Рішення № 11342993, 01.09.2010, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 2-742/2010 року

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2010 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:

головуючого судді Соболєва В.А.,

при секретарі Полтавській Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВіЛП” про визнання договору недійсним та стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ “Науково-виробничої інноваційної фірми “ВіЛП” про визнання договору недійсним та стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди, вказуючи, що між ним, ОСОБА_1, та відповідачем в особі директора ОСОБА_2 було укладено договір №2 доручення дольової участі в житловому будівництві багатоповерхового жилого будинку по АДРЕСА_1 від 16 жовтня 2007 року. На виконання зазначеного договору він, ОСОБА_1, заплатив відповідачу грошові кошти в розмірі 5873296 грн.

ОСОБА_1 вважав, що укладений з відповідачем договір є удаваним та недійсним в звязку з невідповідністю його вимогам законодавства та просив стягнути з відповідача оплачені на виконання цього договору грошові кошти, проценти за користування ними, збитки від інфляції та моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, повідомлення про виклик повернулось до суду з відміткою пошти про те, що офіс підприємства зачинено і вручити повідомлення про виклик нікому.

Відповідач не надав суду заперечень стосовно викладених позивачем фактів та пояснень щодо суті спору. Справа призначалась до розгляду неодноразово, відповідач ухилявся від явки в судове засідання.

Вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3, вивчивши матеріали справи, суд знайшов позов таким, що підлягає частковому задоволенню. Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ “Науково-виробнича інноваційна фірма “ВіЛП”, від імені якого діяв директор ОСОБА_2, було укладено договір №2 доручення-дольової участі в житловому будівництві багатоповерхового жилого будинку по АДРЕСА_1 від 16 жовтня 2007 року. За умовами цього договору ТОВ “Науково-виробнича інноваційна фірма “ВіЛП” за винагороду забов*язалась вчинити від імені, в інтересах та за рахунок ОСОБА_1 юридичні дії, які полягають в укладенні договорів, повязаних з будівництвом житлового будинку з підрядно-будівельними підприємствами по обєкту, прийманні-передачі житлового будинку, витрачанні коштів, що внесені ОСОБА_1 на інвестування будівництва житла. Ці дії ТОВ “НВІФ”ВіЛП” забов*язалось вчинити до IV кварталу 2009 року. Станом на день розгляду справи зобовязання не виконано. На виконання вказаного договору ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок відповідача перерахував 1508930 грн., що підтверджено довідкою відповідача №7с від 24 червня 2009 року та доданими до справи копіями платіжних доручень та меморіальних ордерів. ОСОБА_1 директору ТОВ “НВІФ”ВіЛП” ОСОБА_2 для внесення в касу підприємства було передано 200000 (двісті тисяч) доларів США та 2762366 грн., що підтверджено наявними у справі копіями розписок ОСОБА_2

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 пояснив, що вказані кошти було внесено на виконання договору від 16 жовтня 2007 року. Дані пояснення ніким не спростовані та підтверджуються змістом наданих розписок. Передача коштів директору підприємству, а не фізичній особі, так як у відповідності до ч.1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, а директор товариства є його виконавчим органом (ч.4 ст. 99 ЦК України).

Відповідач не оспорив належність розписок ОСОБА_2 та не надав доказів щодо отримання зазначених коштів з інших правових підстав, ніж договір від 16 жовтня 2007 року.

Таким чином ОСОБА_1 передав ТОВ “НВІФ”ВіЛП” кошти в загальній сумі (за офіційним курсом НБУ станом на 05 жовтня 2009 року) 5873296 грн.

Суд погодився з доводами позивача про удаваність укладення договору-доручення та прийшов до висновку, що між сторонами фактично було укладено договір з елементами двох правочинів: правочин з управління грошовими коштами позивача та правочин з інвестування будівництва об*єкту нерухомості житлової квартири.

На правочин з інвестування будівництва житла вказує зміст розписок від 16 жовтня 2007 року та 31 жовтня 2007 року, згідно з якими ОСОБА_2, скріплюючи свій підпис печаткою ТОВ “НВІФ”ВіЛП” та зазначаючи, що він діє як директор цього підприємства вказав, що отримав від ОСОБА_1 в рахунок договору від 16 жовтня 2007 року кошти на купівлю квартири; в розписках від 24.08.2008 року, від 27.08.2008 року вказано, що кошти отримано на будівництво квартири, а також зміст п.п. 2.6, 2.7, 5.7, 5.8 договору, згідно з яким відповідач зобовязався передати позивачу побудовану квартиру, надає гарантії на обєкт будівництва, встановлюється що в разі неможливості введення будинку в експлуатацію відповідач переуступає позивачу всі права на обєкт інвестування або повертає проінвестовані кошти. Дозвільна документація на будівництво оформлена також на ТОВ “НВІФ”ВіЛП”.

