Рішення № 11348519, 08.09.2010, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2010 р. Справа № 16/121/09-НР

Миколаїв

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Орель», Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Радянська, 2.

До відповідача: Первомайської міської ради, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Грушевського, 3.

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Управління культури Первомайської міської ради, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Грушевського, 3.

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Міський будинок культури, Миколаївська область, м. Первомайськ, площа Леніна, 1.

Про:          відшкодування витрат на поліпшення орендованого майна та повернення безпідставно набутого майна.

Суддя Ткаченко О.В.

Представники:

Від позивача Бершадський О.О., Коток М.Ф., Капралов В.О. (директор)

Від відповідача

Від третьої особиСвідерко С.В.

Представник не з’явився

Від третьої особиПредставник не з’явився.

Предмет спору: У березні 2009 року ТОВ “Орель” (надалі - Позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Первомайської міської ради (надалі - Відповідач) про відшкодування витрат на поліпшення орендованого майна та повернення безпідставно набутого майна. В остаточній редакції позову Позивач просив виключити з відповідачів Управління культури Первомайської міської ради та залучити його до участі у справі в якості третьої особи на боці відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а також стягнути з Первомайської міської ради на підставі ст.ст. 1212, 1214 ЦК України безпідставно набуте майно –грошову суму у розмірі 148 608,32 грн., що складається із 49 860,00 грн. –вартості поліпшень, сплачених попередньому орендарю за договором оренди нежилих приміщень від 14.07.1995 р., 77 914,84 грн. –вартості робіт з капітального ремонту бару “Красний”, здійсненого Позивачем протягом 2003-2006 рр., 20 833,48 грн. –плати за оренду нежилих приміщень бару “Красний” за 2003-2006 рр. Крім того Позивач вимагав стягнення з Первомайської міської ради на підставі ст. 625 ЦК України 113 098,08 грн. інфляційних та 22 774,01 – 3% річних, а також 24 000 грн. вартості юридичних послуг, 3 084,8 грн. держмита та 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що оскільки міський будинок культури ніколи не був юридичною особою, то всі договори оренди нежилих приміщень бару “Красний”, які були укладені між Позивачем і міським будинком культури є нікчемними. А оскільки власником орендованих нежилих приміщень є саме Первомайська міська рада, то остання повинна повернути Позивачу грошові кошти, які Первомайська міська рада безпідставно отримала від Позивача, та кошти Позивача, за рахунок яких остання зберегла своє майно без достатньої на те правової підстави.

Відповідач у наданому на позов відзиві та у судовому засіданні господарського суду Миколаївської області позовні вимоги Позивача заперечував повністю, у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що Відповідач ніколи не перебував у договірних відносинах з Позивачем, не надавав дозволу на здійснення поліпшень орендованих приміщень бару “Красний”, а також на те, що у приміщеннях бару “Красний” не можна було проводити ремонтні роботи, оскільки Первомайський міський будинок культури належить до об’єктів культурної спадщини.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21.05.2009 р. (суддя Фролов В.Д.) у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що між Позивачем та Відповідачем не було будь-яких господарських правовідносин. Жодного договору, які зазначені у позовній заяві, Відповідач з Позивачем не укладав, будь-яких зобов’язань щодо погашення боргів Первомайського міського будинку культури (сторони договору) в Первомайської міської ради відсутні. Будь-якого договору, укладеного Первомайською міською радою та ТОВ “Орель” не було і Первомайська міська рада відповідне питання не розглядала, жодного рішення відносно укладення договору або рішення ради з інших питань, пов’язаних з діяльністю Позивача не приймалося. Щодо здійснення капітального ремонту приміщень бару “Красний”, то такі роботи Позивач не проводив, оскільки жодних документів, які б це підтверджували він не надав. Крім цього суд зазначив, що Первомайський міський будинок культури є культурною спадщиною, яка знаходиться під захистом держави, і будь-які зміни його приміщень, реконструкція капітального характеру заборонені законом.

Не погодившись із рішенням суду, ТОВ “Орель” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

