Рішення № 11307136, 10.09.2010, Чистяківський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Торезький міський суд Донецької області)

№ 2-6755/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2010 року. Торезький міський суд Донецької області у складі:

Головуючої-судді Чапланової О.М.

При секретарі Кононенко Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тореза справу за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області про визнання дій протиправними, зобовязання здійснити перерахунок та виплату одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду,

В С Т А Н О В И В:

17.08.2010 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області про визнання дій протиправними, зобовязання здійснити певні дії, в якій просив визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області протиправними. Зобовязати відповідача нарахувати і виплатити йому різницю у одноразовій допомозі в розмірі 4060 грн., різницю у щомісячній допомозі 13159,50 грн.

03.09.2010 р. на зміну позовних вимог ОСОБА_2 звнрнувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області про визнання дій протиправними, зобовязання здійснити перерахунок та виплату одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду (а.с.14). Свої вимоги обґрунтовує тим, що він, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), перебуває на відповідному обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Торезької міської ради. До 28 квітня 2010 року йому була встановлена 3 група інвалідності, а з 28 квітня 2010 року 1 група інвалідності. У відповідності до вимог ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” він має право на отримання різниці у компенсаціях у випадку встановлення вищої групи інвалідності, оскільки для інвалідів 3 групи встановлена одноразова компенсація у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, а для інвалідів 1 групи 60 мінімальних заробітних плат. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності. Він звернувся до УПСЗН з проханням здійснити виплату різниці у компенсації при встановленні вищої групи інвалідності у розмірі, який ґрунтується не на нормах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а на нормах ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Однак, УПСЗН відмовило йому у виплаті різниці у компенсації при встановленні вищої групи інвалідності у вказаному розмірі. Вважає, що дії відповідача УПСЗН є протиправними, такими що не відповідають вимогам ст. 48 вказаного Закону.

Позивач просить визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області протиправними. Зобовязати відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації у разі встановлення вищої групи інвалідності у розмірі 26070 грн.

Сторони, які про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи без їх участі.

За ухвалою суду розгляд справи здійснено у відсутності сторін.

Дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено, що ОСОБА_2, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1). Висновком МСЕК від 24.04.2007 р. йому при повторному огляді встановлено третю групу інвалідності на строк до 01.05.2010 р. у звязку з захворюванням, повязаним з виконанням обовязків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. При огляді МСЕК 28 квітня 2010 року позивачу встановлено 1 «Б» групу інвалідності з 30.03.2010 р. безстроково у звязку з захворюванням повязаним з виконанням обовязків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом, на підставі ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на отримання одноразової компенсації, розмір якої становить інвалідам 1 групи - 60 мінімальних заробітних плат, інвалідам 3 групи - 30 мінімальних заробітних плат. У звязку з встановленням інвалідності вищої групи має право на виплату різниці таких компенсацій. Управлінням праці та соціального захисту населення Торезької міської ради така різниця у компенсаціях була нарахована позивачу виходячи з розмірів компенсацій, визначених Постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 р., у розмірі 189 грн. 70 копійок.

Відповідач надав суду письмові заперечення на позов згідно яких не визнає заявлені позивачем позовні вимоги. Визнав той факт, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та визнаний інвалідом 1 групи з 30.03.2010 р., до цього мав 3 групу інвалідності. Зазначив, що згідно із ст.62 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991року №796-Х11 розяснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обовязковими для виконання місцевими органами виконавчої влади. На підставі ст.117 Конституцій України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обовязковими до виконання, тому всі виплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати, виплачуються у розмірах, встановлених ПКМУ. Фінансування витрат, повязаних з реалізацією вказаного Закону здійснюється за рахунок державного бюджету. Згідно із ч.2 ст.95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Виходячи з існуючих фінансових можливостей різниця у виплатах між 1 гр. та 3 гр. інвалідності позивачу нарахована у 2010 р. у розмірі 189 грн. 70 коп. згідно з ПКМУ №836 від 26.07.1996 р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Просить позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (в редакції чинній до 31 грудня 2007 року), одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи ... виплачується в таких розмірах: інвалідам 1 групи 60 мінімальних заробітних плат, інвалідам ІІІ групи - 30 мінімальних заробітних плат. У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.

Відповідно до підпункту 11 пункту 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” викладено в наступній редакції: Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сімям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких повязана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” встановлено конкретні розміри одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, в твердій грошовій сумі, зокрема для інвалідів 1 групи 379 грн. 30 коп., 2 групи 284 грн. 40 коп., інвалідів 3 групи 189 грн. 60 коп. (за грошовою реформою 1996 року).

22.05.2008 року Конституційним Судом України постановлено рішення №10-рп/2008, яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема п.28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якого ст. 48 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в наступній редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сімям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких повязана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Конституційний Суд України відзначив, що у Конституції України Україну проголошено соціальною і правовою державою (стаття1), в основу правового регулювання бюджетних відносин закладено принцип справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (ч.1 ст. 95). Держава відповідальна перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобовязана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина. Закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст. 8).

Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень Конституції України і Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: ст. 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої ст. 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституцій України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обовязків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 4,5,6,8 п. 4 мотивувальної частини).

У звязку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що «зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3, ч.2 ст. 6, ч.2 ст. 8, ч.2 ст. 19, ст.ст. 21,22, п. 1 ч.2 ст.92, ч.1,2,3 ст. 95 Конституції України» ( абз.1 п.5 мотивувальної частини).

При прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними.

Конституція України у ст.. 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з обєктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст. 152 ч.2 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу з дня ухвалення Конституційним судом рішення про їх неконституційність.

Згідно із ст. 63 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” фінансування витрат, повязаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Суд враховує, що визначений Кабінетом Міністрів розмір разової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами не відповідає вимогам ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року, тому до спірних правовідносин суд застосовує акт вищої юридичної сили Закон. Нарахування позивачу різниці у компенсації у разі встановлення вищої групи інвалідності здійснено УПСЗН у розмірі, значно нижчому за відповідний розмір мінімальної заробітної плати, який відповідно до ч.6 ст. 48 вказаного Закону, визначається на момент встановлення інвалідності.

Згідно із ч.6 ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплати, які указані в цієї статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення групи інвалідності. Позивачу 1 групу інвалідності встановлено 28.04.2010 р. з 30.03.2010 р. , виплату одноразової компенсації не проведено до теперішнього часу.

За таких обставин та з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати 869 грн., який визначається на момент встановлення інвалідності 30.03.2010 р. на користь позивача підлягає виплаті:

26070 грн. (60-30) х 869 = 26070 грн. ).

Суд оцінює як таке, що не ґрунтується на законі і є безпідставним, посилання представника відповідача на те, що для розрахунку одноразової компенсації позивачу, передбаченої ст.48 Закону №796-Х11, необхідно застосовувати ПКМУ № 836 від 26.07.1996 р. В цієї постанові закріплено конкретні розмірі компенсації, що суперечить Закону №796-Х11, котрим визначено кратність одноразової компенсації залежно від розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлюється законом. При вирішенні даного спору Закони України мають пріоритет над підзаконними нормативними актами, яким є ПКМУ № 836. Тому застосовувати цю постанову не можна.

Суд не приймає аргумент органу державної влади щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань. Щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, та положення ч.1ст.58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи: реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань, судами не повинні прийматися до уваги.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України позивач, який є інвалідом 1 групи та особою, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи, звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 81 ЦПК України позивач звільнений від оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи при зверненні до суду.

Враховуючи викладене, судовий збір в дохід держави в розмірі 260 грн. 70 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. на користь Державного бюджету м. Тореза підлягають стягненню з відповідача УПСЗН Торезької міської ради.

Керуючись ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року, ст..ст.3, 10, 15, 60, 79,81,88, 197, 209, 212, 214, 215, 223 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області при визначенні ОСОБА_2 різниці в компенсації у разі встановлення вищої групи інвалідності, такими, що не відповідають вимогам ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року, протиправними.

Зобовязати Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області (86600, Донецька обл., м. Торез, вул. Сизранцева, б. 76, ЄДРПОУ 25968041) здійснити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю м. Краснодар, Росія, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1, нарахування та виплату різниці в компенсації у разі встановлення вищої групи інвалідності у розмірі 26070 грн.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області судовий збір в дохід держави в розмірі 260 грн.70 коп.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області на користь Державного бюджету м. Тореза витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

Рішення постановлене в нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 10 вересня 2010 року.

Рішення буде виготовлене в повному обсязі 15 вересня 2010 року.

На рішення може бути подана апеляційна скарга у Апеляційний суд Донецької області через Торезький міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуюча-суддя О.М.Чапланова