Рішення № 112747245, 02.08.2023, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2023 Справа № 914/328/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк», м. Львів

до відповідача фізичної особи-підприємця Бурка Романа Володимировича, м. Вінниця

про стягнення заборгованості у розмірі 307755,06 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Заставна О.В.;

від відповідача: Бурко Р.В..

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Ідея Банк» до відповідача фізичної особи-підприємця Бурка Романа Володимировича про стягнення заборгованості у розмірі 307755,06 грн.

Ухвалою від 27.01.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання на 06.03.2023.

03.03.2023 на електронну адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№5444/23).

06.03.2023 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх.№5590/23).

06.03.2023 канцелярією суду зареєстровано клопотання відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції (вх.№5627/23).

10.03.2023 засобами поштового зв`язку від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№6086/23).

17.03.2023 від відповідача на адресу суду надійшла заява б/н від 13.03.2023 про можливість отримання інформації щодо руху справи №914/328/23 (вх.№6760/23).

20.03.2023 на електронну адресу суду відповідач скерував свої заперечення щодо відповіді на відзив (вх.№6963/23).

24.03.2023 засобами поштового зв`язку на адресу суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив (вх.№7412/23).

Враховуючи перебування судді Гоменюк З.П. у відпустці у зв`язку із сімейними обставинами з 02.03.2023 по 25.03.2023 включно, підготовче засідання 06.03.2023 не відбулося.

У перший робочий день після відпустки суд прийшов до висновку про необхідність визначення нових дати та часу судового засідання для розгляду справи у підготовчому провадженні.

Ухвалою від 27.03.2023 суд ухвалив призначити у справі підготовче засідання на 06.04.2023.

06.04.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 05.04.2023) відповідач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та надання доступу до матеріалів справи в електронному вигляді (вх.№8707/23).

06.04.2023 на електронну адресу суду відповідачем було скеровано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх.№8635/23).

06.04.2023 через електронну пошту від відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№8656/23).

06.04.2023 канцелярією суду зареєстровано клопотання відповідача про визнання доказів у справі недостовірними та недопустимими (вх.№8720/23).

10.04.2023 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції (вх.№8818/23).

Ухвалою від 10.04.2023 суд задовольнив клопотання відповідача про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

14.04.2023 засобами поштового зв`язку на адресу суду від позивача надійшло письмове заперечення щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№9300/23).

Судове засідання у справі № 914/328/23, призначене на 10.05.2023, не відбулося у раніше визначений судом час - об 11:00, у зв`язку з надходженням на офіційну електронну адресу Господарського суду Львівської області повідомлення про замінування суду, що підтверджується копією Акта про огляд приміщень та прилеглої території від 10.05.2023, складений та підписаний слідчим Львівського РУП №1 Качмарською Ю.Ю.

Ухвалою від 10.05.2023 суд ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 07.06.2023.

16.05.2023 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, що призначено на 07.06.2023 у режимі відеоконференції (вх.№12213/23).

Ухвалою від 16.05.2023 суд задовольнив клопотання відповідача про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

06.06.2023 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№2247/23).

Судове засідання призначене на 07.06.2023 об 11:30 год. не відбулося, через оголошену повітряну тривогу на території Львівської області з 11:30 год. до 12:04 год.

Після відбою повітряної тривоги, суд визначає дату та час підготовчого засідання, яке не відбулося 07.06.2023.

Ухвалою від 07.06.2023 суд призначив підготовче засідання на 05.07.2023.

Ухвалою від 05.07.2023 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача від 06.04.2023 про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№8656/23) та від 06.06.2023 про зупинення провадження у справі (вх.№2247/23), закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті на 02.08.2023.

26.07.2023 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх.№18560/23).

Ухвалою від 27.07.2023 суд задовольнив клопотання відповідача про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

У судове засідання 02.08.2023 з`явився представник позивача. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

У судове засідання 02.08.2023 у режимі відеоконференції з`явився відповідач. Щодо заявлених позовних вимог заперечив у повному обсязі, з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 02.08.2023 суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 02.08.2023 після повернення з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.08.2021 року що між ним та відповідачем було укладено кредитний договір №КБ01.00601.008446076, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти на поповнення обігових коштів в сумі 299000,00 грн, зі сплатою фіксованих процентів 0,01 % річних, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 зі строком користування по 04.08.2024 включно. Перерахування коштів підтверджується меморіальним ордером.

Позивач вказує, що він повністю виконав свої зобов`язання згідно кредитного договору, перерахувавши позичальнику грошові кошти у розмірі 299000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером. Разом із цим, ФОП Бурко Р.В. належним чином своїх зобов`язань за договором не виконував, у зв`язку із чим банк направив на його адресу вимогу про дострокове повернення кредиту.

Оскільки у встановлений строк відповідна вимога банку виконана не була, позивач, враховуючи положення п.5.2.5. договору, просить суд достроково стягнути з ФОП Бурка Романа Володимировича 307755,06 грн кредитної заборгованості.

Станом на дату подання позовної заяви відповідач не повернув отриманий кредит в встановлений кредитним договором термін та не сплатив нараховані інші платежі, у тому числі проценти за кредитним договором, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися до суду. Остання сплата відповідачем/зарахування по кредитному договору здійснена 04.02.2022 року.

Позивач наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, у якому вказує, що позивачем понесено у зв`язку із розглядом справи судові витрати на сплату судового збору у розмірі 4616,33 грн.

У відповіді на відзив (вх.№6086/23 від 10.03.2023) позивач зазначає, що відповідач не заперечує факт отримання коштів та прострочення виконання умов кредитного договору, а саме з березня 2022 року, проте, на думку відповідача, позивач не долучив суду доказів такого прострочення. У свою чергу, позивач зазначає, що до матеріалів позовної заяви долучено оригінал виписки по рахунках, що є первинним бухгалтерським документом і з якої вбачається видача кредиту, усі погашення по кредиту та їх зарахування.

Щодо терміну користування кредитним договором, позивач зазначає, що відповідно до умов п.2.1.6 кредитного договору термін повернення кредиту є 04.08.2024 року (включно). Проте, відповідно до п.5.2.5 кредитного договору банк має право відмовити у видачі позичальнику кредиту та/або вимагати дострокового повернення кредиту, за обставин, передбачених договором.

Отже, відповідно до умов кредитного договору у банку виникли підстави для дострокової вимоги повернення кредитних коштів.

Щодо неотримання вимоги про дострокове погашення заборгованості, позивач зазначив про те, що банком було надіслано вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань від 03.11.2022 року на адресу відповідача. На підтвердження даних фактів банком було долучено до позовної заяви список №12180 згрупованих поштових відправлень АТ «Укрпошта», реєстр №1 поштових відправлень від 07.11.2022 та фіскальний чек. Згідно цих документів вбачається, що зазначена вимога була надіслана на адресу: АДРЕСА_1 . У подальшому, позивач не відповідає за рух даного листа , адже це відповідальність АТ «Укрпошта».

Одночасно, позивач зазначає про те, що АТ «Ідея Банк» 04.11.2022 також направляв вимогу про дострокове виконання зобов`язання на адресу відповідача, яку він отримав особисто 15.11.2022, а позивач звернувся до суду із заявленими позовними вимогами 22.12.2022, тобто через 37 днів після надіслання вимоги відповідачу.

Позивач зазначає, що за нормами чинного законодавства підтвердження форс-мажорних обставин здійснюється шляхом подання відповідної заяви до Торгово-промислової палати України та отримання сертифікату. Всупереч наведеному, ФОП Бурко Р.В. не надав доказів щодо наявності у нього форс-мажорних обставин. Окрім цього, позивач зазначає, що наявність форс-мажорних обставин не звільняє відповідача від виконання зобов`язань за кредитним договором, а лише може звільнити від відповідальності за порушення зобов`язань. Відповідно до зазначеного, позивач наголошує, що не здійснював нарахування штрафних санкцій (пені) за порушення/невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо погашення заборгованості за кредитним договором.

Аргументи відповідача.

Відповідач щодо доводів, викладених у позові, заперечує.

У відзиві на позовну заяву (вх.№5444/23 від 03.03.2023) відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, адже термін користування кредитними коштами за договором триває до 04.08.2024 року, що дає можливість у подальшому користуватися зазначеними коштами згідно графіку платежів. Також відповідач наголошує, що сумлінно виконував умови кредитного договору, сплачуючи кошти до 04.02.2022 року. Відповідач зазначає, що між ним та позивачем неодноразово велось листування з приводу припинення господарської діяльності Бурка Р.В. у зв`язку із введенням воєнного стану на території України від 24.02.2022 року.

Отже, відповідач отримав форс-мажорні обставини, через які у ФОП Бурка Р.В. виникли складності щодо сплати заборгованості.

Відповідач зазначає, що направлена вимога про сплату кредиту на суму 308391,64 грн була надіслана позивачем у м. Арциз Одеської області, та повернуто позивачу 26.12.2022 року за довіреністю.

Одночасно, відповідач вважає, що позивач безпідставно вимагає від відповідача сплату нарахованої сум заборгованості за договором, адже зі сторони позивача не надано суду первинних документів на підтвердження обставин справи.

Таким чином, ФОП Бурко Р.В. зазначає, що ним не порушено прав позивача, оскільки як позичальник ФОП Бурко Р.В. зацікавлений у вирішенні або зміні захисту інтересів сторін.

Враховуючи зазначені обставини, ФОП Бурко Р.В. просить суд не брати до уваги надані позивачем докази, визнати їх недостовірними, а отже відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У запереченнях на відповідь на відзив (вх.№6963/23 від 20.03.2023) відповідач заперечив факт отримання вимоги, яка направлялась позивачем 07.11.2022 року згідно реєстру №1, складеного АТ «Ідея Банк». ФОП Бурко Р.В. зазначає, що поштове відправлення із штриховим і кодовий ідентифікатором №79008828563315 було направлено у м. Арциз, Одеська область, а також, відповідач зазначає про відсутність опису вкладення у поштове відправлення при здійсненні відправлення позивачем вимоги 04.11.2022 року та 07.11.2022 року.

Відповідач не заперечив факту отримання кредитних коштів у розмірі 299000,00 грн. Одночасно, відповідач не погоджується із сумою позовних вимог у розмірі 307755,06 грн. Відповідач повідомив суд, що здійснював оплату за кредитним договором протягом 6 місяців з 04.09.2021 року по 04.02.2023 рік у розмірі 14885,00 грн на загальну суму 89310,00 грн.

Разом із цим, відповідач зазначає, що позивачем неналежним чином оформлені документи, що призвело до необґрунтованих позовних вимог та долучених позивачем до матеріалів справи недостовірних доказів.

