Рішення № 11341534, 16.09.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2010 р. Справа № 47/227-10

вх. № 7410/5-47

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Алдохіної Л.М. довіреність №1109/2010 від 11.09.10 р.;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіт-Люкс", и. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван будівельний Харків", м. Харків

про стягнення 142121,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Софіт-Люкс" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою щодо стягнення з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван будівельний Харків" суми основного боргу у розмірі 142 121,06 грн., які виникли внаслідок несплати відповідачем отриманого товару на підставі договору №311/05 ВХ від 01.05.2009 р. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 1421,21 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Окрім того, позивач надав 07 вересня 2010 року через канцелярію господарського суду документи згідно супровідного листа вх. № 3324, які долучені судом до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив, про дату та час був повідомлений належним чином, але відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення повноважних представників позивача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 травня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір №311/05-09 ВХ.

Відповідно до умов даного Договору Постачальник - Позивач зобов'язувалось доставляти та передавати на умовах та у встановлені строки непродовольчу продукцію (Товар), а Покупець - Відповідач зобов'язався приймати Товар у власність і оплачувати його на умовах даного усного Договору.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач належним чином виконував свої зобов"язання за договорами, а саме поставив товар відповідачу на загальну суму 175 875,33 гривен., що підтверджується накладними: РН 13597467 від04.08.2009 р. на суму 11524,76 грн.; РН 13605908 від 14.08.2009 р. на суму 10 179,08 грн.; РН 13614104 від 31.08.2009 р. на суму 24 959,36 грн.; РН 13630535 від 11.09.2009 р. на суму 19 273,92 грн.; РН 13689531 від 28.09.2009 р. на суму 18 221,09 грн.; РН 13725142 від 12.10.2009р. на суму 24316, 18 грн.; РН 13725142-1 від 12.10.2009р. на суму 598,39 грн.; РН 13855112 від 23.10.2009 р. на суму 12 259,28 грн.; РН 13957488 від 13.11.2009 р. на суму 27 398,26 грн.; РН 14010837 від 27.11.2009р. на суму 12313,72 грн.; РН 14079543 від 11.12.2009 р. на суму 14 831,29 грн.

Відповідач виконуючи умови договору, частково здійснив оплату товару у розмірі 151 550.00, про що свідчить банківські виписки: БВ 2141 від 03.08.09р. на суму 5 000, 00грн.; БВ 2146 від 04.08.2009 р. на суму 5 000,00 грн., БВ 2148 від 05.08.2009 р. на суму 5 000,00 грн.; БВ 2161 від 06.08.2009 р. на суму 5 000,00 грн.; БВ 2163 від 07.08.2009 р. на суму 5 000,00 грн.; БВ 2165 від 10.08.2009 р. на суму 5 000,00 грн..; БВ 2167 від 11.08.2009 р. на суму 3 000,00 грн.; БВ 2171 від 14.08.2009 р. на суму 1 500 грн.; БВ 2183 від 21.08.2009 р. на суму 2 000,00 грн.; БВ 2198 від 28.08.2009 р. на суму 2 100 грн.; БВ 2212 від 03.09.2009 р. на суму 5 000 грн.; БВ 2225 від 10.09.2009 р. на суму 8 000 грн.; БВ 2237 від 18.09.2009 р. на суму 7 000 грн.; БВ 2252 від 23.09.2009 р. на суму 4 500 грн.; БВ 2295 від 12.10.2009 р. на суму 10 000 грн..; БВ 2297 від 13.10.2009 р. на суму 4 000 грн.; БВ 2298 від 14.10.2009 р. на суму 5 500 грн.; БВ 2300 від 15.10.2009 р. на суму 10 000 грн.; БВ 2302 від 16.10.2009 р. на суму 10000 грн.; БВ 2315 від 21.10.2009 р. на суму 5 000 грн.; БВ 2348 від 04.11.2009 р. на суму 2 500 грн.; БВ 2154 від 09.11.2009 р. на суму 3 000 грн.; БВ 2361 від 10.11.2009 р. на суму 3 000 грн.; БВ 2363 від 11.11.2009 р. на суму 3 000 грн.; БВ 2365 від 12.11.2009 р. на суму 3 000 грн.; БВ 2367 від 13.11.2009 р. на суму 3 000 грн.; БВ 2369 від 16.11.2009 р. на суму 6000 грн.; БВ 2371 від 17.11.2009 р. на суму 3 000 грн.; БВ 2163 від 07.08.2009 р. на суму 5000 грн.; БВ 2373 від 18.11.2009 р. на суму 3000 грн.; БВ 2375 від 19.11.2009 р. на суму 3 000 грн.; БВ 2377 від 20.11.2009 р. на суму 3 000 грн.; БВ 2387 від 24.11.2009 р. на суму 5 000 грн.; БВ 2393 від 27.11.2009 р. на суму 3 000 грн.; БВ 2406 від 02.12.2009 р. на суму 450 грн.

Таким чином сума боргу Відповідача перед позивачем складає: 142 121,06 грн.

Між позивачем та відповідачем підписаний Акт звірки взаєморозрахунків від 01.04.2010 р., тобто відповідачем сума боргу не спростовується.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 142 121,06 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 1421,21 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван будівельний Харків" (61168, м. Харків, вул. Героїв Праці, 7, ІПН 34859020318 код ЄДРПОУ 34859030, банківські реквізити: р/р 26006065159900 в АКБ "УкрСиббанк" м. Харків, відділення № 815, МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФІТ-ЛЮКС" (Юр. Адреса: 02094, м. Київ, вул. Віскозна, буд. 93А, адреса для листування: 04119, м. Київ, вул. Сім"ї Хохлових 8 "А" оф. 311, р/р 26001401120832 в КРД "Райффайзен Банк Аваль", МФО 322904, ИПН 325913626528, свідоцтво № 100031511) заборгованість у розмірі 142 121,06 грн., держмито у розмірі 1421,21 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

Суддя

Справа №47/227-10

Повний текст рішення підписано 16.09.2010р.