Рішення № 113327949, 08.09.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2023 року Справа№200/2817/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення індексації,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), відповідно до якої просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року включно відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн. на місяць за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року включно в сумі 153583,47 грн. відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що під час проходження військової служби нарахування і виплата йому індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року здійснювались відповідачем не у повному обсязі.

04.02.2023 року позивач звернувся до відповідача з вимогою нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року з урахуванням фіксованої суми індексації за березень 2018 року, у відповідь на яку листом від 26.05.2023 року № 281 відповідач повідомив позивача про те, що індексація за цей період була нарахована та виплачена згідно з вимогами чинного законодавства.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за вказаний період у належному розмірі, згідно з вимогами абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, протиправною.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.

У відзиві на позов відповідач вказує на те, що згідно з вимогами Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців) випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції. Відповідно, для проведення подальшої індексації доходів обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року.

Отже, на переконання відповідача, оскільки нарахована сума ймовірної індексації за період з січня 2016 року по лютий 2018 року не перевищила розмір підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом у грудні 2015 року, відповідно, індексація грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму, який був установлений для працездатних осіб у зазначеному періоді, не відновилася.

Відповідач зауважує, що визначення базового місяця для розрахунку суми індексації належить до дискреційних повноважень Міністерства оборони України, які суд не може на себе перебирати. При цьому відповідач наполягає на тому, що зобов`язання відповідача при розрахунку індексації застосувати січень 2008 року як базовий є безпідставним, оскільки до 15.12.2015 року діяв інший механізм визначення та обрахунку індексації.

Таким чином, на думку відповідача, оскільки питання про визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв`язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум, то підстав зобов`язувати військову частину нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базового місяця у позивача немає.

Водночас, відповідач зазначає про те, що з 01.03.2018 року (після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704 та чергового підвищення грошового забезпечення) позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення за весь період до дня звільнення з військової служби.

Серед іншого, відповідач у відзиві вказує, що не мав належної компетенції, механізму та фінансування для виплати індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по березень 2018 року. У зв`язку з відсутністю механізму нарахування індексації грошового забезпечення, незакладенням до бюджету коштів для виплати індексації у період з 2016 року по грудень 2018 року, індексація грошового забезпечення не здійснювалась.

При цьому відповідач звертає увагу на те, що право на виплату компенсації (індексації) не є абсолютним та може бути обмежено. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення.

Відповідач зазначає, що у державі склалася складна фінансово-економічна ситуація та з метою подолання наслідків цієї ситуації впродовж 2015 року Радою національної безпеки і оборони України прийнято ряд рішень, за якими фактично відбулося обмеження державою передбачених законами соціально-економічних прав (права на індексацію), змінено механізм їх реалізації, зокрема, через неможливість фінансового забезпечення, шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Крім того, відповідач у відзиві на позов вказує на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом та просить суд залишити даний позов без розгляду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення індексації прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі № 200/2817/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується відповідною копією паспорта серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 03.06.2015 року позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, що встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Як видно з військового квитка серії НОМЕР_5 від 29.07.2014 року, з 12.05.2015 року по 29.01.2021 року позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_6 (польова пошта) та Військовій частині НОМЕР_1 .

За наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.01.2021 року № 29 позивач був виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення як такий, що на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2021 року № 14-РС звільнений у запас за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Суд зауважує на тому, що згідно з наданими відповідачем на виконання вимог ухвали від 25.08.2023 року письмовими поясненнями назва "Військова частина НОМЕР_1 " відповідає назві "Військова частина - польова пошта НОМЕР_6 " (підстава - наказ Служби безпеки України № 440 від 12.08.2005 року), отже, фактично у вищевказаний період (до якого входить також спірний період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року) позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а остання є належним відповідачем у цій справі.

04.02.2023 року позивач звернувся до відповідача з вимогою нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року з урахуванням фіксованої суми індексації за березень 2018 року.

