Ухвала суду № 11298391, 27.05.2010, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2010 р.справа № 13/413/06-АП Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Коршуна А.О.

при секретарі судового засідання:Мациборко Т.І.

За участі представників сторін:

позивача Русинова Т.Ю. дов.№06 від 04.01.10р.

відповідача Вовк Д.В. дов. від 19.02.10р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі та відкритого акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.М. Кузьміна»

на постанову господарського суду Запорізької області від 25.05.2009 року

у справі №13/413/06-АП

за позовом відкритого акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.М. Кузьміна»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

за участю прокурора Запорізької області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Відкрите акціонерне товариство «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.М. Кузьміна»звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про скасування податкових повідомлень рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі №0000311311/0 та №0000301311/0 від 04.05.2006 р.

Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0000311311/0 від 04.05.2006 р., №0000311311/1 від 31.05.2006 р., №0000311311/2 від 09.08.2006 р., №0000311311/3 від 20.10.2006 р. в частині визначення основного платежу з податку на додану вартість в сумі 269318,67 грн., зменшення бюджетного відшкодування у сумі 1875374,00 грн. та визначення штрафних санкцій у сумі 269318,67 грн. та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000301311/0 від 04.05.2006 р., №0000301311/1 від 31.05.2006 р., №0000301311/2 від 09.08.2006 р., №0000301311/3 від 20.10.2006 р. в частині визначення основного платежу з податку на додану вартість у сумі 373622,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 186811,00 грн.

Постановою господарського суду Запорізької області від 25.05.2009 року задоволено частково позов відкритого акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.М. Кузьміна». Скасовано податкові повідомлення-рішення №0000311311/0 від 04.05.2006 р., №0000311311/1 від 31.05.2006 р., №0000311311/2 від 09.08.2006 р., №0000311311/3 від 20.10.2006 р. в частині визначення основного платежу з податку на додану вартість в сумі 269318,67 грн., зменшення бюджетного відшкодування у сумі 1830345,00 грн. та визначення штрафних санкцій у сумі 249580,67 грн. Скасовані податкові повідомлення-рішення №0000301311/0 від 04.05.2006 р., №0000301311/1 від 31.05.2006 р., №0000301311/2 від 09.08.2006 р., №0000301311/3 від 20.10.2006 р. в частині визначення основного платежу з податку на додану вартість у сумі 373622,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 186811,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивач та відповідач подали апеляційні скарги. Позивач просить суд апеляційної інстанції постанову господарського суду скасувати в частині відмови у задоволенні позову, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.

Апеляційна скарга позивача обґрунтована тим, що суд першої інстанції здійснивши висновок, що борг ЗДКПЕ «Запоріжелектротранс»не є безнадійним, не перевірив фактичні обставини справи, а саме позивачем виконано всі необхідні умови, передбачені в пп.5.2.8 Закону України «Про податок на прибуток», зокрема заборгованість включена до складу валових доходів на дату постачання електричної енергії, заходи щодо стягнення боргів не призвели до позитивного результату.

Апеляційна скарга відповідача обґрунтована не повнотою та невірністю дослідження судом доказів по справі, неправильністю застосування норм права. Відповідач вважає, що суд, задовольняючи позов частково не врахував факти, встановлені актом перевірки, тим, що законодавство не повязує податковий кредит звітного періоду зі сплатою податків саме у цьому періоді. Позивач у 2001-2002 роках для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту зобовязаний був вимагати у продавця податкову накладну. Також судом не враховано факти відсутності надмірної сплати ПДВ по ланцюгу придбання, оскільки установчі документи контрагентів посередників позивача визнані недійсними, тобто відсутні докази перерахування ПДВ до бюджету.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не зявився прокурор, який приймав участь у розгляді справи. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності прокурора суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, незявлення в судове засідання прокурора не заважає розгляду скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що постанова суду не підлягає скасуванню, а скарги задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом попередньої інстанції, на підставі акта планової виїзної документальної перевірки дотримання підприємством вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.03р. по 31.12.05р. №5/08-01/00186536 від 19.04.06р. 04 травня 2006р. СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000301311/0, яким визначено основний платіж з ПДВ у розмірі 373 622,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 192 772,2 грн., а всього - 566 394,2 грн.; та податкове повідомлення-рішення №0000311311/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 875 374,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 269 318,67 грн.

Як вбачається з акту перевірки, та податкових повідомлень-рішень, останні винесені внаслідок наступного:

- безпідставність включення до складу податкового кредиту в березні 2004р. сум ПДВ за податковими накладними, виписаними постачальниками товарів в попередніх звітних періодах (2001, 2002 р.р.). в звязку з тим, що позивач не звертався з заявою до контролюючого органу про порушення контрагентами-продавцями порядку виписування податкової накладної, отримав та сформував податкові накладні після закінчення звітного періоду, у якому виписувалась податкова накладна.

- не підтвердженність нарахування та своєчасної сплати ПДВ за червень, листопад, грудень 2004р., лютий, квітень 2005р. по ланцюгу контрагентів позивача (податкове повідомлення-рішення №0000311311/0 від 04.05.2006р.) оскільки по ланцюгу поставок продукції, покупцем якої був позивач наявні факти визнання судовими рішеннями недійсності статутних документів, відсутності за місцем державної реєстрації юридичних осіб - ПП ОСОБА_4, ПП «УкрРесурПром», TOB «Металургія», ПП «Рейн».

- безпідставність зменшення позивачем податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 45 028,74 грн. на підставі віднесення до складу валових витрат безнадійної заборгованості ЗДКПЕ «Запоріжелектротранс», оскільки даний борг за висновками відповідача не є безнадійним.

За результатами процедури адміністративного оскарження, скарги позивача, подані на винесені СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі податкові повідомлення-рішення залишені без задоволення, податкові повідомлення-рішення без змін.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Стосовно податкового кредиту за податковими накладними, отриманими із запізненням, суд попередньої інстанції визначив, що підставою для донарахування позивачу сум ПДВ за 2001-2002р.р. є висновок відповідача, викладений в акті перевірки №5/08-01/00186536 від 19.04.06 р., про втрату позивачем права на формування податкового кредиту за податковими накладними, виданими постачальниками у 2001-2002р.р. та отриманими позивачем у 2003-2005р.р. на загальну суму 492 413,37 грн., у 2000 р. на загальну суму 118 791,44 грн., у зв'язку з тим, що позивач не звертався з заявою до контролюючого органу про порушення контрагентами-продавцями порядку виписування податкової накладної, отримав та сформував податкові накладні після закінчення звітного періоду, у якому виписувалась податкова накладна.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно даного епізоду з огляду на наступне. Пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (надалі Закон про ПДВ) в редакції до внесення змін Законом України від 25.03.05 р. №2505, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону про ПДВ, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.2.3 п.7.2, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Заборонено включати до податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними та іншими документами, передбаченими вищезазначеним підпунктом, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену відповідними документами.

Пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ, містить вимоги щодо заповнення реквізитів податкової накладної. Обов'язок надати покупцю податкову накладну покладений на продавця, який складає її у момент виникнення своїх податкових зобов'язань. Але при цьому відповідно до пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 цього Закону та п.2 Порядку заповнення податкової накладної книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. №165 (надалі Порядок №165) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку та яким присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Як встановлено п.5 Порядку №165 якщо податкова накладна заповнена іншою особою, вона вважається недійсною.

Виходячи із приписів вищевказаних норм Закону, є вірним висновок суду першої інстанції, що лише відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, безспірно позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат. І тільки у вказаних випадках до платника податку могла бути застосована відповідальність у вигляді фінансовий санкцій.

Так, відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ, покупець має право звернутися до податкового органу із заявою у разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної на вимогу покупця, однак даний Закон чітко не визначає які дії продавця свідчать про порушення ним порядку виписування податкової накладної. Однак, із змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" вбачається, що такими діями є відмова продавця надати податкову накладну на вимогу покупця; відмова продавця на вимогу покупця замінити податкову накладну, яка неправильно заповнена.

Окрім того, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ, надає покупцю право на звернення до податкового органу, і не встановлює обов'язковості такого звернення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Закон України "Про податок на додану вартість" не покладає відповідальність на платника податку у вигляді позбавлення права платника податку на податковий кредит та виключення сум ПДВ з податкового кредиту за відсутність його заяви до контролюючого органу про порушення продавцем порядку виписування податкової накладної та за отримання ним податкових накладних поза звітним податковим періодом, оскільки податковий кредит формується не за датою виписування податкової накладної продавцем, а за датою її отримання покупцем.

Даний висновок суду першої інстанції та позивача підтверджується податковим роз'ясненням, наданим відповідачем 19.01.07 р. №452/10/31-013 на запит позивача від 115-05 від 10.01.07р., в якому зазначено, що платник податку набуває право на податковий кредит за умови отримання податкової накладної у поточному податковому періоді.

Відповідно до пп.1.11 Порядку надання роз'яснень окремих положень податкового законодавства, затвердженого наказом ДПАУ №176 від 12.04.2003р., податковим роз'ясненням, наданим на запит платника податків, користується платник податків при обрахуванні ним сум податкових зобов'язань та під час проведення цим апеляційних процедур.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, акт перевірки не вказує на наявність порушень щодо заповнення податкових накладних та не встановлено факту надання податкових накладних особами, які не зареєстровані як платники ПДВ.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції, що ВАТ «Дніпроспецсталь»правомірно включено до складу податкового кредиту суми з ПДВ за податковими накладними, виписаними у 2001-2002 роках, у тому податковому періоді, в якому вони були отримані.

Стосовно строків нарахування, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду вважає за необхідне погодитись з судом першої інстанції, що відповідно до пп.15.1. п.15.1 ст.15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181) податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Тобто у цій нормі мова йде про так звану «податкову»давність щодо нарахування контролюючим органом податкових зобов'язань продавця, про що і зазначено в акті перевірки №5/08-01/00186536 від 19.04.06р.

Даний висновок вбачається з аналізу норм пп.7.2.3 та пп.7.2.1, відповідно до яких податкова накладна складається продавцем у момент виникнення у нього податкового зобов'язання.

Випадки, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків визначені пп.4.4.2 п.4.4 ст.4 Закону №2181:

а)платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б)дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в)контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

г)згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

Однак, з акту перевірки вбачається що, відповідачем перевірялися суми ПДВ, віднесені до складу податкового кредиту. Таким чином жодна з умов, передбачених Законом №2181 для донарахування податковим органом податкового зобов'язання, не відбулась, і висновок суду попередньої інстанції про безпідставність донарахування позивачу податкового зобов'язання за спірним податковим повідомленням-рішенням є правомірним.

Так, СДПІ по роботі з ВПП перевіряючи правильність формування позивачем-покупцем податкового кредиту саме йому донараховує податкові зобов'язання за відображення у податковому обліку податкових накладних, виданих продавцями за 2001-2002 рр., за датою їх надходження, не зважаючи на сплив 1095 днів.

Таким чином, у податкового органу в даному випадку відсутнє право донарахувати позивачу податкові зобов'язання лише за неможливість нарахуванням податковим органом податкових зобов'язань продавцю у зв'язку з закінченням 1095 днів, оскільки чинне законодавство не встановлює такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Окрім того, судом попередньої інстанції вірно не прийнято до уваги посилання відповідача на ст.257 ЦК України, оскільки податковим органом не враховано положення ст.1 ЦК України, згідно якого цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин, а позовна давність - це строк, на протязі якого особа, право якої порушено, може звернутися з позовом до суду за захистом такого права. Діюче податкове законодавство не встановлює строку давності будь-яких первинних документів, зокрема податкових накладних.

Таким чином, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, як з законними та обґрунтованими, зазначає, що подана відповідачем апеляційна скарга не містить підстав, які б наводили причину скасування рішення суду першої інстанції, за своїм змістом фактично дублюючи наявні в справі заперечення на адміністративний позов, доводи, покладені в основу яких, розглянуті судом першої інстанції при задоволенні позову в цій частині.

Стосовно правомірності визначення нарахування та своєчасної сплати ПДВ за червень, листопад, грудень 2004р., лютий, квітень 2005р. по ланцюгу контрагентів (податкове повідомлення-рішення №0000311311/0 від 04.05.2006р.) судом першої інстанції встановлено, що підставою для зменшення позивачу задекларованих до відшкодування сум ПДВ за перевіряємий період став висновок відповідача, викладений в акті перевірки №5/08-01/00186536 від 19.04.06р. (стор. 47-60), про завищення податкового кредиту за червень 2004р. на 116 159,16 грн., листопад 2004р. на 665 107,4 грн., 48 767,23 грн, 641 467,12 грн., 26 872,90 грн, 9 107,83 грн., 100 494,39 грн., грудні 2004 р. на 56 520,00 грн.77 083,51 грн., лютий 2005 р. на 31 536,00 грн., квітень 2005 р. на 57 228,60 грн. по ланцюгу поставок продукції, покупцем якої був позивач з посиланням визнання судовими рішеннями недійсними статутних документів, відсутність за місцем державної реєстрації юридичних осіб - ПП ОСОБА_4, ПП «УкрРесурПром», TOB «Металургія», ПП «Рейн».

Колегія суддів, погоджуючись з задоволеними судом першої інстанції вимогами в цій частині, зазначає, що відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ в редакції до внесення змін Законом України від 25.03.05 р. №2505, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цієї статті встановлено, що не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними та іншими документами, передбаченими вищезазначеним підпунктом, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену відповідними документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до пп.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону про ПДВ вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено пп.7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону про ПДВ, податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

Підпункт 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" містить реквізити, обовязкові при заповненні податкової накладної.

Безпосередні постачальники позивача - TOB «МТ Сервіс», ПП «Атей», TOB «Постулат», Корпорація НВІГ «Интерпайп», ПП «Північно-промислова компанія»- за договорами при відвантаженні товару на кожну поставку видавали податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи, на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за перевіряємий період, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав вимогам, встановленим чинним законодавством.

Доказів того, що на момент здійснення господарських операцій продавці-постачальники позивача TOB «МТ Сервіс», ПП «Атей», TOB «Постулат», Корпорація НВІГ «Интерпайп», ПП «Північно-промислова компанія»не перебували в Єдиному державному реєстрі, а також не мали свідоцтва про реєстрацію платникам податку на додану вартість відповідачем не надано, матеріали справи не містять.

Таким чином, є правомірним висновок суду попередньої інстанції, що покупець (позивач) не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями-постачальниками позивача, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Згідно акту перевірки (довідки про результати проведення позапланових перевірок з питань взаємовідносин з позивачем) та наявних у справі матеріалів TOB «МТ Сервіс», ПП «Атей», TOB «Постулат», Корпорація НВІГ «Интерпайп», ПП «Північно-промислова компанія»у встановленому порядку зареєстровані уповноваженим органом як суб'єкти господарювання, взяті на облік як платники ПДВ органами податкової служби, нараховували податкові зобов'язання та сплачували ПДВ до бюджету.

Факти здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами підтверджені договорами, розрахунковими документами (актами виконаних робіт) та платіжними документами (платіжні доручення), що є належною підставою для здійснення висновку, здійсненого судом першої інстанції, про використання у господарській діяльності позивача наданих контрагентами товарів/послуг.

Також, судом першої інстанції правомірно встановлено, що при винесенні податкового повідомлення-рішення та застосуванні до позивача штрафних санкцій відповідачем не взято до уваги, що юридичні особи ПП ОСОБА_4, ПП «УкрРесурПром», TOB «Металургія», ПП «Рейн»не є прямими та безпосередніми контрагентами-постачальниками позивача та не мають відношення до відповідача. Визнання недійсними рішеннями судів установчих документів зазначених суб'єктів господарювання відбувалось вже після здійснення господарських операцій у перевіряємому податковим органом періоді.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст. 10 цього ж Закону платники податку, визначені у пп.»а», «в», «г», «д»п.10.1 цієї статті відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до Закону.

Наведене свідчить про правомірність суду попередньої інстанції, що сама по собі несплата податку як продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати), так і його постачальниками по ланцюгу придбання товару (робіт, послуг), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом першої інстанції вірно вказано, що з огляду на припис даної норми при розгляді судом спору передбачається добросовісність платника податку, якщо податковим органом не доведено інше. Матеріали справи, розглянуті колегією суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду не містять спростування наведених позивачем фактів. Навпаки, наявні у матеріалах справи документи свідчать про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Окрім того, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення задекларованої позивачем суми бюджетного відшкодування згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". Інші статті зазначеного Закону, так само як і інших законів не ставлять в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, включений позивачем до податкового кредиту. Згідно з вимогами чинного законодавства, обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то дії платника податку є правомірними.

У випадку не виконання контрагентами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки наступають саме щодо особи, якою не виконані зобовязання. Зазначена обставина не є належною правовою підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Стосовно порушення позивачем п.1.8 Закону про ПДВ, колегія суддів вважає за необхідне погодитись з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Даною нормою встановлено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податків у зв'язку з надмірною сплатою податку до бюджету у випадках, зазначених цим Законом.

Вказана норма не може бути порушена позивачем, оскільки ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" містить перелік тих термінів, які вживаються в цьому законі. Водночас, ця стаття розкриває зміст цих термінів для однозначного розуміння та застосування всіма платниками податків. До того ж, у п.1.8 Закону України "Про податок на додану вартість" йдеться мова про надмірну сплату податку у випадках, передбачених Законом України "Про податок на додану вартість". А такий випадок передбачений пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", який визначає суму відшкодування як різницю між сумою податкового кредиту та сумою податкового зобов'язання звітного періоду.

Тобто пунктом 1.8 Закону України "Про податок на додану вартість" надано загальне тлумачення терміну «бюджетне відшкодування»та здійснено відсилання до інших статей Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки даний пункт не визначає жодних підстав, від яких би залежало право на податковий кредит та на бюджетне відшкодування, безпосередньо не встановлює порядку визначення сум бюджетного відшкодування.

Стосовно нарахованої штрафної санкції за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, то судом першої інстанції з посиланням на п.1.5 ст.1 та пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181 правомірно зазначено, що штрафна санкція може бути нарахована платнику податків лише від суми донарахованого податку та виключно за порушення платником податків норм податкового законодавства.

В спірному випадку відповідачем не донараховано податку по вказаних господарських операціях, а позивачем не порушено норм закону при визначенні податкового кредиту. Таким чином застосування до платника податків штрафних санкцій є неправомірним.

Окрім того, що згідно з п.1.7.Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПАУ 10.08.05р. №327 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Згідно пп.2.3.2 п.2.3 вказаного Порядку №327 за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

При складенні акту перевірки №5/08-01/00186536 від 19.04.06 р. СДПІ не виконані вимоги Порядку №327. Матеріали справи підтверджують, що акт перевірки за жоден перевіряємий період правильності визначення нарахування та своєчасної сплати ПДВ, правильності формування податкового кредиту СДПІ не містить зазначення первинних документів, які-б свідчили про порушення підприємством п.1.8, 1.3, пп.7.4.1, 7.4.5,7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

З огляду на викладене, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, як з законними та обґрунтованими, зазначає, що і в даній частині позову подана відповідачем апеляційна скарга не містить підстав для скасування рішення суду першої інстанції, та за своїм змістом дублює заперечення відповідача на адміністративний позов, доводи, покладені в основу яких, розглянуті судом першої інстанції при задоволенні позову в цій частині.

Стосовно вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення №0000311311/1 від 31.05.2006р. та похідних від нього податкових повідомлень-рішень в частині зменшення податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 45 028,74 грн. на підставі зв'язку з віднесенням до складу валових витрат безнадійної заборгованості ЗДКПЕ «Запоріжелектротранс», судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині. Розглянувши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду погоджується із здійсненими судом першої інстанції висновками внаслідок наступного.

Матеріали справи свідчать, що підставою для зменшення податкових зобов'язань є здійснений за результатами перевірки висновок, викладений в акті перевірки №5/08-01/00186536 від 19.04.06р., про порушення пп.5.2.8 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»з посиланням на не вжиття позивачем відповідних заходів щодо стягнення та погашення заборгованості які б могли привести до позитивного результату.

Даний висновок СДПІ підтверджено Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2008 року по справі № 13/412/06-АП.

Відповідно до пункту 4.5 статі 4 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, а також: у зв'язку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у зв'язку з таким продажем, перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобов'язання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобов'язань при збільшенні суми компенсації продавцю.

Відповідно, чинне законодавство дозволяє зменшувати податкове зобов'язання у разі визнання боргу покупця безнадійним. Таким чином, оскільки, борг ЗДКПЕ «Запоріжелектротранс»не є безнадійним, то у позивача відсутнє право на зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідно до п. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в цій частині позовних вимог, вважає за необхідне на доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі зазначити, не містять підстав для здійснення висновку, протилежного викладеному в постанові суду першої інстанції та який підтверджено Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2008 року по справі № 13/412/06-АП.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи обєктивно, повно та всебічно зясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну оскаржуваної судової постанови, судовою колегією під час розгляду даної справи не встановлено, тому колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі залишити без змін.

Доводи апеляційних скарг спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційні скарги як позивача так і відповідача необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову господарського суду Запорізької області від 25.05.2009 року у справі №13/413/06-АП - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.М. Кузьміна»на постанову господарського суду Запорізької області від 25.05.2009 року у справі №13/413/06-АП - залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 25.05.2009 року у справі №13/413/06-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та підлягає оскарженню відповідно до ст. 212 КАС України.

Ухвалу виготовлено у повному обсязі 14.07.2010 року

Головуючий суддя:Н.А. Бишевська

СуддяІ.Ю. Добродняк

СуддяА.О. Коршун