Ухвала суду № 112826979, 15.08.2023, Романівський районний суд Житомирської області

Україна

Романівський районнийсуд Житомирської області

290/323/23

У Х В А Л А

14 серпня 2023 року смт. Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Кірічука М.М., з участю секретаря судового засідання Панасюк К.О., прокурора Тернового І.І., представника Романівської селищної ради Житомирської області Бондара С.Ф., представників відповідачів Явона А.В., Марцун Х.М., розглянувши у підготовчому засіданні цивільну справу за позовом керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області до ОСОБА_1 та Селянського (Фермерського) господарства «Деметра» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди і суборенди та зобов`язання повернути земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

В березні2023року керівникЧуднівської окружноїпрокуратури Житомирськоїобласті звернувсядо судув інтересахдержави вособі Романівськоїселищної радиЖитомирської областіз позовомдо ОСОБА_1 та Селянського(Фермерського)господарства «Деметра»(даліСФГ «Деметра») про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди і суборенди та зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтуванняпозову прокуроромзазначено,що рішеннямРоманівської селищноїради Житомирськоїобласті від25червня 2021року №454/10/21вирішено передати ОСОБА_1 воренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться на території Романівської селищної ради з кадастровим номером 1821486700:01:000:0213 площею 34,7425 га строком на 7 років.

8 липня 2021 року між Романівською селищною радою Житомирської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 7 років, який зареєстровано у встановленому порядку.

1 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та СФГ «Деметра» укладено договір суборенди земельної ділянки строком на 6 років 7 місяців та 7 днів до 8 липня 2028 року. При цьому прокурор вказує, що ОСОБА_1 є директором, засновником та кінцевим бенефіціарним власником СФГ «Деметра», яке зареєстровано 12 січня 1998 року.

Прокурор вважає, що надання в оренду, а в подальшому в суборенду земельної ділянки відбулося незаконно з порушенням встановленої законом процедури, оскільки не були проведені земельні торги, у зв`язку з чим просить:

- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 8 липня 2021 року, укладений між Романівською селищною радою та ОСОБА_1 , предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться на території Романівської селищної ради з кадастровим номером 1821486700:01:000:0213 площею 34,7425 га;

- скасувати державну реєстрацію права оренди та суборенди на земельну ділянку з кадастровим номером 1821486700:01:000:0213 (запис про інше речове право № 48221389 від 20 жовтня 2022 року та № 43270695 від 27 липня 2021 року);

- зобов`язати СФГ «Деметра» повернути Романівській селищній раді Житомирської області земельну ділянку кадастровий номер 1821486700:01:000:0213 площею 34,7425 га.

Від ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

В судовому засіданні адвокат Явон А.В. та представник СФГ «Деметра», клопотання ОСОБА_2 про закриття провпадження у справі підтримали з підстав зазначених у ньому та просили суд його задовольнити.

Прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, обгрунтовуючи це тим, що ОСОБА_1 отримав в оренду спірну земельну ділянку як фізична особа, а не як директор, засновником та кінцевий бенефіціарний власник СФГ «Деметра», а тому зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Представник Романівської селищної ради Житомирської області зазначив, що при вирішені клопотання про закриття провадження у справі покладається на розсуд суду.

Вирішуючи клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що після укладання вказаного договору оренди ОСОБА_1 фермерське господарство не створював, отримавши в оренду спірну земельну ділянку, уклав договір суборенди з СФГ «Деметра», бенефіціарним власником якого він є, без проведення земельних торгів.

Розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є, насамперед, юридичні особи та ФОП, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами розглядаються господарськими судами.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 Закону № 973-IV закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон № 973-IV.

За частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону № 973-IV).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону № 973-IV вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Фермерські господарства створюються для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.

За положенням статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, і відповідно до статті 1 Закону № 973-IV, і відповідно статті 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, щоde jureотримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однакde factoвін діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб- підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Як вбачається з матеріалів справи наявний спір щодо виділення та користування земельною ділянкоюдля ведення фермерського господарства,тобто даний спір підвідомчий господарському суду незалежно від суб`єктного складу сторін. Зазначений правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, постанові Верховного Суду від 1 березня 2023 року у справі № 747/319/21.

Згідно з частиною четвертоюстатті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись статтею 255 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі - задовольнити.

Закрити провадження у справі за позовом керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області до ОСОБА_1 та Селянського (Фермерського) господарства «Деметра» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди і суборенди та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Роз`яснити керівнику Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області, що розгляд вказаної справи віднесено до юрисдикції Господарського суду Житомирської області.

Ухвалу може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її постановлення в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

П`ятнадцятиденний строк на оскарження даного судового рішення слід обчислювати з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали буде складено 15 серпня 2023 року.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано

Суддя М.М. Кірічук