Постанова № 11349633, 08.09.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2010 р. № 2а-7063/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМартинюка В.Я.

при секретарі Новосад В.М.

з участю представників:

від позивача Козенко Н.В., Кондра О.Я.,

від відповідача Демідюк В.В., Іськів Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства (надалі ЗАТ) «Галнафтохім»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Сихівському районі м.Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та про визнання протиправними дій, -

в с т а н о в и в :

ЗАТ «Галнафтохім»звернулося в суд з позовною заявою до ДПІ у Сихівському районі м.Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення за №0000212341/0 від 28.07.2010 року та про визнання протиправними дій ДПІ у Сихівському районі м.Львова по винесенню акту про результати позапланової виїзної перевірки ЗАТ «Галнафтохім»з питань правильності формування сум податкового зобовязання та суми податкового кредиту за квітень 2010 року №1874/23-408/23958622 від 22.07.2010 року.

Позивач вважає, що висновки посадових осіб в акті перевірки ґрунтуються на припущеннях та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, позивача вважає, що відсутні жодні правові підстави визнавати договір, укладений між ним та ПП «Компанія Укрбізнес», недійсним.Також, в позовній заяві, зазначається про відсутність порушень позивачем підп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву з врахуванням того, що позивачем не представлено документів в підтвердження транспортування товару та зберігання його в складських приміщеннях, що в ПП «Компанія Укрбізнес»транспортні засоби на балансі відсутні, робить висновок про нікчемність правочину між ЗАТ «Галнафтохім»та згаданим контрагентом. Додатковою підставою в підтвердження нікчемності згаданого правочину, відповідач зазначає про те, що, з врахуванням фінансових показників діяльності ПП «Керера»та ТзОВ «Компанія Луфорсталь»- контрагентів ПП «Компанія Укрбізнес», не відбувалося реальної поставки товару по господарських зобовязаннях позивача та ПП «Компанія Укрбізнес».

Представники відповідача дали аналогічні пояснення, просять в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами позапланової виїзної перевірки ЗАТ «Галнафтохім»з питань правильності формування сум податкового зобовязання та сум податкового кредиту за квітень 2010 року органом державної податкової служби складено акт №1874/23-408/23958622 від 22.07.2010 року та прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.07.2010 року:

-за №0000212341/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 18720000 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж 14400000 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції 4320000 грн. 00 коп.

В акті перевірки, з врахуванням того, що позивачем не надано документів, які підтверджують транспортування даного товару та їх зберігання в складських приміщеннях, зроблено висновок про нікчемність господарської операції щодо придбання ЗАТ «Галнафтохім»товарів від ПП «Компанія Укрбізнес», у звязку з чим встановлено порушення підп.7.4.1 п.7.4, підп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

При цьому, надання правової оцінки згаданим висновкам суд робить в розрізі обґрунтованості чи необґрунтованості податкової вигоди.

В матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу №3-48/04-1032 від 16.04.2010 року, укладений між ПП «Компанія Укрбізнес»(продавець) та ЗАТ «Галнафтохім»(покупець), згідно якого продавець зобовязується поставити та передати у власність покупця синтетичні каучуки, а покупець належним чином прийняти і оплатити його на умовах даного договору.

Марка товару, ціна, кількість, термін поставок зазначаються у Специфікаціях, які являються невідємною частиною даного Договору (п.1.2 Договору від 16.04.2010 року).

Специфікацією передбачено поставку синтетичного каучуку марки СКФ-26, ґатунок вищий в кількості 270 тонн на загальну суму 86400000 грн. 00 коп.; термін поставки до 30.04.2010 року.

На виконання умов даного договору було виписано видаткову накладну №РН-986 від 16.04.2010 року, податкову накладну №986 від 16.04.2010 року.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи прибуткового ордеру №604 від 16.04.2010 року згаданий товар був поставлений на склад.

По згаданій господарській операції позивачем було сформовано податковий кредит.

Як передбачено п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03. 04.1997 року за №168/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями) податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 згаданого Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);.

У відповідності до вимог підп.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано податкову накладну, що знаходиться в матеріалах справи, яка не мала недоліків та, порядок заповнення якої, відповідав встановленому чинним законодавством.

Зазначені обставини давали право позивачу включити суму податку на додану вартість до кладу податкового кредиту.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а”, „в”, „г”, „д” п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 26.09.2006 року.

Орган державної податкової служби, вважає, що позивачем отримано податкову накладну від платника, який не здійснював поставки товарів (послуг), а тому така не може бути використана при формуванні податкового кредиту.

Такий висновок ґрунтується на факті нікчемності згаданого правочину.

Даючи правову оцінку згаданим висновкам органу державної податкової служби, суд виходив з наступного.

Орган державної податкової служби прийшов до висновку про нікчемність згаданого правочину посилаючись на те, що у позивача відсутні товарно-супровідні документи та відсутні складські приміщення.

При цьому, суд звертає увагу на те, що наведені обставини в підтвердження нікчемності угод, повинні досліджувались з метою встановлення реального характеру згаданих господарських операцій (товарності таких операцій), і як наслідок обґрунтованості чи необґрунтованості податкової вигоди.

