Рішення № 11329215, 13.09.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.09.10 р.                     Справа № 37/130                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Управління матеріально-технічного постачання Державна холдингова компанія „Шахтарськантрацит”, м. Шахтарськ, ідентифікаційний код 05470526

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Технергопостачання”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 32757710

про: стягнення основного боргу в сумі 44000,00грн., 3% річних в сумі 3952,95грн., інфляції – 14510,69грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Фірус А.О. (за довіреністю №21/06-2 від 21.06.2010р);

від Відповідача – не з’явився;

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 19.07.2010р. на 02.08.2010р., з 02.08.2010р. на 16.08.2010р., з 16.08.2010р. на 13.09.2010р.

У судовому засіданні 13.09.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Управління матеріально-технічного постачання Державна холдингова компанія „Шахтарськантрацит”, м. Шахтарськ (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Технергопостачання”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 44000грн., 3% річних в сумі 3952,95грн., інфляції – 14510,69грн. за договором оренди №б/н від 01.09.2006р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором оренди №б/н від 01.09.2006р. за період з вересня 2006р. по травень 2010р., внаслідок чого виникла стягувана заборгованість та підстави для нарахування інфляційної індексації та 3% річних.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає претензію №14/06/10 від 14.06.2010р. з рахунком-фактурою, договір оренди №б/н від 01.09.2006р. з актом приймання-передачі до нього, листи Відповідача, правоустановчі документи, постанову від 24.06.2004р. та ухвалу від 09.12.2009р. Господарського суду Донецької області у справі про банкрутство №36/63Б.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Позивачем на виконання вимог суду надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.51-67).

Відповідач у судові засідання не з’являвся, відзиву та доказів сплати заборгованості не надав, іншими процесуальними права, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною у якості місцезнаходження за матеріалами справи та (телеграмою – а.с73) - згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с.63,64), достовірність яких (відомостей) презюмується відповідно до ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п. 4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. № 01-8/1228 та в п. 11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” від 15.03.2007р. № 01-8/123, таке надсилання вважається належним виконанням обов’язку щодо інформування Відповідача про судовий розгляд справи, оскільки до компетенції суду не віднесено встановлення фактичного перебування фізичних осіб.

У судових засіданнях представник Позивача підтримав заявлені вимоги у повному обсягу.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомленого Відповідача та ненадання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не може вважатися підставою для подальшого відкладання розгляду справи, зважаючи на те, що 15.09.2010р. добігають кінця строки розгляду цієї справи, визначені в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Вислухавши у судових засіданнях представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2006р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір оренди № б/н (а.с. 13-16), згідно п.п.1.1., 2.2., 91. якого а Орендар приймає в строкове платне користування асфальтовану площадку, прилеглу до залізничних під’їзних шляхів на території бази №2 загальною площею 2000м2, що знаходиться за адресою: м. Шахтарськ, вул. Поштова, 2 в задовільному стані строком на 11 місяців з моменту підписання договору – з 01.09.2006р. по 31.07.2007р.

Приналежність об’єкту оренди Позивачеві вбачається із інвентарної картки обліку основних засобів (а.с.51)

Згідно умов розділу 3 зазначеного договору на Відповідача покладені грошові зобов’язання із перерахування орендної плати, визначеної із розрахунку 2000,00грн. на місяць (за автоматичним щомісячним інфляційним коригуванням), на підставі рахунків попередньою оплатою зі строком платежу не пізніше 5 числа звітного місяця. в тому числі ПДВ 20%.

Умовами п.4.3. договору за порушення строків оплати орендної плати встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 5% за кожен день прострочення від суми несплаченої орендної плати.

01.09.2006р. об’єкт оренди відповідно до п.2.1. договору був переданий Відповідачу, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.17).

Листом №11/05/2010р. від 11.05.2010р. (а.с.19) Відповідач повідомив Позивача про те, що з 15.05.2010р. розпочинає вивезення свого майна з приналежної останньому територія з проханням визначати наявність майнових претензій до Товариства з обмеженою відповідальністю „Технергопостачання”, а у листі №12/05/2010р. від 12.05.2010р. (а.с.20) гарантував сплату орендної плати згідно виставленого рахунку у повному обсягу.

14.06.2010р. Відповідачу було направлена (а.с.а.с.7, 8) претензія №14/06/10 від 14.06.2010р. (а.с.11) з вимогою про погашення заборгованості за договором оренди від 01.09.2006р. у сумі 62273,52грн. та рахунок-фактура на означену суму (а.с.12).

У зв’язку із незадоволенням вимог означеної претензії, Позивач, нарахувавши на суму заборгованості інфляційну індексацію та 3% річних, звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Як вбачається із змісту Статуту (а.с.а.с.21-29) Позивача, останній є державним підприємством, відносно якого, до того ж, за змістом постанови Господарського суду Донецької області від 24.06.2004р. №32/63Б (а.с.31) та ухвали Господарського суду Донецької області від 09.12.2009р. (а.с.32) здійснюється провадження у справі про банкрутство (стадія ліквідації).

