Рішення № 11333926, 16.09.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.08.10р.Справа № 17/273-10 За позовом Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до відповідача-1: Дніпропетровського обласного військового комісаріату Міністерства оборони

України, м. Дніпропетровськ

відповідача-2: Інгулецького об'єднаного районного військового комісаріату, м. Кривий Ріг

Дніпропетровської області

про стягнення 20 551 грн. 44 коп.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача: Лутцев Є.В., довір. № 11425/01 від 08.12.08р.;

від відповідача-1: Литвин Л.А., довір. № 6/3046 від 31.08.10р.

від відповідача-2: не з'явився.

Суть спору:

Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль" (надалі –позивач) звернулось до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з Дніпропетровського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України (надалі –відповідач-1) суму 13472,93 грн. основного боргу, 4247,32 грн. індексу інфляції, 1460,70 грн. 3% річних, 1370,49 грн. пені, а всього 20551,44 грн. заборгованості за порушення виконання зобов’язань по договору № 70 укладеному з Інгулецьким районним військовим комісаріатом (надалі –відповідачем-2) від 12.10.01р.

Представник позивача наполягав на задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечує частково. У відзиві на позов свої заперечення вмотивовує тим, що дійсно відповідач-1 є відповідальною юридичною особою з фінансових питань відповідача-2, а заявлена до стягнення сума основного боргу є належною та правомірною. Водночас, просить суд застосувати до нарахованого та заявленого розміру пені спеціальні строки позовної давності в один рік, оскільки заборгованість виникла у період з 01.11.07р. по 30.04.08р., а позивач звернувся до суду у липні місяці 2010 року. Окрім того, просить відмовити в вимогах щодо стягнення розміру штрафних санкцій (інфляційні, 3% річних), як безпідставних, з огляду на те, що умовами спірного договору така відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань не передбачена.

Представник відповідача-2 у призначене судове засідання не з'явився. Відзив на позов, витребувані ухвалою суду документи чи/або докази спростування заборгованості не подав. Про час та дату судового засідання повідомлений належним чином за юридичною адресою вказаною у позовній заяві.

Вислухавши твердження позивача та часткові заперечення відповідача-1, дослідивши матеріали справи, суд прийняв рішення про розгляд справи за відсутності представника відповідача-2, оскільки останній про слухання справи повідомлений належно, а поданих матеріалів достатньо для прийняття обґрунтованого та правомірного рішення по суті позовних вимог.

Згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу було розглянуто за наявними в ній матеріалами та оригіналами документів наданих позивачем для огляду у судовому засіданні.

В порядку ст. 85 ГПК України, за згодою представника позивача та відповідача-1, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-1, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

12.10.2001 року між позивачем (постачальником) та відповідачем-2 (споживачем) було укладено договір № 70 про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - Договір), у відповідності з умовами якого позивач належним чином за наявними у справі актами прийому-передачі послуг у період з 01.11.07р. по 30.04.08р. поставив відповідачу-2 теплову енергію в потрібних йому обсягах, яка спожита останнім на загальну суму 13472,93 грн., однак до теперішнього часу, в порушення умов п.п. 6.2 - 6.5 вказаного договору, вартість наданих постачальником послуг не сплачена.

Відносини, що виникли між сторонами на підставі зазначеного договору енергопостачання, є господарськими зобов’язаннями, тому, згідно положень ст. ст. 4, 173-175 і ч.1 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до положень ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Вивчивши подані сторонами документи, які долучені до матеріалів справи, господарський суд встановив, що з 06.11.06р. згідно наказу Військового комісаріату Дніпропетровського обласного військового комісаріату № 262 «Про зарахування на фінансове забезпечення військових комісаріатів Дніпропетровської області та установ, які знаходяться на фінансовому забезпечені у Дніпропетровському ОВК»відповідач-2 позбавлений статусу юридичної особи (підтвердженням чого є довідка № 139/08), а його правонаступником з фінансових питань став відповідач-1, який є бюджетною установою яка повністю фінансується з державного бюджету. При цьому, також на виконання Директиви Командувача військами Південного оперативного командування від 18.04.06р. № 6/1/050 з 01.11.06р. здійснили перехід на новий штат, та з цієї дати відповідача-2 було зараховано на фінансове забезпечення до відповідача-1.

