Рішення № 112777155, 08.08.2023, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/6640/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2023 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді - Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання - Карпишиної К. С.,

представника відповідача Васильчикова І. В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про захист прав споживачів,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача в якій просить зобов`язати останнього здійснити зарахування грошових коштів, які були сплачені, як договірне списання ден. коштів на погашення заборгованості за кредитним договором від 23.07.2021 № 1001930718401, по банківському рахунку IBAN НОМЕР_1 , а саме суми у розмірі 16118,60 грн в період з 01.01.2021 по 23.05.2023 в тіло кредиту.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що між сторонами укладено договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що підтверджено заявкою на приєднання до такого договору. Сторонами договору погоджено розмір кредиту у сумі 34000,00 грн, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості 2,99% (п. 5 договору) у сумі 1016,60 грн щомісячно, розмір процентної ставки 0,01% річних, строком на 24 місяці. Наводить обставини про те, що п. 5 договору є несправедливою умовою договору, адже її наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (позивача), що є підставою для визнання такого положення недійсним. Попри те, позивачем щомісячно сплачувались кошти на виконання пункту 5 договору за період з 01.01.2021 по 23.05.2033 на загальну суму 16118,60 грн, які просить зобов`язати банк зарахувати на погашення заборгованості за тілом кредиту, відповідно до ст. 216 ЦК України ( у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього договору). У зв`язку із наведеним просить позов задовольнити.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що сторони перебувають у договірних відносинах. Сторонами погоджено усі умови договору, зокрема п. 5 цього договору. Позивач у заяві на приєднання до договору просила банку надати їй пакет послуг «Кредитний плюс». Правовідносини між сторонами регулюються ЗУ «Про споживче кредитування». Вважає, що дії позивача є недобросовісними, адже просить зарахувати сплачені нею кошти на погашення споживчого кредиту, зарахувати ще раз на погашення того ж самого договору. Просить у позові відмовити.

13 червня 2023 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

02 червня 2023 року позивачем подано до суду заяву про розгляд справи у її відсутності. Позовні вимоги підтримує повністю.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши думку представника відповідача, враховуючи подану позивачем заяву про розгляд справи у її відсутності, суд вважає за необхідне розглядати справу у відсутності осіб, що не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.

Суд установив, 23 липня 2021 року ОСОБА_1 підписано заяву № 1001930718401 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, якою підтвердила прийняття публічної пропозиції Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Надано споживчий кредит у розмірі 34000,00 грн. Реальна річна процентна ставка складає 0,01 %. Строк 24 місяці. Підтверджує, що беззастережно приймає пропозицію ПАТ «ПУМБ», на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті ПАТ «ПУМБ»: pumb.ua, в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані в процесі обслуговування.

Разом з тим, 23 липня 2021 року позивачем було підписано паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), який містить інформацію про умови кредитування: тип кредиту, ліміт кредиту, мета кредиту, спосіб надання кредиту, інформацію про проценті ставки, порядок повернення кредиту, наслідки прострочення виконання/невиконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у виді штрафу, процентної стави тощо.

Суд установив, що сторонами у заяві на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб погоджено сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1016,00 грн, щомісячно, за послуги банку, зміст яких визначено у договорі комплексного банківського обслуговування.

Згідно з ст. 509 цього Кодексу зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що ПАТ «ПУМБ» свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши позивачеві грошові кошти, що не спростовується останнім у позовній заяві.

Підпис позивача в заяві на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, правами та обов`язками, іншою інформацією, надання якої передбачено чинним законодавством України.

Позивач наводить аргументи про те. що умова договру про встановлення розміру комісії за обслуговування кредитної заборгованості 2,99 %, що становить 1016,60 грн, які необхідно сплачувати щомісячно протягом 24 місяців є несправедливою умову в силу закону, а відтак це є підставою для визнання такої умови недійсною.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 цього Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Згідно зі ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року (справа № 496/3134/19) зазначено, що 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Доводи позивача щодо того, що умови оспорюваного договору є несправедливими, так як є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, суд оцінює критично, виходячи з наступних мотивів.

Виходячи зі змісту положень ст.202,626-628 ЦК України, договором є домовленість осіб, яка ґрунтується виключно на їхньому добровільному волевиявленні, коли запропоновані однією стороною умови є прийнятними для іншої сторони.

Законом свободу договору проголошено як одну з загальних засад цивільного судочинства (ст. 3 ЦК України).

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

З матеріалів справи вбачається, що в договорі, який є предметом спору, сторони погодили усі істотні умови кредитування, включаючи комісію, її розмір, строки та порядок сплати, а також усі витрати та подорожчання кредиту.

Вказані умови прописані у заяві на приєднання до договору, яка підписана позивачем, а відтак був обізнаний про всі умови та суми в абсолютних значеннях, і погодився з такою платою за кредит.

Також у заяві на приєднання до договору вказано, що сума платежу за розрахунковий період становить 1416,78 грн, тобто рівними платежами, які включають суму кредиту, комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1016,60 грн щомісячно, усього у розмірі 24398,40 грн за 24 місяців; при цьому умовами договору фактично не передбачено сплати відсотків, оскільки розмір % встановлено на рівні 0,01% річних.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про те, що не може вважатися створюванням істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, сплата комісія за обслуговування кредитної заборгованості, адже була йому відома в момент укладення договору та фіксованою та встановлення такої комісії передбачено Законом України «Про споживче кредитування», а відтак порушення вимог ст. 18 цього Закону щодо несправедливості такої умови договору не встановлено.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна правова норма міститься у ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що оскільки на час укладення між сторонами кредитного договору та погодження умови про сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості Закон України «Про споживче кредитування» передбачав право кредитодавця на отримання комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а відтак суд прийшов до висновку про правомірність дій банку щодо встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а відтак відсутні підстави для встановлення недійсності такої умови договору.

Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, суд прийшов до переконання про те, що позовна вимога про зобов`язання відповідач здійснити зарахування грошових коштів, сплачених як комісію за обслуговування кредитної заборгованості, з урахуванням відсутності підстав для визнання такої умови недійсною, не підлягає задоволенню, а тому у такій слід відмовити.

У відповідності до ч. 7 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено та позивач звільнений від слати судового збору, останні необхідно компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про зобов`язання здійснити зарахування грошових коштів, які були сплачені за кредитним договором від 23 липня 2021 року № 1001930718401 у розмірі 16118,60 грн - відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», місцезнаходження - місто Київ, вулиця Андріївська, будинок № 4, код ЄДРПОУ 14282829.

Повне судове рішення складено 10 серпня 2023 року.

Суддя О. І. Якимець