У зв`язку із вищезазначеним, відповідач не визнає у частині суму боргу за кредитним договором №КБ01.00601.008446076 від 04.08.2021 року та визнає існування заборгованості у розмірі 161282,04 грн.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

04.08.2021 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» (надалі - позивач, кредитор) та фізичною особою-підприємцем Бурком Романом Володимировичем (надалі - відповідач, позивальник) укладено кредитний договір №КБ01.00601.008446076 (надалі - договір), за умовами якого (п.1.1. договору) кредитор надає позичальнику грошові кошти (надалі кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти та комісії за користування ним.

Згідно п.2.1. договору банк видає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на умовах: розмір та валюта кредиту 299000,00 грн.; ціль кредиту - поповнення обігових коштів; процентна ставка - фіксована, 0,01 %; комісія за видачу кредитних коштів - 0,99 % від суми кредиту; комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 2,2 % від суми кредиту; термін повернення кредиту - по 04.08.2024 (включно); порядок видачі кредиту - перерахунок коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 ; графік повернення кредиту (додаток №1 до договору кредиту).

Кредитор надає кредит у день підписання договору шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 (п.2.3. договору).

Пунктом 2.4. договору сторонами передбачено, що кредит видається на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання.

Датою видачі кредиту вважається день списання коштів з позичкового рахунку позичальника (п.2.5. договору).

Відповідно до п.3.1. договору позичальник сплачує банку вказані у п.2.1. комісії в наступному порядку: комісія за видачу кредитних коштів утримується банком з суми кредиту в день видачі кредитних коштів; комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати надання кредиту та сплачується позичальником щомісячно в терміни та в розмірах, вказаних у графіку щомісячних платежів, який наведений в додатку №1 до даного договору (далі «графік»). Базою для нарахування комісії є початкова сума кредиту.

Згідно п.3.2., 3.3. договору проценти нараховуються два рази на місяць за методом «факт/факт». Базою для нарахування процентів є залишок заборгованості за кредитом.

Графік платежів позичальника за договором кредиту в розрізі сум погашення кредиту, процентів і комісії за обслуговування кредитної заборгованості є невід`ємною частиною договору кредиту. Нарахування процентів і комісії за обслуговування кредитної заборгованості припиняється після повного повернення всієї заборгованості за договором, а також у інших випадках, передбачених цим договором або законом (п.3.4. договору).

Відповідно до п.3.5. договору банк вправі припинити нарахування за договором, включаючи проценти, неустойки (штрафу, пені) з моменту звернення до позичальника із вимогою про дострокове виконання кредитних зобов`язань.

Згідно п.4.1. договору позичальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором.

Пунктом 4.2. договору сторонами встановлено, що позичальник повертає кредит разом з процентами та щомісячною комісією за обслуговування кредитної заборгованості до дня/числа кожного місяця, згідно з графіком.

Позичальник забезпечує наявність на своєму поточному рахунку НОМЕР_1 грошових коштів у сумі, необхідній для сплати щомісячних платежів згідно графіку (п.4.4. договору).

Пунктом 4.11. договору передбачено, що банк, у передбачених цим договором випадках, вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим договором, про що письмово повідомляє позичальника в порядку визначеному у цьому договорі.

Банк має право наявності обставин, які свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде повернуто у строки, визначені цим договором; надання для здійснення платежів документів, що відповідають вимогам законодавства та встановленим в банку правилам; надання позичальником для отримання кредиту документів/інформації, що виявились недостовірними; невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених договором; наявності арешту грошових коштів позичальника на його поточних рахунках в банку; нецільового використання кредиту або його частини; невиконання грошових зобов`язань за договором; порушення проти позичальника справи про банкрутство або прийняття рішення про його припинення/ліквідацію; у випадку незгоди зі зміною процентної ставки на умовах договору (п.5.2. договору).

При цьому датою, з якої у банку виникає право вимагати у позичальника погашення заборгованості за договором в повному обсязі, є наступний банківський день за днем, коли банку стало відомо про хоча б один з зазначених у п.5.2.5. договору фактів. Банк письмово повідомляє позичальника у випадку прийняття рішення про відмову від виплати кредиту з зазначених вище підстав. Сторони домовилися, що виникнення зобов`язання позичальника достроково повернути кредитору всю заборгованість за договором згідно п.5.2.5. договору, тягне за собою виконання всіх передбачених цим договором платіжних зобов`язань позичальника в строк або термін, що зазначений у вимозі банку, яка направляється позичальнику в порядку п.12.1. договору. У випадку порушення позичальником встановленого у відповідній вимозі строку або терміну для погашення всієї заборгованості за договором кінцевий термін погашення кредиту вважаєтеся таким, що настав, та позичальник зобов`язаний не пізніше наступного банківського дня після закінчення такого строку або терміну, зазначеного у вимозі, погасити кредит, нараховані проценти, комісії та інші платежі, встановлені договором.

Згідно із п.6.1 договору за невиконання та/або неналежне виконання зобов`язань за цим договором позичальник відповідає всім своїм майном та коштами, на які може бути звернено стягнення у встановленому законодавством порядку.

Сторони підтверджують, що договір виконується за місцем знаходження банку: 79008, м. Львів, Галицький р-н., вул. Валова, 11, та, у випадку спору між сторонами за договором, позов може пред`являтися за місцем виконання договору (п.8.3. договору).

Відповідно до п. 9.1. договору, договір набуває чинності з дня підписання його обома сторонами та діє до сплину терміну повернення кредиту. Зобов`язання сторін за договором діють до їх повного виконання.

