Рішення № 113266907, 06.09.2023, Оболонський районний суд міста Києва

06.09.2023 Справа № 756/11137/21

Ун.№756/11137/21

Пр.№2/756/444/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2023 року Оболонський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Майбоженко А.М.

секретаря Любін А.Ю.

за участю

представника позивача Щербаня Д.М.

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном, вселення,

та за об`єднаним позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксана Вікторівна про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності

В С Т А Н О В И В:

В липні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, який обґрунтовував тим, що він є власником частини квартири АДРЕСА_1 (далі за текстом - спірна квартира), у якій без реєстрації з 2017 незаконно проживає ОСОБА_2 , чим створює перешкоди у володінні і користуванні власністю. Просив виселити ОСОБА_2 зі спірної квартири, усунувши йому перешкоди у користуванні власністю.

Провадження у цій справі відкрито ухвалою суду від 29.07.2021.

У відзиві на позов відповідач ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що він також є титульним співвласником 1/9 частини спірної квартири, однак ще не оформив права на неї, яких не може бути позбавлений.

У відповіді на відзив представник позивача посилається на те, що доводи відповідача про належність йому на праві власності 1/9 частини спірної квартири жодним доказом не підтверджено, правовстановлюючі документи відсутні.

Ухвалою суду від 23.12.2021 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Головне територіальне управління юстиції в м. Києві про визнання права власності і об`єднано цю справу в одне провадження з попередньою справою.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності мотивовані тим, що рішенням суду підтверджено факт його спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5 на момент відкриття спадщини, а тому спадщина після її смерті мала бути розподілена між трьома її спадкоємцями, а саме ним, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 і кожному мало належати в порядку спадкування по 1/9 частині спірної квартири. У зв`язку з цим просить визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом КМНО Коротюк О.В. 01.09.2020 за реєстровим №472 на ім`я ОСОБА_3 , свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н.В. 11.01.2012 на ім`я ОСОБА_7 і визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/9 частину спірної квартири.

У поданому відзиві на позов представник ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 у зв`язку з безпідставністю, відсутністю правовстановлюючих документів на майно, неналежно обраним способом захисту, а також просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

У відповіді на відзив ОСОБА_2 наполягає на обґрунтованості своїх вимог.

22.02.2022 ОСОБА_2 подано заяву про зміну предмету позову, в якій він просив суд визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом КМНО Коротюк О.В. 01.09.2020 за реєстровим №472 на ім`я ОСОБА_3 , свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н.В. 11.01.2012 на ім`я ОСОБА_7 , свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н.В. 11.01.2012 на ім`я ОСОБА_6 і визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/9 частину спірної квартири.

18.07.2022 представником позивача ОСОБА_3 подано заяву про зміну предмету позову, в якій він просить суд усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні належною йому на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_3 до неї і зобов`язання ОСОБА_2 надати ОСОБА_3 ключі від вхідних дверей квартири та не чинити перешкод у користуванні нею.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Щербань Д.М. підтримав позовні вимоги свого довірителя, проти вимог ОСОБА_2 заперечував.

ОСОБА_2 просив задовольнити його позовні вимоги, відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_3 , оскільки ним незаконно набуто право на спадкування квартири, з приводу чого порушено кримінальну справу.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не з`явились, про розгляд справи повідомлялись неодноразово належним чином, причини неявки суду не відомі. Суд ухвалив розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши учасників справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

Згідно ордеру №Г19484 від 20.09.1977, квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_5 на сім`ю з чотирьох осіб: власне ОСОБА_5 , її чоловіка ОСОБА_6 та синів ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.97).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 27.05.1999, квартира АДРЕСА_1 на лежить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (в рівних долях) (т.1 а.с.100).

03.06.1999 право власності зареєстроване у Київському міському БТІ.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

На момент смерті вона була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 . Разом з нею за цією адресою на момент смерті також були зареєстровані ОСОБА_6 (чоловік померлої) і ОСОБА_7 (син померлої).

Спадщину після її смерті прийнято її чоловіком ОСОБА_6 (заява від 09.09.2011) і сином ОСОБА_7 (фактично).

11.01.2012 державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н.В. видано свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на спадкове майно, а саме 1/3 частину спірної квартири, тобто кожному зі спадкоємців на 1/6 частину квартири.

Постановами про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17.06.2017, 20.06.2018 ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 у зв`язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини та відсутністю факту прийняття майна.

Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 31.08.2020 у справі за ун.№756/1608/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції в м.Києва про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і встановлено те, ОСОБА_2 постійно проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини (т.1 а.с.103-106).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08.04.2021 ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 у зв`язку з неможливістю внесення змін до раніше виданих свідоцтв.

Ці обставини встановлені судом з матеріалів спадкової справи№1044/2011 щодо майна померлої ОСОБА_5 (т.1 а.с.205-250)

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 .

Згідно копії спадкової справи №408/2013, заведеної державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Іванець О.О. (т.1 а.с.168-203) вбачається, що єдиним його спадкоємцем є ОСОБА_4 , від імені якого його законний представник ОСОБА_8 05.04.2013 подала заяву про прийняття спадщини на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Бурмакою І.П. 30.01.2013 за реєстровим №249.

Спадкові права ОСОБА_4 не оформлені, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09.06.2016 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з наявним арештом нерухомого майна.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 .

Спадкову справу щодо його майна заведено приватним нотаріусом КМНО Коротюк О.В. Копію спадкової справи долучено до матеріалів цивільної справи (т.3 і т.4 а.с.1-112).

З наданої спадкової справи вбачається, що 14.04.2016 ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Коротюк О.В. 09.03.2016 за реєстровим №307. 01.09.2020 приватним нотаріусом видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину спірної квартири.

09.09.2016 ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 на підставі закону та заповіту, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Сташковою А.Г. 12.03.2015 за реєстровим №641. Постановою нотаріуса від 30.11.2016 відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з наявністю більш пізнього заповіту, складеного спадкодавцем і відсутності у нього права на обов`язкову частку у спадщині.

Щодо вимог ОСОБА_3 про усунення йому перешкод у користуванні квартирою.

Згідно ч.1, 2 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно, може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч.1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно ст.150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і мають право розпоряджатись цією власністю на власний розсуд.

Згідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст.319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.1 ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ч.1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав», власник володіє, користується розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник не може завдати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності.

Відповідно до ст. 155 Житлового кодексу УРСР, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством СРСР і Української РСР.

Таким чином, оскільки позивач ОСОБА_3 є власником частки спірної квартири, має право користуватися нею, що передбачено чинним законодавством, але відповідач чинить перешкоди позивачу у здійсненні ним права власності щодо користування належною йому часткою квартири. Наявність таких перешкод фактично підтверджено в суді і самим ОСОБА_2 , який повідомив у поясненнях, що в квартирі проживає один, ОСОБА_3 туди не пустить, оскільки не погоджується з правомірністю набуття ним прав на квартиру.

З врахуванням вищевикладеного суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом його вселення до спірної квартири є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні майном, задоволенню не підлягають, оскільки суд покликаний захищати порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси особи, проте вказані вимоги позивача заявлені на майбутнє, тобто передчасно.

Також суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог щодо надання ключів від квартири, оскільки це питання може бути вирішено між співвласниками самостійно без втручання органів держави за умови вирішення спору між ними щодо наявності/відсутності прав ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на спірну квартиру.

Щодо вимог ОСОБА_2 , то суд, вирішуючи їх виходить з наступних положень чинного законодавства та приходить до наступних висновків.

Як зазначалось вище, після смерті ОСОБА_5 , її частку у спірній квартирі (1/3) в рівних частках успадковано її чоловіком ОСОБА_6 і сином ОСОБА_7 , про що видано ним свідоцтва про право на спадщину від 11.01.2012.

Рішенням суду у справі .№756/1608/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції в м.Києва про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і встановлено те, ОСОБА_2 постійно проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини.

Згідно ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст.1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Згідно ст.1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, після смерті ОСОБА_5 її спадкоємцями першої черги були ОСОБА_6 (чоловік), ОСОБА_7 і ОСОБА_2 (діти). Всі ці особи є спадкоємцями першої черги і прийняли спадщину у порядку ст.ст.1268, 1269 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.1278 ЦК України, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Таким чином, враховуючи те, що спадковим майном ОСОБА_5 є 1/3 частина спірної квартири, то при рівному поділі її між трьома спадкоємцями, частка кожного у спадщині мала складати 1/9 частину.

Відповідно до ст.1300 ЦК України, за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

На момент вирішення справи спадкоємці ОСОБА_6 і ОСОБА_7 вже померли, що унеможливлює видачу їм нотаріусом нових свідоцтва про право на спадщину, а тому застосування такого правового механізму в цій справі є необґрунтованим.

