Постанова № 11279719, 16.08.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 серпня 2010 року           10:51           № 2а-11305/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Гладій А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімекс Україна»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімекс Україна»(далі –ТОВ «Хімекс Україна»або позивач) звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі – ДПІ у Шевченківському районі м. Києва або відповідача) №0005152312/0 від 12.07.2010р.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив скасувати податкове повідомлення-рішення 0005152312/0 від 12.07.2010р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при проведенні перевірки, дійшов до помилкового висновку щодо порушення підприємством вимог п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі –Закон України №168). Так, у період укладення між позивачем та його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфокс плюс»(далі –ТОВ «Інфокс плюс») договорів про виготовлення продукції, позивач мав всі підстави для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості оплачених послуг, оскільки роботи за договором були виконані у повному обсязі, що підтверджується актом прймання здачі та видатковою накладною.

Позивач наголошує на тому, що ним було сплачено на користь ТОВ «Інфокс плюс»суму грошових коштів за виконані роботи, до складу якої входив податок на додану вартість.

ТОВ «Інфокс плюс»було належним чином зареєстрованим підприємством, наділеним цивільною правосуб’єктністю, зареєстрованим платником податку на додану вартість, яким були виписані та надані позивачеві податкові накладні, а позивачем були сплачені кошти за оприбутковані товари (роботи, послуги), в т.ч. податок на додану вартість.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, подав письмові заперечення проти позову. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що у період періоді, в якому здійснювалися взаємовідносини ТОВ «Хімекс Україна»з ТОВ «Інфокс плюс», засновник ТОВ «Інфокс плюс»не мав відношення до ведення господарської діяльності цього товариства.

В удовому засіданні 18 серпня 2010 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд -

В С Т А Н О В И В:

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Хімекс Україна»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Інфокс люкс»за січень, червень, липень 2009 року (далі –перевірка), якою встановлено порушення ТОВ «Хімекс Україна»п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168, в результаті заниження ТОВ «Хімекс Україна»податок на додану вартість на загальну суму 21581 грн. 43коп.

За результатами перевірки було складено акт від 29.06.2010р. №1503/23-12/32922131 (далі –Акт), на підставі висновків якого ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення №№0005152312/0 від 12.07.2010р. Вказаним податковим повідомленням-рішенням позивачу було визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 32 372 грн. (в тому числі: за основним зобов’язанням –21 581 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –10 791 грн.).

Актом перевірки встановлено, що на підставі податкових накладних, оформлених ТОВ «Інфокс плюс» за результатами виготовлення продукції (договір №2007/01 від 01.07.2009р.) ТОВ «Хімекс Україна» включено до податкового кредиту податок на додану вартість сплачений в ціні товару (робіт, послуг).

Перевіркою встановлено, що у період в якому здійснювалися взаємовідносини ТОВ «Хімекс України»з ТОВ «Інфокс Плюс»директором та засновником ТОВ «Інфокс Люкс»був ОСОБА_1, згідно пояснень якого, він не мав відношення до ведення фінансово-господарської діяльності цього, товариства, статутний фонд не формував, у зв’язку з чим ДПІ у Шевченківському районі м. Києва зроблено висновок про нікчемність угоди (договору №2007/01 від 01.07.2009р.), укладеної між «Хімекс України»та ТОВ «Інфокс Плюс». У зв’язку з наведеними обставинами в акті зроблений висновок про порушення позивачем п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Судом встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Інфокс Плюс»(виконавець) укладено договір №2007/01 від 01.07.2009р. про виконання робіт по виготовленню поліграфічних робіт, на виконання якого було підписано акт здачі-приймання від 31.07.2009р., видаткові накладні РН-00031206 від 12.06.2009р. та №РН-02010801 від 08.01.2009р.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами визнаються.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб’єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов’язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів; докази суду надають особи, які беруть участь у справі .

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (п. 6 ст. 71 КАС України).

Ухилення однією із сторін угоди від сплати податків після укладання та виконання спірної угоди не може бути підставою для висновку про її нікчемність; наслідком такого ухилення може бути адміністративна або кримінальна відповідальність посадових осіб суб’єкта підприємницької діяльності. Відтак, податковим органом не надано суду жодних доказів, як свідчать про намір відповідача-2 при укладанні спірного договору діяти з метою уникнути оподаткування фінансового-господарських результатів виконання цього договору, незаконного привласнення ПДВ, нарахованого в ціні продажу робіт (послуг), із завідомим усвідомленням неперерахування суми ПДВ до Державного бюджету України.

Підставою для відповідальності є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Однак Позивач не надав доказів, які б свідчили про наявність умислу у сторін такої угоди.

В матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування умислу відповідачів на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно п.1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідачем не надано заперечень та не спростовано правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем протягом вказаних періодів товарів (робіт, послуг), в тому числі сум податку на додану вартість, на підставі дослідження наявних у позивача первинних облікових бухгалтерських та податкових документів.

Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникло по факту отримання податкових накладних від виконавця робіт ТОВ «Інфокс Плюс».

Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3 та п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

Відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, що була чинною на час формування позивачем податкового кредиту) до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України “Про податок на додану вартість” визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

Згідно п.п. 7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.9.6 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі на адресу позивача податкових накладних ТОВ «Інфокс Плюс» було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мало відповідне свідоцтво, а отже мало право складати податкові накладні.

Пунктом 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 01.03.2000 (далі –Положення № 79) передбачено, що Свідоцтво про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Згідно з пп. 25.2 Положення № 79 датою виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва, яке відбуваються у випадку прийняття судом рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду, є відповідна дата прийняття рішення.

Відповідно до зазначених вимог законодавства свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Інфокс Плюс» на момент складання даним підприємством податкових накладних не було анульованим, а підприємство –виключеними з Реєстру.

За таких обставин висновки відповідача про те, що позивач не мав права на податковий кредит на підставі виданих ТОВ «Інфокс Плюс»податкових накладних, суд вважає помилковими.

Враховуючи викладене, суд вважає правомірним включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а прийняття спірного податкового повідомлення-рішення №0005152312/0 від 12.07.2010р. –неправомірним.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для включення витрат платника податку за договором про надання послуг в сфері реклами до складу валових витрат.

За наведених обставин та системного аналізу правових норм законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, в зв’язку з чим оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Представник позивача на розподілі судових витрат не наполягав.

Керуючись ст.124 Конституції України, Законами України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у шевченківському районі м. Києва №0005152312/0 від 12.07.2010р.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Н.Г. Вєкуа

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –20.08.2010р.

Суддя                                                                                 Н.Г. Вєкуа