Сторонами визначено графік щомісячних платежів за договором (додаток №1).

Зазначений договір та додаток №1 до нього підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток сторін договору.

04.08.2021 позивачем перераховано на користь відповідача 2931,08 грн та 296068,92 грн у загальному розмірі 299000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером від 04.08.2021 року №1767654 та меморіальним ордером №1 від 04.08.2021 року з Призначення платежу: «Перерахунок коштів згідно кредитного договору №КБ01.00601.008446076 від 04.08.2021 ОСОБА_1 » та з Призначенням платежу: «Комісія за видачу кредитних коштів зг. кредитного договору №КБ01.00601.008446076 від 04.08.2021», Випискою з банківського рахунку Відповідача з 22.12.2000 по 22.12.2022 року.

Позивач вказує, що відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором платежів за користування кредитними коштами належним чином не виконано.

З метою досудового врегулювання спору вимогою про дострокове виконання зобов`язань від 03.11.2022 року вих.12.4.2/КБ01.00601.008446076 позивач 07.11.2022 звертався до відповідача з повідомленням про існування станом на 03.11.2022 заборгованості за кредитним договором, що підлягає достроковому погашенню, становить 308391,64 грн., з яких: строковий основний борг 224257,11 грн.; прострочений основний борг 24914,93 грн.; прострочені проценти 5,35 грн.; строкові проценти 12,25 грн.; строкова плата за обслуговування кредиту 39468,00 грн.; прострочена плата за обслуговування кредиту 19734,00 грн.; пеня, дебіторська заборгованість, інші штрафні санкції - 0 грн. З огляду на зазначене, в зв`язку з невиконанням позичальником істотних умов договору, керуючись ст. ст. 610-612, 1050 ЦК України, ст. 222 ГК України, позивач вимагав в 30-денний термін від дня надіслання цієї вимоги виконати порушене зобов`язання та повернути достроково заборгованість за договором в сумі 308391,64 грн., а також в т. ч., але не виключно, всі нараховані платежі за кредитним договором на дату погашення боргу, перерахувавши кошти на рахунок: НОМЕР_1 у АТ «Ідея Банк».

У вимозі позивач попереджав відповідача, що, в разі невиконання вимоги у встановлені строки, буде вживати заходів для примусового стягнення заборгованості, в т. ч. за рахунок майна позичальника, обравши спосіб звернення стягнення на власний вибір та не заборонений законодавством на момент його застосування (здійснення) (в т. ч., але не виключно, шляхом звернення до суду, у тому числі до постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських Банків згідно третейського застереження, викладеного у договорі, або до нотаріуса шляхом вчинення виконавчого напису).

Позивач надіслав на адресу відповідача вимогу 04.11.2022 року та 07.11.2022 року, що підтверджується реєстром №3 поштових відправлень, поданих на пошту та реєстром №1 поштових відправлень, поданих на пошту відповідно, а також списком№12071 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих та списком№121080 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих відповідно, що підписні та скріплені печатками АТ «Укрпошта» з датою прийняття у відповідне відділення поштового зв`язку.

Відповідачем вимогу отримано 15.11.2022, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7900828552402 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html), проте, залишено без відповіді та реагування.

Докази повного або часткового задоволення відповідачем вимоги від 03.11.2022 в матеріалах справи відсутні, станом на час вирішення спору по суті Під час розгляду справи, відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.

Згідно поданої позивачем довідки-розрахунку заборгованості за договором станом на 22.12.2022 рік заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить: 207646,79 грн основного боргу; 41525,25 грн простроченого боргу; 9,23 грн прострочених процентів; 8,37 грн строкових процентів; 32890,00 грн нарахованої плати за обслуговування кредиту та 25675,42 грн простроченої плати за обслуговування кредиту.

З підстав наведеного позивач просить суд стягнути з відповідача 307755,06 грн заборгованості за кредитним договором від 04.08.2021 року №КБ01.00601.008446076.

30.04.2022 року за вих. №30-01 відповідач звернувся до АТ «Ідея Банк» з письмовим повідомленням, у якому зазначив, що відповідно до умов п.5.4.4 кредитного договору №KБ01.00601.008446076 від 04.08.2021 позичальник ФОП Бурко Роман Володимирович в період 2021-2022 здійснює діяльність в Україні на підставі чинного законодавства. Однак, у зв`язку із веденням 24.02.2022 року воєнного стану на території України ФОП Бурко Р. В. не має можливості виконувати свої зобов`язання, посилаючись на форс-мажорні обставини, настання яких обумовлено військовою агресією проти України на території Україна. ФОП Бурко Р.В. зазначив, що після усунення форс-мажорних обставин має намір продовжити виконання всіх своїх зобов`язань перед банком. У своєму повідомленні, відповідач зазначив, що працівниками було надано інформацію про можливість узгодження нового графіку зі сплати платежів по кредитам в розмірі 70% від попередньо узгодженого. Однак, відповідач зауважив, що зазначений розмір платежів або інший є не можливим для нього через вплив воєнного часу на діяльність ФОП Бурко Р.В..

10.06.2022 року за вих №.3в-2022/1299 позивач на адресу ФОП Бурка Р.В. надіслав лист, у якому, керуючись Закону України №2120-ІX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» на час дії воєнного стану та в тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування, повідомив позичальника, що споживач не буде нести відповідальності перед кредитодавцем у разі прострочення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, а саме:з 24.02.22 банком не нараховуються неустойки (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Одночасно, банк повідомив, що зазначені обставини не звільняють від обов`язку погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами. У свою чергу, банк наголосив, що позичальники не звільняються від обов`язків: виплачувати кредит; сплачувати проценти за користування кредитом; сплачувати комісії та інші платежі, передбачені кредитним договором. Також банк зазначив, що ФОП Бурко Р.В. з березня 2022 не здійснював жодного платежу у погашення кредитної заборгованості за угодо №C-601-009818-19-980 про відкриття кредитної лінії від 25.01.2019 та за кредитним договором №КБ01.00601.008446076 від 04.08.2021. На підтвердження погіршення фінансового становища у зв`язку з воєнним станом, відповідач не надав банку доказів.

04.07.2022 року ФОП Бурко Р.В. звернувся з листом вих. №06-07 до позивача про що зазначив, що отримав лист від 10.06.2022 від АТ «Ідея Банк», а також наголосив, що діяльність відповідача не пов`язана виключно з Вінницькою областю. Одночасно, відповідач не заперечив про свою обізнаність щодо зобов`язання по сплаті заборгованості за кредитним договором.

14.07.2022 за вих.№3в2022/1580 АТ «Ідея Банк» надало відповідь на звернення ФОП Бурка Р.В. від 04.07.2022 року (вх. №Б/2022/5815), у якому повідомило відповідача, що у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні, банк надав кредитні канікули по кредитному договору №KБ01.00601.008446076 від 04.08.2021, на період з березня по липень 2022, чим зменшив фінансове навантаження. Однак, банк зазначив, що на підставі угоди №C-601-009818-19-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 25.01.2019 кредитні канікули не надано, відтак здійснення платежів у погашення кредитної заборгованості за угодою необхідно вчасно та в повному обсязі, відповідно до умов раніше укладеної угоди.

09.09.2022 року за вих. №10/09 від фізичної особи ОСОБА_2 був направлений лист на адресу позивача, у контексті якого міститься інформація з проханням перестати використовувати телефонний зв`язок для вирішення питань, а також наголосила щодо важкого матеріального стану ОСОБА_1 у період воєнного часу, що унеможливлює погашення заборгованості за кредитним договором у теперішній час.

06.10.2022 року за №Вих.3в-К-2022/4563 АТ «Ідея Банк» надіслало відповідачу лист на його звернення за вх. №23724 від 26.09.2022 щодо відносин за кредитним договором №С-601-009818-19-980 від 25.01.2019. Таким чином, позивач письмово надав відповіді про доцільність використання телефонного зв`язку для конструктивного рішення та врегулювання ситуації, повідомивши, що банк здійснює дзвінки до клієнтів, шляхом проведення переговорів, а в разі відсутності зв`язку з клієнтом, банк здійснює дзвінки до контактних осіб, зазначених в анкеті, з метою сприяння відновлення зв`язку з позичальником Відтак, у зв`язку з виникненням простроченої заборгованості за кредитним договором, працівники банку здійснювали телефонні дзвінки з метою: пошуку конструктивного рішення для врегулювання ситуації, що склалась внаслідок невиконання взятих на себе зобов`язань; надання роз`яснення та застереження, щодо відсутності співпраці. Одночасно, позивач наголосив відповідачу про необхідність здійснення погашення простроченої заборгованості та в повному обсязі відповідно до укладено угоди. Зважаючи на всі зазначені обставини, банк повідомив про можливість оформлення реструктуризації кредитного договору за умовами надання банку підтверджуючих документів про факт існування обтяжуючих обставин, виданих протягом останніх 3-х місяців до дати звернення (копію трудової книжки, довідку від лікаря, довідку про зміну доходу, тощо).

20.02.2022 року за вих. №20-02 ОСОБА_1 звернувся до АТ «Ідея Банк» із письмовим зверненням, у якому зазначив, що листами б/н №30-01 від 30.04.2022, №906-07 від 04.07.22 б/н від 09.09.2, а також засобами телефонного зв`язку та безпосередньо у відділенні банку, відповідач повідомляв, що в період воєнного стану ФОП Бурко Р. В. втратив можливість отримувати доходи, здійснювати господарські операції та припинив свою діяльність як фізична особа-підприємець. Одночасно, відповідач зазначив про наміри сплатити заборгованість після закінчення воєнного стану або раніше від моменту отримання доходів. Відповідач зазначив, що отримує пропозиції реструктуризації у вигляді смс-повідомлень, у яких зазначається про можливість зменшення суми заборгованості.

Відповідачем також заперечується факт отримання вимоги банку про дострокове погашення заборгованості, адже позивачем 07.11.2022 направлялась поштова кореспонденція за штриховим ідентифікатором №7900828563315, яка була скерована у м. Арциз, Одеської області та повернута позивачу 26.12.2022 року.

Таким чином, відповідач заперечує про обґрунтованість позовних вимог, просить суд визнати докази недостовірними та відмовити у задоволенні позову.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент звернення до суду з позовною заявою, який судом долучено до матеріалів справи, датою запису про державну реєстрацію ФОП Бурка Р.В. є 23.01.2008 року.

17.11.2022 року зареєстровано державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Бурка Р.В., за власним рішенням. Відтак, судом встановлено, що підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця Бурка Романа Володимировича припинено 17.11.2022 року.

Згідно статті 51 та статті 52 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13.02.2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05.06.2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).

У частині третій статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15.12.2017 року.

Згідно зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.

Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Враховуючи правову природу укладеного кредитного договору від 04.08.2021 року №КБ01.00601.008446076 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та фізичною особою-підприємцем Бурком Романом Володимировичем, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини за кредитним договором.

Частино 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Відповідно до ч.5 ст.29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Пунктом 8.3. договору сторони дійшли згоди, що договір виконується за місцем знаходження банку: 79008, м. Львів, Галицький р-н., вул. Валова, 11, та у випадку спору між сторонами за цим договором, позов може пред`являтися також за місцем виконання договору.

Зважаючи на це, позивач підставно звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою.

Згідно із положеннями статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідач зазначає, що не вбачає підстав для звернення АТ «Ідея Банк» до Господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відтак, відповідачу не зрозуміло, яке право позивача порушено, а також ФОП Бурко Р.В. вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.

Суд вважає за доцільне зазначити правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №521/20937/16-ц, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У постанові Верховного Суду від 27.07.2023року у справі №201/12927/17 зазначив, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.1 ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що між позивачем (кредитор) та відповідачкою (позичальник) укладено кредитний договір №КБ01.00601.008446076 від 04.08.2021 року.

Відповідно до ч.1, 2 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором та перерахував на рахунок відповідачки обумовлені договором кредитні кошти у розмірі 299000,00 грн.

Частиною 1 ст.1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Сторони досягли домовленості про те, що процента ставка за договором є фіксованою та становить 0,01 %. Проценти нараховуються два рази на місяць за методом «факт/факт» (п. 3.2. договору).

Окрім цього, сторони домовились про встановлення у договорі комісії за видачу кредитних коштів, а саме 0,99 % від суми кредиту, а також комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,2 % від суми кредиту.

Відповідно до умов договору відповідач сплачує банку вказані комісії в наступному порядку: комісія за видачу кредитних коштів утримується банком з суми кредиту в день видачі кредитних коштів; комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати надання кредиту та сплачується позичальником щомісячно в терміни та в розмірах, вказаних у графіку щомісячних платежів, який наведений в додатку №1 до даного договору (п.3.1. договору).

Відповідно до ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2. договору встановлено, що позичальник повертає кредит разом з процентами та щомісячною комісією за обслуговування кредитної заборгованості до дня/числа кожного місяця, згідно з графіком.

З матеріалів справи судом вбачається, що сторони встановили термін повернення кредиту по 04.08.204 (включно), а у додатку №1 до договору погодили графік щомісячних платежів за кредитним договором, у якому визначено періоди та суми погашення кредиту, процентів і комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Згідно зі положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач не дотрималася виконання своїх обов`язків за договором та допустив прострочення по сплаті платежів, передбачених у додатку №1 до договору.

Зазначені обставини підтверджується випискою по рахунку за період з 22.12.2000 по 22.12.2022, з якої вбачається, що останній платіж за договором проведено відповідачем 04.02.2022. Крім цього, у відзиві на позовну заяву ФОП Бурко Р.В. не заперечує про наявність кредитного обов`язку, зазначивши, що останній платіж за договором було здійснено 04.02. 2022 року, що свідчить про визнання ним факту порушення зобов`язань за договором щодо своєчасного внесення платежів.

У зв`язку із цим, позивач направив на адресу відповідачки вимогу про дострокове виконання зобов`язань за вих. №12.4.2./КБ01.00601.008446076 від 03.11.2022 року, зазначивши, що у зв`язку з невиконанням позичальником істотних умов договору, керуючись ст. ст. 610-612, 1050 ЦК України, ст. 222 ГК України, позивач вимагав в 30-денний термін від дня надіслання цієї вимоги виконати порушене зобов`язання та повернути достроково заборгованість за договором в сумі 308391,64 грн., а також в т. ч., але не виключно, всі нараховані платежі за кредитним договором на дату погашення боргу, перерахувавши кошти на рахунок: НОМЕР_1 у АТ «Ідея Банк».

Зазначена вимога направлялась відповідачу на адресу, зазначену у договорі, а саме: АДРЕСА_1 , про що свідчать список згрупованих поштових відправлень №12180 від 07.11.2022 року та №12071 від 04.11.2022 року, подані у відповідне відділення АТ «Укрпошта» із відбитком печатки із зазначенням дати, а також відповідним підписом працівника відділення АТ «Укрпошта».

Зазначена вимога, яка була надіслана відповідачу 04.11.2022 року отримана останнім особисто 15.11.2022, про що у матеріалах справи міститься належний доказ такого отримання.

Зважаючи на заперечення відповідача щодо неотримання вимоги, із посиланням на недостовірність долучених до позовної заяви копій відправлень від 07.11.2022 року на адресу ФОП Бурка Р.В., суд зазначає наступне.

Відповідно до сформованого позивачем реєстру №1 від 07.11.2022 року, а також долученого до матеріалів справи копії списку №12180 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих, поштова кореспонденція направлялась на адресу відповідача, яка зазначена у договорі та реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і якій присвоєно штриховий ідентифікатор №7900828563315. Судом вбачається із долученого трекінгу з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» із присвоєним поштового номеру 7900828563315 прийнято 07.11.2022 року у відділенні м. Львів,79008, 18.11.2022 відправлення у точці видачі/доставки (м. Арциз, Одеська область, 68401) та 26.12.2022 відправлення вручено за довіреністю у м. Львові, 79008.

Судом досліджено достовірність поданого доказу. Одночасно, суд зазначає, що позивач виконав свій обов`язок щодо надіслання відповідної вимоги на актуальну адресу відповідача, а за подальші дії АТ «Укрпошта» і рух поштового відправлення, переданого до відділення поштового зв`язку, позивач не несе відповідальності та позбавлений можливості контролю за пересування поштового відправлення, так як адреса зазначена у списку згрупованих поштових відправлень відповідає адресі ФОП Бурка Р.В. і розцінюється судом як належний та достовірний доказ, поданий до суду як підстава звернення із позовними вимогами.

Частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Слід зауважити, що сторони у договорі передбачили право позивача вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів у разі неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Суд зазначає, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав.

При цьому, у разі пред`явлення до позичальника вимоги в порядку ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15).

У договорі сторони також передбачили, що виникнення зобов`язання позичальника достроково повернути кредитору всю заборгованість за договором тягне за собою виконання всіх передбачених цим договором платіжних зобов`язань позичальника в строк або термін, що зазначений у відповідній вимозі банку. У випадку порушення позичальником встановленого у відповідній вимозі строку або терміну для погашення всієї заборгованості, кінцевий термін погашення кредиту вважається таким, що настав, а позичальник зобов`язаний не пізніше наступного банківського дня після закінчення такого строку або терміну, зазначеного у відповідній вимозі, погасити кредит, нараховані проценти, комісії та інші платежі, встановлені договором.

У вимозі від 03.11.2022 за вих. №12.4.2/КБ01.00601.008446076, направленій на адресу відповідача 04.11.2022, позивач встановив строк у 30 календарних днів з дня направлення вимоги для дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами та інших платежів за договором.

Такими діями позивач змінив строк виконання кредитного зобов`язання. Зважаючи на викладене вище, відповідач зобов`язувався виконати зобов`язання за договором у повному обсязі у строк до 15.12.2022 включно.

Судом встановлено, що відповідач не дотрималася обов`язку щодо повернення грошових коштів у визначений вимогою строк, що свідчить про прострочення ним виконання зобов`язань за договором.

Викладене вище спростовує доводи відповідачки про те, що кінцевий строк для повернення кредиту ще не настав, адже у договорі зазначено дату до 04.08.2024 включно, а тому позов є передчасним.

Згідно із наданою позивачем довідкою-розрахунком станом на 22.12.2022 у відповідача наявна заборгованість за договором у загальному розмірі 307755,06 грн.

Судом з`ясовано, що зазначена сума обрахована позивачем правильно, із дотриманням умов договору.

Контррозрахунків суми боргу суду подано не було, а заперечення відповідача щодо суми боргу у розмірі 307755,06 грн не доведені відповідачем.

Оскільки доказів повної чи часткової сплати вказаної суми боргу відповідач до суду не подав, то позовна вимога позивача про стягнення 307755,06 грн кредитної заборгованості є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача на посилання останнього щодо форс-мажорних обставин, спричинених введенням воєнного стану на території України від 24.02.2022 року, що погіршило матеріальне становище відповідача та у подальшому призвело до припинення господарської діяльності.

Таким чином, суд зазначає, що існує відповідний порядок визначення форс-мажорних обставин.

Для того, щоб правильно використати правовий механізм зобов`язань, відповідно до Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджений рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 за №44.

Відповідно до ч.3 статті 14 Закону України «Про торгово-промислову палату України» торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставни (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно із статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислову палату України», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

З цього приводу у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 зазначено: «…Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом…».

Таким чином, загальний лист Торгово-промислової палата України від 28.02.2022 не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на неможливість виконання обов`язку щодо своєчасного внесення платежів згідно із договором (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Тобто, засвідчення форс-мажорних обставин відбувається не в цілому для фізичної чи юридичної особи, а за конкретним її зобов`язанням за договором.

Суд зазначає, що ФОП Бурко Р.В. не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності форс-мажорних обставин, не долучив суду відповідну заяву, якою мав звернутися до Торгово-промислової палати України щодо отримання сертифікату.

Одночасно, суд звертає увагу, що наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) не звільняється відповідача від виконання зобов`язань за кредитним договором, а лише може звільнити від відповідальності за порушення зобов`язань.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 N 2120-IX внесено зміни, зокрема до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18 у наступній редакції: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

З матеріалів справи судом вбачається, що позивач не нараховує відповідачу штрафні санкції, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, а також не просить суд стягнути з відповідача неустойку (штраф, пеню) за прострочення грошового зобов`язання за договором.

Одночасно, відповідач не заперечує про отримання кредитних коштів із зобов`язанням повернути такі відповідно до графіку разом із відсотками, однак, відповідач не погоджується із викладеними вимогами позивача про те, що ФОП Бурко Р.В. отримував додаткові послуги, за які необхідно сплачувати, а відтак позичальник не підтвердив власним підписом на первинних документах (акт про надання послуг тощо). Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не надано суду первинних документів, що не дає підстав для стягнення з позичальника коштів за неотриманні послуги банку.

Судом встановлено, що у матеріалах справи містить виписка по рахунках з 22.12.2000 по 22.12.2022 рік за кредитним договором №КБ01.00601.008446076 від 04.08.2021 року.

Відповідно до ч.ч.1-2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.

Аналізуючи наведу норму законодавства, суд вважає твердження відповідача необґрунтованим щодо не долучення до матеріалів позовної заяви первинних бухгалтерських документів на підтвердження отриманих ФОП Бурко Р.В. послуг банку. Суд зазначає, що у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» виписка банку по рахунках позичальника є первинним документом, а також належним та допустимим доказом щодо виникнення заборгованості за кредитним договором із врахуванням наданих позивачем банківських послуг, передбачених договором.

