Рішення № 11324069, 24.09.2010, Сніжнянський міський суд Донецької області

Справа № 2-265/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 вересня 2010 року

Сніжнянський міський суд Донецької області

в складі:

головуючого судді - Радченка В.Є.

при секретарі - Камашевій С.В.

з участю:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сніжне Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору на виконання робіт від 20.10.2009 р. недійсним за ознаками ст.ст. 229 та 230 ЦК України з наслідками, передбаченими законом, стягнення неустойки станом на 31.12.2009 р. в сумі 5728 гривень, -

В С Т А Н О В И В :

26.11.2009 р. до Сніжнянського міського суду надійшов позов ОСОБА_1 до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про стягнення неустойки в розмірі 2211 грн. та про зобовязання продовжити ремонтні роботи до складання акту виконаних робіт. Ці позовні вимоги на підставі письмової заяви позивача залишені судом без розгляду ухвалою від 24.09.2010 р.

В змінених позовних вимогах від 19.03.2010 р. (а.с. 34-35) позивач просив про визнання договору на виконання робіт від 20.10.2009 р. з відповідачем ОСОБА_2 недійсним за ознаками ст.ст. 229 та 230 ЦК України з наслідками, передбаченими законом. При цьому він поставив питання про направлення подання в правоохоронні органи відносно відповідача для прийняття процесуального рішення за фактом його неправомірних дій.

В письмовій заяві від 31.07.2010 р. (вх. від 09.07.2010 р.) позивач просив стягнути з відповідача неустойки станом на 31.12.2009 р. в сумі 5728 гривень (а.с. 91-92).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.10.2009 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір на виконання робіт (а.с. 45). Згідно з цим договором ОСОБА_2 зобовязався протягом 15 діб виконати ремонт ванної кімнати, а ОСОБА_1 оплатити цю роботу. Цей договір укладений внаслідок помилки та внаслідок обману з боку відповідача, який сказав позивачу, що є субєктом підприємницької діяльності. Через це позивач просить розірвати договір, який би не уклав з не субєктом підприємницької діяльності, та стягнути неустойку.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги про визнання договору на виконання робіт від 20.10.2009 р. недійсним за ознаками ст.ст. 229 та 230 ЦК України з наслідками, передбаченими законом, стягнення неустойки станом на 31.12.2009 р. в сумі 5728 гривень. Просив їх задовольнити. Надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Відповідач та його представник за усним клопотанням, ОСОБА_3. заперечували проти задоволення позовних вимог. Заперечення мотивували тим, що між позивачем та відповідачем укладений договір підряду. Для його укладання не важливо, чи є виконавець послуг СПД. Відповідач не говорив позивачу, що він є субєктом підприємницької діяльності і договір складався позивачем, який має юридичну освіту.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

20.10.2009 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір на виконання робіт (а.с. 45). Згідно з цим договором ОСОБА_2 зобовязався протягом 15 діб виконати ремонт ванної кімнати, а ОСОБА_1 оплатити цю роботу. В договорі зазначено, що ОСОБА_2 діє на підставі свідоцтва про реєстрацію суб*єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 228 ЦК України (правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки) якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

В пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розяснено наступне Відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно з ст. 230 ЦК України (правові наслідки вчинення правочину під впливом обману) якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розяснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суд вважає, що за своєю правовою природою спірний договір між позивачем та відповідачем є договором підряду за яким одна сторона (підрядник) зобовязується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу. В ст. 837 ЦК України (договір підряду) не визначений правовий статус особи (підрядника) з яким замовник укладає договір підряду. Тобто відомості про те, чи є підрядник (відповідач ОСОБА_2.) субєктом підприємницької діяльності і чи діє він на підставі свідоцтва про реєстрацію суб*єкта підприємницької діяльності не впливають на дійсність правочину, на його правову природу, на істотність обставин тощо.

Судом перевірена наявність визначених статтями 229, 230 ЦК України підстав визнання недійсним спірного правочину. Позивач не довів підстав для визнання договору недійсним. Він заявив в судовому засіданні, що «не просив у ОСОБА_2 документи про те, що останній є субєктом підприємницької діяльності». Тобто позивач достовірно не впевнився, чи є ОСОБА_2 субєктом підприємницької діяльності. Свідок ОСОБА_4 в судовому засідання пояснила, що не памятає, чи говорив відповідач позивачу про те, що він є субєктом підприємницької діяльності. Сам відповідач в судовому засіданні пояснив, що не говорив про це позивачу і договір складався позивачем, який має юридичну освіту.

Враховуючи, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам законодавства, доказів того, що договір вчинено під впливом обману чи помилки не встановлено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним спірного договору.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення неустойки станом на 31.12.2009 р. в сумі 5728 гривень- суд виходить з наступного. Неустойка є одним з видів забезпечення зобовязання (ст. 546 ЦК України). Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення зобовязання вичиняється у письмовій формі і якщо він вчинений із недодержанням письмової форми він є нікчемним. В спірному договорі жодним чином не зазначено про неустойку чи про інший вид забезпечення зобовязання. Посилання позивача в цій частині на Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. є необґрунтованим з наступних причин. В преамбулі цього Закону зазначено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Пункт 3 ст. 1 цього ж Закону містить визначення терміну «виконавець», а саме, що виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Оскільки відповідач не є субєктом господарювання (а.с. 27) правові відносини між позивачем та відповідачем не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. і посилання позивача на цей Закон при намаганні стягнути неустойку з відповідача є необґрунтованим.

В позові ставиться питання про направлення подання в правоохоронні органи відносно відповідача для прийняття процесуального рішення за фактом його неправомірних дій. Це питання не відноситься до позовних вимог, оскільки такий спосіб захисту права позивача (яка направлення подання) не передбачений чинним ЦПК. В ЦПК України передбачено лише право постановити окрему ухвалу (ст. 211 ЦПК України) у випадку виявлення під час розгляду справи порушень закону. Суд не виявив порушень закону з боку відповідача, які б були підставою для постановлення окремої ухвали.

При зверненні до суду позивач не сплатив судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, посилаючись на звільнення від оплати таких судових витрат в звязку з захистом своїх прав, як споживача. Судом встановлено, що спірні відносини не регулюються законодавством про захист прав споживачів. Тобто, позивач повинен сплатити судові витрати.

Згідно з вимогами ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21 січня 1993 року державне мито (судовий збір) по цій справі повинно бути сплаченим за миги майнового характеру в розмірі 1% від ціни позову, тобто 57 грн. 28 коп. Також, за позовні вимоги немайнового характеру про визнання договорів недійсними позивач повинен сплатити 8 грн. 50 коп. Всього позивач повинен сплатити 65 грн. 78 коп. судового збору.

Також з позивача підлягають стягненню 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 60, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору на виконання робіт від 20.10.2009 р. недійсним за ознаками ст.ст. 229 та 230 ЦК України з наслідками, передбаченими законом, стягнення неустойки станом на 31.12.2009 р. в сумі 5728 гривень відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 65 (шістдесят п*ять) гривень 78 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 120 (сто двадцять) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи (рахунок: 31219259700078; Банк: ГУ ДКУ в Донецькій області; отримувач: Державний бюджет Ворошилівського району м. Донецьк, МФО: 834016 ЄДРПОУ: 34686453, код класифікації 2205001, призначення платежу: „інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в Сніжнянському міському суді (код суду 0545))

Рішення може бути повністю або частково оскаржено сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обовязки до Апеляційного суду Донецької області через Сніжнянський міський суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий :