Рішення № 113455586, 07.08.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/14457/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В.,

при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,

справа № 757/14457/21-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк»

предмет і підстави позову - про відшкодування шкоди,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

відшкодування шкоди. В обґрунтування позову було зазначено, що вона мала у АТ «Приватбанк» РАХУНКИ НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , на яких були розміщені грошові кошти. 27.06.2020 на адресу позивача надійшов рекомендований лист №4930012023032 від відповідача з повідомленням про розірвання договорів і закриття рахунків від 18.06.2020 №20.1.00.0/7-20200618/1494, згідно якого: «акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» повідомило, що як суб`єкт первинного фінансового моніторингу на постійній основі здійснює заходи, визначені ч.1 ст.11 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», зокрема, управління ризиками з урахуванням результатів ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта. Керуючись вимогами статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 10 Закону, банк повідомив, про прийняте ним рішення про встановлення позиваці неприйнятно високого рівня ризику, внаслідок чого розірвано укладені договори та закриті поточні рахунки. Банк повідомив, що для перерахування залишку коштів на рахунок, відкритий в іншому банку, у строк 30 днів від дня надсилання цього повідомлення позивачці необхідно звернутись до будь-якого відділення банку. Так, 03.07.2020 позивачка повідомляє, що звернулась до банку із заявою №2 від 03.07.2020 в якій просила здійснити виплату готівкою грошових коштів - 3287000,00 євро та 1074191,54 доларів США, що знаходились на рахунках позивачки. 08.07.2020 за словами позивачки, відповідач без згоди позивача здійснив продаж валютних коштів, що були на її рахунках та перерахував на поточний рахунок позивача, що був відкритий у АТ «Райфайзен Банк Аваль» гривневий еквівалент у розмірі - 136540999,78 грн. Отже, позивач вважає, що відповідач протиправно не виконав розпорядження позивача , і не видав з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку заяви позивача № 2 від 03.07.2020, неправомірно здійснив продаж валюти, що належала позивачу та неправомірно розірвав договір банківського рахунку в односторонньому порядку. На підставі вищевикладеного, позивач просить стягнути з АТ «Приватбанк» пеню у розмірі 20701277,44 грн. та моральну шкоду у розмірі 2070000,00 грн.

Ухвалою суду від 23.03.2021 у справі за вказаним позовом відкрито провадження та призначено за правилами (загального) позовного провадження.

25.10.2021 через канцелярію суду від представника відповідача по справі надійшов відзив. Відзив вважав необґрунтованим, просив відмовити, з огляду на наступне. Як стверджує позивач, вона 03.07.2020 звернулась до відповідача з заявою №2 від 03.07.2020 в якій начебто просила здійснити виплату готівкою грошових коштів у розмірі 3287000,00 євро та 1074191,54 доларів США, що знаходились на її рахунках НОМЕР_1 та НОМЕР_2 . Відповідач начебто проігнорував цю вимогу, хоча при цьому 08.07.2020 АТ КБ «Приватбанк» перерахував залишок коштів позивача в сумі 136540999,78 грн. загальний гривневий еквівалент суми 3287000,00 євро та 107491,54 дол. США. на рахунок позивача, відкритий в АТ «Райфайзен банк аваль». Представник відповідача звертає увагу суду, що ні позовна заява, ні додатки до неї, й інші матеріали справи не містили жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт надсилання заяви №2, так само як і не містив доказів отримання/вручення Банку відповідної заяви, яка фактично була єдиною підставою звернення позивача до суду. При цьому у відповідача відсутні будь-які дані щодо подання позивачем такої заяви у відділенні АТ КБ «Приватбанк». Позивачем особисто 06.07.2020 у відділені Банку було написано заяву (копія якої додається) з проханням перерахувати залишки його коштів на рахунках в АТ «КБ «ПриватБанк» до АТ «Райфайзен Банк Аваль». Так, у відповідності до вказаної заяви про перерахування залишків коштів у інший банк, позивач просила перерахувати залишки коштів на рахунку у АТ «Райффайзен Банк Аваль» за вказаними у заяві реквізитами, зокрема: № рахунку Банка отримувача НОМЕР_3 найменування банку АТ «Райффайзен Банк Аваль» Код МФО банку 300335 код ЭДРПОУ банку 14305909 призначення платежу перевести кошти на о/р (картка) НОМЕР_4 , НОМЕР_5 ПБ ОСОБА_1 . У відповідності до п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Як вбачається з поданих самим позивачем доказів, 08.07.2020 (тобто в межах визначеного законом строку) кошти надійшли на її рахунок у АТ «Райффайзен Банк Аваль. Представник відповідача також наголошує, що заява про перерахування коштів в інший банк була власноручно написана та подана позивачем до відділення Банку, відтак про її існування йому не могло бути не відомо, що свідчить про те, що позивач свідомо намагається ввести суд в оману щодо дійсних обставин справи. Щодо поданих позивачем письмових пояснень від 30.09.2021 та доданих до них документів, то необхідно відповідач зазначає, що по-перше, у відповіді банку від 22.02.2021 на запит позивача №18 від 25.01.2021 жодним чином не згадується/визнається існування «Заяви № 2 від 03.07.2020», а лише повідомлено що грошові кошти було перераховано за реквізитами наданими Позивачем (а не виплачено готівкою, як це було вказано в Заяві №2), та по-друге, такі документи взагалі не можуть бути прийняті судом до розгляду, як такі, що подані з пропущенням встановленого процесуального строку. В будь-якому випадку, навіть якщо припустити, що позивач зверталась до банку 03.07.2020 то така операція не могла бути виконана у той же день. Щодо посилань позивача на повідомлення про встановлення неприйнятно високого рівня ризику та посилань на нібито неправомірність розірвання ділових відносин, то, по-перше, слід зазначити, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02.04.2021 у справі №757/57488/20, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним одностороннього правочину вчиненого АТ КБ «ПриватБанк», про розірвання укладених договорів, у тому числі: договору №БО005-18 на брокерське обслуговування від 22.10.2020, договору № SAMDNWFD0071426925701 Вклад «Субординований» на 5 років від 23.12.2016, договору №SAMDNWFD0071426920900 Вклад «Субординований» на 5 років від 23.12.2016, договору про обслуговування рахунку у цінних паперах № НОМЕР_6 від 25.06.2018, договору про надання банківських послуг від 05.09.2014 та інших договорів, які були розірвані після 18.06.2020. Окрім того, представник відповідача зазначає, що з огляду на заявлений у справі предмет та підстави позову обставини правомірності або неправомірності дій банку, щодо розірвання договорів та закриття рахунків не входять до предмету доказування у даній справі, адже жодним чином не впливають на можливий результат вирішення спору про стягнення пені та моральної шкоди за несвоєчасне, на думку позивача виконання заяви про переказ коштів. Представник відповідача також заперечує проти застосування ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин при нарахуванні пені за несвоєчасне повернення коштів та зазначає, по за умови якщо б позивачем було б доведено порушення його прав, то до спірних правовідносин має бути застосований спеціальний закон, а саме Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який саме і регулює відповідальність Банку за невиконання ним розпорядження клієнта про переказ коштів у правовідносинах за договором банківського рахунку.

28.01.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій було зазначено, що у відзиві на позов відповідач підтверджує, що виплата готівкою після закриття рахунку у разі прийняття рішення про встановлення неприйнятно високого рівня ризику передбачена пп. 2 п. 6 Додатку №12 до «Положення про здійснення банками фінансового моніторингу», що затверджене постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 №65 (далі - Положення №65). До матеріалів справи додані докази звернення до відповідача із Запитом №98 від 20.10.2021р. з метою з`ясування обставин щодо реєстрації Заяви №2, що подана Позивачем 03.07.2020.

Відповідач на запит позивача №98 від 20.10.2021 про вхідний номер заяви №2 від 03.07.2020 у листі від 23.10.2021 №20.1.0.0.0/7-211020/27206 повідомив про реєстрацію за №27627618 від 06.07.2020.

Таким чином, позивач вважає, що вищевказані листи підтверджують те, що позивач звернувся із заявою про виплату готівки 03.07.2020, а відповідач не виконав розпорядження позивача (клієнта) та здійснив переказ коштів лише 08.07.2020, тобто через 5 днів з моменту звернення позивача.

Також позивач зазначає, що до відзиву відповідач надає заяву позивача від 06.07.2020 яка теж не містить жодних відміток банку. Отже, наявні в матеріалах справи заяви позивача від 03.07.2020 та від 06.07.2020 не містять відміток відповідача, отже обидві оформленні належним чином.

Згідно відзиву відповідача вбачається тлумачення дій позивача як введення суду в оману, що є не доречним та абсурдним.

Позивач вказує, що звернуся до суду з метою захисту порушеного права, що полягає у невиконані розпорядження позивача як клієнта банку, що викладене у заяві №62 від 03.07.2020 та не виплаті коштів готівкою за даною заявою. Кошти, що були розміщені на рахунках у АТ «КБ «Приватбанк» є власністю позивача. Оскільки, відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.1 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Ухвалою суду від 19.10.2022 у справі за вказаним позовом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні, що відбулось 10.04.2023 представник позивача та представник відповідача надали свої пояснення по суті справи.

05.06.2023 через канцелярію суду від представника відповідача було подано додаткові пояснення у справі.

07.06.2023 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримував, просив задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити.

Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з такого.

Судовим розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_1 мала в АТ «Приватбанк» рахунки НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , на яких були розміщені грошові кошти.

27.06.2020 на адресу позивача надійшов рекомендований лист №4930012023032 від відповідача з повідомленням про розірвання договорів і закриття рахунків від 18.06.2020 №20.1.00.0/7-20200618/1494, згідно якого: «акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» повідомило, що як суб`єкт первинного фінансового моніторингу на постійній основі здійснює заходи, визначені ч.1 ст.11 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», зокрема, управління ризиками з урахуванням результатів ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта.

Керуючись вимогами статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 10 Закону, банк повідомив, про прийняте ним рішення про встановлення позиваці неприйнятно високого рівня ризику, внаслідок чого розірвано укладені договори та закриті поточні рахунки.

Банк повідомив, що для перерахування залишку коштів на рахунок, відкритий в іншому банку, у строк 30 днів від дня надсилання цього повідомлення позивачці необхідно звернутись до будь-якого відділення банку.

03.07.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою №2 від 03.07.2020 в якій начебто просив здійснити виплату готівкою грошових коштів у розмірі 3287000,00 євро та 1074191,54 доларів США, що знаходились на її рахунках НОМЕР_1 та НОМЕР_2 .

08.07.2020 АТ КБ «Приватбанк» перерахував залишок коштів в сумі 136540999,78 грн. (тобто, загальний гривневий еквівалент суми 3287000,00 євро та 1074191,54 доларів США.)

Вважаючи, що невиконання банком вимоги заяви № 2 позивача є порушенням прав останнього, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом у цій справі і просить суд стягнути з відповідача пеню на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» та моральну шкоду.

Суд вважає необхідним звернути увагу що судами розглядалася також інша справа №757/35987/20-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування майнової та моральної шкоди, при обґрунтування якого (обґрунтовуючи начебто заподіяння Банком ОСОБА_1 збитків) Позивач зазначала, що на її звернення від 03.07.2020 видати їй грошові кошти, банк не відреагував, а 08.07.2020 без її згоди здійснив продаж валютних коштів, що були розміщені на її депозитному вкладі, та перерахував кошти на й поточний рахунок у АТ «Райффайзен Банк Аваль» у гривневому еквіваленті, що завдало, як вважала ОСОБА_1 їй збитків від втрат на курсі валют. Київський апеляційний суд в постанові від 26.10.2021 у справі №757/35987/20-ц у мотивувальній частині зазначив: «Позивачем суду не надано доказів направлення банку заяви від 03.07.2020 про виплату їй готівкою грошових коштів, які знаходилися на її рахунках у банку. Надана суду першої інстанції копія заяви ОСОБА_1 від 03.07.2020 не містить відмітки банку про отримання заяви. Під час судового розгляду представник відповідача заперечував отримання банком вказаної заяви. За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем належними доказами не підтверджено звернення до банку 03.07.2020 із заявою про видачу їй готівкою грошових коштів, які обліковувалися на її рахунку у АТ КБ «Приватбанк»

Верховний Суд в постанові від 21.11.2022 у справі № 757/35987/20-ц навів наступне про правомірність дій банку відносно розірвання з ОСОБА_1 ділових відносин.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18). Таким чином, апеляційний суд надав оцінку вказаним фактам та правомірно встановив, що банк мав право на односторонню відмову від договору, укладеного з позивачем, та дотримався процедури повідомлення позивача про необхідність надання документів та про наслідки ненадання таких документів, які передбачені Законом.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що докази наявні у справі підтверджують отримання банком заяви від 03.07.2020.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 від 06.07.2020, яка була підписана нею власноруч у відділенні «Приватбанку», з проханням перерахувати залишки коштів, які знаходились на рахунках ОСОБА_1 в АТ «Приватбанк» на рахунки в інший банк «Райфайзен Банк Аваль» - була прийнята банком 06.07.2020 до виконання та виконана у повному обсязі.

Як вбачається з поданих доказів, що були подані самим позивачем, 08.07.2020 кошти надійшли на рахунок позивача, відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина 2 статті 78 ЦПК України визначає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В частині 1 статті 79 ЦПК України зазначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

В порушення наведених вище норм процесуального права, позивач, а ні на підтвердження факту надсилання/подання Заяви №2 на адресу відповідача (або будь-якого відділення Відповідача), а ні на підтвердження факту ї отримання банком не надав жодного належного, допустимого та достовірного доказу.

Щодо стягнення пені на підставі вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» слід зазначити наступне.

Відповідальність банку за невиконання ним розпорядження клієнта про переказ коштів, у правовідносинах за договором банківського рахунку регулюється Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Через існуючу різницю правової природи договору банківського вкладу та договору банківського рахунку та існування різних регулюючих ці правовідносини актів цивільного законодавства, в тому числі і спеціальних, які застосовуються до конкретних правовідносин, доводи позивача в частині стягнення неустойки за нормами Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними.

Позивачка, обґрунтовуючи вимоги про нарахування пені, зазначає про необхідність застосування спірних правовідносин ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та посилається на правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Однак, всі без виключення правові висновки, наведені позивачем начебто в підтвердження своєї правової позиції - стосуються виключно договорів банківського вкладу, а не договорів про відкриття поточного рахунка фізичною особою, які мають зовсім іншу природу походження.

Суд вважає необхідним зазначити, що у випадку, якщо б позивачем було доведено порушення його прав, то до спірних відносин мав би застосовуватись спеціальний закон, Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який саме і регулює відповідальність банку за невиконання ним розпорядження клієнта про переказ коштів у правовідносинах за договором банківського рахунку.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у своїй постанові від 11.07.2018 по справі №470/493/17 де вказано таке:

«Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суд першої інстанції, з висновкам якого в частині застосування норм матеріального права погодився і апеляційний суд, вищенаведеного не врахували, не звернули увагу на те, що чинним законодавством передбачено правовий механізм та вид відповідальності у разі порушень прав контрагента за договором банківського рахунку, не з`ясували правової природи укладеного між сторонами договору та умови, які становлять його зміст, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про необхідність застосування приписів пункту 5 частини першої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Застосування цієї норми закону можливе при вирішення подібного спору за умови укладення між сторонами договору банківського вкладу, а не договору банківського рахунку

Посилання судів на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі N 6-255815 є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначеній справі виникли між сторонами саме у зв`язку з неналежним виконанням банком зобов`язань за договором банківського вкладу, що передбачає відповідальність, встановлену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, тоді як у справі, рішення в якій є предметом перегляду, наявні інші фактичні обставини, спірні правовідносини виникли з іншого договору - договору банківського рахунку, який за своєю правовою природою є відмінним від договору банківського вкладу.

Отже, як вже зазначалося вище, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 ЦК України). Відповідно до пункту 1.24 статті 1 «Визначення термінів та понять» Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов`язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 % суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Саме ця норма у випадку наявності порушеного права та доведеності позовних вимог могла бути застосована щодо відповідальності банку у спірних правовідносинах, але ніяк не норми Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі вищенаведеного, правова позиція позивача в частині застосування до спірних правовідносин Закону України «Про захист прав споживачів» не може бути прийнята судом до уваги, оскільки це буде суперечити правовим позиціям, викладених у постановах Верховного Суду.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Згідно з ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка ї завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача пені у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів» та моральної шкоди, слід зазначити, що такі вимоги могли 6 мати місце у разі реального і доведеного не виконання/порушення відповідачем своїх обов`язків по договору.

Однак, як свідчить наведене вище, судом не встановлено порушення відповідачем прав позивача. Тобто, відсутні підстави для договірної, як і для будь-якої іншої, відповідальності відповідача.

Вимоги ж про стягнення моральної шкоди є похідними від вимоги про стягнення пені. Оскільки вимога про стягнення пені є необґрунтованою та недоведеною (про що зазначено вище), а, відповідно, не підлягає задоволенню, то і похідні від неї вимоги (про стягнення моральної шкоди) не можуть бути задоволені, тим більше, враховуючи відсутність порушених прав позивача та відсутність фактично предмету спору.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд, наприклад, в своїй постанові від 02.09.2020 по справі №281/243/19 (провадження №61-20337св19), де зазначає наступне: «Врахувавши, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачами, а також те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від позовних вимог про визнання дій протиправними та відшкодування майнової шкоди, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ця вимога також не підлягає задоволенню.»

Отже, похідні вимоги про стягнення пені та моральної шкоди не можуть бути задоволені.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст 23, 1066, 1167 ЦК України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про відшкодування шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7

відповідач: акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570

Суддя Р.В. Новак