Рішення № 113106737, 09.11.2022, Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 503/1538/21

Провадження № 2/503/91/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 року

Кодимський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Калашнікової Т.О.,

при секретарі Поліковській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Кодима у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області та Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності. Позовна заява мотивована тим, що 08 березня 2021 року службовою особою Кодимського ВПД №1 Подільського РУП ГУ НП в Одеській області стосовно нього складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП). Постановою судді Кодимського районного суду Одеської області від 11 травня 2021 року провадження по справі про адміністративне правопорушення було закрито у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зазначає, що незаконним притягненням до адміністративної відповідальності йому завдано матеріальної шкоди в загальному розмірі 3360 гривень, яка полягає у понесенні ним витрат на оплату за додаткові надані послуги з транспортування транспортного засобу із спецмайданчику та зберігання автомобіля, а також моральних страждань, оскільки постраждала його ділова репутація; був змінений звичний спосіб його життя, а для відновлення порушених прав позивачеві довелося докладати додаткових зусиль та доводити свою невинуватість у суді, що потребувало багато часу. Посилаючись на вказані обставини, позивач на підставі ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» N 266/94-ВР від 01.12.1994р. та ст.1174 ЦК України, просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Одеській області з Державного бюджету України на свою користь 3360 гривень матеріальної шкоди та завдану йому моральну шкоду, яку він оцінює у 20 000 гривень.

У судове засідання позивач не з`явився та надав суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить проводити судовий розгляд цивільної справи у його відсутність.

Представник ГУ НП в Одеській області в судове засідання не з`явився та у встановлений судом строк подав відзив, в якому зазначив, що позов не визнає у повному обсязі та вважає позовні вимоги безпідставними. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивач не надав належних та допустимих доказів щодо протиправності дій ГУ НП в Одеській області та наявності вини цього державного органу у незаконному притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, враховуючи, що відповідач лише склав протокол про адміністративне правопорушення, а питання щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності не вирішував. На думку представника відповідача при вирішенні спору про відшкодування матеріальної та моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача та вина. Посилаючись на вищезазначене, представник відповідача вважає, що позивач мав довести незаконність накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, наявність шкоди та причинного зв`язку між ними, а також вину відповідача. Оскільки з дослідженої ним позовної заяви не вбачається, що до позивача застосовувалось адміністративне стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, тому підстави для задоволення позовних вимог у відповідності до ст.1176 ЦК України відсутні. Більше того, є не зрозумілим, чому позивач вирішив, що дії посадових осіб поліції являються протиправними, оскільки рішенням Кодимського районного суду Одеської області по справі №503/507/21 їх не визнано незаконними.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання також не з`явився, однак у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву, в якій позов не визнав. В обґрунтування заперечень зазначив, що Державна казначейська служба України є окремою юридичною особою, яка самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями, в повному обсязі виконує свої завдання та функції і ніяких прав та законних інтересів позивача не порушувала. Спірні правовідносини виникли виключно між ОСОБА_1 та ГУ НП в Одеській області. Крім того, належним відповідачем у даній категорії справ є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, який позивач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж не залучення до участі у справі Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі. На думку представника відповідача позивачем не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями посадових осіб національної поліції та моральною шкодою, а також незаконність дій посадових осіб національної поліції. Оскільки, у позовній заяві позивач лише обмежується загальними посиланнями, що дії працівників національної поліції завдали позивачу моральної шкоди, проте жодних доказів на підтвердження того, що по відношенню до нього був здійснений фізичний чи психічний вплив та в чому він виражався, позивачем не було надано. Він вказує, що внаслідок незаконних дій посадових осіб ГУНП в Одеській області йому було завдано моральну шкоду та зазначає як підставу для цього рішення Кодимського міськрайонного суду Одеської області від 11.05.2021р. по справі №503/507/21, проте даним рішенням було лише закрито провадження у справі, а незаконність дій посадових осіб національної поліції рішеннями встановлено не було. Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Також, казначейство вважає, що позивачем не доведено реальності завдання моральної шкоди, оскільки відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а ч.2 цієї статті Кодексу визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини 2статті 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши, проаналізувавши та оцінивши письмові докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та містяться у матеріалах цивільної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом, постановою Кодимського районного суду Одеської області від 11.05.2021 року, що відповідно до відмітки суду набрала законної сили 22.05.2021 року, було закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що недоведеним є той факт, що ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп`яніння за кермом транспортного засобу, що виключає в його діях ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Разом з тим, внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності останній зазнав витрат, понесених ним за надані йому додаткові послуги за зберігання транспортного засобу на спецмайданчику та його транспортування в загальному розмірі 3360 гривень. Ця обставина підтверджується відповідними копіями квитанцій (а.с.8).

Крім того, позивач зазнав моральних страждань, що полягають у душевних стражданнях, викликаних неможливістю користування автомобілем для власних потреб, а також витрачанням зусиль для відновлення його порушеного права.

Встановлені судом вищевказані обставини свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини, що регулюються наступними нормами права.

Статтею 19 Конституції Україниви значено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.55 Конституції України та ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України). Способи захисту щодо даних спірних правовідносин визначені Цивільним Кодексом України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166,1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені ч.7ст.1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч.1ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174цьогоКодексу).

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч.ч.5,6 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Аналізуючи вищевказані норми законодавства України, можна зробити висновок, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України.

Однак, відповідно до ч.6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. А в ч.7 зазначено, що порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування , а саме зі змісту ст.1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.1 Закону України №266/94-ВР від 01.12.1994р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», далі - Закон №266/94-ВР від 01.12.1994р., (із змінами та доповненнями ) однією із підстав для відшкодування завданої громадянинові шкоди - є шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

А право особи на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом №266/94-ВР від 01.12.1994р., виникає у випадках зазначених в ст.2 цього Закону, зокрема, згідно п.4 ч.1 цієї статті, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.

Пунктом 5 ст.3 Закону №266/94-ВР від 01.12.1994р. передбачено відшкодування громадянинові моральної шкоди.

Враховуючи зазначені норми ЦК України та Закон №266/94-ВР від 01.12.1994р., суд не приймає до уваги твердження відповідачів, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди, так як до позивача не застосовувалось адміністративне стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, оскільки суд дійшов висновку, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Частинами п`ятою та шостою ст.4 Закону №266/94-ВР від 01.12.1994р. передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Саме така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.01.2022р. у справі №953/6561/20 (провадження №61-922св21).

Відповідно до ч.4 ст.263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що дії працівників Кодимського ВПД №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області щодо складання відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, відповідно до положень п.4 ч.1 ст.2 Закону №266/94-ВР від 01.12.1994р., є підставою для відшкодування позивачеві матеріальної та моральної шкоди, оскільки закриття судами справ про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини.

Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням наявні докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що встановлений та документально підтверджений в ході розгляду справи факт закриття справи про адміністративне правопорушення надає підстави суду дійти до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з держави витрат, понесених позивачем внаслідок його незаконного притягнення до адміністративної відповідальності є такими, що підлягають задоволенню на підставі ст.ст.2,3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94-ВР від 01.12.1994 року.

При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд відповідно дост.23 ЦК України враховує характер правопорушення, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого порушеного права. Зокрема, що відносно позивача мало місце неправомірне здійснення адміністративного провадження та накладання адміністративного стягнення саме з боку службової особи державного органу, в той час, коли такий орган та його посадові особи, в першу чергу, зобов`язані гарантувати дотримання конституційних принципів захисту прав людини і громадянина, не допускати порушення таких прав.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством з урахуванням глибини страждань позивача, з урахуванням того наскільки були порушені його нормальні життєві зв`язки, які зусилля ним були застосовані для відновлення цих зв`язків та для організації свого життя, а тому суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в сумі 20 000,00 грн. підлягають частковому задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно зазнав моральних страждань, які виразились у притягненні його до адміністративної відповідальності та обмеженні його прав на користування транспортним засобом певний час. Крім того, позивач був змушений докладати додаткових зусиль задля відновлення свого порушеного права, зокрема звертатися до суду з даним позовом, і тим самим відновити недоторканність своїх честі і гідності, а тому з урахуванням засад розумності, виваженості і справедливості, суд приходить до висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн.

З огляду на це, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог на підставі наявних у справі доказів, позов в частині стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення позивача до адміністративної відповідальності, підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Крім того, у постанові від 27.11.2019 р. у справі № 242/4741/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ДКСУ та її територіальні органи можуть бути залучені до участі у справі про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади (його посадовими чи службовими особами),«з метою забезпечення завдань цивільного судочинства», проте їх незалучення не може бути єдиною підставою для відмови у позові.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 Положення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно з пунктом 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Враховуючи, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України і управління наявними коштами Державного бюджету України, то безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державної казначейської служби України.

При таких обставинах, в силу норм Бюджетного кодексу України,Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого КМУ від 15.04.2015р. №215, суми завданої позивачеві матеріальної та моральної шкоди, встановлені судом, належить стягнути з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ст.ст.16,1174,1176 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10,12,76,77,78,79-83,133,141,209-211,223,247,258,259,263-265,268,280-282,354 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області та Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, - задовольнити частково.

Стягнути з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 :

-3360 (три тисячі триста шістдесят) грн. 00 коп. витрат, понесених ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- 2000 (дві тисячі)грн. 00 коп. - в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Суддя

Кодимського районного суду Т.О.Калашнікова