Листом від 26.05.2023 року № 281, у відповідь на вказану заяву, відповідач повідомив позивача про те, що індексація за період служби з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року була нарахована і виплачена згідно з вимогами чинного законодавства, додавши до нього довідку про нараховане грошове забезпечення від 26.05.2023 року № 768.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються пільги, гарантії та компенсації, передбачені законом.

Положеннями частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно зі статтями 18, 19 Закону України від 05.10.2000 року № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-III) установлено, що індексацію доходів населення віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього ж Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Частина 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначає, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, а також надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Відповідно до положень статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково чи повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-XII установлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення прожиткового мінімуму.

Відповідно до частин 1, 6 статті 5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Статтею 6 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа того місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом та не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - тобто місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, що зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078, у редакції від 24.11.2016 року, передбачалося, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі: грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, посадових осіб митної служби.

28.02.2018 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 141 "Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення" редакція зазначеного абзацу пункту 2 Порядку № 1078 була змінена і до переліку осіб, грошове забезпечення яких підлягає індексації, були включені поліцейські.

03.11.2021 року постановою Кабінету Міністрів України № 1141 "Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення" також внесено зміни до цього абзацу пункту 2 Порядку № 1078 та виключено слова "посадових осіб митної служби".

У решті редакція абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 на сьогодні змін не зазнала.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Положеннями абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Згідно з абзацами 2 та 4 пункту 5 Порядку № 1078 установлено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Абзацами 1 та 4 пункту 6 Порядку № 1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до положень пункту 10-2 Порядку № 1078, у редакції від 15.12.2015 року, було визначено, що для тих працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за тією посадою, яку займає працівник.

У подальшому положення пункту 10-2 Порядку № 1078 зазнавали певних змін.

Зокрема, за постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 року № 278 "Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення" пункт 10-2 Порядку № 1078 було викладено у такій редакції: "Для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби) для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу, посадова особа митної служби".

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 року № 1141 "Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення" зі змісту пункту 10-2 Порядку № 1078 було виключено слова ", посадових осіб митної служби" і ", посадова особа митної служби", а також замінено слова "для новоприйнятих працівників" словами ", для новоприйнятих працівників".

В усьому іншому редакція пункту 10-2 Порядку № 1078 змін на сьогодні не зазнала.

Аналіз указаних положень свідчить про те, що з 01.12.2015 року, внаслідок внесених до Порядку № 1078 законодавчих змін, діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для усіх працівників, незалежно від дати їхнього прийняття або переведення чи виходу на роботу. При цьому виплата індексації грошового забезпечення має здійснюватися за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні.

Як зазначав Верховний Суд у постановах від 23.04.2020 року у справі № 816/1728/16, від 28.09.2022 року у справі № 400/1119/21, від 28.09.2022 року у справі № 560/3965/21, для правовідносин, пов`язаних з нарахуванням індексації, відповідно до положень абзаців 3, 4, 5 пункту 5 Порядку № 1078, визначальним є факт підвищення саме грошового доходу, а не тільки тарифних ставок (окладів).

У постанові від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21 Верховний Суд зауважив на тому, що відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

На тлі цього Верховний Суд зазначив про те, що посадові оклади військовослужбовців дотепер визначалися постановами Кабінету Міністрів України.

Зокрема, схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка була чинною з 01.01.2008 року до 01.03.2018 року.

Від січня 2008 року посадові оклади військовослужбовців не змінювалися та змінилися лише у березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704 (далі - Постанова КМУ № 704), якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.

Отже, після прийняття Постанови КМУ № 704, яка набрала чинності 01.03.2018 року, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став саме березень 2018 року.

Також у вказаній постанові від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21 Верховний Суд зауважив на тому, що Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, "поточної" та "індексації-різниці".

Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 року був встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзаци 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).

У даній справі правовідносини стосовно нарахування та виплати поточної індексації за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року не є спірними.

Позивач не заперечує та не оспорює тих обставин, що індекс споживчих цін, який був обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року, перевищив поріг індексації у жовтні 2018 року та опублікований Держстатом у листопаді 2018 року, у зв`язку з чим позивач з грудня 2018 року набув право на поточну індексацію.