Щодо відсутності товарно-супровідних документів, то, у відповідності до умов пунктів 1.1 та 4.1 договору №3-48/04-1032 від 16.04.2010 року, саме контрагент позивача, ПП «Компанія Укрбізнес», зобовязаний був поставити згаданий вище товар.

А тому, у позивача не було обовязку зберігати товарно-супровідні документи, оскільки він не включав у валові витрати витрати по господарських операціях з перевезення та до складу податкового кредиту податок на додану вартість по цих операціях.

Викладені обставини спростовують твердження відповідача про відсутність у позивача документів, що підтверджують транспортне перевезення.

Також не можуть братись до уваги посилання відповідача на те, що у ПП «Компанія Укрбізнес»відсутні транспортні засоби, оскільки органом державної податкової служби не проводилась перевірка господарської діяльності згаданого підприємства та не досліджувались обставини наявності правочинів про надання послуг з транспортних перевезень.

А тому, суд не може прийняти до уваги твердження відповідача про відсутність обставин реальності господарської операції, у звязку з тим, що у ПП «Компанія Укрбізнес»відсутні транспортні засоби.

Відсутність у позивача складських приміщень спростовується наявними в матеріалах справи договору оренди нерухомого майна №С 5529-7 від 31.08.2007 року та технічного паспорту на склад по вул.Січинського,6 у м.Львові, з яких вбачається, що позивач орендує в органу місцевого самоврядування складське приміщення площею 3449,3 кв. м.

Також, з врахуванням принципу індивідуальності відповідальності, суд не може взяти до уваги посилання відповідача на фінансові показники діяльності ПП «Керера»та ТзОВ «Компанія Луфорсталь» - контрагентів ПП «Компанія Укрбізнес», оскільки дані обставини жодним чином не впливають на обставини реальності господарських операцій по договору №3-48/04-1032 від 16.04.2010 року.

Доказів в підтвердження обставин анулювання свідоцтва платника податків ПП «Компанія Укрбізнес».

З метою дослідження реальності господарських операцій судом взято до уваги діяльність позивача, яка передувала укладенню згаданого договору та яка була після укладення останнього.

Так, в матеріалах справи наявні лист фірми «Rubber Export Import KFT»від 03.03.2010 року, лист ЗАТ «Галнафтохім»№12-03/10-01 від 12.03.2010 року, контракт №148202/04/10 від 07.04.2010 року, які в своїй сукупності вказують на те, що позивачем та можливим його контрагентом, фірмою «Rubber Export Import KFT», вчинялись дії, які були спрямовані на вчинення правочину купівлі-продажу синтетичного каучуку марки СКФ-26, вищого сорту, в кількості 300 тонн.

Однак, виконання згаданого контракту не відбулось, оскільки згаданий товар не відповідав технічним характеристикам, що підтверджується листом фірми «Rubber Export Import KFT»від 27.05.2010 року.

Як наслідок згаданий каучук було повернуто ПП «Компанія Укрбізнес», в підтвердження чого в матеріалах справи наявні лист ЗАТ «Галнафтохім»№03/06-5 від 03.06.2010 року, а також податкові декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року зазначених платників податку, в яких було проведено коригування податкових зобовязань та податкового кредиту з операції купівлі-продажу за договором №3-48/04-1032 від 16.04.2010 року.

Наведені обставини, в своїй сукупності обґрунтовують мотиви укладення позивачем договору №3-48/04-1032 від 16.04.2010 року.

В свою чергу, надіслання зразків та тестування їх фірмою «Rubber Export Import KFT»вказують на реальність господарської операції №3-48/04-1032 від 16.04.2010 року.

Слід зазначити і про те, що господарські операції з купівлі-продажу за договором №3-48/04-1032 від 16.04.2010 року та подальше коригування у звязку з поверненням товару контрагентами відображались в податкових деклараціях з податку на додану вартість, які подавались (надсилались) до органу державної податкової служби.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснии».

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Отже, суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про заниження позивачем податкового зобовязання за квітень 2010 року в розмірі 14400000 грн. 00 коп. по господарських операціях з ПП «Компанія Укрбізнес».

Щодо вимог про визнання протиправними дій по винесенню акту, то суд вважає, що такі задоволенню не підлягають, оскільки жодних порушень при винесенні такого позивачем не наведено, а судом не встановлено.

При цьому, суд зазначає, що в позовній заяві позивач посилається лише на неправомірність висновків акту перевірки, а не на протиправність дій під час винесення акту.

З огляду на викладене суд вважає, що позов підставний, обґрунтований та підлягає задоволенню в частині вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення. В іншій частині в задоволенні позову належить відмовити.

Також, суд вважає за необхідне, з врахуванням положень ст.ст.105,162 КАС України, в резолютивній частині судового рішення зазначити про визнання податкових повідомлень-рішень протиправними та скасувати їх в частині задоволених вимог, оскільки запропонований позивачем термін «визнання нечинним»застосовується до нормативно-правових актів, а в даному випадку оспорюються акти індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м.Львова, податкове повідомлення-рішення від 08.07.2010 року за №0000212341/0.

3.В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Галнафтохім»(код ЄДРПОУ 23958622), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Пасічна,135, 1 грн. 70 коп. судового збору.

5.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

6. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 08 вересня 2010 року.

Суддя В.Я.Мартинюк