В той же час, згідно директив Міністерства оборони України від 20.01.05р. № Д-332/70; від 20.04.05р. № Д-332/1/010 від 30.06.05р., розпорядження начальника Головного КЕУ від 09.12.05р. за № 303/8/2050, з метою якісного забезпечення енергоносіями установ Міністерства Оборони України та переходу на територіальний принцип квартирно-експлуатаційного забезпечення було проведення закріплення військових комісаріатів Дніпропетровської області за КЕВ районів по новому, зокрема, за Криворізькою КЕЧ району було закріплено Інгулецький ОРВК, яка не заперечує проти спожитого відповідачем-2 обсягу теплової енергії.

За умовами ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановлено, що споживання спірної вартості наданих послуг з теплопостачання здійснювалось відповідачем-2 у період з 01.11.07р. по 30.04.08р.

31.08.2010 року до канцелярії господарського суду подано відповідачем письмові пояснення на позов, у тексті яких позивач заявляє суду про застосування до заявлених позивачем вимог в частині примусового стягнення розміру пені, нарахованого на підставі положень п. 7.2.3 Договору, строку спеціальної позовної давності в один рік.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а положення ст. 257 цього ж кодексу вказують, що спеціальна позовна давність встановлюється тривалістю в один рік.

У відповідності до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За умовами п. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а згідно п. 4 цієї ж статті, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частині позову).

Отже, суд задовольняє клопотання відповідача-1 та відмовляє в задоволені позовних вимог в частині стягнення нарахованого розміру пені в сумі 1370,49 грн., з обставин пропуску позивачем строків спеціальної позовної давності та у зв’язку із проханням сторони його застосувати до вимог в цій же частині позову.

Відповідач-1 на час розгляду спору доказів сплати спірної суми основного боргу не надав, проти тверджень наведених позивачем в цій частині позову не заперечував.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов’язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст.ст. 216-217, 230-231 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу вимог ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так, позивачем правомірно на підставі положень ч. 2 ст. 625 названого кодексу, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Згідно долученого до позову розрахунку штрафних санкцій, позивач нарахував відповідачу за період з січня 2008 року по червень 2010 року включно суму 4247,32 грн. індексу інфляції, а також за період з 16.12.07р. по 12.07.10р. суму 1460,70 грн. 3% річних.

При цьому, суд не приймає до уваги викладені відповідачем-1 у поясненні по справі № 6/3047 заперечення щодо неправомірності та безпідставності нарахування штрафних санкцій, оскільки такі твердження є необґрунтованими, насамперед з підстав невірного тлумачення положень чинного законодавства, тоді як у позивача існує передбачене законом право, як кредитора, вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, що перш за все є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши надані розрахунки індексу інфляції та трьох процентів річних суд визнає їх обґрунтованими, розрахованими за встановленою методикою вірно, тому задовольняє у заявленому позивачем грошовому розмірі.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

В силу вимог ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі та застосування штрафних санкцій.

Наведене є підставою для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 75, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дніпропетровського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України (49006, м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, 16; ЄДРПОУ 08353525) на користь Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" (50014, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вул. Електрична, 1; ЄДРПОУ 00130850) суму 13472,93 грн. (тринадцять тисяч чотириста сімдесят дві грн. 93 коп.) основного боргу, 4247,32 грн. (чотири тисячі двісті сорок сім грн. 32 коп.) індексу інфляції, 1460,70 грн. (одна тисяча чотириста шістдесят грн. 70 коп.) 3% річних, 191,80 грн. (сто дев’яносто одна грн. 80 коп.) державного мита, 220,26 грн. (двісті двадцять грн. 26 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров

Рішення підписано –14.09.2010р.