У своїй скарзі Позивач зазначав, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що неповно відображає обставини справи, а також неправильно встановлює характер спірних правовідносин. Скаржник вважав, що висновок суду про відсутність господарських відносин між Позивачем та Первомайською міською радою суперечить обставинам справи, оскільки орендоване приміщення бару “Красний” є власністю міської ради, яка утримувала вказане приміщення за рахунок Позивача. Місцевим господарським судом було помилково встановлено, що безпідставно набуте майно, а саме витрати, проведені ТОВ “Орель” на ремонт і реконструкцію приміщень бару “Красний”, були здійснені з метою здійснення підприємницької комерційної діяльності скаржника. Суд не врахував, що орендні платежі, які ТОВ “Орель” сплачувало на протязі 2003-2006 рр., є безпідставно набутим майном, оскільки з 20.05.2003 року скаржник фактично не мав змоги користуватись приміщенням бару “Красний” відповідно до цільового призначення, а висновок суду першої інстанції про недоведеність обставин щодо сплати попередньому орендарю вартості поліпшень, спростовується наявними в матеріалах справи копіями приходних касових ордерів. Помилковим також є висновок суду щодо належності Первомайського міського будинку культури до об’єктів культурної спадщини, оскільки він не ґрунтується на положеннях Закону України “Про охорону культурної спадщини”.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, проте в судовому засіданні представник Первомайської міської ради просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, вважаючи його прийнятим з дотриманням вимог чинного законодавства, а апеляційну скаргу ТОВ “Орель” –без задоволення.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.09.2009 р. апеляційна скарга Позивача залишена без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області у справі залишено без змін.

У постанові суд апеляційної інстанції повністю погодився з господарським судом Миколаївської області, що між Позивачем і Відповідачем відсутні будь-які господарські відносини, з яких би випливав обов’язок Первомайської міської ради повернути Позивачу безпідставно набуте майно. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок суду першої інстанції щодо належності Первомайського міського будинку культури до об’єктів культурної спадщини є вірним, оскільки він ґрунтується на положеннях Закону України “Про охорону культурної спадщини” і відповідних доказах у справі, а протилежне твердження скаржника є помилковим.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції окремо зазначив, що твердження Позивача про відшкодування ним попередньому орендарю вартості реконструкції торгівельного залу, кухні, каналізації, вентиляції, водопроводу на суму 49 860 грн. на виконання п.п. 7, 13 договору оренди від 14.07.1995 р., про здійснення ним капітального ремонту на 77 914,84 грн., а також про оплату орендної плати на 20 833,48 грн. документально в порушення ст.ст. 33, 34 ГПК України належними доказами не підтверджені.

Не погодившись із зазначеним рішенням Господарського суду Миколаївської області і постановою Одеського апеляційного господарського суду, Позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просив скасувати оскаржувані рішення і постанову та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В зазначеній касаційній скарзі Позивач наголошував на тому, що безпідставно встановивши, що між Позивачем та Первомайським міським будинком культури були укладені договори оренди нежилих приміщень, на підставі яких між останніми існують орендні правовідносини, Місцевий та Апеляційний господарські суди залишили поза увагою доводи Позивача і не встановили обставини, які мають значення для розгляду вимог щодо безпідставного отримання Відповідачем від Позивача майна, та безпідставного збереження Відповідачем власного майна за рахунок коштів Позивача.

Крім цього, Місцевий господарський суд в оскаржуваному Рішенні безпідставно зазначив, а Апеляційний господарський суд з цим погодився, що Позивач не надав документів, які б підтвердили виконання ним ремонтних робіт у приміщеннях бару “Красний”. Також не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджуються жодними доказами висновки Місцевого та Апеляційного господарських судів про те, що вартість поліпшень, які Позивач відшкодував попередньому орендарю Позивачем не підтверджено будь-якими бухгалтерськими документами, оскільки у матеріалах справи є копії приходних касових ордерів, в яких зазначаються грошові суми, сплачені попередньому орендарю, дати проведення таких оплат.

Не відповідають обставинам справи та доказам, які містяться у справі, висновки місцевого та Апеляційного господарських судів про те, що Первомайський міський будинок культури є культурною спадщиною, яка знаходиться під захистом держави, оскільки Відповідач не надав до суду належних доказів, які б це підтверджували.

Присутній у судовому засіданні 03.12.2009 р. представник Відповідача щодо доводів та вимог касаційної скарги заперечував, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просив касаційну скаргу Позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2009 р. касаційна скарга Позивача була задоволена, Рішення господарського суду Миколаївської області від 21.05.2009 р. та Постанова Одеського апеляційного господарського суду від 08.09.2009 р. були скасовані з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

У Постанові Вищий господарський суд України відмітив, що судами попередніх інстанцій фактично не зазначено, на підставі чого був зроблений висновок про те, що Первомайський міський будинок культури належить до об'єктів культурної спадщини, оскільки не зазначено рішення Міськради або інший акт, яким спірному об'єкту надано особливий статус. Проте з'ясування даного питання є суттєвим для вирішення спору у даній справі по суті, з урахуванням того, з якого моменту будинок культури набув відповідного статусу.

Водночас, у Постанові Вищого господарського суду України зазначається, що судам попередніх інстанцій необхідно було надати правову оцінку обставинам того, що протягом 8-ми років, коли між Первомайським міським будинком культури та Позивачем укладалися договори оренди бару “Красний”, Первомайська міська рада, якій Будинок культури був підпорядкований, знала або мала знати про існування зазначених договорів та повинна була вчинити дії щодо перешкоджання їх укладення, як незаконних. При цьому, суди мали встановити, чи підпадають в даному випадку дії Первомайської міської ради під ознаки конклюдентних.

Суд, виконуючи вказівки, що містяться у Постанові Вищого господарського суду України, розглянувши матеріали справи в порядку нового розгляду, оцінивши докази в їх сукупності, ознайомившись із заявою про уточнення позовних вимог від 08.09.2010 р. і відзивом на уточнені позовні вимоги від 08.09.2010 р. та залучивши Управління культури Первомайської міської ради до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача встановив наступне:

У заяві про уточнення позовних вимог Позивач просить стягнути з Первомайської міської ради 208 167,19 грн. заборгованості, з яких 127 774,84 грн. сума вартості невідокремлюваних поліпшень, 16 296,48 грн. сума заподіяних збитків, та сума 64 095,87 грн., розрахована від заборгованої суми з урахуванням встановленого розміру індексу інфляції та 3-ьох відсотків річних. Крім цього Позивач просив стягнути з Відповідача 4593,89 грн. витрат по сплаті держмита, 80,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 25 000,00 грн. вартості правової допомоги.

В обґрунтування своїх вимог Позивач зазначає, і це підтверджується матеріалами справи, що 14.07.1995 р. між Позивачем та Первомайським міським будинком культури був укладений договір оренди нежилих приміщень, за яким Позивач взяв в оренду нежитлові приміщення бара “Красний” площею 175,3 кв. м., які розташовуються у будівлі Первомайського міського будинку культури. У подальшому, після закінчення строку дії договору оренди нежилих приміщень від 14.07.1995 р., між Первомайським міським будинком культури і Позивачем, з метою подальшої оренди останнім нежитлових приміщень бара “Красний”, були укладені договори оренди нежилих приміщень від 01.01.1997 р., від 01.01.1999 р., від 01.01.2000 р., від 20.05.2002 р. Всі зазначені договори оренди були підставами безперервного перебування Позивача в орендованих нежитлових приміщеннях бара “Красний”.

Разом з цим, під час першого розгляду справи було встановлено, і це не заперечувалося Відповідачем, і було підтверджено під час нового розгляду справи, що Первомайський міський будинок культури ім. Зарницької, який в якості орендодавця укладав із Позивачем договори оренди нежилих приміщень від 14.07.1995 р., від 01.01.1997 р., від 01.01.1999 р., від 01.01.2000 р., від 20.05.2002 р., ніколи, у тому числі і на момент укладення зазначених договорів, не мав статусу юридичної особи. Це підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що був наданий Позивачем під час першого розгляду справи.

Що ж стосується доводів Відповідача, про які останній зазначив під час нового розгляду справи, щодо того, що Первомайський міський будинок культури ім. Зарницької є юридичною особою, то вони не заслуговують на увагу, оскільки, по-перше, наданий до суду Відповідачем витяг був виданий лише у вересні 2010 р., а по-друге, у ньому зазначається, що Первомайський міський будинок культури перебуває у державному реєстрі юридичних осіб з 1900 р., що само по собі не відповідає дійсності. Відсутність у 1900 р. єдиного державного реєстру є загальновідомим фактом, який на підставі ч. 1 ст. 35 ГПК України не потребує доказування.

Під час нового розгляду справи, суд також встановив, що у Рішенні Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2008 р. по справі № 11/264/08 за позовом Первомайської міської ради до ТОВ “Орель” були встановлені факти, які на підставі ч. 2 ст. 35 ГПК України не доводяться у цій справі і є обов’язковими для вирішення її по суті. Зокрема у Рішенні від 10.07.2008 р. по справі № 11/264/08 встановлено, що:

1) Між Первомайським міським будинком культури та ТОВ “Орель”, за погодженням з Фондом комунальної власності Первомайської міської ради, 20.05.2002 р. був укладений Договір оренди частини приміщення Первомайського міського будинку культури площею 181,4 кв.м.;

2) Договір оренди частини приміщення Первомайського міського будинку культури площею 181,4 кв.м. від 20.05.2002 р., після закінчення строку його дії 21.05.2003 р., за згодою Первомайської міської ради був продовжений до 27.05.2008 р.;

3) 27.05.2008 р. Первомайська міська рада направила ТОВ “Орель” листа №3098/16-1, в якому Міськрада відмовлялася від продовження строку дії Договору оренди від 20.05.2002 р. та вимагала здійснити дії щодо повернення орендованого майна територіальній громаді міста Первомайська в особі Первомайської міської ради в семиденний термін.

