Рішення № 11338655, 31.08.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

31 серпня 2010 року справа № 5020-9/130-4/124 За позовом           Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, буд. 5)

до                    Товариства з обмеженою відповідальністю “Міра”

                    (м. Севастополь, вул. Хрустальова, буд. 133, кв. 33, ід. код 31004911)

про стягнення 311837,07 грн., розірвання договору оренди та звільнення приміщення,

суддя Погребняк О.С.

Представники сторін:

позивач (ФКМ СМР) –не з’явився;

відповідач (ТОВ “Міра”) –не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Міра” про стягнення 311837,07 грн., розірвання договору оренди та звільнення приміщення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 28.10.2008 між сторонами у справі було укладено договір № 126-07 оренди нерухомого майна, однак відповідач, в порушення вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Цивільного кодексу України не сплачує орендну плату, що на думку Фонду комунального майна є суттєвим порушенням умов договору, та, надає право в силу статті 651 Цивільного кодексу України, статей 10, 26, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального» вимагати розірвання договору оренди та повернення об’єкту оренди орендодавцеві.

Ухвалою суду від 06.07.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Розпорядженням голови господарського суду міста Севастополя №73 від 09.08.2010 у зв’язку з відпусткою судді господарського суду міста Севастополя Рибіної С.А. та в цілях дотримання процесуальних строків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та відповідно до вимог Інструкції з діловодства у господарських судах України, справа №5020-9/130 передана до провадження судді Погребняка О.С.

Ухвалою суду від 10.08.2010 справу прийнято до провадження суддею Погребняком О.С., із привласненням справі №5020-9/130-4/124, судове засідання призначено на 17.08.2010.

У судове засідання 17.08.2010 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином –рекомендованою кореспонденцією з повідомленням, про причини нявки не сповістив.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи був відкладений на 31.08.2010, через нез’явлення представника відповідача.

У судове засідання 31.08.2010 сторони явку уповноважених представників не забезпечили.

Суд звертає увагу на той факт, що відповідно до даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, товариство з обмеженою відповідальністю «Міра»зареєстровано за адресою: 99055, м. Севастополь, вул. Хрустальова 133, кв. 33.

Поштова кореспонденція товариства з обмеженою відповідальністю «Міра», яка направлялась судом на адресу: 99055, м. Севастополь, вул. Хрустальова 133, кв. 33, поверталась на адресу суду з відміткою пошти про неможливість вручення у зв’язку з «закінченням терміну зберігання».

В пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка учасників судового процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд –

В С Т А Н О В И В:

28.10.2008 між Територіальною громадою м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міра» (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна №126-07 (далі –Договір) /арк. с. 13-15/, згідно з умовами якого, з метою ефективного використання комунального майна і досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду в житловому будинку літ. "А" вбудовані нежитлові приміщення з №І-1 по №І-10, загальною площею 100,70 м2, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Ген. Петрова, будинок 14, та перебувають на балансі РЕП-17.

За умовами договору Орендовані вбудовані приміщення використовуватимуться для надання послуг населенню, в тому числі копіювання на множильно-копіювальних апаратах (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору передача майна в оренду не тягне передачі Орендарю права власності на це майно.

Згідно з пунктами 3.1-3.3 Договору, розмір орендної плати визначається на підставі рішення конкурсної комісії по оренді комунального майна та складає 3999,02 грн. за першій місяць оренди з 23 жовтня 2007 року і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. З 01.10.2008 орендна плата складає 4983,07 грн. Відповідно до пункту 3.3 Договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

У випадку порушення строків внесення орендної плати, визначених у пункті 3.2 Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця зверх збитків –пеню в розмірі 200 відсотків від облікової ставки НБУ, котра діє в період, за якій буде нараховуватись пеня від суми заборгованості за кожний день прострочення (пункт 8.5).

Відповідно до пунктів 8.6-8.8, у випадку, якщо прострочка внесення орендної плати буде продовжуватись більше ніж 30 календарних днів, орендодавець вправі вимагати, а орендар зобов’язаний сплатити на користь Орендодавця зверх збитків 3% річних від простроченої суми за весь період прострочки. Якщо прострочка внесення орендної плати буде продовжуватись більше 60 календарних днів, Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитків штраф у розмірі, що дорівнює трикратному розміру річної орендної плати за договором.

Цей договір діє з моменту підписання, нотаріального посвідчення та державної реєстрації строком до 10.10.2012 (пункт 7.1 Договору).

Відповідно до пункту 7.3 Договору зміна чи розірвання договору може мати місце за згодою сторін.

Договір може бути зміненим або розірваним на вимогу однієї зі сторін, за рішенням господарського суду у випадку істотного порушення договору другою стороною і в інших випадках, встановлених договором або законом (пункт 7.4 Договору).

