Ухвала суду № 112770784, 09.08.2023, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/6751/16-к

1-в/212/185/23

У Х В А Л А

09 серпня 2023 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі колегії суддів: головуючого - ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), захисниці засудженого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу клопотання засудженого ОСОБА_6 про вирішення питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, -

ВСТАНОВИЛА:

До Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з Державної установи УВП № 1 надійшла заява ОСОБА_6 про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку.

Клопотання засуджений мотивує тим, що він відбуває покарання в Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)» за вироком судової колегії в кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду від 16 травня 2000 року, зміненим в частині призначеного покарання ухвалою Верховного Суду України від 30 січня 2001 року, яким його визнано винним за вчинення злочинів, передбачених ст. 69, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 86, ч. 1 ст. 222, п.п. «а», «г», «е», «ж», «з», «і» ст. 93, ст. 17, ст. 19, п.п. «а», «ж», «з», «і» ст. 93, ст. 70 КК України, та на підставі ст. 42 КК України за сукупністю злочинів, засуджено до довічного позбавлення волі у тюрмі з конфіскацією всього його майна.

Засуджений стверджує, що 28 грудня 1999 року за вих. № 04/6-45 суд-99 кримінальна справа щодо нього була направлена для розгляду по суті до Дніпропетровського обласного суду та була отримана останнім 29 грудня 1999 року. З цього часу по 04 квітня 2000 року відповідно до КК України максимальною мірою покарання було покарання у виді 15 років позбавлення волі. З 04 квітня 2000 року максимальною мірою покарання КК України встановив довічне позбавлення волі.

На думку ОСОБА_6 , він не може бути засуджений до довічного позбавлення волі. До нього може бути застосований вид покарання позбавлення волі строком на 15 років тому, що довічне позбавлення волі є більш суворою мірою покарання порівняно з максимальною, передбаченою КК України, чинним у період з 29 грудня 1999 року (день прийняття Рішення Конституційним Судом України у справі про смертну кару) до 29 березня 2000 року (день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» (Закон 1483-14).

Тому застосування до нього довічного позбавлення волі, на думку ОСОБА_6 , посилює його відповідальність за вчинений ним злочин і порушує тим самим його конституційне право на пом`якшення цієї відповідальності.

З цих підстав засуджений ОСОБА_6 вважає, що при винесенні вироку суд мав застосувати до нього закон, який встановлював більш м`яке покарання, а саме у виді 15 років позбавлення волі.

Просить суд відповідно до ст. 17 Конституції України сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту вітчизни та застосувати правове положення ч.1 ст. 25 КК України (1960 року), звільнивши його за фактично відбутим строком покарання.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 подане ним клопотання підтримав, вказуючи на необхідність звільнити його за фактично відбутим покаранням, оскільки покарання у виді довічного позбавлення волі незаконне, а законним є покарання у виді позбавлення волі на 15 років. Вважає, що довічне ув`язнення, яке до нього застосовується, є катуванням, жорстоким, нелюдським, таким, що принижує гідність, поводженням чи покаранням. Зазначив, що звернувся до суду за місцем виконання вироку, з клопотанням про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.

Захисниця засудженого ОСОБА_7 підтримала клопотання засудженого та просила його задовольнити в повному обсязі.

Прокурор в судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання засудженого, оскільки фактично ОСОБА_6 ставить питання про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким, а отже клопотання (подання)про вирішенняпитання,пов`язаного ізвиконанням вироку,подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

Дослідивши матеріали клопотання засудженого, заслухавши його доводи, врахувавши позицію захисника, з`ясувавши думку прокурора, суд дійшов до наступного.

За вироком Дніпропетровського обласного суду від 16 травня 2000 року з урахуванням змін, унесених ухвалою Верховного Суду України від 30 січня 2001 року, ОСОБА_6 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених пунктами «а», «г», «е», «ж», «з», «і» ст. 93, ст. ст. 17, 19 і пунктами «а», «ж», «з», «і» ст. 93, ст. 69, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 86, ч. 1 ст. 222 Кримінального кодексу України 1960 року (далі КК 1960 року), до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2018 року зараховано засудженому ОСОБА_6 , в строк відбутого покарання за вироком Дніпропетровського обласного суду від 16.05.2000 року та ухвалою Верховного суду України від 30.01.2001 року, строк попереднього ув`язнення з моменту затримання 11.02.1998 року до набрання вироком законної сили 30.01.2001 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, відповідно до ЗУ «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання».

ОСОБА_6 утримується та відбуває покарання в Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)».

Питання які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом заклопотанням прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається, зокрема, до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв`язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

В клопотанні та під час судового засідання засуджений акцентував увагу, що його клопотання ґрунтується саме на положеннях п. 14, ч. 1, ст. 537 КПК України, а отже твердження прокурора, що у Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу відсутня територіальна юрисдикція для розгляду цього клопотання не ґрунтується на положеннях законодавства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Ст. 51 КК України визначено два види покарання у виді позбавлення волі: позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1ст. 64 КК Українидовічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбаченихКК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в своїй заяві засуджений ОСОБА_6 фактично просить змінити вирок Дніпропетровського обласного суду від 16.05.2000 та Ухвалу Верховного Суду України від 30.01.2001 щодо нього та вважати, що він засуджений на інше (строкове) покарання.

Однак ч. 2 ст. 22 КПК України вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов`язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.

Аналогічні положення містила ст. 403 КПК 1960 року, який діяв на момент засудження ОСОБА_6 за вказаними статтями КК України 1960 року. Положенням вказаної статті передбачалось, що вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Вищезазначені рішення суду відносно ОСОБА_6 набрали законної сили і, з огляду на наведені вище положення Закону, підлягають до обов`язкового виконання. При цьому, суд звертає увагу, що у суду відсутні повноваження змінювати їх, тим більше шляхом усунення вирішення питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку. Суд не вбачає протиріч у призначеному ОСОБА_6 покаранні при виконанні вироку.

Щодо забезпечення конституційного обов`язку ОСОБА_6 щодо захисту батьківщини то суд звертає увагу на наступне.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15 травня 2019 року по справі №757/12726/18-ц зазначила, що 12 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Петухов проти України". У цьому рішенні Європейський Суд визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить ст. 3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув`язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачити, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ.

Окрім того, проаналізувавши сталу судову практику, за нормами чинного законодавства України механізму заміни саме судом невідбутої частини покарання на більш м`яке стосовно засуджених до довічного позбавлення волі не передбачено. Такий механізм має бути встановлений в нормативно-правових актах, що не відносяться до компетенції суду.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Слід зазначити, що у справі "Ласло Магьяр проти Угорщини" у рішенні від 20 травня 2014 року Європейський суд з прав людини, висловив позицію, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні не тільки мати можливість дострокового звільнення, але й знати, що потрібно їм зробити, щоб стосовно них було розглянуто питання про таке звільнення.

Водночас, у рішенні "Ласло Магьяр проти Угорщини" Європейський суд з прав людини зазначив, що для належного виконання цього рішення держава - відповідач повинна провести реформи, переважно законодавчі, механізму перегляду покарання у виді довічного ув`язнення. Цей механізм повинен гарантувати оцінку в кожному конкретному випадку того, чи є утримання під вартою виправданим на обґрунтованих пенологічних підставах, і надати довічникам можливість передбачити, з певним ступенем точності, що вони повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення і за яких умов.

При цьому Європейський суд з прав людини у вказаному рішенні наголосив, що встановлення судом порушення вимог ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у даній справі не є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання. Судом також не визначено, чи повинне дострокове звільнення від відбування покарання бути правом особи, чи має відноситися до сфери дискреції. Вказане питання має бути вирішено державою - відповідачем відповідно до кримінального законодавства країни.

Також суд звертає увагу на те, що при розгляді справи "Вінтер і інших проти Об`єднаного Королівства" 09 липня 2013 року в Європейському суді було обговорено питання законності застосування довічного ув`язнення в Договірних країнах, де Україна була згадана в числі 5 країн, в якій хоча законодавством і не передбачено умовно-дострокове звільнення при пожиттєвому ув`язненні, проте довічно засудженим дозволено клопотати перед Президентом про помилування, що не було визнано порушенням міжнародних норм.

Право на помилування в Україні визначене ст.87 КК України, де в частині першій значеної статті передбачено можливість заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років, актом про помилування, який належить до компетенції Президента України.

Так, відповідно до пунктів 2-5, 9 Положення «Про порядок здійснення помилування», затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015, помилування засуджених здійснюється у виді: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років; повного або часткового звільнення від основного і додаткового покарань.

Право клопотати про помилування має в тому числі особа, яка засуджена судом України і відбуває покарання в Україні. Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а у разі оскарження вироку в касаційному порядку - після прийняття рішення відповідним судом. У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання. Особи, які засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі злочини або мають дві і більше судимостей за вчинення умисних злочинів чи відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, можуть бути помилувані у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин. Під час розгляду клопотання про помилування враховуються: ступінь тяжкості вчиненого злочину, строквідбутого покарання, особа засудженого, його поведінка, щире каяття, стан відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, сімейні та інші обставини; думка адміністрації установи виконання покарань або іншого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах дітей, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських об`єднань та інших суб`єктів про доцільність помилування.

Чинним законодавством на даний час передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Загальні засади кримінального провадження, а саме положення ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 12 КПК України, як і положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та практика Європейського Суду з прав людини, на які посилається засуджений та його захисник, в даному випадку не надають повноважень суду для вирішення питання про заміну покарання на 15 років позбавлення волі та фактичне звільнення особи від подальшого відбуття покарання, призначеного вироком, що набрав законної сили, в тому числі і з огляду на наявне на даний час законодавче регулювання таких правовідносин та питань щодо відбуття особами такого виду покарання як довічне позбавлення волі при вирішенні питання про сумніви і протиріччя при виконанні вироку, оскільки такі сумніви і протиріччя відсутні у цьому випадку, а отже клопотання ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 336, 370-372, 395, 537, 539 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про вирішення питання провсякого родусумніви іпротиріччя,що виникаютьпри виконаннівироку відмовити.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 11.08.2023 року.

Головуючий: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3