Таким чином, виконуючи вказівки, що містяться у Постанові Вищого господарського суду України, дослідивши матеріали справи у їх сукупності із фактами, встановленими Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2008 р. по справі № 11/264/08, та обставинами справи, які судом вже були встановлені, суд також встановив, що починаючи з 14.07.1995 р. приміщення бару “Красний” постійно перебували в оренді у Позивача на умовах, які містилися у вищезазначених договорах оренди нежилих приміщень, які протягом 8-ми років постійно переукладались з Позивачем.

Наявність між Позивачем та Відповідачем відносин оренди з приводу приміщень бару “Красний” та фактичне здійснення Відповідачем прав та обов’язків орендодавця щодо зазначених приміщень, підтверджується встановленими у Рішенні Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2008 р. по справі № 11/264/08 фактами. Так, не потребує встановлення у цій справі факт односторонньої ініціативи Відповідача по виселенню Позивача з приміщень бару “Красний” саме з підстав закінчення строку дії Договору оренди, та факт відсутності намірів Відповідача його продовжувати. З цього рішення не вбачається, що Позивач був виселений з приміщень бару “Красний” з підстав незаконного перебування в останніх. Крім цього, у вищезазначеному рішенні суду було встановлено, що Відповідач є власником будівлі Первомайського міського будинку культури.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що Відповідач достовірно знав що Позивач понад 8 років орендує приміщення бару “Красний” і своєю бездіяльністю (мовчазною згодою) давав згоду на таку оренду. Це підтверджується тим, що з одного боку, договори оренди погоджувалися Управлінням культури та Фондом комунальної власності Первомайської міської ради, а з іншого боку, Управління культури Первомайської міської ради регулярно (щомісячно)виставляло Позивачу рахунки на оплату орендної плати і отримувало від останнього грошові кошти в якості сплати орендної плати за оренду приміщень.

У судовому засіданні також було встановлено, що Позивач замість Відповідача оплатив попередньому орендарю - підприємству “Атим” на підставі Договору оренди нежилих приміщень від 14.07.1995 р. вартість реконструкції торгівельної зали, кухні, каналізації, вентиляції, водопроводу у сумі 49 860,00 грн., яка була проведена попереднім орендарем у нежитлових приміщеннях бару “Красний” за згодою орендодавця. Зазначене підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які містяться в матеріалах справи, а саме: 1) Договір оренди нежилих приміщень від 14.07.1995 р.; 2) Акт приймання-передачі приміщень Міського будинку культури (бар “Красний” площею 175,3 кв.м.) від 14.07.1995 р.; 3) Прибутковий касовий ордер АТИМ № 685 від 18.08.1995 р.; 4) Прибутковий касовий ордер АТИМ № 701 від 28.08.1995 р.; 5) Прибутковий касовий ордер АТИМ № 717 від 15.09.1995 р.; 6) Прибутковий касовий ордер АТИМ № 720 від 28.09.1995 р.; 7) Квитанція до прибуткового касового ордера № 685 від 18.08.1995 р.; 8) Квитанція до прибуткового касового ордера № 701 від 28.08.1995 р.; 9) Квитанція до прибуткового касового ордера № 717 від 15.09.1995 р.; 10) Квитанція до прибуткового касового ордера № 720 від 28.09.1995 р.; 11) Видатковий касовий ордер ПКФ Орель № 19 від 18.08.1995 р.; 12) Видатковий касовий ордер ПКФ Орель № 25 від 28.08.1995 р.; 13) Видатковий касовий ордер ПКФ Орель № 52 від 15.09.1995 р.; 14) Видатковий касовий ордер ПКФ Орель № 72 від 28.09.1995 р.

Доводи Відповідача про те, що зазначені вище прибуткові, видаткові касові ордери та квитанції до прибуткових касових ордерів, є неналежними доказами факту оплати із каси Позивача у касу підприємства “АТИМ” грошової суми 49 860,00 грн., еквівалентної 30 000,00 дол. США, судом до уваги не беруться, оскільки Форми зазначених вище первинних бухгалтерських документів були оформлені відповідно до Порядку ведення касових операцій у національній валюті в Україні № 228 від 02.02.1995 р., затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 21 від 02.02.1995 р. Форми бланків зазначених вище первинних бухгалтерських документів були встановлені Постановою Держкомстату СРСР від 28.12.1989 № 241 "Про затвердження форм первинної облікової документації для підприємств і організацій", яка на дату здійснення Позивачем платежів на користь “АТИМ”, була чинною на території України (Лист Державного комітету статистики України № 03-04-05/18 від 30.01.2003 р.).