До істотних порушень договору сторони відносять порушення умов договору, визначених пунктами 3.4, 3.5, 4.4.2-4.4.13, 6.1 Договору.

Сторони погодились, що порушення будь-якого з вказаних пунктів є достатньою підставою для розірвання договору.

Згідно з пунктом 7.5 Договору його дія припиняється у випадках:

- закінчення строку оренди, передбаченого договором;

- рішення господарського суду;

- загибелі об’єкта оренди;

- банкрутства Орендаря;

- ліквідації Орендаря;

- приватизації об’єкта оренди Орендарем;

-          дострокового розірвання договору;

-          відмови від договору однієї із сторін у випадках, визначених договором.

Договір №126-07 від 28.10.2008 посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Усенко Т.Т. та зареєстрований в реєстрі за №2132.

На підставі акта приймання-передачі майна від 28.10.2008 Орендодавець передав Орендарю майно –вбудовані нежилі приміщення з №І-1 по №І-10, загальною площею 100,70 м2, що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Ген. Петрова, будинок 14 /арк. с. 17/.

Розглянувши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов’язання (в тому числі господарське зобов’язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобов’язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна, тобто виникли орендні правовідносини.

Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата –це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обов’язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною п’ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами Договору, внесення орендної плати здійснюється Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Отже, відповідач припустився порушення умов Договору стосовно повного та своєчасного внесення орендної плати.

Доказів погашення заборгованості станом на момент прийняття цього рішення не надано.

Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як встановлено судом, станом на день прийняття рішення у справі обов’язок щодо перерахування орендної плати відповідачем не виконаний, докази погашення заборгованості за вказаний період в матеріалах справи відсутні. Наведене дозволяє суду зробити висновок про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Однак, до матеріалів справи наданий розрахунок за користування орендованим майном, відповідно до якого нарахований борг з вересня 2008 року, в той час як договір оренди №126-07 був укладений 28.10.2008, враховуючі те, що підставою стягнення з відповідача є саме невиконання умов цього договору.

Враховуючи викладене заявлена позивачем сума основної заборгованості підлягає стягненню частково у розмірі 114720,07 грн. (за період з 28.10.2008 по червень 2010 року).

Позивачем, також, заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних з 21.09.2008 по 30.06.2010 в сумі 3226,66 грн.

Суд вважає, що ця вимога підлягає задоволенню частково (враховуючи період заборгованості з 28.10.2008 по 30.06.2010), виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи невірне зазначення позивачем періоду заборгованості, судом зроблений власний розрахунок 3% річних, відповідно до якого, сума, яка підлягає до сплати відповідачем складає 2743,68 грн. (саме за період з 28.10.2008 по червень 2010 року), замісто заявлених позивачем 3226,66 грн.

Сторони у пункті 8.5 Договору також домовились, що у разі порушення строку орендної плати, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, що діє в період, за який буде нараховуватися пеня, за кожен день прострочення.

Позивач у позовній заяві заявив вимогу про стягнення з відповідача суми пені за прострочення зобов’язання у розмірі 5230,88 грн.

Зважаючи на те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем обов’язку щодо внесення орендної плати, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно невиконаного грошового зобов’язання.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок пені, суд знаходить його вірним, а вимоги позивача щодо сплати відповідачем суми пені у розмірі 5230,88 грн. такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 179390,52 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Стаття 217 Господарського кодексу України визначає види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов’язання або неналежно виконаного зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), і, у разі його порушення настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов'язання.

У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити штраф - господарську санкцію у вигляді грошової суми (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України ).

Штрафні санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором, якщо їх розмір не визначено законом (частина 4 статті 231 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як зазначалося вище, відповідно до пункту 8.7 Договору, штраф за прострочку внесення орендної плати більш 60 днів дорівнює трикратному розміру річної орендної плати за договором.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взятий річній розмір орендної плати 4983,07 грн., таким чином загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 179390,52 грн. (4983,07*3) /арк. с. 2-3/.

В той же час, стаття 232 Господарського кодексу України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з’ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Суд звертає увагу на пункт 3.9.2. Роз`яснень вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 року “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, яким встановлено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що заявлений Фондом комунального майна до сплати штраф є надмірно великим порівняно із заборгованістю по орендній платі (114720,07 грн.), у зв’язку з чим, суд вважає можливим зменшити розмір заявленого позивачем до стягнення штрафу, обмеживши його розміром заборгованості по орендній платі та встановивши в сумі 114720,07 грн.

Позивачем у позовній заяві також заявлена вимога про розірвання спірного договору оренди нерухомого майна та зобов’язати відповідача звільнити об’єкт оренди, передавши нерухоме майно позивачу у порядку, передбаченому договором оренди за діючим законодавством.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Право розірвати Договір за рішенням господарського суду на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобов’язань та з інших підстав передбачено пунктом 7.4 договору №126-04.

Порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Із цією нормою узгоджується стаття 11 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не дотримано встановленого порядку розірвання договору, оскільки докази, які б підтверджували надсилання відповідачеві пропозиції про розірвання договору, в матеріалах справи відсутні.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити на таке.

Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку розірвання господарського договору. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді припинення провадження у справі.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів №1-2/2002) зазначає наступне.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України, щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб’єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Зокрема, частина четверта статті 13 Конституції України, встановлює обов’язок держави забезпечити захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб’єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб’єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб’єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов’язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб’єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Верховним Судом України, з посиланням на вказане рішення Конституційного Суду України, також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України, щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова названого суду від 17.06.2008 №8/32пд).

Отже, відсутність пропозиції позивача про розірвання договору не є перешкодою для вирішення цього питання в судовому порядку та підставою для відмови у позові.

На думку суду, вимога про розірвання договору відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.

Судом встановлений факт суттєвого порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна №126-07 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати –з початку терміну дії, що є суттєвим порушенням договору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов’язання внаслідок розірвання договору.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про розірвання договору оренди суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частинами другою та третьою статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

У разі розірвання договору зобов’язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов’язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України, надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Відповідно до пункту 6 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 №02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з судовим захистом права державної власності", державні та комунальні підприємства мають право звертатися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 4.4.14 договору встановлений обов’язок Орендаря повернути орендоване майно при припиненні дії даного договору в належному стані з урахуванням його зносу протягом 30 календарних днів з моменту припинення дії договору.

Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, об’єкт оренди - вбудовані нежилі приміщення з №І-1 по №І-10, загальною площею 100,70 м2, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Ген. Петрова, будинок 14 –підлягає поверненню позивачеві.

Отже, позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача звільнити орендоване майно та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради також підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог стосовно суми основного боргу та 3% річних, з урахуванням приписів пункту 4 Листа Вищого Арбітражного суду України від 16.10.1995 року № 01-8/732 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів», яким встановлено, що якщо вимоги позивача про стягнення неустойки визнано обґрунтованими, але суд вважає за можливе на підставі пункту 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України зменшити розмір санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, державне мито повинно бути покладене на відповідача у сумі, сплаченій позивачем, а не пропорційно задоволеним вимогам, оскільки в даному випадку визначальним для вирішення спору є обґрунтованість вимог позивача та обов'язок другої сторони задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Керуючись ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 3020,77 грн. + 85,00 грн. = 3105,77 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 228,61 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 49, 75, 82 –85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

                                                  В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Розірвати договір оренди нерухомого майна №126-07 від 28.10.2008 - вбудованих нежитлових приміщень в житловому будинку літ. "А" з №І-1 по №І-10, загальною площею 100,70 м2, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Ген. Петрова, будинок 14, укладений між Територіальною громадою м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міра»(м. Севастополь, вул. Хрустальова, буд. 133, кв. 33, ід. код 31004911) вбудовані нежилі приміщення з №І-1 по №І-10, загальною площею 100,70 м2, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Ген. Петрова, будинок 14.

3.          Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Міра” (м. Севастополь, вул. Хрустальова, буд. 133, кв. 33, ід. код 31004911) звільнити вбудовані нежитлові приміщення в житловому будинку літ. "А" з №І-1 по №І-10, загальною площею 100,70 м2, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Ген. Петрова, будинок 14, і передати їх Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (99011, місто Севастополь, вул.Луначарського, 5; ідентифікаційний код 25750044) за актом прийому-передачі.

4.           Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Міра” (м. Севастополь, вул. Хрустальова, буд. 133, кв. 33, ід. код 31004911) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) суму в розмірі 237414,70 грн. (двісті тридцять сім тисяч чотириста чотирнадцять грн. 70 коп.)(яка складається з суми заборгованості з орендної плати у розмірі 114720,07 грн, суми штрафу –114720,07 грн., суми пені 5230,88 грн., 3% річних –2743,68 грн.), з яких 97% – 230292,26 грн. на п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач –місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637, код платежу 22080400 ) , а 3% –7122,44 грн. на п/р 31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач –місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.          Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю “Міра” (м. Севастополь, вул. Хрустальова, буд. 133, кв. 33, ід. код 31004911) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) державне мито в сумі 3105,77 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 228,61 грн.

6.В іншої частині позовних вимог –відмовити.

Суддя                                                   підпис                              О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно

до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 06.09.2010.