Рішення № 11337873, 14.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 18/32914.09.10 За позовом          Дочірнього підприємства «Соларіс Трейд Інвестментс Україна»; До                    Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації);

Про                    визнання договору недійсними п.п. 3.1.1., 3.1.2. п. 3.1. договору

№320 від 20.04.2007 р.

Суддя Мандриченко О.В.

Представники

Від позивача:          Шаповал С.М., представник, довіреність б/н від 10.09.2010 р.;

Від відповідача:           Сахацький С.О., представник, довіреність №049-05/4307

від 13.09.2010 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить визнати недійсними п.п. 3.1.1., 3.1.2. п. 3.1. договору №320 від 20.04.2007 р., укладеного між сторонами; стягнути з відповідача 85,00 грн. витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з мотивів, вказаних у позовній заяві.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у наданому відзиві на позов та представник останнього у судовому засіданні позовні вимоги позивача заперечував, у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що загальними нормами, що врегульовують правовідносини між сторонами є норми Цивільного і Господарського кодексів, проте, не ч. 4 ст. 175, та ч. 2 ст. 177 Господарського кодексу України, а ст. 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідач посилається на частину 5 статті 22 Закону України –місто –герой Київ», що була чинною на момент укладення договору, та зазначає про те, що у зв’язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право залучати кошти замовників будівництва в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, але не вище граничного розміру, встановленого законом.

Відповідач також посилається на статтю 27 Закону України «Про планування та забудову територій», що була чинною на момент укладення договору, якою передбачено, що вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідач вважає, що саме зазначені закони є спеціальними у регулюванні правовідносин щодо сплати пайового внеску.

Підсумовуючи викладене вище, відповідач зазначає про те, що спірний договір укладений відповідно до вимог законодавства України, та вважає відсутніми підстави для визнання договору недійсним за статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

20.04.2007 р. між сторонами укладений договір №320, предметом якого є сплата позивачем пайової участі (внесків) на створення інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, у зв’язку із реконструкцією з розширенням і надбудовою будівлі магазину «Хліб – молоко»на вул. Героїв Дніпра, 34 в Оболонському районі м. Києва, загальною площею 3596,24 кв.м.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що розмір пайового внеску, згідно з розрахунком, становить –2400630,00 грн.

Згідно з п. 2.1.1. позивач зобов'язався перерахувати відповідачеві пайовий внесок у розмірі 2400630,00 грн. (без ПДВ) в термін з травня по липень 2007 року включно, рівними частками, щомісячно, але не пізніше 28 числа, на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

Пунктом 2.1.3. договору передбачено, що позивач зобов’язаний за три дні до сплати коштів, передбачених п. 2.1.2. договору, одержати в Головному управлінні економіки та інвестицій розрахунок суми, що підлягає оплаті, скоригованої на індекс інфляції від дати розрахунку.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджені в засіданні суду докази, господарський суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наведеного нижче.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1 –3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частинами 1, 2 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

—виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

—допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

—вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Підпунктами 3.1.1. та 3.1.2. пункту 3.1. договору встановлена відповідальність позивача за прострочення сплати пайових внесків, в тому числі, відповідно до п. 3.1.1. договору пеня у розмірі 0,1% від нарахованої суми пайового внеску за кожну добу прострочення строку оплати, визначеного в п. 2.1.2. договору; відповідно до п. 3.1.2. розмір несплаченої частки пайового внеску сплачується позивачем у сумі, скоригованій Головним управлінням економіки та інвестицій на індекс інфляції від дати його розарахунку.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Відповідно до частини 1 статті 232 Господарського кодексу України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Згідно з пунктом 5 статті 22 Закону України «Про столицю України –місто-герой Київ», у зв’язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста.

Рішенням ІV сесії Київської міської ради ХХІV скликання від 27.02.2003 р. №271/431 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва», яке було чинним на момент укладення між сторонами договору, затверджені, зокрема, нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та порядок залучення і використання пайових коштів.

Згідно з додатком №1 до вищезазначеного рішення Київської міської ради, а саме, п. 1.1. Нормативів для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та порядок залучення і використання пайових коштів, пайова участь (внесок) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста являє собою одноразовий внесок, який інвестор має сплатити до бюджету м. Києва без урахування ПДВ, що діє на дату сплати.

Одноразовий внесок включає в себе наступні складові: відшкодування витрат бюджету м. Києва на розширене відтворення його ресурсів; плати інвестора за право реалізувати свій проект будівництва (реконструкції) на території столиці.

Відповідно до п. 1.2. зазначених Нормативів розмір пайової участі (внеску) інвестора (забудовника) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва визначається за принципами:

—компенсації витрат бюджету міста на розширене відтворення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури: інвестори мають компенсувати витрати бюджету міста на пропорційно до навантаження на інфраструктуру міста, яке вони будуть здійснювати у разі реалізації проекту будівництва (реконструкції);

—комплексного підходу до розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста;

—урахування соціально-економічного значення проектів будівництва (реконструкції) для міста (розмір пайової участі (внеску) інвесторів (забудовників) визначається з урахуванням соціально-економічного значення проектів будівництва (реконструкції) для міста;

—сприяння залученню інвестицій в економіку міста: визначення розміру пайової участі з урахуванням соціально-економічного значення проектів будівництва (реконструкції) для міста має створювати сприятливі умови для залучення інвестицій в економіку міста.

Відповідно до частини 2 статті 177 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання відповідно до частини 4 статті 175 цього Кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов’язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об’єктів та об’єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв’язання місцевих проблем. Суб’єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.

Таким чином, Господарський кодекс України містить спеціальну норму, яка регулює правовідносини, щодо участі суб’єктів господарювання при вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів, у будівництві й утриманні соціально-культурних об’єктів та об’єктів комунального господарства і побутового обслуговування.

Пунктом 4 статті 175 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов’язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов’язання не є підставою для вимог щодо їх обов’язкового виконання.

Враховуючи вищезазначені обставини, підпункти 3.1.1. та 3.1.2. пункту 3.1. договору не відповідають вимогам Закону, а тому підлягають визнанню їх недійсними.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

          2.          Визнати недійсним підпункти 3.1.1. та 3.1.2. пункту 3.1. договору №320 від 20.04.2007 р., укладеного між Дочірнім підприємством «Соларіс Трейд Інвестментс Україна»(інд. 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська (Червоноармійська), 79, код ЄДРПОУ 31840116) та Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (інд. 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 04633423).

3.          Стягнути з Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (інд. 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 04633423) на користь Дочірнього підприємства «Соларіс Трейд Інвестментс Україна»(інд. 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська (Червоноармійська), 79, код ЄДРПОУ 31840116) 85 (вісімдесят п’ять) грн. витрат по сплаті держмита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

СуддяО.В. Мандриченко

Дата підписання 17.09.2010 р.