Під час нового розгляду справи судом також було встановлено, що Позивач у період з січня 2003 р. по листопад 2006 р. за власні кошти виконував роботи по поліпшенню приміщень бару “Красний”. Як вбачається з первинних бухгалтерських документів, що містяться у матеріалах справи, за зазначений період Позивач за власний рахунок зробив цілий ряд робіт з капітального ремонту приміщень бару “Красний”, які є невідокремлюваними поліпшенням, що були зроблені згідно актів перевірок СЭС, пожежної інспекції та висновків депутатської комісії Первомайського міської ради з питань торгівлі, сфери послуг, захисту прав споживачів, комунальної власності та охорони навколишнього середовища, на загальну суму 77 914,84 грн. (Додаток № 3 до позовної заяви).

З матеріалів справи не вбачається, а Відповідач у судовому засіданні не довів фактів щодо його необізнаності про виконувані Позивачем роботи у приміщеннях бару “Красний”, та щодо відсутності в останнього дозволу Первомайської міської ради на здійснення вищезазначених невідокремлюваних поліпшень у зазначених приміщеннях.

Надані Позивачем докази свідчать про те, що, розглянувши заяву Позивача, подану безпосередньо Відповідачу, щодо позитивного вирішення питання продовження оренди бару “Красний”, депутатська комісія Первомайської міської ради з питань торгівлі, сфери послуг, захисту прав споживачів, комунальної власності та охорони навколишнього середовища, своїм рішенням від 14.10.2003 р. визначила, що розташування об’єкта громадського харчування у будівлі Первомайського міського будинку культури є необхідним. Разом з цим, ця депутатська комісія у вищезазначеному рішенні встановила, що для укладення договору оренди Позивачу необхідно виконати ремонтні роботи, а саме: 1) побілити та пофарбувати приміщення кухні; 2) провести ремонт каналізаційної системи для забезпечення роботи кухні; 3) відновити сходи аварійного виходу з кухні; 4) двері з кухні до зали бару забезпечити механізмом автоматичного зачинення для унеможливлення попадання диму до зали бара; 5) провести ремонт суміжних зал білої та чорної; 6) погодити з управлінням архітектури та встановити світлову рекламу бара; 7) засклити та пофарбувати вікна.

З урахуванням вказівок Постанови Вищого господарського суду України щодо необхідності надання комплексного юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин, фактів встановлених Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2008 р. по справі № 11/264/08, а також обставин, встановлених по новому розгляду справи, суд приходить до висновку, що рішення депутатської комісії Первомайської міської ради з питань торгівлі, сфери послуг, захисту прав споживачів, комунальної власності та охорони навколишнього середовища від 14.10.2003 р. є дозволом на здійснення Позивачем поліпшень приміщень бару “Красний”.

Частина 1 ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” в редакції від 01.08.2003 р. встановлює, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. У свою чергу ч.ч. 1 і 2 ст. 11 цього ж Закону встановлюють, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Зазначені виконавчі органи є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Таким чином, висновок суду ґрунтується на тому, що Відповідач, будучи власником будівлі Первомайського будинку культури, понад вісім років підряд фактично здійснював через підзвітні і підконтрольні йому виконавчі органи місцевого самоврядування свої правомочності орендодавця та мовчазною згодою протягом зазначеного строку дозволяв Позивачу оплатно користуватися своїм майном. А коли наміри Відповідача щодо оренди приміщень бару “Красний” змінилися, останній одноособово припинив орендні відносини з Позивачем, посилаючись на збіг строку договору оренди.

У зв’язку із вищезазначеним, суд не бере до уваги доводи Відповідача щодо того, що згода Первомайської міської ради повинна була бути оформлена у формі рішення сесії ради, а не надаватися рішенням окремої її комісії, яке має лише рекомендаційний характер.

Суд також встановив, що Відповідач в особі Первомайського міського управління культури отримав від Позивача, у період з 02.07.2003 р. по 18.09.2006 р. періодичні грошові платежі на загальну суму 16 296,48 грн., яка була зарахована як плата за оренду нежилих приміщень бару “Красний” на підставі Договору оренди нежилих приміщень від 20.05.2002 р. Первинні бухгалтерські документи, що підтверджують сплату Відповідачем орендної плати містяться у матеріалах справи.

Разом з цим з матеріалів справи вбачається, що в порушення п. 7.1. Договору оренди нежилих приміщень від 20.05.2002 р. Відповідач впродовж 2003 –2008 рр. систематично та умисно порушував свої зобов’язання, внаслідок чого Позивач був позбавлений можливості організовувати відповідно до вимог п. 5.1. цього ж Договору оренди роботу бару “Красний” як об’єкта громадського харчування з правом роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, як це здійснюється в аналогічних закладах.

Так, як підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, Відповідач спочатку відмовив Позивачу поновити дозвіл на торгівлю у барі “Красний” (Лист Первомайського міського управління культури вих. № 114 від 05.10.2004 р., Лист Виконавчого комітету Первомайської міської ради вих. №3743/18-1 від 11.10.2004 р.), а потім взагалі заборонив останньому здійснювати торгівлю алкогольними напоями (Рішення Первомайської міської ради № 11 від 26.11.2004 р.). Зазначені обставини підтверджуються також протестом міського прокурора, направленого міському голові м. Первомайська, з вимогою відмінити незаконне рішення Первомайської міської ради № 11 від 26.11.2004 р. У зв’язку із черговою відмовою видати Позивачу дозвіл на торгівлю, прокурор направив Відповідачу Припис вих. № 771 від 28.03.2005 р., в якому зобов’язав Відповідача усунути порушення законодавства шляхом видачі Позивачу дозволу на торгівлю у барі “Красний”.

З матеріалів справи не вбачається, а Відповідач у судовому засіданні не довів фактів щодо того, що будівля Первомайського будинку культури є об’єктом культурної спадщини. Відповідач не надав до Суду жодних документів, які відповідно до чинного законодавства України підтверджували б його доводи щодо того, що Міський будинок культури має статус об’єкта культурної спадщини.

Так, відповідно до п.п. 2, 3 і 9 Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1760 від 27.12.2001 р., в разі якщо Первомайський міський будинок культури є об’єктом культурної спадщини, який вже занесений до державного реєстру таких об’єктів, чи лише пропонується до внесення у цей реєстр, на цей будинок культури повинна бути складена відповідна облікова документація, а четверті примірники облікової картки і паспорту Первомайського міського будинку культури мають зберігатися в місцевих органах влади м. Первомайська. Наявність облікової документації свідчить про те, що відповідний об’єкт вже має статус об’єкта культурної спадщини, або потенційно може його отримати. Проте, матеріали справи не містять жодного із вищезазначених документів, а наявність постанови Первомайської міської ради не надає Первомайському міському будинку культури статусу об’єкта культурної спадщини.

Всебічно і об’єктивно розглянувши матеріали справи та врахувавши обставини, що мають значення для справи, які були з’ясовані під час нового її розгляду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному їх обсязі з наступних підстав:

Пункт 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлює, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Пункт 4 прикінцевих положень ГК України також передбачає, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень ЦК України вказано, що правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

Разом з цим, п. 5 прикінцевих положень ГК України передбачено, що положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частина 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У зв’язку з тим, що Відповідач протягом строку з 20.05.2003 р. до 27.05.2008 р., систематично та умисно порушував свої зобов’язання за Договором оренди нежилих приміщень від 20.05.2002 р., чим створив умови, які повністю позбавили Позивача можливості використовувати орендовані приміщення за їх цільовим призначенням, Відповідач відповідно до чинного законодавства України зобов’язаний відшкодувати заподіяні Позивачу збитки у повному їх обсязі.

Частинами 1, 2 і 3 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

Стаття 219 ГК України встановлює, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Частина 1 ст. 224 ГК України встановлює, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками серед іншого розуміються витрати, зроблені управненою стороною та втрата її майна. Ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, серед іншого включає вартість втраченого майна та додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Стаття 139 ГК України визначає, що майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

ЦК України у свою чергу в ч. 1 ст. 177 зазначає, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Оскільки протягом 2003 –2006 рр. Відповідач своїми умисними діями повністю позбавив Позивача можливості користуватися приміщеннями бару “Красний” відповідно до їх цільового призначення, але при цьому продовжував у період з 02.07.2003 р. по 18.09.2006 р. отримувати в особі Первомайського міського управління культури від Позивача періодичну плату за оренду нежилих приміщень бару “Красний”, вся сплачена Позивачем сума орендної плати у розмірі 16 296,48 грн. є реальними збитками Позивача, яку Відповідач зобов’язаний відшкодувати.

Разом з цим, ч. 4 ст. 762 ЦК України встановлює, що наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

У свою чергу, ч. 2 ст. 286 ГК України встановлює, що орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди.

Пункт 5.1. Договору оренди нежилих приміщень від 20.05.2002 р. встановлює, що ТОВ “Орель” зобов’язане Використовувати орендоване майно відповідно до його призначення (організація роботи бару "Красного") та умов цього Договору, а п. 7.1. цього ж Договору чітко і однозначно встановлює, що Первомайська міська рада зобов’язана не вчиняти дій, які б перешкоджали ТОВ “Орель” (Орендарю) користуватися орендованим майном на умовах цього Договору.

Умисне невиконання Відповідачем п. 7.1. Договору оренди нежилих приміщень від 20.05.2002 р. є підставою для стягнення з Відповідача на користь Позивача сплаченої останнім всієї суми орендної плати, розмір якої складає 16 296,48 грн.

Частина 6 ст. 283 ГК України встановлює, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. У свою чергу ч. 4 ст. 291 ГК України встановлює, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Частиною 1 ст. 778 ЦК України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Разом з цим, ч. 3 цієї ж статті зазначає, що якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

У свою чергу абз. 2 ч. 2 ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” також встановлює, що якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди.

Пункт 10.5. Договору оренди нежилих приміщень від 20.05.2002 р. встановлює, що у разі припинення або розірвання вищезазначеного Договору питання компенсації орендодавцем збільшення вартості орендованого майна в результаті невідокремлюваних поліпшень вирішується відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства.

Відповідно до п. 7.4. Договору оренди нежилих приміщень від 20.05.2002 р. Орендодавець зобов'язується відшкодувати орендарю вартість зроблених останнім невідокремлюваних поліпшень орендованого майна, за наявності дозволу орендодавця на такі поліпшення в межах суми збільшеної вартості орендованого майна в результаті таких поліпшень.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги Позивача щодо відшкодування йому вартості невідокремлюваних поліпшень бару “Красний”, які ґрунтуються на фактичному здійсненні Відповідачем правомочностей орендодавця, що підтверджується матеріалами справи, Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2008 р. по справі № 11/264/08 та нововстановленими обставинами справи, є достатніми правовими підставами для відшкодування Відповідачем на користь Позивача суми у розмірі 77 914,84 грн.

Суд також дійшов висновку, що Відповідач зобов’язаний відшкодувати Позивачу вартість невідокремлюваних поліпшень, які Позивач оплатив на підставі Договору оренди нежилих приміщень від 14.07.1995 р. замість Відповідача попередньому орендарю - підприємству “Атим”.

Так, за умовами ст. 7 Договору оренди нежилих приміщень від 14.07.1995 р. Позивач зобов’язувався відшкодувати попередньому орендарю (АТИМ) вартість реконструкції торгівельної зали, кухні, каналізації, вентиляції, водопроводу, що були проведені попереднім орендарем за згодою орендодавця у нежитлових приміщеннях бару “Красний”. Відповідно до ст. 8 зазначеного Договору вартість вищезазначених виконаних робіт, за погодженням всіх зацікавлених сторін, була оцінена в 30000 (тридцять тисяч) дол. США по курсу Нацбанку України на день виплати Позивачем попередньому орендарю (АТИМ).

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач виконав свої зобов’язання, встановлені ст. 7 Договору оренди нежилих приміщень від 14.07.1995 р., і оплатив попередньому орендарю “АТИМ” загальну суму у розмірі 49 860,00 грн.

Разом з цим, ст. 13 Договору оренди нежилих приміщень від 14.07.1995 р. встановлює, що в разі розірвання цього Договору або його припинення, орендодавець відшкодовує орендарю ТОВ “Орель” всі затрати, пов’язані з оплатою попередньому орендарю (АТИМ) вартості проведеної ним реконструкції, та Поліпшення стану орендованих приміщень за час оренди.

Глава 19 ЦК Української РСР, який був чинним на момент збігу строку чинності Договору оренди нежилих приміщень від 14.07.1995 р., містить вичерпний перелік підстав, за яких зобов’язання припиняються. Такими підставами припинення зобов’язання є: виконання зобов'язання належним чином, зарахування зустрічних однорідних вимог, збігом боржника і кредитора в одній особі, угодою сторін, неможливістю виконання зобов’язання, внаслідок зміни плану, смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи.

Із матеріалів справи вбачається, а Відповідач у судовому засіданні не спростував того, що на час збігу строку дії Договору оренди нежилих приміщень від 14.07.1995 р. не було жодних обставин, які відповідно до ЦК Української РСР, були підставами припинення зобов’язання, що виникли із зазначеного договору. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів про те, що на час збігу строку дії Договору оренди нежилих приміщень від 14.07.1995 р. орендодавець виконав ст. 13 останнього і відшкодував Позивачу всі затрати, пов’язані з оплатою попередньому орендарю (АТИМ) вартості проведеної ним реконструкції, та Поліпшення стану орендованих приміщень за час оренди, що свідчить про те, що зобов’язання продовжувало тривати.

Разом з цим, ст. 260 ЦК Української РСР встановлює, що в разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць.