Щодо твердження відповідача про звернення до позивача із листами, якими просив врегулювати надані кредитним договором правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідачем долучені копії листів банку у відповідь на звернення відповідача, з яких судом вбачається, що на прохання ФОП Бурка Р.В. банк наголосив відповідачу про необхідність здійснення погашення простроченої заборгованості та в повному обсязі відповідно до укладеної угоди. Зважаючи на всі зазначені обставини, банк повідомив про можливість оформлення реструктуризації кредитного договору за умовами надання банку підтверджуючих документів про факт існування обтяжуючих обставин, виданих протягом останніх 3-х місяців до дати звернення (копію трудової книжки, довідку від лікаря, довідку про зміну доходу, тощо). Однак, відповідачем не надано відповідних документів, що позбавило АТ «Ідея Банк» можливості надати відповідачу інші пропозиції для розгляду.

Відповідач заперечує щодо нарахування позивачем грошової заборгованості за користування банківськими послугами та обслуговуванням, зазначивши, що не отримував такого та не користувався. Проте, судом встановлено, що відповідно до умов договором, а саме у пункті 2.1.5 договору сторонами передбачено комісія за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,2% від суми кредиту.

Відповідно до п.3.1.2 договору сторони дійшли згоди, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати надання кредиту та сплачується позичальником щомісячно в терміни та в розмірах, вказаних у графіку щомісячних платежів, який наведений в додатку №1 до даного договору.

Згідно із п.5.1.3 кредитного договору банк зобов`язаний здійснювати обслуговування кредитної заборгованості, яке включає: надання інформації по рахунках позичальника (в т.ч. позичковому рахунку), використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні через в Контак-центр Банку, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником і використанням різних каналів зв`язку тощо.

Відповідно до ч.15 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Таким чином, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача щодо неправомірності нарахування коштів за обслуговування кредитною заборгованістю та не отримання від банку послуг. Зазначені твердження не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, адже відповідачем надаються відповідні листи банку у відповідь на звернення останнього, а також ФОП Бурко Р.В. підтвердив наявність телефонних дзвінків та отримання смс-повідомлень від АТ «Ідея Банк», що входить до переліку обслуговування кредитної заборгованості.

Згідно п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

У матеріалах справи міститься клопотання відповідача від 06.04.2023 за вх.№8635/23 про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: виписка по валютному рахунку відповідача як доказ здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) та валютних платежів до 24.02.2022, тобто до моменту законодавчої заборони продажу валюти банками суб`єктам ЗЕД; належним чином завірена копія інвойсу (рахунку) з оплатою на валютний рахунок ФОП Бурка Р.В.; належним чином завірена копія інвойсу для SWIFT-платежу у валюті; електронна копія документу про здійснення SWIFT платежу 16.08.2021; належним чином завірену копію розрахунку стану заборгованості по кредитному договору №КБ01.00601.008446076 від 04.08.2021; копія листа позивача №6689 від 06.03.2023.

Згідно із п.п.2,3 ч.1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до п.4 ч.2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.ч.3, 4, 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Суд зазначає, що відповідачем подано зазначене клопотання із пропущенням процесуального строку, без обґрунтування поважності такого пропуску, а також не заявлено клопотання щодо поновлення пропущеного стороною строку. Таким чином, суд не приймає до розгляду зазначені докази.

З приводу поданого відповідачем клопотання від 06.04.2023 за вх.№8720/23 про визнання доказів недостовірними та недопустимими, суд зазначає наступне.

В обґрунтуванні поданого клопотання, відповідач зазначає, що позивач до позовної заяви долучив недостовірні докази, а також докази у вигляді документів та/або копій документів, що не завірені належним чином. Відповідно до наведеного, відповідач вважає, що порушено його право на розгляд справи №914/328/23.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позивачем дотримано умов, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, а саме: надіслано копію позовної заяви з додатками на офіційну юридичну адресу відповідача, про що у матеріалах справи містяться відповідні докази.

Стосовно не засвідчених копій, суд зазначає наступне. Подані позивачем документи відповідають встановленим вимогам щодо правил засвідчення.

Одночасно, суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачено обов`язок суду перевіряти копії, будь-які інші докази, які надсилаються учасниками справи та правильність їх засвідчення. Суд керується доказами, поданими безпосередньо до суду та встановлює їх належність та допустимість при вирішенні спору.

Таким чином, подані позивачем докази, на які покликається відповідач у своєму клопотанні, стосуються предмета доказування, а тому не можуть визнаватись неналежними (ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України), оскільки мають значення для справи та у суду відсутні сумніви, що вони створені (отримані) без впливу спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановлено ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статтеі 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не долучено належних та допустимих доказів, заперечень, які б спростували доводи позивача.

На підставі наданих суду доказів, аналізуючи усі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

За звернення до суду з позовною заявою майнового характеру позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4616,33 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи платіжною інструкцією №10015927 від 27.12.2022.

У відповідності до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з огляду на те, що судом задоволено позовні вимоги у повному обсязі, з відповідача підлягає до стягнення 4616,33 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця Бурка Романа Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (79008, Львівська область, місто Львів, вулиця Валова, будинок 11; ідентифікаційний код 19390819) 307755,06 грн. кредитної заборгованості та 4616,33 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2023.

Суддя Гоменюк З.П.