Ухвала суду № 11273594, 05.08.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" серпня 2010 р. м. КиївК-14444/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого Шипуліної Т.М.,

суддів: Брайка А.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ДПІ у м. Червонограді на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2007 року по справі № 5/2554-25/225-А за позовом ТОВ «Агро-Інвест»до ДПІ у м. Червонограді про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Львівської області від 24.11.2006 року, в задоволені позовних вимог ТОВ «Агро-Інвест»до ДПІ у м. Червонограді про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2007 року постанова суду першої інстанції скасована та прийнята нова про задоволення позову.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 03.07.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 23.10.2008 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Червонограді просить скасувати постанову апеляційного суд та залишити в силі постанову суду першої інстанції посилаючись на неповне зясування судом апеляційної інстанції всіх обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення апеляційного суду без змін з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З матеріалів справи вбачається, що працівниками ДПІ у м. Червонограді була здійсненна планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ «Агро-Інвест»за період з 01.01.2003 р. по 31.12.2005 р., за результатами якої складено акт №104/231-142/31228240 від 27.03.2006 р.

В зазначеному акті податковий орган посилається на порушення позивачем, зокрема, п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобовязання по податку на додану вартість в серпні 2005 року на суму 11029,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №000204231/0 від 06.04.2006 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання у розмірі 16543,50 грн., в т.ч. основний платіж 11029,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції.

Як встановлено судами попередніх інстанції, 27.07.2005 р. згідно договору купівлі-продажу ТОВ «Агро-Інвест» продало ТОВ «Західно-українська аграрна компанія»частину нежитлової будівлі (м. Червонограді по вул. Львівській, 19) загальною площею 376,1 м2 за 24469,12 грн. (з яких 4078,19 грн. ПДВ).

При цьому, відповідно до звіту про незалежну оцінку (т.1 стр.67), виконаний ТОВ «Західний Регіональний Консалтинг Центр», ринкова вартість згаданої вище нежитлової будівлі на спірний період становила 20355,00 грн. (без ПДВ), а інвентаризаційна вартість 75536,00 грн., про що зазначено у договорі.

Крім того встановлено, що засновники ТОВ «Агро-Інвест»та ТОВ «Західно-українська аграрна компанія», на момент продажу спірної нежитлової будівлі, були повязаними особами, що не заперечується податковим органом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) повязаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно з п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін (абз.1 п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до абз.2 п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 цього Закону справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно умов спірного договору, продажа вчинена за ціною 20390,93 грн. (без ПДВ), тобто за ціною вищою від балансової вартості та більшою від ціни визначеної експертним шляхом.

До того ж, п.п.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Тому, апеляційним судом правильно зазначено, що обовязок доведення факту неправомірного визначення підприємствами звичайної ціни покладається виключно на податковий орган, чого зроблено не було.

Частина 4 статті 70 КАС України передбачає, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З врахування викладеного, колегія суддів погоджується з обґрунтованим та правомірним висновком суду апеляційної інстанції, що позивач здійснюючи продаж нежитлової будівлі загальною площею 376,1 м2 саме у розмірі 20390,93 грн. (без ПДВ) діяв в межах наданих йому повноважень законодавством.

Таким чином, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення №000204231/0 від 06.04.2006 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання у розмірі 16543,50 грн., в т.ч. основний платіж 11029,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції, податковий орган діяв незаконно.

З оглядом на зазначене, колегія суддів касаційної інстанції визнає висновки апеляційного суду такими, що відповідають вимогам законодавства, чинного на момент спірних правовідносин, встановленим по справі обставинам та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.210, 211, 220, 222, 224, 231 та ч.5 ст.254 КАС України, колегія

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ДПІ у м. Червонограді залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2007 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена з підстав, в порядку і у строки, встановлені Главою 3 розділу КАС України.

Головуючий:/підпис/________Т.М. Шипуліна

Судді:/підписи/________А.І. Брайко

________М.І Костенко

________Н.Є. Маринчак

________А.О. Рибченко