Статтею 1301 ЦК України визначено механізм визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Так, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

В цій справі, враховуючи смерть двох спадкоємців ОСОБА_5 , суд вважає доцільним застосувати механізм, визначений у ст.1301 ЦК України та визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину, видані на ім`я ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в частині 1/18 частки квартири (1/3:3=1/9 - розподіл спадщини між всіма спадкоємцями, 1/6-1/9=1/18 - різниця між часткою майна у свідоцтвах та дійсної долі кожного спадкоємця).

Цим рішенням суд вважає правильним визначити, що частка ОСОБА_7 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 мала становити 4/9 частки, з яких 1/3 частка набута на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.05.1999 року, а 1/9 частка - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також суд вважає правильним визначити, що частка ОСОБА_6 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 мала становити 4/9 частки, з яких 1/3 частка набута на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.05.1999 року, а 1/9 частка - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Необхідність визначення часток зумовлена тим, що спадкоємець померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_4 не оформив спадкових прав. Після здійснення судом перерозподілу спадщини між трьома спадкоємцями ОСОБА_5 , двоє з яких на момент вирішення справи теж померли, виникла необхідність внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, однак відомості щодо належності ОСОБА_6 і ОСОБА_7 часток у спірній квартирі містяться у відомостях архівної частини цього реєстру, а саме - Реєстру прав власності на нерухоме майно, в якому зазначено, що кожен з зазначених вище осіб є власником 1/3 частини квартири на підставі свідоцтва про право власності від 27.05.1999 і 1/6 частини на підставі свідоцтв про право на спадщину (після смерті ОСОБА_5 ).

Закон «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у статті 1 визначає, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек (далі - архівна складова) (ч. 1 ст. 13 Закону).

Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою КМУ від 26.10.2011 № 1141 (зі змінами) (далі - Порядок ведення), у п. 40 передбачає, що відомості невід`ємної архівної складової частини Державного реєстру прав використовуються державним реєстратором під час проведення державної реєстрації прав для встановлення наявності (відсутності) записів про державну реєстрацію прав, їх обтяжень, у тому числі з метою їх перенесення до Державного реєстру прав та погашення у випадках, передбачених цим Порядком.

Разом з тим, норми частини 5 статті 12 Закону встановлюють, що відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав.

Підстави та процедуру погашення записів визначає п. 45 Порядку ведення, а саме:

1) у разі державної реєстрації прав, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 року в архівній складовій, після внесення до Державного реєстру прав відомостей, передбачених пунктами 41, 42 та 44 цього Порядку, державний реєстратор проставляє:

- у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відмітку про погашення запису про об`єкт нерухомого майна, незавершеного будівництва. У разі належності майна на праві спільної власності проставляється відмітка про погашення запису про право власності виключно щодо особи, стосовно якої проводяться реєстраційні дії;

- в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та/або Державному реєстрі іпотек відмітку про погашення запису про обтяження речового права та/або запису про іпотеку;

2) у разі, коли відповідна державна реєстрація вже проведена в Державному реєстрі прав без проставлення відмітки:

- під час проведення наступних реєстраційних дій щодо відповідного об`єкта нерухомого майна;

- у разі відсутності необхідності проведення реєстраційних дій - за заявою про виправлення технічної помилки, яку може подати також особа, записи про яку в Реєстрі прав власності на нерухоме майно залишилися без проставлення відмітки про погашення, або її спадкоємці (правонаступники).

Для погашення за окремою заявою жодні документи не подаються, але обов`язковими є ідентифікація відповідного об`єкта нерухомого майна та наявність у Державному реєстрі прав запису про право власності за особою, щодо якої здійснюється погашення запису, або за іншою особою (у разі подання заяви попереднім власником (його спадкоємцем), щодо якого записи залишилися непогашеними).

Постановою КМУ від 13.05.2020 № 399 (набрала чинності 29.05.2020) було внесено зміни до п. 6, 8 Порядку ведення та передбачено тип заяви - «про виправлення технічної помилки у відомостях Державного реєстру прав», з поділом її на підтипи помилок:

- технічна помилка у відомостях Державного реєстру прав з вини заявника;

- технічна помилка у відомостях Державного реєстру прав з вини державного реєстратора;

- погашення записів у Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Отже, жодний з передбачених законом випадків для погашення записів у архівній частині Реєстру речових прав на нерухоме майно - Реєстру прав власності на нерухоме майно не можливо реалізувати за обставинами розгляду даної цивільної справи, оскільки відсутні підстави для погашення попередніх записів чи виправлення технічної помилки.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

З`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Європейський суд з прав людини не раз наголошував на необхідності ефективного захисту. Наприклад, у п.75 рішення від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» зазначено, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади.

Конституційний Суд у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути відповідним наявним обставинам.

Таким чином, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, рішення ЄСПЛ, розглядаючи справу, суд повинен з огляду на зміст та обґрунтування позовних вимог, не порушуючи принцип рівності сторін, визначитися із ефективним способом захисту права позивача, який забезпечить поновлення порушеного права.

Отже, обов?язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia («суд знає закони»).

Правильність визначення часток у спірній квартирі щодо померлих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 має значення для подальшого оформлення спадщини їх спадкоємцями, з огляду на неможливість корегування судом записів у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а також неможливість внесення змін щодо розміру часток у нього. Таке визначення часток померлих у спірній квартирі, на думку суду, сприятиме найбільш ефективному захисту прав іншого співвласника ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як титульного власника, який прийняв спадщину, але не оформив її.

Згідно ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З метою ефективного захисту прав позивача ОСОБА_2 суд визнає обґрунтованою його вимогу щодо визнання за ним права власності на 1/9 частку спірної квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , оскільки нотаріусом правомірно відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з неможливістю скасування раніше виданих свідоцтв іншим спадкоємцям.

Як зазначалось вище, 09.03.2016 за реєстровим №307. 01.09.2020 приватним нотаріусом видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину спірної квартири.

Чинне цивільне законодавство у випадку виявлення неправильності у видачі нотаріусом свідоцтв про право на спадщину передбачає два способи судового захисту прав заінтересованих осіб.

Так, порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину передбачено статтею 1300 ЦК України.

Так, за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Отже, застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з`являться інші спадкоємці.

У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним.

У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією.

За таких обставин, передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців.

Враховуючи те, що при вирішенні цієї справи, судом встановлено неправильність у оформленні спадщини після смерті ОСОБА_5 і її розподілу між спадкоємцями, що вимагає судового захисту прав позивача ОСОБА_2 і дотримання максимального балансу між його правами та правами інших заінтересованих осіб, суд вважає правильним внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксаною Вікторівною 01.09.2020 за реєстровим №472 на ім`я ОСОБА_3 щодо спадкування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом зміни розміру успадкованої частки зазначеного майна до 4/9 частки.

У зв`язку із внесенням змін до свідоцтва про право на спадщину зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксану Вікторівну видати ОСОБА_3 нове свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону».

Крім того, у ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» законодавець також зазначив, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Після видачі приватним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_3 , 01.09.2020 нею було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на частину спірної квартири за ОСОБА_3 №53851249, номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 37986844.

На думку суду, якщо зазнає зміни документ, що підтверджує право власності спадкоємців на нерухоме майно, відомості про зміни повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в установленому законом порядку.

З цих підстав, з метою гарантування позивачу ОСОБА_2 відновлення порушеного права на отримання спадщини та надання йому ефективного способу судового захисту, суд вважає правильним внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно припинивши право власності ОСОБА_3 на 1/18 частку квартири АДРЕСА_1 , зареєстроване у Реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.09.2020, номер запису про речове право 37986844, залишивши у його власності 4/9 частини цієї квартири.

Таким чином, вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати у справі суд підлягають розподілу в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.5, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном, вселення - задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксана Вікторівна про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності - задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво по право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н.В. 11.01.2012 за реєстровим №8-13, видане ОСОБА_6 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в частині 1/18 частки квартири.

Визначити, що частка ОСОБА_6 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 мала становити 4/9 частки, з яких 1/3 частка набута на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.05.1999 року, а 1/9 частка - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати недійсним свідоцтво по право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н.В. 11.01.2012 за реєстровим №8-15, видане ОСОБА_7 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в частині 1/18 частки квартири.

Визначити, що частка ОСОБА_7 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 мала становити 4/9 частки, з яких 1/3 частка набута на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.05.1999 року, а 1/9 частка - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/9 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксаною Вікторівною 01.09.2020 за реєстровим №472 на ім`я ОСОБА_3 щодо спадкування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом зміни розміру успадкованої частки зазначеного майна до 4/9 частки.

Внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно припинивши право власності ОСОБА_3 на 1/18 частку квартири АДРЕСА_1 , зареєстроване у Реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.09.2020, номер запису про речове право 37986844, залишивши у його власності 4/9 частини цієї квартири.

У зв`язку із внесенням змін до свідоцтва про право на спадщину зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксану Вікторівну видати ОСОБА_3 нове свідоцтво про право на спадщину.

Дані учасників справи:

ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 06.09.2023

Суддя А.М. Майбоженко