Про правочин з управління коштами свідчать п.п. 1.3.1, 1.3.3, 2.1.4 та інші договори від 16 жовтня 2007 року. Згідно з ч.3 ст. 4 ЗУ “Про інвестиційну діяльність” інвестування та фінансування будівництва обєктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватись виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операції з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом випуску цільових облігацій, виконання зобовязань за якими забезпечується одиницею такої нерухомості відповідно до законодавства. Інші способи фінансування таких обєктів визначаються виключно законами.

Згідно зі ст.ст. 2, 4 ЗУ “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операціях з нерухомістю управління коштами забудовника має право здійснювати лише фінансова установа.”

Відповідач не надав доказів віднесення його до фінансової установи, посилання на наявність у нього цього статусу відсутнє і в тексті укладеного договору.

Таким чином, договір №2 доручення-дольової участі в житловому будівництві багатоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_1 від 16 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ “НВІФ”ВіЛП” в особі директора ОСОБА_2, слід визнати недійсним з моменту його укладення згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України як такий, що не відповідає вимогам ст. 4 ЗУ “Про інвестиційну діяльність” та ст.ст. 2,4 ЗУ “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операціях з нерухомістю”.

У відповідності до ст.ст. 536, ч.1 ст. 1048, ч. 2, 3 ст. 1214 ЦК України кредитор має право нараховувати проценти за користування його коштами в розмірі облікової ставки НБУ в періоді, в якому мало місце користування коштами.

Згідно наданого позивачем розрахунку, який відповідач не оспорив, сума таких процентів станом на 05 жовтня 2005 року становить 988001 грн. 50 коп.

Про наявність вини відповідача в укладенні недійсного договору суд прийшов до висновку з врахуванням змісту ч.2 ст. 227 ЦК України, а також ч.9 ст. 15 ЗУ “Про захист прав споживачів”.

В звязку з тим, що кошти обезцінюються внаслідок інфляційних процесів, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача на підставі п. 1 ч.2 ст. 22 ЦК України збитків у формі витрат, які позивач змушений зробити для відновлення свого права володіння коштами, а саме на суму знецінення сплачених коштів на індекс інфляції.

Згідно наданого позивачем розрахунку, який відповідач не оспорив, збитки від інфляції за період з листопада 2008 року по серпень 2009 року становлять 712389 грн. 69 коп.

Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди суд знайшов за можливе задовольнити частково. Виходячи з тривалості та інтенсивності моральних страждань заподіяних позивачу введенням його в оману щодо права відповідача вчиняти право чин, який має право вчиняти лише фінансова установа, виходячи з вимог розумності, суд визначив такий розмір моральної шкоди 20000 грн.

Керуючись ст. ст. 203, 536, ч. 1 ст. 1048, ч. 2, 3 ст. 1214 ЦК України, ст. 4 Закону України “Про інвестиційну діяльність” та ст.ст. 2, 4 Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операціях з нерухомістю”, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним з моменту укладення інвестиційний договір №2 доручення дольової участі в житловому будівництві багатоповерхового жилого будинку по АДРЕСА_1 від 16 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариствим з обмеженою відповідальністю “ВіЛП”

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича інноваційна фірма “ВіЛП”, код ЄДРПОУ 24562004, місцезнаходження 39600, Україна, Полтавська область, м. Кременчук, вул.. Першотравнева, 1 на користь ОСОБА_1, що проживає в АДРЕСА_2 кошти в розмірі 5873296 грн. основного боргу, 988001 грн. 50 коп. процентів за користування чужими коштами, 712388 грн. 69 коп. збитки від інфляції, та 20000 грн. моральної шкоди, а всього 7593686 грн. 19 коп. В решті позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом у випадку, якщо судом буде встановлено, що відповідач не зявився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причині докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення воно може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області шляхом подання апеляційної скарги на заочне рішення протягом 10 днів з дня проголошення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя: