Постанова № 11298261, 04.08.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 серпня 2010 року 10:30 № 2а-9161/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В. при секретарі судового засідання Попадин О.Б. за участю представників

позивача: Петренко Є.І.

відповідача: Хиля Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Єврокомфорт"

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04 серпня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14 червня 2010 року приватне підприємство "Єврокомфорт" (надалі-позивач) звернулось з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва (надалі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 квітня 2010 року № 0001172301/0 та №0001162301/0.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2010 відкрито провадження у справі № 2а-9161/10/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2010 закінчено підготовче провадження у справі та призначено судове засідання на 05 липня 2010 року.

05 липня 2010 року судове засідання відкладалось у зв'язку з неявкою позивача на 12 липня 2010 року.

12 липня 2010 року в судовому засіданні оголошувалась перерва за клопотанням представника позивача у зв'язку з необхідністю подання додаткових доказів, про що не заперечував представник відповідача.

Позивач просить скасувати податкові повідомлення-рішення, оскільки вважає незаконним застосування до нього санкцій виключно на підставі твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Шлях-1»код ЄДРПОУ 36460611 (надалі-ТОВ «Шлях-1») та відсутність між останніми фінансово-господарських операцій. Позиція позивача аргументована: - наявністю всіх необхідних первинних документів, які підтверджують реальність фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ «Шлях-1»; - підтвердженням первинними документами подальшого перепродажу товарів, придбаних у ТОВ «Шлях-1»іншим контрагентам; - недоведеністю порушення податкової дисципліни контрагентом позивача ТОВ «Шлях-1»; - відсутністю обовязку у позивача перевіряти справжність виданих контрагентом документів, за наявності необхідних реквізитів; - відсутністю встановленого в порядку кримінального судочинства складу злочину в діях посадових осіб (директора) ТОВ «Шлях-1»; - неможливістю визнання правочинів нікчемними на підставі акту перевірки відповідача.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на факт нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Шлях-1», відтак вважає оскаржувані податкові-повідомлення обґрунтованими. На підтвердження вказаної обставини відповідачем подано копію протоколу допиту свідків від 22 лютого 2010 року, складеного слідчим відділом Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві при розслідуванні кримінальної справи № 05-13200, порушеної за фактом фіктивного підприємництва. З вказаного протоколу вбачається, що директор ТОВ «Шлях-1»ОСОБА_3 стверджував, як свідок у вказаній кримінальній справі, що податкові та видаткові накладні з іншими контрагентами не підписував, при цьому ОСОБА_3 приватне підприємство «Єврокомфорт»не називав, обмежившись лише узагальненим твердженням.

Судом досліджувались наступні докази, подані позивачем протягом судового розгляду справи:

- оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2010 року № 0001172301/0 (оригінал надавався для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчена копія для залучення до матеріалів справи) на суму податкового зобовязання 193071,00грн.;

- оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2010 року № 0001162301/0 (оригінал для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчена копія для залучення до матеріалів справи) на суму податкового зобовязання 211 309,00 грн.;

- лист директора ТОВ «Шлях-1»ОСОБА_3 від 14 квітня 2010 року про те, що між ним та позивачем проводились фінансово-господарські операції з купівлі-продажу комплектуючих матеріалів та обладнання для вентиляції та вказано перелік документів на підтвердження цих операцій (оригінал надавався для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчена копія для залучення до матеріалів справи).

- статут позивача (оригінал для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчена копія для залучення до матеріалів справи);

- первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури) на підтвердження фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ «Шлях-1», визнані відповідачем нікчемними (оригінал для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчені копії для залучення до матеріалів справи);

- первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей) на підтвердження подальшої реалізації товарів, придбаних позивачем у ТОВ «Шлях-1»іншим контрагентам;

- акт про результати планової невиїзної перевірки позивача від 31.03.2010 р. № 2145/23-2/32246317 (надалі-акт перевірки) - оригінал для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчена копія для залучення до матеріалів справи;

- нотаріально посвідчений підпис директора ТОВ «Шлях-1»ОСОБА_3 та лист ТОВ «Шлях-1»від 27.07.2010 р., в якому ОСОБА_3, як директор ТОВ «Шлях-1»підтверджує факт проведення фінансово-господарських операцій з позивачем та перелічує, підписані ним до цього особисто, первинні документи (оригінал листа з нотаріально посвідченим підписом ОСОБА_3 залучено до матеріалів справи).

Також судом досліджувались докази, подані відповідачем протягом судового розгляду справи, а саме:

- копія листа Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві від 23.03.2010 р. про необхідність проведення позапланової документальної перевірки позивача щодо здійснення ним фінансово-господарських операції з ТОВ «Шлях-1»за період з 2009 по 2010 рр. включно;

- копія протоколу допиту свідка ОСОБА_3 (директора ТОВ «Шлях-1») від 22.02.2010 р.;

- копія паспорта ОСОБА_3

За інформацією відповідача результати кримінальної справи № 05-13200, порушеної за фактом фіктивного підприємництва, на момент розгляду спору в суді відсутні, а матеріали вказаної кримінальної справи з Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві направлені до прокуратури м. Києва. До суду вказана кримінальна справа, за інформацією наданою відповідачем, не направлялась, постанова про притягнення ОСОБА_3 як обвинуваченого не виносилась.

Відповідно до положень статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство “Єврокомфорт” зареєстровано Деснянською районною у місті Києві державною адміністрацією 27 грудня 2002 року (ідентифікаційний код 32246317) в якості субєкта підприємницької діяльності - юридичної особи і є платником податків і зборів, передбачених Законом України “Про систему оподаткування” (тут і далі по тексту нормативно-правові акти в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

З 09 по 29 березня 2010 року, на підставі направлень від 09.03.2010 № 176/23 та від 23.03.2010 №214/23-2 відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2009 р. та вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2009 р. відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 2145/23-2/32246317 від 31.03.2010 р., на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2010 року № 0001172301/0 на суму податкового зобовязання 193071,00 грн. за порушення п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 та п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2010 року № 0001162301/0 на суму податкового зобовязання 211 309,00 грн. за порушення п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Разом з тим, п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме:

- організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків;

- придбання лотерей, участь в азартних іграх;

- фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Проте, відповідачем не надано доказів про включення позивачем до валових витрат, витрат на вищевказані потреби, не повязані з веденням господарської діяльності.

П.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Позивачем надано оригінали для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчені копії податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур, виданих позивачеві товариством з обмеженою відповідальністю “Шлях-1”, що стали підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім цього, на підтвердження вказаної обставини позивачем надано лист ТОВ “Шлях-1”від 27.07.2010 р. із нотаріально засвідченим підписом директора ТОВ “Шлях-1”ОСОБА_3, в якому вказано, що на підтвердження фінансово-господарських операцій з позивачем з купівлі-продажу комплектуючих матеріалів та обладнання для вентиляції позивачеві надано податкові накладні, видаткові накладі, рахунки-фактури.

При цьому, вказані в даному листі податкові та видаткові накладні повністю співпадають з переліком накладних, вказаним відповідачем в акті перевірки, щодо якого зазначалось про підписання їх не встановленими особами.

Перевіряючи у встановленому законом порядку, ким виконані підписи на вищезазначених документах, наданих позивачеві товариством з обмеженою відповідальністю “Шлях-1”, суд встановив наступне. Твердження відповідача, викладене у запереченнях від 12.07.2010 про те, що податкові накладі, видаткові накладі та рахунки-фактури директором ТОВ “Шлях-1”ОСОБА_3 не підписувались, спростовується нотаріально посвідченою заявою останнього від 27.07.2010, яка складена після підписання протоколу допиту свідків від 22.02.2010, на який посилався відповідач. Інших доказів на підтвердження невідповідності накладних та інших фінансово-господарських документів ТОВ “Шлях-1”, досліджених судом, відповідачем не надано. В судовому засіданні, після залучення до матеріалів справи вказаного листа ТОВ “Шлях-1”від 27.07.2010, відповідачем відповідність, описаних в акті та наявних у матеріалах справи, податкових накладних вимогам чинного законодавства не заперечувалась. Крім цього, відповідачем визнавалось, що нотаріально посвідчений підпис ОСОБА_3 на вказаному листі є достатнім доказом того, що накладні дійсно підписувались ним особисто, відтак підстав для проведення експертизи, за таких обставин - немає.

Щодо твердження відповідача про відсутність ТОВ “Шлях-1”за місцезнаходженням, необхідно зазначити, що відсутність платника податку на додану вартість у місці його знаходження на час проведення перевірки податковим органом не є підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування, задекларованої платником податків.

В пункті 3.1.1. акту перевірки відповідачем зазначено, що перевіркою повноти визначення скоригованого валового доход за період з 01.07.2008 по 31.12.2009 не встановлено його заниження або завищення.

Разом з тим, у пункті 3.1.2 акту перевірки відповідачем вказано, що позивач зависив суму валових витрат на 675285 грн. відповідно до виставлених рахунків та актів виконаних робіт, податкових накладних ТОВ “Шлях-1”, так як договори не укладались. Разом з тим, відповідач в судовому засіданні визнав, що укладення договорів для вищеописаних правовідносин позивача та ТОВ “Шлях-1”не є обовязковим. Відповідач в обґрунтування правомірності нарахування штрафних санкцій посилається на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ “Шлях-1”.

Щодо висновків акта про нікчемність правочинів суд вважає за необхідне зазначити таке. Як випливає зі змісту акта перевірки, висновок відповідача про порушення позивачем за правочином, укладеним з ТОВ "Шлях-1", частини першої ст. 203, ст. 215, частини першої ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) зроблено з огляду на те, що правочини, вчинені ТОВ "Шлях-1" не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, а тому є нікчемними.

Суд, беручи до уваги фактичні обставини справи та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказаний висновок відповідача помилковим та безпідставним.

Частина перша ст. 203 ЦКУ визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 204 ЦКУ правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Проте, відповідачем не доведено, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ “Шлях-1” не спрямовувались на настання реальних наслідків. Натомість позивач надав належні докази реальності настання наслідків вказаних правочинів - підтвердив первинними документами подальший продаж та фактичну передачу на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей товарів, придбаних у ТОВ “Шлях-1”іншим контрагентам. Вказані обставини не заперечувались та не спростовувались відповідачем. Враховуючи реальність настання наслідків та підтвердження факту підпису директором ТОВ “Шлях-1” відповідної фінансово-господарської документації, ознак нікчемності правочинів не вбачається, отже висновок відповідача про нікчемність правочинів та порушення податного законодавства позивачем вчинено на підставі припущень.

Також відповідно до ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГКУ господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України він, як суб'єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані у цій справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених правочинів, його позиція про те, що ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, не підкріплена належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими.

Згідно з приписами ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд зазначає, що позивач та ТОВ "Шлях-1" належним чином оформили господарські правовідносини, на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.

З наданих до суду документів встановлено, що позивачем в подальшому використано придбані у ТОВ "Шлях-1" товари, також відповідно до порядку, встановленого чинним законодавством. В акті перевірки відсутні посилання на докази, які підтверджують, що позивачу було відомо про порушення ТОВ "Шлях-1" вимог податкового законодавства. Отже, будь-які умисні дії позивача, а також посадових осіб юридичної особи стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину відсутні.

Також суд зазначає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За таких обставин суд не може погодитися з висновком відповідача, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених спірних правочинів, оскільки в силу ст. 204 ЦКУ правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Щодо наявності повноважень у відповідача на визнання правочинів нікчемними актом перевірки судом встановлено наступне.

Судом витребовувались докази, які підтверджують доводи відповідача відносно того, що наведені в податкових накладних відомості не відповідають дійсності. Відповідачем на підтвердження цієї обставини надано копію протоколу допиту свідків від 22.02.2010.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Обовязок доведення відповідних обставин у спорах між особою та субєктом владних повноважень покладається на субєкт владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Відтак, судом насамперед досліджувались насамперед доводи органів державної податкової служби, що свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд також дійшов висновку, що на порушення наведених норм права та з перевищенням повноважень, передбачених ст. 10, 11 Закону України від 04.12.90 р. № 509 "Про державну податкову службу в Україні", в акті перевірки визначено нікчемними правочини, вчинені між позивачем та ТОВ "Шлях-1".

До складу валових витрат, безпосередньо повязаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно пп. 11.2.1. п. 11.2. статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Позивачем надано видаткові накладні, з яких вбачається дата отримання позивачем товарів, придбаних у ТОВ “Шлях-1”, про що також свідчить підпис позивача на відповідних видаткових накладних.

Оскільки визначені законодавством обмеження щодо включення оплати до складу валових витрат в даному випадку були відсутні, відтак позивачем не порушено податкове законодавство з податку на прибуток, а відповідне податкове повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі міста Києва прийняте неправомірно.

В результаті ретельного дослідження питання формування позивачем податкового кредиту, належним чином підтвердженого податковими накладними, як це передбачено п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, достовірного встановлення тієї обставини, що комплектуючі матеріали та обладнання для вентиляції, придбані позивачем у ТОВ “Шлях-1”, необхідно зазначити, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Аналіз норм Закону України “Про податок на додану вартість” дає підстави зробити висновок, що цим Законом передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцем - товариством з обмеженою відповідальністю “Шлях-1”.

Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Помилковим є заперечення відповідача про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на нікчемність податкових накладних, виданих ТОВ “Шлях-1”.

Твердження ОСОБА_3 в якості свідка у кримінальній справі про те, що ним фінансово-господарські операції з позивачем не проводилися, спростовано вищеописаними доказами та не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідач не спростував доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) продавець включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У пункту 1.3 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Відповідно до норм Закону України "Про систему оподаткування" за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання (ст. 9) та не визначено права (ст. 10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник.

З урахуванням викладеного суд вважає, що виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Враховуючи викладене, безпідставним вважається висновок відповідача про порушення позивачем пп. 7.2.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Рішення державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

Висновки перевіряючої особи, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві наведені обставини, які підтверджувались достатніми доказами та свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані відповідачем, не підтверджують обставини, на які посилається в запереченнях проти позову відповідач, та були спростовані доводами позивача.

Враховуючи встановлення факту здійснення господарської операції, наявність правосубєктності учасників господарських операцій, встановлення звязку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю платника податку, не підтвердження належними доказами нікчемності правочинів, суд дійшов висновку про відсутність в діях позивача порушення п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7, п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність підстав у відповідача для визначення позивачеві суми податкового зобов'язання у загальному розмірі 404380,00 грн., внаслідок чого оскаржувані податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2010 року № 0001172301/0 на суму податкового зобовязання 193071,00 грн. податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2010 року № 0001162301/0 на суму податкового зобовязання 211 309,00 грн. - є неправомірними та підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Приватного підприємства "Єврокомфорт" задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2010 року № 0001162301\0 про сплату 168 821 (сто шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять одна) грн. 00 коп. податку на прибуток та 42 488 (сорок дві тисячі чотириста вісімдесят вісім) грн. 00 коп. штрафних (фінансових) санкцій, видане Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2010 року № 0001172301\0 про сплату 128 714 (сто двадцять вісім тисяч сімсот чотирнадцять) грн.00 коп. податку на додану вартість та 64 357 (шістдесят чотири тисячі триста п'ятдесят сім) грн. 00 коп. штрафних (фінансових) санкцій, видане Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва.

4. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Приватного підприємства "Єврокомфорт" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Згідно вимог статей 186-187 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст постанови виготовлено 06 серпня 2010 року