Ухвала суду № 11263657, 16.09.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2934/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"16" вересня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Безименної Н.В. та Мамчура Я.С.,

при секретарі - Лосік Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2009 року у справі за адміністративним позовом Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків «Держзовнішінформ»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2005 року Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків «Держзовнішінформ»звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 931/23-1 від 27 липня 2004 року та № 932/23-1 від 27 липня 2004 року.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2009 року вказаний позов було задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову суду 17 листопада 2009 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що позивач не мав права нараховувати податковий кредит за договорами, укладеними з ТОВ «Новем»та відносити витрати на оплату договорів із вказаним контрагентом до складу валових витрат, а судом першої інстанції не було взято до уваги те, що державну реєстрацію зазначеної юридичної особи скасовано та визнані недійсними установчі документи і свідоцтво про реєстрацію платника податку.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, зазначених у ній.

Під час судового засідання представник позивача заперечував проти апеляційної інстанції та просив суд відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2009 року без змін виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено перевірку Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків «Держзовнішінформ»з питань взаємовідносин з ТОВ «Новем», про що складено акт № 451/23-1/32303212 від 27 липня 2004 року.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 931/23-1 від 27 липня 2004 року, яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 20412 грн. 00 коп., з них 13608 грн. 00 коп. за основним платежем та 6804 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також № 932/23-1 від 27 липня 2004 року, яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 9000 грн. 00 коп., з них 6000 грн. 00 коп. за основним платежем та 3000 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно висновків акту перевірки № 451/23-1/32303212 від 27 липня 2004 року позивачем було допущено порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Зокрема, відповідач вважає неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих субєктом господарювання, свідоцтво платника податку на додану вартість анульоване в судовому порядку. Також, на думку відповідача, позивач не мав права відносити до складу валових витрат витрати, понесені ним на оплату договорів із субєктом господарювання, установчі документи якого скасовані з моменту їх реєстрації.

Приймаючи рішення про задоволення вимог Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків «Держзовнішінформ»суд першої інстанції виходив з того, що визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів ТОВ «Новем»та його свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання здійснених ним з іншими суб'єктами господарювання юридично значущих дій недійсними.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, що між Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків «Держзовнішінформ»та ТОВ «Новем»було укладено угоди № 41/06-03 від 28 травня 2003 року, № 41.1/06-03 від 27 травня 2003 року, № 44/07-03 від 26 травня 2003 року та № 46/07-03 від 26 травня 2003 року про виконання комплексу видавничо-поліграфічних та програмно-технічних послуг.

Рішенням Соломянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2005 року було визнано недійсними установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Новем».

Відповідач вважає, що податкові накладні № 23 від 18 червня 2003 року, № 26 від 26 червня 2003 року, № 27 від 26 червня 2003 року та № 28 від 26 червня 2003 року у звязку з визнанням недійсним свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Новем»у відповідності до абз. 1 п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30 квітня 1997 року, є недійсними.

У звязку з наведеним ДПІ у Шевченківському районі м. Києва в акті № 451/23-1/32303212 від 27 липня 2004 року закріплено висновок про те, що податковий кредит Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків «Держзовнішінформ»на суму 6000 грн. 00 коп. є непідтвердженим та донараховано податкові зобовязання з податку на додану вартість та штрафні (фінансові) санкції.

Колегія суддів вважає, що дії позивача щодо включення до складу податкового кредиту за червень 2003 року суми ПДВ у розмірі 6000 грн. 00 коп. на підставі податкових накладних № 23 від 18 червня 2003 року, № 26 від 26 червня 2003 року, № 27 від 26 червня 2003 року та № 28 від 26 червня 2003 року, у повній мірі відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, у відповідності до п. 1.7. ст. 1 вказаного Закону податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до п. 7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у звязку, зокрема, із придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 7.4.5. Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як раніше зазначалося, позивачем було надано відповідачу на підтвердження податкового кредиту в сумі 6000 грн. 00 коп. відповідні податкові накладні.

Твердження апелянта про те, що позивач, посилаючись на податкові накладні № 23 від 18 червня 2003 року, № 26 від 26 червня 2003 року, № 27 від 26 червня 2003 року та № 28 від 26 червня 2003 року як на підставу виникнення податкового кредиту, порушив вимоги Закону, колегією суддів визнається необґрунтованим з наступних підстав.

У відповідності до абз. 1 п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30 квітня 1997 року податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно п. 2 зазначеного Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як було встановлено судом першої інстанції, на час укладення та виконання договорів № 41/06-03 від 28 травня 2003 року, № 41.1/06-03 від 27 травня 2003 року, № 44/07-03 від 26 травня 2003 року та № 46/07-03 від 26 травня 2003 року ТОВ «Новем»було зареєстроване як платник податку в податковому органі і йому було присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Вказані документи було скасовано в судовому порядку лише 17 лютого 2005 року рішенням Соломянського районного суду м. Києва.

У відповідності до ч. 3 ст. 8 Конституції України норми Конституції є нормами прямої дії.

Згідно ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

З огляду на те, що на момент формування позивачем податкового кредиту на суму 6000 грн. 00 коп. на підставі податкових накладних № 23 від 18 червня 2003 року, № 26 від 26 червня 2003 року, № 27 від 26 червня 2003 року та № 28 від 26 червня 2003 року ТОВ «Новем»було зареєстроване як платник податку на додану вартість, колегія суддів вважає що такі дії позивача не можуть вважатися правопорушенням та слугувати підставою для донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Таким чином, судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про те, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 932/23-1 від 27 липня 2004 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Також ДПІ у Шевченківському районі м. Києва в акті перевірки № 451/23-1/32303212 від 27 липня 2004 року було зроблено висновок про те, що позивач не мав права включати до складу валових витрат ті витрати, які ним було понесено у звязку з оплатою договорів № 41/06-03 від 28 травня 2003 року, № 41.1/06-03 від 27 травня 2003 року, № 44/07-03 від 26 травня 2003 року та № 46/07-03 від 26 травня 2003 року, укладених з ТОВ «Новем».

Відповідач вважає, що вказані договори є недійсними з огляду на визнання недійсними установчих документів ТОВ «Новем»згідно рішення Соломянського районного суду м. Києва від 17 лютого 2005 року.

У відповідності до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Придбання (виготовлення) товарів (робіт, послуг) здійснюється, зокрема, на підставі правочинів.

Правочин є недійсним в силу вимог закону та не потребує визнання його таким в судовому порядку у відповідності до ч. 1 та 2 ст. 215 ЦК України, якщо в момент вчинення такого правочину не було дотримано вимог, встановлених ч.ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідач, як на підставу недійсності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Новем» фактично посилається на недотримання в момент його вчинення вимоги ч. 2 ст. 203 ЦК Украни. Проте, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин може бути визнаний недійсним у звязку із відсутністю необхідного обсягу цивільної дієздатності особи на вчинення правочину лише в судовому порядку.

ДПІ у Шевченківськлму районі м. Києва, на яку згідно ч. 2 ст. 71 КАС України покладено обовязок доказування, не надала суду доказів того, що угоди № 41/06-03 від 28 травня 2003 року, № 41.1/06-03 від 27 травня 2003 року, № 44/07-03 від 26 травня 2003 року та № 46/07-03 від 26 травня 2003 року є нечинними чи визнані недійсними в судовому порядку.

Натомість позивачем на підтвердження укладення договорів № 41/06-03 від 28 травня 2003 року, № 41.1/06-03 від 27 травня 2003 року, № 44/07-03 від 26 травня 2003 року та № 46/07-03 від 26 травня 2003 року було надано їх копії, підписані та скріплені печатками сторін. На підтвердження реального виконання вказаних договорів позивачем надано копії актів прийому-передачі робіт: № б/н від 18 червня 2003 року, № 1 від 25 червня 2003 року, б/н від 26 травня 2003 року, № б/н від 26 травня 2003 року на загальну суму 51360 грн. 00 коп.

Оплату договорів було проведено у безготівковій формі згідно платіжних доручень № 539 від 18 червня 2003 року, №569 від 25 червня 2003 року, № 570 від 25 червня 2003 року та № 568 від 25 червня 2003 року.

Вищезазначені операції були відображені позивачем в журналі-ордері по рахунку 685/2 (Розрахунки з іншими кредиторами) за 2003 рік.

За таких обставин судова колегія виходить з того, що угоди № 41/06-03 від 28 травня 2003 року, № 41.1/06-03 від 27 травня 2003 року, № 44/07-03 від 26 травня 2003 року та № 46/07-03 від 26 травня 2003 року є чинними, а висновки акту перевірки про їх недійсність є передчасними, не доведеними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Отже, судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про те, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 931/23-1 від 27 липня 2004 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 17 листопада 2009 року, та не можуть бути підставами для його скасування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В звязку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2009 року без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2009 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді Н.В. Безименна

Я.С. Мамчур

Ухвала складена в повному обсязі 17 вересня 2010 року.