Ухвала суду № 11274990, 02.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" вересня 2010 р. К-11954/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Маринчак Н.Є.

Острович С.Е.

Усенко Є.А.

Шипуліна Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Приватного підприємства «Добриня»

на постанову Господарського суду Черкаської області від 13.11.2006 року

ухвалу Київського міжобласного господарського суду від 23.04.2007 року

у справі №07/5012а

за позовом Приватного підприємства «Добриня»

до Державної податкової інспекції у м. Черкаси

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Добриня»звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкаси про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.09.2006 року №0007232301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 247415,00 грн., з яких 164943,00 грн. основний платіж та 82472,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Черкаської області від 13.11.2006 року (суддя Дорошенко М.В.), залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.04.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді Мельник С.М., Корсакова Г.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Висновок судів попередніх інстанцій про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення мотивований наявністю правового звязку між правом позивача на включення сплаченої у звязку з придбанням товару суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми податку його постачальником у ланцюгу поставок товарів.

Вважаючи, що постанова Господарського суду Черкаської області від 13.11.2006 року та ухвала Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.04.2007 року були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, Приватне підприємство «Добриня»звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, вказуючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинах з ПП «Аметист-С»за березень, квітень та червень 2005 року. За результатами даної перевірки було складено акт від 26.09.2006 року №497/23-208/31636745, яким встановлено факт непідтвердження сплати до бюджету податку на додану вартість у сумі 164942,99 грн. контрагентом позивача ПП «Аметист-С», установчі документи якого рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19.05.2006 року у справі №2-933/06 визнано недійсними установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ цього підприємства.

Суди попередніх інстанцій погодились з доводами контролюючого органу, що зазначена обставина з урахуванням приписів Закону України «Про податок на додану вартість» впливає на право позивача включити до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість.

Між тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може визнати правильним наведене в оскаржуваних судових рішеннях застосування норм матеріального права та вважає, що суди попередніх інстанцій внаслідок неправильного визначення предмета доказування допустили порушення норм процесуального права, зважаючи на які постановлені у справі рішення не можна визнати такими, що відповідають вимогам ст. 159 КАС України.

Так, згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить на користь висновку про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у ПП «Аметист-С»міндобрив, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобовязання згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Відтак, у контексті такого застосування норм матеріального права, судам попередніх інстанцій необхідно дати належну правову оцінку тому, чи надають надані позивачем документи підстави для висновку про сплату підприємством сум податку на додану вартість в ціні придбання товарів своєму постачальнику. Предметом доказування у даній справі є також встановлення того, чи мав постачальник, який виписував позивачу податкові накладні, статус платника податку на додану вартість на момент їх видачі. Від встановлення цих обставин залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Без встановлення наведених обставин висновок судів про відмову у задоволенні позовних вимог є передчасним.

Таким чином, допущені судами попередніх інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до ухвалення незаконних судових рішень, які відповідно до встановлених статтею 220 КАС України меж касаційного перегляду справи є підставою для скасування цих рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити повно і правильно обставини відповідно до предмету доказування у справі та в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Добриня»задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Черкаської області від 13.11.2006 року та ухвалу Київського міжобласного господарського суду від 23.04.2007 року у справі №07/5012а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіМаринчак Н.Є. Острович С.Е. Усенко Є.А. Шипуліна Т.М.