Спірним у цій справі є, зокрема, питання нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у так званій "фіксованій" величині або сумі за вказаний період.

З цього приводу Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21 зазначив, що Закон № 1282-ХІІ та Порядок № 1078 не містить такого поняття як "фіксована" сума індексації. Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 року № 526, де були вказані приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, але постановою Уряду від 09.12.2015 року № 1013 Додаток 4 був викладений у новій редакції і з 01.12.2015 року у цьому Додатку, як і у цілому в Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

Починаючи з 01.12.2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, по суті, йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки у тому разі, коли у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) розмір доходу менший за суму можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3 та 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися у період з 01.12.2015 року до 01.04.2021 року, передбачали обставини, у разі наявності яких у місяці підвищення доходу індексація нараховується або не нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

При цьому якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається у випадках, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Враховуючи наведене та виходячи із системного аналізу пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, Верховний Суд дійшов висновку, що нарахування і виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Водночас, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила і умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, Верховний Суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

Таким чином, у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача, відповідач повинен був вирішити питання, чи має він право на отримання суми індексації-різниці.

Як було встановлено судом, відповідач не нараховував та не виплачував позивачу суму індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року.

З огляду на зміст положень абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078, позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, і, якщо зазначена умова наявна, розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

У постанові від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21 Верховний Суд звернув увагу, зокрема, на те, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 суд повинен встановити:

- розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);

- сума можливої індексації грошового забезпечення позивача у березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 30.03.2023 року).

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або менший за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування та виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

З наданих сторонами до суду довідок про грошове забезпечення слідує, що нарахування та виплата відповідачем грошового забезпечення здійснювались у відповідному поточному місяці (тобто за лютий нарахування і виплата проводились у лютому, за березень - у березні, тощо). Вказаний висновок випливає з підвищення розміру основних щомісячних складових грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) у лютому-березні 2018 року в зв`язку з набранням чинності Постановою КМУ № 704, що відображено у довідці від 07.09.2023 року № 1299.

Так, у лютому 2018 року позивачу були нараховані, зокрема:

- посадовий оклад - 565,00 грн.;

- оклад за військовим званням - 40,00 грн.;

- надбавка за вислугу років - 121,00 грн.;

- надбавка за особливі умови проходження служби - 363,00 грн.;

- премія - 3785,50 грн.;

- щомісячна додаткова грошова винагорода - 2924,70 грн.

- винагорода за участь в ООС - 10000,00 грн.;

Зазначені види нарахувань входять до складу грошового забезпечення позивача в силу положень частини 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ.

При цьому судом враховується, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка була передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, про що неодноразово висловлювався Верховний Суд у своїх постановах (постанови від 16.05.2019 року у справі № 826/11679/17, від 29.11.2019 року у справі № 822/112/18 та інші).

Так само до складу грошового забезпечення військовослужбовців входить винагорода за участь у АТО/ООС, як постійна (систематична) виплата, про що було вказано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.04.2020 року у справі № 820/3719/18, від 09.06.2022 року у справі № 200/11472/20-а, які враховуються судом під час розгляду цієї справи.

Отже, розмір грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року склав 17799,20 грн. (у довідці від 07.09.2023 року № 1299 помилково вказано 17194,20 грн.).

У березні 2018 року позивачу були нараховані, зокрема:

- посадовий оклад - 2820,00 грн.;

- оклад за військовим званням - 670,00 грн.;

- надбавка за вислугу років - 1047,00 грн.;

- надбавка за особливі умови проходження служби - 453,70 грн.;

- премія - 3198,46 грн.;

- винагорода за участь в ООС - 6774,19 грн.;

Розмір грошового забезпечення позивача за березень 2018 року склав 14963,35 грн.

Таким чином, розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А) має від`ємне значення, тобто дохід позивача у березні 2018 року, порівняно з доходом позивача у лютому 2018 року, не підвищився, а навпаки - зменшився.

Прожитковий мінімум у березні 2018 року складав 1762,00 грн., а величина приросту індексу споживчих цін - 253,30%.

Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 у такому разі склала:

1762,00 грн. х 253,30% / 100% = 4463,15 грн.

Аналогічні висновки щодо розміру суми можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року, виходячи з положень абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078, були викладені Верховним Судом у постанові від 22.06.2023 року у справі № 520/6243/22.

Відтак, розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року в даному разі є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Таким чином, на підставі абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума належної позивачу індексації-різниці складає:

4463,15 грн. - 0,00 грн. = 4463,15 грн.

З урахуванням викладеного, позивач має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 у фіксованій величині 4463,15 грн. на місяць за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року включно, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року включно згідно з абзацами 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 є протиправною.

Суд зауважує, що наведена Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 року у справі № 400/3826/21 формула розрахунку індексації-різниці не передбачає відрахування будь-яких податків, зборів або інших обов`язкових платежів.

Порядок утримання податкових платежів врегульований податковим законодавством, на момент розгляду справи спір про порядок утримання податків між сторонами відсутній.

Отже, відрахування позивачем військового збору та податку на доходи фізичних осіб, із його подальшою компенсацією, при обчисленні розміру індексації-різниці є передчасним, з огляду на те, що відповідачем на даний час ще не було здійснено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) на підставі цього рішення суду.

Враховуючи викладене, загальна сума індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів) складає:

4463,15 грн. х 34 місяці = 151747,10 грн.

(4463,15 грн. / 31 день) х 29 днів) = 4175,20 грн.

151747,10 грн. + 4175,20 грн. = 155922,30 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 10 частини 2 та абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, з метою повного та ефективного захисту і відновлення порушених прав позивача, застосувавши положення частини 2 статті 9 та статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року включно відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку № 1078;

- стягнення з відповідача на користь позивача суми індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн. на місяць за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року включно в сумі 155922,30 грн. відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку № 1078.

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо строків звернення до суду з цим позовом суд зазначає про таке.

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд вказав, що висновки щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з таким позовом є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із позовом, відповідно до положень частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року), не обмежене будь-яким строком.

Так, Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21 зауважив, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, Верховний Суд вказав на рівнозначність цих понять.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, у незалежності від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Серед іншого, Верховний Суд у вказаній постанові у справі № 460/17052/21 вказав, що як на момент звільнення позивача з військової служби (31.07.2020 року) та виключення його із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (02.09.2020 року), так і на момент отримання відповіді відповідача від 02.08.2021 року № 436, яка була надана на заяву про надання довідки про розмір грошового забезпечення, частина 2 статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Втім, судом апеляційної інстанції помилково застосовано редакцію частини 2 статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваного судового рішення.

Крім того, Верховний Суд наголосив, що відповідно пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 року № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 було продовжено до 30.06.2023 року.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Водночас, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом 30.05.2023 року (відповідно до відбитку поштового штемпеля на конверті).

Застосувавши вказані висновки Верховного Суду, враховуючи те, що станом на момент звільнення позивача з військової служби (тобто 29.01.2021 року) частина 2 статті 233 КЗпП України діяла у редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, строк звернення до адміністративного суду з цим позовом позивачем не пропущений.

У позовній заяві позивач просить суд зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Положеннями частини 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відтак, установлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, про що просить позивач, є правом, а не обов`язком суду, і таке право не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, а також органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (стаття 129-1 Конституції України, частина 2 статті 14 КАС України), та не виключає можливості примусового виконання рішення суду, в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За цих обставин суд приходить до висновку про відсутність необхідності застосування у даному випадку положень статті 382 КАС України.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, судові витрати ним понесено не було, отже, відшкодуванню вони не підлягають.

Керуючись положеннями Конституції України, Законами України "Про військовий обов`язок і військову службу", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", "Про індексацію грошових доходів населення", постановами Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Кодексом адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення індексації - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року включно відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн. на місяць за період з 01.03.2018 року по 29.01.2021 року включно в сумі 155922,30 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

У встановленні судового контролю за виконанням даного рішення - відмовити.

Повне судове рішення складене 08 вересня 2023 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Приймаючи до уваги прийняття даного рішення у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч