Рішення № 113090932, 28.08.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 173/1793/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 року Печерський районний суд міста Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Чепляка А. С.

справа №173/1793/22-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, як незаконно набутого майна, інфляційних втрат, 3 % річних, -

представник відповідача - Стадніков Д. В.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2022 року позивач звернулась до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області із вказаним позовом, у якому просить стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») на користь ОСОБА_1 18 660, 30 грн, в тому числі: суми боргу в розмірі 13 951, 57 грн, як незаконно набутого майна, інфляційних втрат в розмірі 4 102, 74 грн, 3 % річних у розмірі 605, 99 грн, та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 має відкритий в АТ КБ «Приватбанк» рахунок для отримання пенсійних виплат (карта № НОМЕР_1 ).

Вказує, що із березня 2021 року АТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку почав стягувати грошові кошти із її пенсії в розмірі 1 755, 00 грн щомісячно із зазначенням «Деталі операці» - Автоматичне погашення заборгованості за рахунком НОМЕР_2 ».

Так, в березні 2021 року було стягнуто в загальній сумі 3 421, 57 грн, в квітні 2021 року - 1 755, 00 грн, в травні 2021 року - 1 755, 00 грн, в червні 2021 року - 1 755, 00 грн, в липні 2021 року - 1 755, 00 грн, в серпні 2021 року - 1 755, 00 грн, в вересні 2021 року - 1 755, 00 грн, а всього за період з 12 березня 2021 року по 19 вересня 2021 року було стягнуто грошові кошти в загальній сумі 13 951, 57 грн.

04.02.2022 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про повернення стягнутих коштів з її рахунку.

Вважає, що оскільки не має ніяких непогашених кредитів та/або грошових зобов`язань перед АТ КБ «Приватбанк», то самовільне утримання Банком в односторонньому порядку з її пенсії будь-яких сум є неправомірним, а безпідставно стягнуті кошти підлягають поверненню.

Таким чином, оскільки позивач згоди на списання коштів зі свого рахунку банку не надавала, звернення до банку щодо повернення коштів результатів не принесли, права позивача порушені АТ КБ «ПриватБанк» шляхом безпідставного (з власної ініціативи банку) списання грошових коштів з належного позивачу карткового рахунку, то вказані грошові кошти підлягають поверненню, як безпідставно набуті, з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2022 року для розгляду вказаної справи визначено суддю Бурхан С. М. (а.с. 17).

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19.12.2022 року справу було передано за підсудністю на розгляд до Печерського районного суду м. Києва (а.с. 21-22).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2023 року для розгляду вказаної справи визначено суддю Матійчук Г. О. (а.с. 28-29).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а. с. 30).

Копію ухвали від 30.01.2023 року було направлено на адреси сторін, крім того відповідачу було направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказані ухвали було направлено на відомі адреси електронної пошти сторін (а.с. 31).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу позивача, остання отримала копію ухвали - 29.03.2023 року (а.с. 37).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача, останній отримав копію ухвали та копію позовної заяви з додатками - 15.03.2023 року (а.с. 36).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

20.04.2023 року на адресу суду надійшов відзив відповідача, у якому просить відмовити у задоволенні позову, з підстав зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» починаючи з 02.03.2010 року, що підтверджується Анкетою-заявою. Згідно з наданою відповіддю на запит від 15.02.2022 року яка була направлена за адресою: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №DZVOAK00050005 від 04.07.2005 року, який був забезпечений договором поруки №DZVOAK00050005 від 04.07.2005 року, укладеним між АТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 . Списання коштів здійснювалось в рахунок погашення заборгованості за договором поруки №DZVOAK00050005 від 04.07.2005 року, укладеним між АТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 (а.с 38-60).

02.05.2023 року надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що жодного посилання на законні підстави для списання коштів, як то наявність судового рішення, що набрало законної сили, банк не зазначив. Також вказує, що оскільки рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.02.2015 року, залишеного без змін постановою Верховного суду у складі колегії Касаційного цивільного суду від 16.05.2019 року, у справі №202/32800/13-ц відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, то заборгованість позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором №DZVOAK00050005 від 04.07.2005 року відсутня, як наслідок відсутня заборгованість і у поручителя за договором поруки №DZVOAK00050005 від 04.07.2005 року (а.с. 83-88).

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має відкритий в АТ КБ «Приватбанк» рахунок для отримання пенсійних виплат (карта № НОМЕР_1 ).

За період із 12 березня 2021 року по 19 вересня 2021 року із карткового рахунку ОСОБА_1 було стягнуто грошові кошти в загальній сумі 13 951, 57 грн із зазначенням «Деталі операці» - Автоматичне погашення заборгованості за рахунком НОМЕР_2 », а саме: в березні 2021 року було стягнуто в загальній сумі 3 421, 57 грн, в квітні 2021 року - 1 755, 00 грн, в травні 2021 року - 1 755, 00 грн, в червні 2021 року - 1 755, 00 грн, в липні 2021 року - 1 755, 00 грн, в серпні 2021 року - 1 755, 00 грн, в вересні 2021 року - 1 755, 00 грн, а всього за період з 12 березня 2021 року по 19 вересня 2021 року було стягнуто грошові кошти в загальній сумі 13 951, 57 грн (а.с. 8-11).

