Рішення № 11335477, 22.07.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

22 липня 2010 року справа № 5020-9/024 За позовом Комунального підприємства „Комунальне автотранспортне підприємство „Автотранс” Севастопольської міської Ради (99029, м. Севастополь, вул. Токарева, буд. 16)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Славянская гавань” (99055, м. Севастополь, вул. Ген. Лебедя, буд. 30, кв. 38),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

про стягнення 448036,54 грн.,

суддя Рибіна С.А.

За участю представників:

позивача - Тюшляєв Артем Валерійович, довіреність б/н від 24.02.2010;

відповідача - Алиферов Олександр Олександрович, довіреність б/н від 22.04.2010;

третьої особи - явку уповноваженого представника не забезпечила.

Суть спору: Комунальне підприємство „Комунальне автотранспортне підприємство „Автотранс” Севастопольської міської Ради (далі –КП «КАП «Автотранс»СМР) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Славянская гавань” (далі –ТОВ «Славянская гавань») про стягнення 448036,54 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що укладений між відповідачем та позивачем договір №6 від 29.12.2006 є нікчемним, відповідач користувався майном позивача, тому повинен сплатити йому за фактичне користування. Доводи та обґрунтування викладені у позові (а.с.2-5).

Ухвалою суду від 25.02.2010 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-9/024.

Ухвалою суду від 06.04.2010 в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради.

Позивач в процесі розгляду справи неодноразово уточнював позовні вимоги, остаточно просить стягнути з відповідача заборгованість за фактичне користування приміщенням в розмірі 401504,98 грн. (т.2 а.с.93-96).

Відповідач проти позову заперечує, мотивуючі тим, що договір №6 від 29.12.2006 є неукладеним, доводи та обґрунтування викладені у відзиві на позов (т.1 а.с.37-38).

Третя особа вимоги позивача підтримує в повному обсязі (т.1 а.с.52).

За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 10 Закону України “Про судоустрій України”, пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.07.2010 оголошувалась перерва до 22.07.2010.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

29.12.2006 між КП «КАП «Автотранс»СМР (Орендодавець) та ТОВ «Славянская гавань»(далі –Орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна №6 (далі - Договір) (т.1 а.с.10-13).

Відповідно до розділу 1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно –нежитлові приміщення та споруди КАП «Автотранс»загальною площею 1273,5 м2, що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Токарева, 16, яке перебуває на балансі КП «КАП «Автотранс»СМР, вартість якого складає 1441780,00 грн. відповідно до звіту про експертну оцінку.

Даний договір укладається на три роки та діє з моменту підписання договору до 08.12.2009 (пункт 7.1 Договору).

У пункті 2.1 Договору сторони визначили, що власником орендованого майна є Севастопольська міська Рада, та передача майна в оренду не є підставою для переходу до орендаря права власності.

Відповідно до пункту 2.2. Договору об’єкт оренди залишається на балансі Орендодавця із вказівкою, що майно є орендованим та сплачується Орендарем в сумі 12014,83 грн., на розрахунковий рахунок Орендодавця щомісячно.

Згідно вимог пункту 3.1 Договору розмір орендної плати визначається відповідно до Методики, затвердженої рішенням сесії міської Ради №344 від 13.11.2002 та складає 144178,00 грн. на рік. Орендна плата визначена, виходячи з орендної ставки 10% від вартості об’єкту оренди (експертної оцінки). Амортизаційні відрахування та вартість послуг орендодавця не включаються до орендної плати.

На виконання пункту 7.1 Договору відповідачу було передане відповідне майно, що підтверджується актом прийому-передачі від 03.01.2007 (т.1 а.с.15).

Згідно пункту 4.2 Договору при укладенні договору оренди строком на рік та більш Орендар зобов’язаний здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію даного договору в строки встановлені діючим законодавством та здійснити оплату необхідних послуг.

Пунктом 4.4 Договору Орендар зобов’язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов’язані з користуванням об’єктом оренди, у тому числі оплату послуг, наданих підприємством комунальної сфери.

Позивач зобов’язання щодо передачі майна в оренду виконав в повному обсязі, однак відповідач зобов’язання щодо внесення орендної оплати виконував не в повному обсязі, у зв’язку з чим у нього утворилась заборгованість.

09.12.2010 між сторонами був укладений договір №10 оренди нерухомого майна, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв в оренду майно –споруди, будівлі та будови автотранспортного підприємства загальною площею 1273,5 м2, що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Токарева, 16, яке перебуває на балансі КП «КАП «Автотранс»СМР, вартість якого складає 1036692,00 грн. відповідно до звіту про експертну оцінку.

Договір №6 від 29.12.2009 нотаріально посвідчений не був, тому позивач вважає, що договір оренди нерухомого майна є нікчемним, однак відповідач приміщення отримав у користування, тому повинен сплатити позивачу заборгованість за фактичне користування комунальним майном. Розмір оплати позивач розрахував за період з 01.01.2007 по 08.12.2009 в розмірі 448036,54 грн., виходячи з орендної ставки 15% від вартості об’єкту оренди.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Об'єктом оренди можуть бути:

·          державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

·          нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

·          інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Згідно частини другої статті 793 Цивільного кодексу України (в редакції на момент укладення договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 794 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Загальний порядок державної реєстрації таких договорів встановлений Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина третя статті 640 Цивільного кодексу України).

У пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” зазначено, що згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що договір №6 від 29.12.2006 є неукладеним. У зв’язку з цим довід позивача про те, що він є нікчемним, суд вважає помилковим.

Згідно частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно вимог статей 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Згідно частини першої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до частини першої статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Суд встановив, що позивачем відповідачу було передане певне майно: нежитлові приміщення та споруди КАП «Автотранс»загальною площею 1273,5 м2, що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Токарева, 16. Це підтверджується актом прийому-передачі від 03.01.2007 (т.1 а.с.15).

Майно позивачеві повернуто не було.

Щомісячно в період з 01.01.2007 по 08.12.2009 позивачем виставлялись рахунки на оплату орендної плати, а відповідач їх оплачував повністю або частково.

На підставі вищевикладеного, дослідивши надані докази, суд встановив, що між сторонами був вчинений правочин з оренди майна шляхом передачі за актом прийому –передачі позивачем, та прийняття відповідачем в оренду нерухомого майна: нежитлових приміщення та споруди КАП «Автотранс»загальною площею 1273,5 м2, яке розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Токарева, 16 та досягнення щомісячно домовленості з розміру орендної плати.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод); з інших юридичних фактів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Річна орендна плата за користування цілісним майновим комплексом підприємства, його структурним підрозділом не може перевищувати десяти відсотків вартості орендованого майна. У разі визначення орендаря на конкурсних засадах умовами конкурсу може бути передбачено більший розмір орендної плати (пункт 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Позивач просить стягнути з відповідача згідно уточнених позовних вимог за фактичне користування нежитловими приміщеннями та спорудами в розмірі 401504,98 грн.

Дана вимога підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що протягом періоду з 01.01.2007 по 08.12.2009 він розрахував розмір орендної плати відповідно до Методики, затвердженої рішенням сесії міської Ради №344 від 13.11.2002. Орендна плата визначена, виходячи з орендної ставки як 10% від вартості об’єкту оренди (експертної оцінки) та складає 144178,00 грн. на рік. Амортизаційні відрахування та вартість послуг орендодавця не включаються до орендної плати.

Однак, позивач вважає, що вартість з фактичного користування майном повинна була розраховуватись за ставкою 15%, як передбачено Рішенням Севастопольської міської Ради №1617 від 18.03.2007.

Даний довід позивача суд вважає безпідставним.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так як сторони щомісячно домовлялись про розмір орендної плати шляхом виставлення рахунку та його оплати (повністю або частково), перерахунок орендної плати виходячи з іншого розміру відсотків є односторонньою зміною умов договору з боку позивача, що є порушенням статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Однак суд встановив, що відповідач має заборгованість в розмірі 52412,31 грн. по виставлених позивачем рахунках, яка не заперечується відповідачем.

Таким чином, суд задовольняє вимоги позивача за користування приміщенням в розмірі 52412,31 грн.

Витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Славянская гавань” (99055, м. Севастополь, вул. Ген. Лебедя, буд. 30, кв. 38, ідентифікаційний код 32198782, р/р 26000060226254 в СФ КБ «Приватбанк», МФО 324935) на користь Комунального підприємства „Комунальне автотранспортне підприємство „Автотранс” Севастопольської міської Ради (99029, м. Севастополь, вул. Токарева, буд. 16, ідентифікаційний код 01547410, р/р 26000945572761 в СО КРФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 324195) 52967,23 грн., з яких: заборгованість в розмірі 52412,31 грн., витрати по сплаті державного мита - 524,12 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –30,80грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          В інший частині позову відмовити.

Суддя           підпис           С.А. Рибіна

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 27.07.2010