Рішення № 11329167, 14.09.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.09.10 р.                     Справа № 11/152пд                               

Рішення Господарського суду Донецької області у справі № 11/152пд_____

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Державного підприємства „Добропіллявугілля”, м. Добропілля, ідентифікаційний код 32186934

до Відповідача 1: Товариства з додатковою відповідальністю „Шахта „Білозерська”, м. Білозерське, ідентифікаційний код 36028628

та Відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Детективно-охоронне агентство „Система безпеки підприємства”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 33257178

про: визнання недійсним договору на надання послуг №42 від 30.12.2008р., укладеного між відповідачами

за участю уповноважених представників:

від Позивача – не з’явився;

від Відповідача 1 – не з’явився;

від Відповідача 2 – Чумаков А.В. (за довіреністю б/н від 03.08.2010р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засіданні 09.08.2010р. було оголошено перерву до 14.09.2010р.

У судовому засіданні 14.09.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Державне підприємство „Добропіллявугіллям”, м. Добропілля (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю „Шахта „Білозерська”, м. Білозерське (далі – Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Детективно-охоронне агентство „Система безпеки підприємства”, м. Донецьк (далі – Відповідач 2) про визнання недійсним договору на надання послуг №42 від 30.12.2008р., укладеного між відповідачами

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на відсутність у спірному договорі певних умов, визначених Ліцензійними умовами, діючими на момент його укладання, вказуючи на незаконності з огляду на це використання означеного договору для обґрунтування перебування Відповідача 2 на території, приналежній           Позивачу.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав свої правоустановчі документи; та договір на надання послуг №42 від 30.12.2008р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 8, 9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян, затверджені спільним наказам Держпідприємництва України та МВС України від 14.12.2004р. №145/1501, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідач 1 09.08.2010р. надав відзив №б/н (а.с.а.с.37-40), яким проти позову заперечив, вказуючи на те, що: контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов здійснює орган ліцензування, яким Позивач не є; приведені Позивачем аргументи про відсутність у договорі певних умов, передбачений Ліцензійними умовами взагалі не може вважатися підставою для визнання договору недійсним, а розглядатиметься як підстава для визнання такого договору неукладеним, що не відповідає встановленим способам судового захисту; Позивачем не визначено в чому полягає порушення його прав і охоронюваних законом інтересів внаслідок укладання спірного договору.

Відповідач 2 06.08.2010р. надав відзив б/н з додатком (а.с.а.с.31-33), яким проти позову заперечив, вказуючи 05.10.2010р. сторонами укладено додаткову угоду № 1 до спірного договору, якою строк дії останнього визначали до 04.06.2010р. без можливості автоматичної пролонгації, що вказує на відсутність спірного договору не момент звернення із розглядуваним позовом та зумовлює необхідність припинення провадження в порядку ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку із відсутністю предмету спору.

У судовому засіданні 09.08.2010р. представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово (а.с.47), проте після перерви, незважаючи на обізнаність і з датою та часом розгляду справи всіх сторін, 14.09.2010р. з’явився лише представник Відповідача 2, який наголошував на достатності зібраних у справі документів для прийняття рішення, зважаючи на належне повідомлення всіх учасників справи про судовий розгляд.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду Донецької області від 13.09.2010р. у зв’язку із обранням судді Черноти Л.Ф. на посаду судді Донецького апеляційного господарського суду справу №11/152пд передано у провадження судді Попкова Д.О.

Вислухавши у судовому засіданні 14.09.2010р. представника Відповідача 2, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

30.12.2004р. між Відповідачем 2 (Виконавець, діючий на підставі ліцензії МВС України серії АБ №114314 від 01.04.2005р.) та Відповідачем 1 (Замовник) був уколений договір на надання послуг №42 , згідно п.п.1.1., 1.2., 5.1. якого Виконавець протягом строку дії цього договору, визначеного проміжком часу з 01.01.2008р. по 31.12.2009р., зобов’язується за дорученням Замовника виконувати роботу з забезпечення цілодобової охорони громадського порядку і матеріальних цінностей та з забезпечення контрольно-перепускного режиму на об’єкті, розташованому за адресою: Донецька область, м. Білозерське, шахта „Білозерська”, у відповідності до внутрішніх документів Замовника про перепускний режим і його письмовими вказівками, а Замовник зобов’язується приймати роботу і здійснювати її оплату.

Розділом 2 спірного договору визначені взаємні зобов’язання сторін щодо забезпечення виконання договору, а розділами 3 і 4 відповідно визначені вартість робіт і порядок розрахунків та відповідальність за порушення умов договору.

Положеннями п. 5.2. договору визначено, якщо жодна з сторін на заявить за 10 днів до закінчення дії договору про його розірвання, то договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах.

05.10.2010р. сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору №42 від 30.12.2008р. (а.с.33), якої датою закінчення строку дії договору визначили 04.07.2010р. та виключили умову щодо автоматичного продовження строку його дії за відсутністю заяв про розірвання.

Посилаючись на виникнення із Відповідачем 2 суперечок щодо його перебування на приналежній території Позивача, останній звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №б/н, наданому 09.08.2010р. (а.с.а.с.37-40).

Відповідач 2 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві б/н, наданому 06.08.2010р. (а.с.а.с.31, 32).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного кредитного договору недійсним через відсутність у договір умов, визначених ліцензійними умовами, встановленими для провадження такого виду господарської діяльності.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.

При цьому, враховуючи встановлений ст. 58 Конституції України загальний принцип заборони ретроспективної дії законів і нормативно-правових актів та правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення.

Зважаючи на статус сторін спору та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема – Цивільним кодексом України та Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного суб’єктивного права (інтересу) – об’єкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позову.

Суд наголошує, що обов’язковість доведення наявності факту порушення спірної угодою прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України. При цьому, порушення прав/інтересів повинно мати місце саме внаслідок існування спірного договору, законність якого наразі заперечується і оспорюється Позивачем.

Як встановлено судом, Позивач безпосередньо не є ані учасником спірного договору, ані зобов’язаною чи управленою стороною за його змістом. Поряд із цим, з представлених матеріалів справи не вбачається в чому Позивач визначає наявність порушення його права та інтересів у зв’язку із існуванням оспорюваної угоди - жодних доказів підтвердження такого факту порушення всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано, а посилання на суперечку з Відповідачем 2 щодо його перебування на приналежній Позивачу території до уваги прийматися не може за недоведеністю (невизначено навіть підстав приналежності згадуваної у позовній заяви території), тим більше, що із змісту спірного договору не вбачається покладення на Виконавця будь-як обов’язків, пов’язаних із Державним підприємством „Добропіллявугілля”.

Відсутність захищуваного суб’єктивного права або інтересу унеможливлює його порушення,а відтак – і застосування будь-якого способу судового захисту відносно такого порушення.

Більш того, аргументи щодо дослідження питання наявності або відсутності домовленості сторін відносно всіх істотних умов спірного договору, визначених Ліцензійними умовам, затвердженими спільним наказам Держпідприємництва України та МВС України від 14.12.2004р. №145/1501, за змістом ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України має значення для оцінки і встановлення факту його укладання (існування як договору взагалі), а не законності, у запереченні якої полягає позиція Заявника позову. Отже, вказані Позивачем підстави позову не відповідають обраному способу судового захисту.

В свою чергу, оскільки, як справедливо зауважує Відповідач 1, за змістом ч. 8 ст. 20 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов віднесено до компетенції орган ліцензування ( у розглядуваному випадку – Міністерство внутрішніх справ України), остільки, враховуючи позицію Верховного Суду України, приведену в п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)” від 15.01.2010р. N 01-08/12, Державне підприємство „Добропіллявугілля” не може вважатися належним позивачем щодо підстав, віднесених до кола повноважень ліцензійного органу.

За таких обставин суд відмовляє у задоволені позовних вимог через їх доказову та юридичну неспроможність.

Суд відхиляє позицію Відповідача 2 відносно необхідності припинення провадження через відсутність предмету спору з огляду на припинення дії спірного договору, оскільки оцінка його законності здійснюється на дату його укладання, а отже можливість розгляду питання про недійсність договору не перебуває у залежності від поточного строку його дії, що у повній мірі узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, викладеною в абз. 5 п.3.2. Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111.

Оскільки причиною виникнення спору є хибне уявлення Позивача про наявність порушення його права (інтересів) та незаконність спірного договору, оскільки згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені судові витрати відносяться на рахунок Позивача і компенсації не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволені позовних вимог Державного підприємства „Добропіллявугілля”, м. Добропілля (ідентифікаційний код 32186934) до Товариства з додатковою відповідальністю „Шахта „Білозерська”, м. Білозерське (ідентифікаційний код 36028628) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Детективно-охоронне агентство „Система безпеки підприємства”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33257178) про визнання недійсним договору на надання послуг №42 від 30.12.2008р., укладеного між відповідачами.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 14.09.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.09.2010р.

Суддя