,86кв.м.

Відповідно до умов розділу 3 договору оренди на Відповідача покладені грошові зобов’язання із перерахування орендної плати та плати за землю, визначеної на підставі Методики розрахунку і порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Донецька, затвердженої рішенням виконкому міської ради від 26.11.2003р. №534, у розмірі на дату підписання договору оренди 4904,62грн., з яких 4666,99грн. – орендна плата та 237,63грн. – плата за земельну ділянку.

Згідно з п. 3.5. договору оренди, орендна плата вноситься Орендарем (Відповідачем) щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, Орендодавцеві, який самостійно її розподіляє відповідно до методики і контролює перерахування до міського бюджету не пізніше 20 числа , наступного за звітним.

Згідно п. 3.7. договору плата за користування земельною ділянкою під об’єктом оренди вноситься Орендарем безпосередньо на розрахунковий рахунок міського бюджету щомісячно не пізніше 15 числа, наступного за звітним.

Виходячи із змісту додатку до вказаного договору (а.с.19 зворотний бік) сторони також визначили обсягу експлуатаційних витрат у сумі 115,87грн.

Положеннями п. 9.1. договору оренди сторони передбачили, що договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами, нотаріального посвідчення та реєстрації і діє з 16.06.2005р. по 16.06.2008р.

16.06.2005р. нежитлове приміщення загальною площею 227,20кв.м. було передане Позивачем Відповідачу, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передачі (а.с.10), проте договір оренди не був посвідчений нотаріального і не реєструвався у державному реєстрі правочинів.

У зв’язку з не оплатою Відповідачем визначених договором платежів (орендної плати, плати за землю та експлуатаційних витрат) за період з 01.01.2009р. по 19.01.2009р. Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи також покладення судових витрат на Відповідача.

Відповідач своєї позиції до відома суду не довів та процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених вимоги Позивача щодо стягнення заборгованості (з урахуванням всіх її складових), що зумовлено приписами ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, адже вимоги є однорідними та пов’язаними підставами виникнення та поданими доказами (порушення грошових зобов’язань за договором оренди).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов’язань по сплаті орендної плати, плати за землю та експлуатаційних витрат за договором оренди.

Зважаючи на статус сторін, приналежність об’єкту оренди та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Законом України „Про оренду державного та комунального майна”, Цивільним кодексом України та умовами укладеного договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Виходячи із наведеного Позивачем обґрунтування заявлених позовних вимог, суб’єктивні права та інтереси, на захист яких він звернувся до суду, ґрунтуються на договорі оренди №4/57 нерухомого майна (будівлі, споруди, приміщення( комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 25.06.2005р.

Оскільки згідно ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України договір є видом правочину, він (договір) має відповідати загальним вимогам чинності правочину, встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України, у тому числі – щодо вчинення у формі, встановленій законом, що узгоджується із ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України.

Беручи до уваги, що ані Господарський кодекс України, ані Закон України „Про оренду державного та комунального майна” не містять спеціальних норм про форму договору оренди, а ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України передбачає можливість у такому випадку застосування положень саме Цивільного кодексу України, оцінка дотримання вимог щодо форми договору оренди від 25.06.2005р. здійснюється судом саме в контексті положень останнього законодавчого акту. Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в п. 1 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, згідно якої (позиції) співвідношення спеціального та загального положення з точки зору пріоритетності застосування визначається не за змістом нормативно-правового акту в цілому, а за змістом конкретних норм.

Як встановлено судом, предметом оренди за договором №4/57 від 25.06.2005р. є нежитлове приміщення – частина відповідної будівлі.

Згадана природа об’єкту оренди у сукупності із передбаченим у п. 9.1. договору строком орендних правовідносин – більше одного року – відповідно до ст. ст. 793 та 794 Цивільного кодексу України в редакції, що діяли на момент підписання договору, вимагала нотаріального посвідчення договору і його державну реєстрацію, про що безпосередньо зазначено і у вказаному пункті договору.

Обов’язковість нотаріального посвідчення правочину та його державної реєстрації у передбачених законом випадках встановлена приписами ч. 1 ст. 209 та ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України відповідно. Висновок суду щодо необхідності застосування означених норм до орендних правовідносин, на які розповсюджується Закон України „Про оренду державного та комунального майна”, узгоджується із аналогічною позицію з цього приводу Верховного Суду України, викладеною в постанові від 09.09.2008р. (а.с.а.с. 62-65)

У світлі викладеного суд вважає за необхідне наголосити, що загальне положення ч. 1 ст. 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, з якого випливає письмова форма договору оренди, лише кореспондується із встановленим ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України загальними вимогами щодо форми договору господарюючих суб’єктів і не може вважатися спеціальним приписом відносно форми договору оренди, який (припис) виключає необхідність дотримання вказаних вище положень Цивільного кодексу України.

Між тим, судом встановлено що, всупереч наведених приписів, договір оренди №4/57 від 25.06.2005р. укладений в простій письмовій формі, нотаріально не посвідчувався, а, відтак, з огляду на п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004р. № 671, згідно якого державна реєстрація правочину об’єктивно не може бути здійснена раніше його нотаріального посвідчення – державне реєстрація відносно нього не провадилась.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору зумовлює його нікчемність, тобто недійсність в силу закону у розумінні ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, що, згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, унеможливлює його (договору) правомірність. Кваліфікації розглядуваного договору оренди як нікчемного враховує тотожну позицію з цього приводу Верховного Суду України, наведену в постанові від 02.09.2008р. № 25-16/394-06-10570 (а.с.а.с.57-61).

В контексті приписів ст. 217 Цивільного кодексу України, що запроваджують загальне правило про те, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, суд вважає за необхідне зазначити, що нікчемність має розповсюджуватися на весь договір оренди від 25.06.2005р., оскільки вимога щодо форми стосується його в цілому.

Відтак, суд дійшов висновку, що укладений між Позивачем та Відповідачем договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Донецька №4/57 від 25.06.2005р. є нікчемним.

Приймаючи до уваги, що за змістом ст. 216 Цивільного кодексу України нікчемний договір не створює жодних передбачених його умовами наслідків, а отже – не є правоутворюючим чинником (юридичним фактом) виникнення у сторін кореспондуючих прав та обов’язків, Позивач та Відповідач не набували статусу кредитора і боржника відповідно за грошовими зобов’язаннями, передбаченими умовами договору оренди від 25.06.2005р.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України договір оренди є нікчемним з моменту його вчинення. Висновок суду щодо моменту нікчемності договору оренди кореспондується із позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211.

Відсутність належних правових підстав для виникнення грошових зобов’язань у Відповідача зумовлює об’єктивну відсутність у Позивача прав вимагати їх примусового виконання, і неможливість порушення Відповідачем зазначених відсутніх прав, що, в свою чергу, зумовлює відмову у задоволенні позову щодо заявлених вимог.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов:

-          наявності у позивача певного суб’єктивного права (інтересу);

-          порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку Відповідача;

-          належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

В розглядуваному ж випадку суд дійшов висновку про відсутність у Позивача суб’єктивного права відносно грошових вимог, що має бути захищене шляхом задоволення вимог цього позову, та об’єктивну неможливість здійснення з боку Відповідача порушення такого відсутнього права.

При цьому, обставини щодо здійснення фактичного користування майном з боку Відповідача жодною мірою не впливає на приведені вище висновки суду, адже вимог про захист майнових прав/інтересів, зумовлених таким використанням, в контексті приписів глави 83 Цивільного кодексу України, в межах цієї справи не заявлено.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати відносяться на його рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства „Служба єдиного замовника Київського району м. Донецька”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 05514241) до Відкритого акціонерного товариства „Страхова компанія „ОРАДОН”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 02306513) про стягнення заборгованості в сумі 8179,34грн.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 20.09.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.09.2010р.

Суддя                                         Д.О. Попков

Суддя