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, своєї позиції по суті спору до відома суду не довів та ухилився від підписання (з зауваженнями або без) актів звіряння розрахунків (а.с.а.с.66, 67), складених та надісланих (а.с.65) Позивачем на виконання вимог суду.

Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог, оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги є однорідними (грошовими), пов’язані наданими доказами та підставами виникнення, а їх сумісний розгляд не перешкоджає з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов’язань за договором оренди та застосування наслідків їх невиконання у вигляді стягнення інфляції та 3% річних.

Враховуючи статус сторін та об’єкту оренди, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про оренду державного та комунального майна” та умовами договору оренди №б/н від 01.09.2006р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Враховуючи визначену в п. 9.1. договору дату закінчення строку його дії – 31.07.2006р. –пояснення Позивача, викладені безпосередньо у позовній заяві, представлені листи Відповідача, а також – приписи ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст. 764 Цивільного кодексу України суд, за відсутністю в матеріалах справи належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів заперечень сторін проти автоматичного продовження орендних правовідносин, дійшов висновку, що орендні правовідносини між сторонами неодноразово автоматично продовжилися і після 31.07.2006р. – кожного разу на той же строк і на тих же умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч. 1 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

За таких обставин, Відповідач, за висновком суду, не мав належних правових підстав ухилятися від здійснення плати за користування об’єктом оренди згідно визначених умов договору оренди №б/н від 01.09.2006р. - до 5-го числа кожного звітного місяця, з огляду на що кожного 6 числа (у разі неплатежу) виникала заборгованість у розмірі відповідної місячної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним привалом зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином, тоді як їх невиконання або неналежне виконання є порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, і Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України належних у розумінні ст. 34 цього Кодексу належних доказів іншого до матеріалів справи не надав, Орендодавцем не було здійснене належне і своєчасне виконання грошових зобов’язань за договором оренди від 01.09.2010р. за період з вересня 2006р. по травень 2010р. включно, внаслідок чого утворилась заборгованість, виходячи із розміру щомісячного платежу у 2000грн. (за перший місяць) і наступним щомісячним інфляційним коригуванням.

Таке невиконання грошових зобов’язань кваліфікується судом як їх порушення, а сам Відповідача вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, з урахуванням інфляційної індексації та 3% річних за весь період прострочення.

Дослідивши викладений безпосередньо у позовній заяві розрахунок вимог щодо стягуваної заборгованості, суд встановив, що Позивач здійснював розрахунок виходячи із розміру орендної плати 1000грн. на місяць, тоді як п. 3.1. договору оренди щомісячний платіж встановлювався у розмірі 2000грн. і доказів його зміни шляхом підписання додаткових угод до матеріалів справи не представлено.

Втім, висування вимог у меншому розмірі є виключним правом Позивача і не суперечить вимогам діючого законодавства. Отже, з урахуванням відсутності доказів припинення Відповідачем спірних грошових зобов’язань за розглядуваний період, або їх відсутності через повернення об’єкту оренди за актом приймання-передачі, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині заборгованості у повному обсягу – у розмірі 44000грн. та інфляційну індексацію орендних платежів відносно цієї заборгованості – у сумі 14510,69грн.

Відносно заявлених до стягнення 3% річних суд, проаналізувавши викладений у позовній заяві порядок розрахунку, зазначає, що Позивач нараховує 3% річних за три роки на всю суму заборгованості одночасно, тоді як такі відсотки мали нараховуватися з кожного 6 числа кожного місяця (перший день прострочення в оплаті кожного платежу) відносно відповідної місячної заборгованості.

Проте, здійснивши перерахунок означених вимог за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство” відносно визначеної Позивачем в своєму розрахунку розміру щомісячного орендного платежу та періоду нарахуванням станом на 01.06.2010р., суд встановив, що заявлені до стягнення 3952,95грн. є меншими тієї суми 3% річних, яка могла бути нарахована.

З урахуванням викладеного, суд задовольняє і ці вимоги у повному обсягу.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати стягуються на його користь з Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 46, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Управління матеріально-технічного постачання Державна холдингова компанія „Шахтарськантрацит”, м. Шахтарськ (ідентифікаційний код 05470526) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Технергопостачання”, м. Донецьк, (ідентифікаційний код 32757710) про стягнення основного боргу в сумі 44000,00грн., 3% річних в суммі 3952,95грн., інфляції – 14510,69грн. задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Технерегопостачання”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32757710) на користь Управління матеріально-технічного постачання Державна холдингова компанія „Шахтарськантрацит”, м. Шахтарськ (ідентифікаційний код 05470526) заборгованість з орендної плати у сумі 44000,00грн., інфляційні нарахування в сумі 14510,69грн. та 3% річних в сумі 3952,95грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Технерегопостачання”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32757710) на користь Управління матеріально-технічного постачання Державна холдингова компанія „Шахтарськантрацит”, м. Шахтарськ (ідентифікаційний код 05470526) судові витрати зі сплати державного мита в сумі 624,64грн. та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 13.09.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.09.2010р.

Суддя