Матеріалами справи підтверджується, що у подальшому, всі без винятку договори оренди приміщень бару “Красний”, які без перерви строку оренди укладалися з Позивачем, містили умови, відповідно до яких Орендодавець зобов'язується відшкодувати орендарю вартість зроблених останнім невідокремлюваних поліпшень орендованого майна (п. 8.7. Договору оренди нежилих приміщень від 01.01.1997 р.; п. 8.7. Договору оренди нежилих приміщень від 01.01.1999 р.; п. 8.4. Договору оренди нежилих приміщень від 01.01.2000 р.; п. 7.4. та п. 10.5. Договору оренди нежилих приміщень від 20.05.2002 р.).

Таким чином, після припинення між Позивачем та Відповідачем 27.05.2008 р. відносин оренди приміщень бару “Красний”, Відповідач зобов’язаний відшкодувати Позивачу вартість невідокремлюваних поліпшень, яка за рахунок Позивача була компенсована попередньому орендарю - підприємству “Атим” у розмірі 49 860,00 грн.

Суд залишає без задоволення заяву Відповідача щодо застосування річного строку позовної давності, встановленого ст. 786 ЦК України, оскільки останній Договір оренди нежилих приміщень від 20.05.2002 р. був припинений 27.05.2008 р., що підтверджується Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2008 р. по справі №11/264/08, а Позивач звернувся із позовною заявою до господарського суду по цій справі у березні 2009 р., тобто до збігу встановленого річного строку.

Частина 1 ст. 536 ЦК України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Ч. 2 цієї ж статті зазначає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Разом з цим, ст. 611 зазначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. У свою чергу, законом, тобто нормою ЦК України, а саме ст. 625 останнього встановлюється відповідальність за порушення грошового зобов'язання, в якій зазначається, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Ч. 2 цієї ж статті встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на підставі зазначених вище норм ЦК України, з урахуванням обставин встановлених у справі, Відповідач зобов’язаний сплатити Позивачу суму у розмірі 54 314,09 грн., яка розраховується за період існування заборгованості з урахуванням встановленого розміру індексу інфляції за даними Державного комітету статистики України, а також суму у розмірі 9 780,97 грн., яка розраховується за період існування заборгованості з урахуванням 3-х відсотків річних.

Стаття 44 ГПК України встановлює, що крім інших витрат, до судових витрат відноситься оплата послуг адвоката.

Частина 5 ст. 49 цього ж Кодексу чітко встановлює, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім цього, ч. 3 ст. 48 ГПК України встановлює, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про адвокатуру” оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Проте, керуючись роз’ясненнями Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”, та ґрунтуючись на обставинах, встановлених у судовому засіданні і підтверджених матеріалами справи, які свідчать про фактичну оплату Позивачем вартості правової допомоги на підставі Договору про надання правової допомоги від 05.04.2010 р. суд, враховуючи, що розмір відшкодування вартості правової допомоги повинен бути співрозмірним із ціною позову, враховуючи обставини справи та розумну необхідність судових витрат для цієї справи, обмежує розмір вартості правової допомоги у сумі 20 817,00 грн., яка підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49,82-84 ГПК України ,- СУД

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Первомайської міської ради (код ЄДРПОУ 040556575; 55213, Україна, Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Грушевського, 3, р/р. 35412007000645 в Первомайському відділенні Держказначейства в Миколаївській області, МФО 826013) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Орель” (код ЄДРПОУ 22435224; 55213, Україна, Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Радянська, 2, р/р 26001301328, філія Первомайське відділення №194 ВАТ Ощадбанк МФО 386393; грошову суму у розмірі 208 167,19 (двісті вісім тисяч сто шістдесят сім гривень 19 коп.).

3. Стягнути з Первомайської міської ради (код ЄДРПОУ 040556575; 55213, Україна, Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Грушевського, 3, р/р. 35412007000645 в Первомайському відділенні Держказначейства в Миколаївській області, МФО 826013) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Орель” (код ЄДРПОУ 22435224; 55213, Україна, Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Радянська, 2, р/р 26001301328, філія Первомайське відділення № 194 ВАТ Ощадбанк, МФО 386393, грошову суму сплаченого державного мита у розмірі 4 593,89 (чотири тисячі п’ятсот дев’яносто три гривні 89 коп.), та суму сплачених послуг інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 80 грн. (вісімдесят гривень).

4. Стягнути з Первомайської міської ради (код ЄДРПОУ 040556575; 55213, Україна, Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Грушевського, 3, р/р. 35412007000645 в Первомайському відділенні Держказначейства в Миколаївській області, МФО 826013) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Орель” (код ЄДРПОУ 22435224; 55213, Україна, Первомайська обл., м. Первомайськ, вул. Радянська, 2, р/р26006140256 у ВАТ «Мегабанк», МФО 351629), грошову суму вартості правової допомоги у розмірі 20 817,00 грн. (двадцять тисяч вісімсот сімнадцять гривень).

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя

Повне рішення складено: «21»вересня 2010 року.