04.02.2022 року ОСОБА_1 було подано до АТ КБ «ПриватБанк» заяву про повернення безпідставно списаних коштів (а.с. 12).

У відповідь на вказану заяву АТ КБ «ПриватБанк» 15.02.2022 року за вих.№20.1.0.0/7-220209/42015 було повідомлено, що «списання грошових коштів відбувається за існуючою заборгованістю за кредитним договором №DZVOAK00050005 від 04.07.2005 року (а.с. 53).

Частиною 1 ст. 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

Відповідно до ч. 3 ст. 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені ст. 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).

Отже, положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.

Так, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач посилається на те, що з її рахунку було неправомірно списано грошові кошти у сумі 13 951, 57 грн у рахунок погашення неіснуючої заборгованості.

При цьому, із наданого відповідачем відзиву вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» було списано грошові кошти у розмірі 13 951, 57 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DZVOAK00050005 від 04.07.2005 року та договором поруки №DZVOAK00050005 від 04.07.2005 року, на підтвердження зазначеного долучено виписку із рахунку. Однак, із аналізу вказаної виписки вбачається, що вона стосується позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором №DZVOAK00050005 від 04.07.2005 року, а не поручителя. Із виписки не вбачається, що списання грошових коштів із рахунку позивача здійснювалось у погашення заборгованості за договором поруки №DZVOAK00050005 від 04.07.2005 року.

Разом з тим, у відзиві відповідача, не міститься жодної іншої інформації про укладені між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитних договорів, у погашення заборгованості за які здійснювалось би списання заборгованості із позивача.

Із наданої позивачем виписки по рахунку ОСОБА_1 за період із 01.01.2021 року по 12.10.2021 року вбачається, що автоматичне погашення заборгованості здійснювалось за рахунком НОМЕР_2 , жодних інших ідентифікуючих ознак договору не зазначено.

При цьому, відповідач у відзиві не зазначає, про наявність між будь-яких кредитних договорів, в тому числі за № НОМЕР_2 . Щодо посилань відповідача на підписання анкети-заяви від 02.03.2010 року, то з неї вбачається, що вона стосується відкриття рахунку в АТ КБ «ПриватБанк», відомостей про укладення будь-яких кредитних договорів вона не містить, а отже не може бути належним доказом укладення кредитного договору.

Таким чином, договір, на який посилається відповідач, як на правову підстав списання грошових коштів з позивача, не стосується автоматичного погашення заборгованості здійснювалось за рахунком НОМЕР_2 . Будь-яких доказів на спростування зазначеного відповідачем не надано.

Отже, суд приходить до висновку, що посилання відповідача, що банк правомірно, відповідно до умов договору поруки №DZVOAK00050005 від 04.07.2005 року, списав 13 951, 57 грн, не відповідає дійсності та спростовується матеріали справи, в тому числі доказами поданими самим відповідачем.

При цьому, суд враховує те, що відповідач не заперечує факт списання коштів у розмірі 13 951, 57 грн в рахунок погашення заборгованості, а оскільки судом не встановлено правомірності дій щодо списання вказаних коштів із рахунку позивача, відповідачем не спростовано відсутність у позивача заборгованості за рахунком НОМЕР_2 , то суд приходить до висновку, що дії Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в частині списання з рахунку позивача коштів в загальному розмірі 13 951, 57 грн у період з 12.03.2021 року по 19.09.2021 року, є неправомірними, а вказані кошти безпіставно списаними, а отже підлягають стягненню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних від неповернутої суми та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються в тому числі на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

З огляду на те, що відповідач неправомірно користувався грошовими коштами позивача, то позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.

У частині 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Суд перевіривши розрахунок позивача, вважає його вірним. При цьому суд зазначає, що позивачем в цій частині позовні вимоги за час розгляду справи в суді не збільшувалися, іншого розрахунку суду не надано.

Відповідач жодного обґрунтованого розрахунку чи доказу на спростування розрахунку позивача суду не надав.

Отже, позовні вимоги про стягнення 3 % річних від неповернутої суми заборгованості у розмірі 605, 99 грн та інфляційних втрат у сумі 4 102, 74 грн, є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Таким чином, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв?язку із задоволення позову судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 524, 533-535, 536, 625, 1066, 1071, 1073, 1166, 1212 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, як незаконно набутого майна, інфляційних втрат, 3 % річних - задовольнити.

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 18 660, 30 грн, в тому числі: суми боргу в розмірі 13 951, 57 грн, як незаконно набутого майна, інфляційних втрат в розмірі 4 102, 74 грн, 3 % річних у розмірі 605, 99 грн.

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992, 40 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: вул. Грушевського 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.

Суддя Г. О. Матійчук