Ухвала суду № 1131887, 04.09.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                               К-35496/06

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ             УКРАЇНИ

“04” вересня  2007 року                                                                                       м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Фадєєвої Н.М.

Суддів:  Маринчак Н.Є., Гончар Л.Я., Матолича С.В., Харченка В.В.

при секретарі:  Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача:  Шевченка М.В.

відповідача: Павловського В.А.

розглянувши касаційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліс»

на  постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01 листопада 2006 у справі

 у справі  №158/12-06

за позовом  Білоцерківської Об’єднаної державної податкової інспекції

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Поліс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна»

провизнання угоди недійсною та стягнення суми, -

встановив:

У квітні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про визнання недійсною угоди між ТОВ «Поліс» та ТОВ «Фортуна» та стягнення до бюджету 423746,53грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані господарські договори між відповідачами було укладено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства і тому підлягають визнанню недійсними.

Постановою господарського суду Київської області від 22 червня 2006р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено у зв’язку з тим, що позивачем не доведені позовні вимоги в частині визнання угоди між відповідачами недійсною.

Постановою Київського міжобласного господарського суду від 01 листопада 2006р. було скасовано рішення першої судової інстанції та прийнято по справі нове рішення: визнано недійсними договори №008/386 від 01.04.2003р. та №008/268 від 08.01.2004р. між ТОВ «Поліс» та ТОВ «Фортуна»; зобов’язано ТОВ «Фортуна» повернути ТОВ «Поліс»  все одержане за вищезазначеними угодами на суму 423746,53грн.; стягнуто з ТОВ «Поліс»  в доход державного бюджету 423746,53грн.; стягнуто з ТОВ «Фортуна» в доход державного бюджету 4237,46грн. судових витрат; стягнуто з ТОВ «Фортуна» 2118,73грн. судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні угоди між відповідачами підлягають скасуванню виходячи з того, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не є правомірним. Позиція суду обґрунтована тим що, оскільки ТОВ «Фортуна» не є виробником відвантаженого до ТОВ «Поліс» товару, а постачальником вказаного у договорах товару є інші суб’єкти господарювання щодо яких є свідчення про не знаходження їх на податковому обліку а також відсутні підтвердження здійснення вказаних господарських операцій з відповідними контрагентами, то на підставі ст.207 ГК України ця обставина є достатньою для визнання оскаржуваних угод недійсними.

Не погоджуючись з рішенням суду другої судової інстанції ТОВ «Поліс» звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом другої інстанції норм процесуального права, поставлено питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та залишення в силі постанови суду першої судової інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів  дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між відповідачами було укладено оспорювані договори купівлі-продажу №008/386 від 01.04.2003р. та №008/268 від 08.01.2004р., відповідно до умов яких ТОВ «Поліс» купує у ТОВ «Фортуна» худобу живою вагою у кількості, за ціною і якістю, що визначені окремо складеними протоколами, які є невід’ємними частинами вищевказаних договорів.

Виконання вказаних договорів підтверджується копіями податкових накладних, копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів, відповідно до яких загальна сума вартості товару придбаного ТОВ «Поліс» складає 465424,90грн.. Суми ПДВ, зазначені у податкових накладних були віднесені ТОВ «Поліс» до складу податкового кредиту, а саме: у грудні 2003р. в розмірі 37757,88грн., у липні 2004р. в розмірі 3982,07грн..

Відповідно до п.п.1.8 ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Поліс», за період що перевірявся, на підставі отриманих від контрагента податкових накладних було віднесено до податкового кредиту суми сплаченого в складі ціни придбаного товару ПДВ.

Податковим органом було проведено позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Поліс» при взаєморозрахунках з ТОВ «Фортуна» за період з 01.12.2003р. по 31.12.2003р. та з 01.07.2004р. по 31.07.2004р., про що складено акт №3/23-4/05479987 від 12.01.2005р..

Також контролюючим органом було проведено зустрічні перевірки по ланцюгу до виробника продукції, що була предметом укладених угод, на підставі яких податковий орган дійшов висновку про те, що ТОВ «Фортуна» не є виробником реалізованої продукції а вказаний товар придбавався у суб’єктів підприємницької діяльності, які мають ознаки фіктивності.

В ході проведення вищезазначеної перевірки контролюючим органом зроблено висновок про порушення ТОВ «Поліс» п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством знижено податок на додану вартість за грудень 2003р. на 33469,00грн., за липень 2004р. на  31264,00грн..

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відсутність відомостей у центральній базі даних платників податків про знаходження на податковому обліку постачальників товару якій є предметом оспорюваних угод не є підтвердженням ухиляння від оподаткування або сплати податків відповідачами у даній справі.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Приймаючи до уваги, що Закон України «Про податок на додану вартість» підставою для отримання відшкодування визначав дані тільки податкової декларації за звітний період і не передбачає надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків, твердження позивача є неправомірними.

Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту. А, відтак, немає підстав визначати неправомірність укладення оскаржуваних угод на підставі тієї обставини, що є сумніви щодо правомірності укладення угод які їм передували.

Судом апеляційної інстанції не було з’ясовано у чому конкретно полягала явно суперечна інтересам держави і суспільства мета укладених угод, що є необхідною умовою для визнання оспорюваних угод недійсними відповідно до ст.207,208 ГК України.

Враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, висновок суду першої інстанції про недоведеність контролюючим органом того, що спірні договори укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зроблений з дотриманням вимог чинного законодавства.

Згідно ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки судом першої інстанції з достатньою повнотою з’ясовано обставини справи і до них правильно застосовано норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції, внаслідок помилкового тлумачення, неправильно застосував норми матеріального права, ухвалене у справі рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення першої судової інстанції.     

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліс» - задовольнити.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01 листопада 2006 у справі скасувати та залишити в силі постанову господарського суду Київської області від 22 червня 2006р..

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

   За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня  відкриття таких обставин.

Головуючий                                                     (підпис)

Судді                                                                (підписи)

З оригіналом згідно: