Рішення № 113036309, 25.08.2023, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4251/23

Провадження № 2/204/1765/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Созидатель» про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

22березня 2023року ОСОБА_1 звернулась досуду ізпозовною заявоюдо ПАТ«НВО «Созидатель»із вимогамистягнення заборгованостіпо нарахованій,але невиплаченій заробітнійплаті,середнього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненнята відшкодуванняморальної шкоди (а. 1-3).

В обґрунтуваннясвоїх позовнихвимог вказалана те,що з22грудня 2022року по03березня 2023року вонапрацювала уПАТ «НВО«Созидатель» напосаді головногобухгалтера.03березня 2023року відповідачзвільнив їїіз займаноїпосади завласним бажаннямна підставінаказу №15-Квід 03березня 2023року.В деньзвільнення,вона отрималаписьмове повідомленняпро нарахованіїй суми,які належатьдо сплатипри звільненні,зокрема:25277гривень заборгованістьпо заробітнійплаті залютий 2023року,3446гривень 87копійок заборгованістьпо заробітнійплаті за1-3березня 2023року,3774гривні 24копійки заборгованістьпо грошовійкомпенсації за5днів невикористаноїщорічної відпустки.Однак,незважаючи наїї звільнення,розрахунок знею проведеноне було.Вказує,що дані порушення її прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Тому прохає суд стягнути з відповідача заборгованість із невиплаченої заробітної плати в сумі 32498 гривень 11 копійок (без відрахування податків); середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку, виходячи із вищезазначеного розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 1572 гривні 03 копійки, без виключення сум відрахування на податки та завдану моральну шкоду у сумі 50000 гривень.

Ухвалою суду від 28 березня 2023 року позовну заяву залишено без руху, позивачці надано термін на усунення недоліків (а. с. 10).

03 квітня 2023 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 28 березня 2023 року, позивачкою усунуто (а. с. 12-13).

Ухвалою суду від 21 квітня 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 16), копія якої надіслана учасникам справи 21 квітня 2023 року за вихідним № 11205/23-вих/2/204/1765/23 від 21 квітня 2023 року (а. с. 18) та, яка отримана відповідачем 16 травня 2023 року, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 19).

Станом на дату розгляду справи відповідачем відзиву не надано, а також клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін учасниками справи не подавалось, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, на підставі вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Приписами ч. 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що з 22 грудня 2022 року позивачка працювала у ПАТ «НВО «Созидатель» на посаді головного бухгалтера. 03 березня 2023 року відповідачем звільнено позивачку із займаної посади за власним бажанням, на підставі наказу № 15-К від 03 березня 2023 року (а. с. 7). На день звільнення остаточний розрахунок із нею відповідачем не проведений.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 1 ст.76ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.

Звернувшись до суду, позивачка просила стягнути з відповідача заборгованість саме у вказаному розмірі відповідно до наданої їй відповідачем довідки.

Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Отже, за змістом ст.38КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Приписами ч. 1 ст.47КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За положеннями ст.43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Приписами ч. 1 ст.117КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільш якза шістьмісяців.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117КЗпП України відповідальність.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Оскільки відповідачем жодним чином не заперечувався та не спростовувався факт працевлаштування позивачки та наявності заборгованості по заробітній платі як такої, станом на дату звільнення позивачки 03 березня 2023 року, так і з урахуванням обставин справи, суд вважає за можливе визнати встановленими обставини, що відповідач не виплатив позивачці нараховану їй заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та компенсація за невикористану відпустку, які підлягали виплаті станом на дату звільнення 03 березня 2023 року, у розмірі 32498 гривень 11 копійок, без відрахування з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Слід констатувати,що дійсно, позивачка має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 04 березня 2023 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Так, позивачкою надано суду розрахунок середньоденної заробітної плати, який нею здійснено самостійно виходячи із Індивідуальних відомостей про застраховану особу, зокрема із розрахунку заробітної плати за останні два відпрацьованих місяці (січень 2023 року 22048 гривень 86 копійок, лютий 2023 року 31400 гривень) поділеної на кількість робочих днів за ці два місяці (14+20=34), що становить 1572 гривні 03 копійки.

Однак вказаний розрахунок не приймається судом до уваги, оскільки позивачкою не надано суду жодних доказів, на які вона посилається, здійснюючи його, зокрема Індивідуальні відомості про застраховану особу, а здійснити самостійно такий суд не може, у зв`язку з відсутністю вихідних даних щодо нарахованої відповідачем позивачці заробітної плати за останні два місяці, що передували дню її звільнення та кількості фактично відпрацьованих робочих днів у них.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачкою не надано суду жодних доказів на підтвердження правильності здійсненого нею розрахунку середньоденної заробітної плати, а інших доказів, які б мали необхідні вихідні дані для можливості здійснення такого розрахунку судом останньою суду не надано, суд дійшов переконливого висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Приписами ч. 2 ст. 23ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Нормами ч. 1 ст.237-1КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Стаття 23ЦК України та стаття 237-1КЗпП України передбачають можливість відшкодування моральної шкоди завданої працівнику власником або уповноваженим ним органом внаслідок порушення його законних прав, що призвели до моральних страждань.

Судом встановлено, що відповідачем було порушено право позивачки на своєчасне отримання заробітної плати під час її працевлаштування. Більш того, судом встановлено, що з моменту звільнення позивачки з 30 березня 2021 року та станом на день розгляду справи минуло півтори роки. Отже, відповідач півтори роки з моменту звільнення позивачки (з моменту обов`язкового розрахунку з відповідачкою) або два роки десять місяців (з дня утворення заборгованості по нарахованій але не виплаченій заробітній платі з січня 2020 року) не виплачував позивачці в повному обсязі заробітну плату.

Отже, суд вважає, що позивачка як працівник має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди, яка виразилася у порушенні її права на своєчасне отримання заробітної плати, що призвело до порушення права на працю, та як наслідок до моральних страждань.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача позивачка вимушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а саме у зв`язку з відсутністю грошових коштів на існування шукати додаткове джерело доходів.

Виходячи з наведеного суд зазначає, що позивачка як працівник має право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй неправомірними діями відповідача, та саме відповідач є особою, внаслідок дії якого було завдано моральну шкоду позивачці.

При визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачці моральної шкоди суд виходить з наступного.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

У пункті 3 Постанови ПленумВерховного СудуУкраїни №4від 31.03.1995року «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до пункту 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір заподіяної позивачці моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок порушення права позивачки на своєчасне отримання заробітної плати за виконану нею роботу, що призвело до моральних страждань, порушився нормальний ритм її життя, вона була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з відсутністю грошових коштів на існування шукати додаткове джерело доходів, крім того, звертатися за захистом своїх прав до суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що неправомірними діями відповідача позивачці також була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях через неправомірну поведінку відповідача та вважає доведеним факт душевних страждань позивачки, реальність яких не викликає сумніву, а тому позивачка має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Однак, виходячи з засад розумності, справедливості та об`активності, суд вважає, що розмір завданої позивачці моральної шкоди, пред`явлений до стягнення, є завищеним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивачки 2000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Отже, за таких обставин, вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди суд визнає доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні ОСОБА_1 до ПАТ «НВО «Созидатель» про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та відшкодування моральної шкоди, підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позивачка при подачі позову була звільнена від сплати судового, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Держави судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок за вимогу про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі.

Оскільки у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні відмовлено, а позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволено на суму 2000 гривень, що становить 2,83 % від заявленої суми до стягнення (70436 гривень 39 копійок), то з відповідача на користь Держави підлягає стягненню судовий збір за у розмірі 30 гривень 38 копійок, виходячи із розрахунку (1073,6*2,83/100).

Таким чином, з відповідача на користь Держави загалом підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1103 гривні 98 копійок, виходячи із розрахунку (1073 гривні 60 копійок +30 гривень 38 копійок).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-288, 352-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;РНОКПП НОМЕР_1 )до Приватногоакціонерноготовариства «Науково-виробничеоб`єднання«Созидатель» (49000,м.Дніпро,вул АндріяФабра,буд.4;ЄДРПОУ 13416334) про стягненнязаборгованості понарахованій,але невиплаченій заробітнійплаті,середнього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненнята відшкодуванняморальної шкоди задовольнити частково.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Созидатель» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у 32498 (тридцять дві тисячі чотириста дев`яносто вісім) гривень 11 (одинадцять) копійок, без відрахування з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Созидатель» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 2000 (дві тисячі) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Созидатель» на користь Держави судовий збір у сумі 1103 гривні 98 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна